Харківський окружний адміністративний суд
61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua, код 34390710
Харків
03 липня 2017 р. № 820/2082/17
Харківський окружний адміністративний суд у складі:
Головуючого судді - Панченко О.В.
при секретарі судового засідання - Кабанові Д.С.
за участю:
позивача - ОСОБА_1,
представника відповідача - Нагорного Р.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом
ОСОБА_1
до Дзержинського відділу державної виконавчої служби Харківського міського управління юстиції
про зобов'язання вчинити певні дії,-
Позивач - ОСОБА_1, звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом, в якому просить суд звільнити з-під арешту, який був накладений на підставі постанови державного виконавця відділу Державної виконавчої служби Дзержинського району м.Харкова від 19.11.2002 року (реєстраційний номер обтяження в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 6245370 від 17.12.2007 року) квартиру АДРЕСА_1, яка належала на праві власності ОСОБА_3.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він позбавлений права отримати свідоцтво на спадщину після смерті батька - ОСОБА_3, та права користуватися, володіти та розпоряджатися квартирою батька, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, на яку було накладено арешт Дзержинським відділом державної виконавчої служби м.Харків 19.11.2002 року у зв'язку з несплатою померлим батьком аліментів на утримання дитини. Вищевказані обставини слугували причиною звернення позивача до суду за захистом своїх законних прав та інтересів.
Позивач прибув у судове засідання, підтримав доводи, викладені в позовній заяві, просив суд ухвалити рішення про задоволення позову.
Представник відповідача - Дзержинського відділу державної виконавчої служби Харківського міського управління юстиції, позов не визнав.
У письмових запереченнях на позов (а.с.17-18) відповідач зазначив, що відповідно до постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження (серія НОМЕР_2) стягувачем за виконавчим документом був не позивач - ОСОБА_1, а ОСОБА_4, а отже позивач не є ні учасником виконавчого провадження, ні особою, яка залучається до проведення виконавчих дій, а тому вважає, що наявні підстави для закриття провадження у справі.
У судовому засіданні представник відповідача підтримав клопотання про закриття провадження у справі та наполягав на його задоволенні.
Суд, вивчивши доводи позову та заперечень проти нього, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з наступних підстав та мотивів:
Частиною 2 статті 19 конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
Відповідно до ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Судовим розглядом встановлено, підтверджується матеріалами справи, що позивач звернувся до нотаріальної контори щодо прийняття спадщини після смерті батька - ОСОБА_3, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 року та якому на праві власності належала квартира за адресою: АДРЕСА_1.(а.с. 7, 11).
Однак, нотаріус відмовив у видачі свідоцтва про право на спадщину, у зв'язку з наявністю обтяження - арешту належної на праві власності ОСОБА_3 квартири.
Судом з інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єктів нерухомого майна НОМЕР_3 від 02.11.2016 року встановлено, що постановою від 19.11.2002 року державного виконавця відділу державної виконавчої служби Дзержинського району ОСОБА_5 накладено арешт на спірне майно, що належить ОСОБА_3, а саме: на квартиру АДРЕСА_1 на підставі виконавчого листа, виданого 04.05.1997 року Дзержинським районним судом м.Харкова, реєстраційний номер обтяження 6245370. (а.с.13).
04.11.2016 року позивач з метою усунення перешкод в реалізації його права на спадкування, звернувся до відділу державної виконавчої служби Дзержинського району м.Харкова з заявою про зняття арешту з квартири, яка належала на праві власності його батьку та знаходиться за адресою: АДРЕСА_1
Відділом державної виконавчої служби Дзержинського району м.Харкова відповіді на заяву від 04.11.2016 року ОСОБА_1 надано не було.
Позивач як син померлого має намір успадкувати нерухоме майно батька - ОСОБА_3. Проте, оскільки на квартиру накладено арешт, у позивача відсутня така можливість.
Вирішуючи спір суд зазначає наступне.
Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), котрі відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначені Законом України "Про виконавче провадження".
Згідно з ст. 1 Закону України "Про виконавче провадження", виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 15 вищеназваного Закону сторонами у виконавчому провадженні є стягувач і боржник. Стягувачем є фізична або юридична особа, на користь чи в інтересах якої видано виконавчий документ. Боржником є фізична або юридична особа, визначена виконавчим документом.
Частиною 1 статті 18 вказаного Закону, державного виконавця зобов'язано вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Відповідно до приписів пунктів 1 та 3 частини 1 статті 29 Закону України "Про виконавче провадження", виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону: за заявою стягувача про примусове виконання рішення; якщо виконавчий документ надійшов від суду у випадках, передбачених законом.
Пунктом 3 частини 1 статті 39 Закону України "Про виконавче провадження" встановлено, що виконавче провадження підлягає закінченню у разі припинення юридичної особи - сторони виконавчого провадження, якщо виконання її обов'язків чи вимог у виконавчому провадженні не допускає правонаступництва, смерті, оголошення померлим або визнання безвісно відсутнім стягувача чи боржника.
Відповідно до частини 1 та 2 статті 56 Закону України "Про викоанвче провадження", арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника. Арешт на рухоме майно, що не підлягає державній реєстрації, накладається виконавцем лише після проведення його опису. Постанова про арешт майна (коштів) боржника виноситься виконавцем під час відкриття виконавчого провадження та не пізніше наступного робочого дня після виявлення майна.
Згідно частини 1 статті 40 Закону України "Про виконавче провадження", у разі закінчення виконавчого провадження (крім офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за судовим рішенням, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також, крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат виконавчого провадження, нестягнення основної винагороди приватним виконавцем), повернення виконавчого документа до суду, який його видав, арешт, накладений на майно (кошти) боржника, знімається, відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників, скасовуються інші вжиті виконавцем заходи щодо виконання рішення, а також проводяться інші необхідні дії у зв'язку із закінченням виконавчого провадження.
Враховуючи, що боржник за спірним виконавчим провадженням - ОСОБА_3 помер, а грошові зобов'язання, на підставі яких державним виконавцем накладено арешт на квартиру розташовану за адресою: АДРЕСА_1, стосуються виплати аліментів, то відповідно до статті 608 Цивільного кодексу України, останні припинилися зі смертю боржника, як нерозривно пов'язані з його особою.
Тобто з аналізу вищенаведеної норми вбачається, що у разі закінчення виконавчого провадження арешт, накладений на майно боржника знімається.
Враховуючи, що на даний момент неможливо встановити факт закінчення виконавчого провадження щодо виконання виконавчого листа, виданого Дзержинським місцевим судом м.Харкова 04.05.1997 року про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 аліментів, а відповідно до ст.49 Закону України "Про виконавче провадження "арешт накладений на майно боржника повинен бути знятий, суд доходить висновку про обґрунтованість заявлених вимог щодо зняття арешту з квартири та необхідності скасувати постанову Відділу державної виконавчої служби Дзержинського району серії НОМЕР_2 від 19.11.2002 року про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження (квартира АДРЕСА_1).
Поряд із цим, суд звертає увагу, що позивач по справі не є стороною у виконавчому провадженні.
Положеннями статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що основним завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень.
Згідно із ч. 2 ст. 4 Кодексу адміністративного судочинства України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 17 Кодексу адміністративного судочинства України компетенція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності.
При визначенні юрисдикції справи, необхідно виходити з характеру спірних правовідносин, прав та інтересів, за захистом яких звернувся позивач, суб'єктного складу сторін, предмету спірних правовідносин.
Відповідно до частини першої статті 181 Кодексу адміністративного судочинства України, учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.
Пунктом 2 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 13 грудня 2010 року №3 "Про практику застосування адміністративними судами законодавства у справах із приводу оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби" встановлено, що суди при визначенні юрисдикції повинні виходити з того, що до юрисдикції адміністративних судів належать спори щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби при виконанні всіх виконавчих документів, передбачених частиною другою статті 3 Закону України "Про виконавче провадження", крім тих, відносно яких законом установлено інший, виключний порядок їх оскарження.
Таким чином, до юрисдикції адміністративних судів належать усі справи з приводу оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів державної виконавчої служби щодо виконання судових рішень на підставі виконавчих документів, виданих судами всіх юрисдикцій, за винятком тих, які видано загальними та господарськими судами у разі звернення до суду сторін відповідного виконавчого провадження чи їхніх представників.
У розумінні статті 15 Закону України "Про виконавче провадження", сторонами у виконавчому провадженні є стягувач і боржник. При цьому судам слід ураховувати, що до сторін, які можуть оскаржити рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби, належать також їх представники за законом чи договором.
Проаналізувавши вищенаведені норми законодавства, суд доходить висновку, що вирішення даного спору належить до юрисдикції адміністративного суду.
Отже, накладення арешту на квартиру розташовану за адресою: АДРЕСА_1 порушує та обмежує права позивача, внаслідок чого він позбавлений можливості оформити свідоцтво про право на спадщину.
Судовий збір підлягає стягненню відповідно до частини 1 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України.
Керуючись ст.ст. 11, 12, 51, 71, ст. 158, ст. 159, ст. 160, ст. 161ст. 162, ст. 163, ст. 167, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Дзержинського відділу державної виконавчої служби Харківського міського управління юстиції про зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити в повному обсязі.
Звільнити з-під арешту, який був накладений на підставі постанови державного виконавця відділу державної виконавчої служб Дзержинського району м.Харкова від 19 листопада 2002 року (реєстраційний номер обтяження в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 6245370 від 17.12.2007 року) квартиру АДРЕСА_1, яка належала на праві власності ОСОБА_3.
Стягнути на користь ОСОБА_1 (61024, АДРЕСА_8, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) судовий збір у розмірі 640 (шістсот сорок) грн. 00 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Дзержинського відділу державної виконавчої служби Харківського міського управління юстиції (61024, м.Харків, вул. Ярослава Мудрого, буд.26, код ЄДРПОУ 34952393).
Постанова набирає законної сили згідно з ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, а саме: після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова чи ухвала суду не набрала законної сили.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду згідно з ст.186 Кодексу адміністративного судочинства України, а саме: шляхом подачі через Харківський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня її проголошення (у разі застосування судом ч. 3, ст. 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні - з дня отримання копії постанови, у разі повідомлення суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених ч.4 ст.167 цього Кодексу, про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду) апеляційної скарги з одночасним надсиланням копії апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції.
Повний текст постанови виготовлений 10 липня 2017 року.
Суддя Панченко О.В.