33013, м. Рівне, вул. Набережна, 26А
"03" липня 2017 р. Справа № 918/342/17
Господарський суд Рівненської області в складі головуючого судді Політики Н.А., при секретарі судового засідання Фаєвській Л.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду матеріали справи за позовом
Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" від імені якого діє Регіональна філія "Львівська залізниця" ПАТ "Укрзалізниця"
до Рафалівської селищної ради,
Дочірнього підприємства "Рівненський облавтодор" ВАТ Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України",
за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів - Головного управління Держгеокадастру у Рівненській області,
про визнання незаконним рішення Рафалівської селищної ради від 25.05.2010 року № 809 та визнання недійсним державного акту на право постійного користування земельною ділянкою,
за участі представників сторін:
від позивача - ОСОБА_1, довіреність № 9540 від 25.10.2016 р.;
від відповідача 1 - ОСОБА_2, довіреність № 369 від 19.06.2017 р.;
від відповідача 2 - ОСОБА_3, довіреність № 95-17 від 16.07.2017 р.;
від третьої особи - ОСОБА_4, довіреність № 10/3-17-0.6 від 22.02.2017 р.
У судовому засіданні 3 липня 2017 року, відповідно до статті 85 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
23 травня 2017 року Публічне акціонерне товариство "Українська залізниця" (далі - Товариство) від імені якого діє Регіональна філія "Львівська залізниця" ПАТ "Укрзалізниця" (далі - Філія) звернулось до Господарського суду Рівненської області з позовом до Рафалівської селищної ради (далі - ОСОБА_5) та Дочірнього підприємства "Рівненський облавтодор" ВАТ Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" (далі - Підприємство) про визнання незаконним рішення Рафалівської селищної ради від 25.05.2010 року № 809 та визнання недійсним державного акту на право постійного користування земельною ділянкою.
В обґрунтування своїх вимог позивач посилався на те, що в ході проведення інвентаризації земельної ділянки Товариства на території Рафалівської селищної ради Володимирецького району Рівненської області та виготовлення відповідно технічної документації із землеустрою земельної ділянки площею 293,9 га, що перебуває у постійному користуванні Товариства згідно акту на право користування землею від 25 грудня 1969 року, останньому стало відомо про неможливість подальшого виготовлення правовстановлюючих документів на вказану ділянку в зв'язку з виявленням у смузі відведення позивача часткового розташування земельної ділянки, яка перебуває в постійному користуванні, зокрема, Підприємства. Так, на підставі рішення ОСОБА_5 від 25.05.2010 року № 809 та державного акту на право постійного користування земельною ділянкою від 13 грудня 2010 року Серія ЯЯ № 272223 Підприємству передано в користування земельну ділянку площею 0,0890 га на території Рафалівської селищної ради Володимирецького району Рівненської області для обслуговування асфальтобетонного заводу. Оскільки вищенаведене рішення ОСОБА_5 та відповідний виданий Підприємству державний акт на право постійного користування земельною ділянкою, на думку Товариства, є незаконними та порушують права позивача, як належного землекористувача спірної земельної ділянки, останній, посилаючись на статті 67, 68, 125 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), статтю 6 Закону України "Про залізничний транспорт", статтю 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", просив суд визнати незаконним та скасувати рішення Рафалівської селищної ради від 25.05.2010 року № 809 та визнати недійсним вищевказаний державний акт від 13.12.2010 року Серія ЯЯ № 272223
Ухвалою суду від 24 травня 2017 року позовну заяву від 18 травня 2017 року № ДН-3-06/78 прийнято до розгляду та порушено провадження у справі № 918/342/17, розгляд якої призначено на 20 червня 2017 року. Крім того, цією ухвалою до участі в розгляді справи у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів, було залучено Головне управління Держгеокадастру у Рівненській області.
06 червня 2017 року від представника Рафалівської селищної ради на адресу суду надійшли заперечення від 01.06.2017 р. № 02-23/326 (а.с. 42-43), в яких останній просить відмовити у задоволенні позову та зазначає, що межі земельної ділянки, що перебуває у постійному користуванні залізниці не встановлені, а відтак рішення ОСОБА_5 від 25.05.2010 року № 809 прийняте у відповідності до вимог чинного законодавства. Також вказує, що земельна ділянка у постійне користування Дочірньому підприємству "Рівненський облавтодор" ВАТ Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" передана за рахунок земель запасу селищної ради, а не за рахунок земель залізниці.
19 червня 2017 року від відповідача-2 через відділ канцелярії та документального забезпечення суду надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.
Ухвалою суду від 20 червня 2017 року розгляд справи відкладався на 3 липня 2017 року.
30 червня 2017 року через відділ канцелярії та документального забезпечення суду надійшли письмові заперечення Головного управління Держгеокадастру у Рівненській області від 29 червня 2017 року № 9-17-0.6-5076/2-17 (а.с. 56-57), в яких вказана третя особа заперечила проти задоволення позову Товариства з огляду на його необґрунтованість. Також у даних запереченнях даний орган зазначив, що йому не відомі факти, які свідчать про затвердження у встановленому законом порядку виготовленої позивачем землевпорядної технічної документації щодо спірної земельної ділянки, а відтак матеріали інвентаризації, на яку посилалося Товариство у своєму позові, не можуть бути підставою для визначення площі накладки земель позивача на землю, що перебуває у постійному користуванні Підприємства на підставі оспорюваних документів.
У судовому засіданні 3 липня 2017 року представник позивача підтримав вимоги, викладені у позовній заяві, та наполягав на їх задоволенні.
ОСОБА_5 у цьому судовому засіданні проти задоволення вимог Товариства заперечив з підстав, зазначених у запереченнях від 01.06.2017 р. № 02-23/326.
ОСОБА_5 Підприємства проти задоволення позову також заперечив.
ОСОБА_5 третьої особи також зазначив про відсутність, на його думку, правових підстав для задоволення позову Товариства.
Дослідивши матеріали справи, перевіривши відповідність наявних у матеріалах справи копій документів поданим учасниками процесу оригіналам цих документів, заслухавши пояснення представників сторін та Головного управління Держгеокадастру у Рівненській області, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд -
Приписами статті 13 Конституції України встановлено, що від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України.
Статтею 116 ЗК України визначено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.
Реалізуючи відповідні повноваження, державні органи або органи місцевого самоврядування вступають з юридичними та фізичними особами у цивільні та господарські правовідносини. Отже, у таких відносинах держава або територіальні громади є рівними учасниками земельних відносин з іншими юридичними та фізичними особами, у тому числі з суб'єктами підприємницької діяльності. Таким чином, справи у спорах за участю державних органів та органів місцевого самоврядування, що виникають з правовідносин, у яких державні органи та органи місцевого самоврядування реалізують повноваження власника землі, а також в інших спорах, які виникають із земельних відносин приватноправового характеру, за відповідності складу сторін спору статті 1 ГПК України підвідомчі господарським судам.
Індивідуальні акти органів держави або місцевого самоврядування, якими реалізовуються волевиявлення держави або територіальної громади як учасника цивільно-правових відносин і з яких виникають, змінюються, припиняються цивільні права і обов'язки, не належать до правових актів управління, а спори щодо їх оскарження мають приватноправовий характер, тобто справи у них підвідомчі господарським судам.
Спір, що виник внаслідок порушення права суб'єкта господарської діяльності на земельну ділянку, в тому числі органами державної влади та місцевого самоврядування, є спором про цивільне право і підлягає розгляду за правилами ГПК України.
Таким чином, даний спір підлягає розгляду за правилами ГПК України, оскільки є спором про захист права особи у господарських відносинах відповідно до статті 152 ЗК України; позов заявлений до належних відповідачів та справа стосується прав і інтересів залучених до участі у ній сторін.
В обґрунтування своїх вимог позивач посилався на те, що з метою підготовки документів, що посвідчують його право постійного користування земельними ділянками смуги відведення у адміністративних межах Рафалівської селищної ради Володимирецького району Рівненської області, 2 грудня 2014 року Товариство уклало відповідну угоду Л/П № 142737/НЮ з Державним підприємством "Рівненське державне науково-виробниче підприємство геодезії та кадастру".
При проведенні інвентаризації земельної ділянки Товариства на території Рафалівської селищної ради Володимирецького району Рівненської області, за результатами якої виготовлено технічну документацію із землеустрою, використовувалися матеріали по встановленню смуги відведення позивача, а саме: "План границ полосы отвода линии Сарны-Ковель Львовской ж.д. в административных границах Рафаловского р-на Ровенской области от км 343+315 до км - 366" від 1957 року.
Проте під час проведення обстеження земель Товариства для виготовлення правовстановлюючих документів було встановлено, що на території Рафалівської селищної ради Володимирецького району Рівненської області в смузі відведення залізниці знаходиться землекористувач - в районі 358 км 5пк до 358 км 5пк+47м на відстані 18 м та 20 м від головної колії.
Враховуючи те, що землекористування вищенаведеного відповідача було оформлено рішенням Рафалівської селищної ради від 25.05.2010 р. № 809 та державним актом на право постійного користування земельною ділянкою, згідно якого Підприємству передано в користування земельну ділянку площею 0,0890 га на території Рафалівської селищної ради Володимирецького району Рівненської області для обслуговування асфальтобетонного заводу, на якій, як зазначив позивач в позовній заяві та повідомив у судових засіданнях розташована верхня будова колії станції Рафалівка інвентарний № 020122079, яка є державною власністю і перебуває на балансі ПАТ "Укрзалізниця", відповідно, чим були порушені права Товариства, як належного землекористувача спірної земельної ділянки, останнє просило суд визнати незаконним та скасувати рішення ОСОБА_5 від 25.05.2010 року № 809 та визнати недійсним державний акт на право постійного користування земельною ділянкою від 13 грудня 2010 року Серія ЯЯ № 272223.
Проте при дослідженні матеріалів справи суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення вказаного позову з огляду на наступне.
З матеріалів справи вбачається, що рішенням Рафалівської селищної ради від 25 травня 2010 року № 809 було затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки в постійне користування Дочірньому підприємству "Рівненський облавтодор" відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія" Автомобільні дороги України" для обслуговування асфальтобетонного заводу загальною площею 0,0890 за рахунок земель промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення, угіддя - забудовані землі, які використовуються для земель транспорту і зв'язку, в. т.ч. 0,0890 га - інші землі в смт. Рафалівка по вул. Пушкіна, 8 Володимирецького району Рівненської області (а.с. 17).
На підставі вищенаведеного рішення Підприємству було видано оспорюваний державний акт від 13 грудня 2010 року Серія ЯЯ № 272223 на право постійного користування земельною ділянкою площею 0,0890 га, розташованою на території Рафалівської селищної ради Володимирецького району Рівненської області, що зареєстрований у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 031060100002 (а.с. 23).
Відтак, враховуючи приписи статті 125 ЗК України, за якими право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації, суд дійшов висновку про те, що з моменту проведення державної реєстрації у Підприємства в установленому законом порядку в розумінні цієї норми виникло право постійного користування вищенаведеною земельною ділянкою.
У той же час у матеріалах справи відсутні документи, які свідчать про наявність порушень при проведенні інвентаризації та виготовленні і затвердженні технічної документації із землеустрою вищенаведеної земельної ділянки, що перебуває у постійному користуванні Підприємства.
Суд також звертає увагу на наступне.
З матеріалів справи вбачається, що державним підприємством "Рівненське державне науково-виробниче підприємство геодезії та кадастру" на замовлення Товариства було розроблено технічну документацію із землеустрою щодо проведення інвентаризації земель позивача на території Рафалівської селищної ради. Зі змісту пояснювальної записки, що входить до складу цієї документації (а.с. 25-26), вбачається, що інвентаризація земель Товариства проводилася з метою забезпечення ведення Державного земельного кадастру, здійснення контролю за використанням і охороною земель; визначення якісного стану земельної ділянки, її меж, розміру та складу угідь; узгодження даних, отриманих в результаті проведення інвентаризації земель, з інформацією, що міститься у документах державної статистичної звітності кількісного обліку земель та у Державному земельному кадастрі; прийняття за результатами інвентаризації земель місцевими державними адміністраціями відповідних рішень.
Відповідно до частини 13 статті 186 ЗК України технічна документація із землеустрою щодо інвентаризації земель погоджується територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, і затверджується замовником технічної документації.
У той же час як повідомив у судовому засіданні представник третьої особи, що вищенаведена землевпорядна документація позивача була погоджена вказаним органом згідно висновку від 25 грудня 2015 року № 04-09/05, однак станом на час розгляду даного спору Управлінню Держгеокадастру у Рівненській області не відомі факти затвердження цієї документації її замовником. Слід зазначити, що такі докази відсутні і в матеріалах справи.
Згідно з пунктом 16 постанови Кабінету Міністрів України від 23 травня 2012 року № 513 "Про затвердження Порядку проведення інвентаризації земель" у разі відсутності відомостей у Державному земельному кадастрі виконавець за координатами поворотних точок, зазначених у проекті землеустрою щодо відведення земельних ділянок, технічній документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) або іншій документації із землеустрою, за якою здійснювалося формування земельних ділянок, визначає межі таких ділянок, угідь, обмежень (обтяжень) у їх використанні та відображає їх на робочому інвентаризаційному плані.
За частиною 1 статті 791 ЗК України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об'єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.
Водночас в матеріалах справи відсутні докази формування позивачем вказаної земельної ділянки.
За таких обставин суд дійшов висновку про те, що матеріали здійсненої Товариством інвентаризації без проведення встановленої законом процедури формування земельної ділянки не можуть бути належною правовою підставою для визначення площі накладення земель Товариства на землю, що перебуває у постійному користуванні Підприємства згідно оспорюваних позивачем документів, а відтак і для визнання недійсними та скасування спірних рішення від 25 травня 2010 року № 809 та вказаного державного акту від 13 грудня 2010 року Серія ЯЯ № 272223 на право постійного користування Підприємством земельною ділянкою загальною площею 0,0890 га.
Твердження позивача про неправомірну зміну оспорюваним рішенням ОСОБА_5 цільового призначення земельної ділянки за адресою: Рівненська обл., Володимирецький р-н, смт. Рафалівка, вул. Пушкіна, буд. 8, також оцінюються судом критично, оскільки пунктом 1 даного рішення цю земельну ділянку було віднесено до земель запасу селищної ради для промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення, угіддя - забудовані землі, які використовуються для земель транспорту і зв'язку, без зміни її цільового призначення. Водночас докази, які свідчать про прийняття відповідачем відповідного рішення про зміну цільового призначення зазначеної земельної ділянки в порядку, встановленому статтею 20 Земельного кодексу України, у матеріалах даної справи відсутні.
Згідно статті 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Відповідно до статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
Згідно статті 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом (стаття 43 ГПК України).
Враховуючи все вищевикладене в сукупності, а також зважаючи на те, позивачем у встановленому законом порядку не було доведено тих обставин, на які він посилався як на підставу своїх вимог, суд дійшов висновку про необхідність відмови в задоволенні даного позову Товариства.
Судові витрати згідно статті 49 ГПК України залишаються за позивачем.
Керуючись статтями 1, 12, 32-34, 43, 49, 81-1, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
У задоволенні позову відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повний текст рішення складено та підписано 7 липня 2017 року.
Суддя Політика Н.А.
Віддруковано 6 примірників:
1- до справи;
2-3 - позивачу рекомендованим (03680, м. Київ, вул. Тверська, 5; 79000, м. Львів, вул. Гоголя, 1);
4 - відповідачу 1 рекомендованим (34371, Рівненська обл., Володимирецький р-н, смт. Рафалівка, вул. 1 Травня, 12);
5 - відповідачу 2 рекомендованим (33028, м. Рівне, вул. Остафова, 7);
6 - третій особі рекомендованим (33013, м. Рівне, вул. Симона Петлюри, 37).