05 липня 2017 року Справа № 910/14979/16
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого: суддів:Нєсвєтової Н.М. (доповідач), Грека Б.М., Могил С.К.
розглянувши касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Ремсервіс - Оптімум"
на постанову Київського апеляційного господарського суду від 28.03.2017
у справі№ 910/14979/16 Господарського суду міста Києва
за первісним позовомприватного підприємства "Полтавський ливарно - механічний завод"
до1.Товариства з обмеженою відповідальністю "Ремсервіс - Оптімум" 2.Товариства з обмеженою відповідальністю "Метінвест - СМЦ"
простягнення 6 864 133,66 грн
та за зустрічним позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Ремсервіс - Оптімум"
до1.Приватного підприємства "Полтавський ливарно - механічний завод" 2.Товариства з обмеженою відповідальністю "Метінвест - СМЦ"
провизнання недійсним договору
за участю представників сторін:
від позивача: Цицак П.Б., Данченко А.С.,
від відповідача 1: Сідлецька С.О.,
від відповідача 2: не з'явився
Приватне підприємство "Полтавський ливарно - механічний завод" звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до ТОВ"Ремсервіс - Оптімум" та ТОВ "Метінвест - СМЦ" про стягнення 6 864 133,66 грн заборгованості за договором підряду № 2015/22/1 від 03.08.2015.
До відділу діловодства господарського суду міста Києва надійшла зустрічна позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Ремсервіс-Оптімум" у справі № 910/14979/16 з вимогами до Приватного підприємства "Полтавський ливарно-механічний завод" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Метінвест-СМЦ" про визнання недійсним договору поруки № 1 від 20.07.2016.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 10.10.2016 зустрічну позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Ремсервіс Оптімум" у справі № 910/14979/16 з вимогами до Приватного підприємства "Полтавський ливарно-механічний завод" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Метінвест-СМЦ" про визнання договору поруки № 1 від 20.07.2016 недійсним прийнято для спільного розгляду з первісним позовом Приватного підприємства "Полтавський ливарно-механічний завод" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ремсервіс-Оптімум" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Метінвест-СМЦ" про стягнення 6 864 133,66 грн.
Рішенням господарського суду міста Києва від 21.11.2016, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 28.03.2017, у справі № 910/14979/16 первісний позов ПП "Полтавський ливарно-механічний завод" до ТОВ "Ремсервіс Оптімум" та ТОВ "Метінвест-СМЦ" про стягнення 6 869 133, 66 грн. задоволено повністю. Стягнуто з ТОВ "Ремсервіс Оптімум" на користь ПП "Полтавський ливарно-механічний завод" заборгованість в розмірі 6 859 133, 66 грн. та витрати на судовий збір в розмірі 102 961, 25 грн. Стягнуто солідарно з ТОВ "Ремсервіс Оптімум" та ТОВ "Метінвест-СМЦ" на користь ПП "Полтавський ливарно-механічний завод" заборгованість в розмірі 5 000 грн. Стягнуто з ТОВ "Метінвест-СМЦ" на користь ПП "Полтавський ливарно-механічний завод" витрати на судовий збір в розмірі 0,75 грн. В задоволенні зустрічного позову ТОВ "Ремсервіс Оптімум" до ПП "Полтавський ливарно-механічний завод" та ТОВ "Метінвест-СМЦ" про визнання недійсним договору поруки № 1 від 20.07.2016 відмовлено повністю.
Не погоджуючись з прийнятими рішеннями, ТОВ "Ремсервіс - Оптімум" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх судових інстанцій норм матеріального права, просить постанову Київського апеляційного господарського суду від 28.03.2017 та рішення місцевого господарського суду від 21.11.2016 скасувати, прийняти нове рішення, яким задовольнити зустрічний позов повністю, а в задоволенні первісної позовної заяви відмовити.
Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи, вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, постанова апеляційного господарського суду та рішення місцевого господарського суду - скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд з таких підстав.
Позовні вимоги за первісним позовом обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем 1 умов договору підряду № 2015/22/1 від 03.08.2015 щодо повної та своєчасної оплати виконаних робіт та неналежне виконання відповідачем-2 своїх зобов'язань за договором поруки № 1 від 20.07.2016, укладеним між позивачем та відповідачем-2 з метою забезпечення виконання відповідачем-1 зобов'язань за договором підряду, а тому просив стягнути з відповідача-1 заборгованість в розмірі 6 859 133, 66 грн. та солідарно з відповідачів 1 та 2 - заборгованість в розмірі 5 000,00 грн.
Позовні вимоги за зустрічним позовом обґрунтовані тим, що договір поруки № 1 від 20.07.2016 був укладений за відсутності волевиявлення боржника щодо укладення поруки, вчинений сторонами без наміру створення правових наслідків, які обумовлюються ним, що, на думку позивача за зустрічним позовом, є підставами для визнання недійсним оспорюваного правочину згідно ст. ст. 203, 215 ЦК України.
Задовольняючи первісні позовні вимоги, місцевий господарський суд, з яким також погодився й апеляційний, вказав на факт неналежного виконання відповідачем-1 своїх зобов'язань щодо повної та своєчасної оплати виконаних позивачем робіт за договором підряду, дійшовши висновку про обґрунтованість позовних вимог про стягнення з відповідача-1 заборгованості в розмірі 6 864 133, 66 грн., які доведені позивачем за первісним позовом належними та допустимими доказами, відповідачем-1 не спростовані, а тому є такими, що підлягають задоволенню.
Відмовляючи у задоволенні зустрічних позовних вимог, суди попередніх інстанцій виходили з того, що позивачем за зустрічним позовом не надано суду жодних належних та допустимих доказів в розумінні ст. ст. 33, 34 ГПК України, які б підтверджували відсутність у сторін договору поруки наміру створення правових наслідків на момент вчинення оспорюваного правочину, а також не доведено обставин, з якими положення статей 203, 215 ЦК України пов'язують можливість визнання спірного договору поруки недійсним. При цьому суди зробили висновок, що укладаючи договір сторони дійшли згоди щодо усіх істотних умов для договору даного виду, погодили взаємні права та обов'язки, а отже умови договору поруки не суперечать вимогам чинного законодавства, відтак позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Ремсервіс Оптімум" про визнання недійсним договору поруки не підлягають задоволенню.
Проте з такими висновками, колегія суддів не може погодитись з огляду на наступне.
Судами обох інстанцій встановлено, що 03.08.2015 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Ремсервіс Оптімум" (відповідачем-1 за первісним позовом, замовником за договором) та Приватним підприємством "Полтавський ливарно-механічний завод" (позивачем за первісним позовом, підрядник за договором) укладено договір підряду № 2015/22/1, за умовами якого підрядник зобов'язався на світ ризик виконати роботи по ремонту насосного обладнання, а замовник - прийняти виконані роботи та оплатити їх згідно умов Договору.
Найменування, перелік, ціна, строки виконання робіт та інші умови за договором вказуються в специфікації (додаток № 1 до договору), яка є невід'ємною його частиною (пункт 1.2 договору).
Загальна вартість робіт на підставі п. 2.1 договору складається з вартості всіх специфікації, які є невід'ємною частиною Договору.
Судами також встановлено, що між сторонами були підписані специфікації № 1 від 03.08.2015, № 2 від 01.0.2015 та № 3 від 15.09.2015 до договору щодо визначення найменування, переліку, ціни та строків виконання робіт за договором.
Так, загальна вартість робіт за договором підряду, згідно з Специфікаціями №1, №2 та №3, складає 13 120 700 грн.
Положеннями ч. 1 ст. 11 ЦК України передбачено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини (п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України).
Відповідно до ст.627 ЦК України, відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. За приписами ч.1 ст.629 цього Кодексу договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідач 1 не заперечував про те, що позивачем згідно з специфікаціями №1,2,3 були виконані роботи з ремонту 53 одиниці насосного обладнання по договору підряду на загальну суму 13 120 699,99 грн. Факт виконання робіт на вказану суму підтверджується матеріалами справи.
З матеріалів справи також вбачається, що відповідач 1 сплатив позивачеві по договору підряду 16 780 000 грн., що підтверджується банківськими виписками, які є в матеріалах справи.
Як зазначав відповідач 1 ним було виявлено переплату за укладеним договором підряду, оскільки загальна вартість робіт, яку позивач повинен був виконати за договором складала 13 120 699,99 грн., згідно з специфікаціями №1,2,3 до договору, а він, в свою чергу, сплатив позивачеві 16 780 000 грн., тому на адресу позивача був направлений лист про зміну призначення платежу з договору підряду № 2015/22/1 від 03.08.2015 на договір постачання товару № 2015/26/1 від 31.08.2015 на суму 3 500 000 грн, оскільки між сторонами існували інші господарські відносини не лише за договором підряду.
В матеріалах даної справи існує лист позивача, відповідно до якого він надає відповідь відповідачеві 1 на його пропозицію щодо зміни призначення платежу та вказує на та, щоб останній надав пояснення щодо необхідності здійснення зміни призначення платежу.
На зазначений лист позивача відповідач 1 надав відповіді щодо правового обґрунтування підстав та свої пояснення щодо необхідності зміни призначення платежу.
З боку позивача жодних зауважень або заперечень щодо зміни призначення платежу не надходило, тому слід вважати що останній надав згоду на те, щоб змінити призначення платежу на суму 3 500 000 грн. з договору підряду на договір постачання, оскільки відповідачем 1 була здійснена переплата на зазначену суму.
Разом з тим, суди попередніх судових інстанцій дійшли висновку, що позивач виконав роботи за договором підряду на загальну суму 23 664 133, 66 грн., а відповідачем-1 за первісним позовом оплачено лише 16 780 000, 00 грн., відтак у останнього утворилась заборгованість в розмірі 6 864 133, 66 грн.
При цьому суди попередніх судових інстанцій необґрунтовано не взяли до уваги та не надали належної правової оцінки умовам укладеного договору підряду, відповідно до якого загальна вартість робіт на підставі п. 2.1 договору складається з вартості всіх специфікації, які є невід'ємною частиною договору, а саме13 120 699,99 грн.
Колегія звертає увагу на те, що жодних специфікацій крім №1, 2 та 3 до договору підряду сторонами не укладалося у зв'язку з чим відповідачем 1 інші роботи не замовлялись, крім обумовлених в зазначених специфікаціях.
Укладений договір підряду не містять інших умов, які б визначали загальну вартість робіт за договором, крім тих, що визначені всіма специфікаціями, які є невід'ємною частиною договору.
На вказані обставини суди не звернули своєї уваги та не надали належної правової оцінки зазначеному, відхиливши доводи відповідача 1 стосовно належного виконання ним умов договору та відсутності в нього будь-якої заборгованості за договором підряду.
Крім того, колегія суддів вважає за необхідне вказати на те, що договір підряду діяв до 31.12.2015, тому виконання позивачем робіт за договором підряду після закінчення його строку дії та без підписання жодної специфікації або додаткової угоди до нього, не підтверджується належними та допустимими доказами, на що суди попередніх судових інстанцій не звернули увагу.
Встановлення та дослідження вище вказаних обставин має істотне значення для правильного вирішення спору, та їх не дослідження призвело до передчасних висновків по суті заявлених позовних вимог по первісному позову.
Що стосується зустрічної позовної заяви, а саме укладення договору поруки між ПП Полтавський ливарно - механічний завод" та ТОВ "Метінвест - СМЦ" колегія суддів вважає вказати наступне.
За договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником (ч. 1 ст. 553 ЦК України).
Частиною першою ст. 554 ЦК України передбачено, що у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.
За приписами частини третьої даної норми особи, які спільно дали поруку, відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки.
Отже, порука є спеціальним заходом майнового характеру спрямованим на забезпечення виконання основного зобов'язання чим обумовлюється додатковий характер поруки стосовно основного зобов'язання.
Позивач за зустрічним позовом, звертаючись до суду вказував, що Договір поруки підлягає визнанню недійсним на підставі ст.203, ч.1 ст. 215 ЦК України, оскільки він був укладений за відсутності волевиявлення боржника щодо укладення поруки, без погодження розміру зобов'язань за договором підряду та вчинений сторонами без наміру створення правових наслідків, тобто фіктивний правочин, у зв'язку з чим просив суд визнати його недійсним.
Відмовляючи у задоволенні позову, місцевий господарський суд, з яким також погодився й апеляційний суд, виходив з того, що позивачем за зустрічним позовом не надано суду жодних належних та допустимих доказів в розумінні ст. ст. 33, 34 ГПК України, які б підтверджували відсутність у сторін договору поруки наміру створення правових наслідків на момент вчинення оспорюваного правочину, а також не доведено обставин, з якими положення статей 203, 215 ЦК України пов'язують можливість визнання спірного договору поруки недійсним. При цьому суди зробили висновок, що укладаючи договір сторони дійшли згоди щодо усіх істотних умов для договору даного виду, погодили взаємні права та обов'язки, а отже умови договору поруки не суперечать вимогам чинного законодавства.
Колегія суддів також не може погодитися з такими висновками судів попередніх судових інстанцій виходячи с наступного.
Відповідно до ст.215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу.
Частинами 1-3, 5 ст. 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Загальні засади поруки визначені Цивільним кодексом України.
Відповідно до ч. 1 ст. 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку.
Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. Порука як забезпечення зобов'язання спрямована на можливість задоволення вимог кредитора за рахунок солідарного або субсидіарного боржника за цим зобов'язанням у випадку його порушення основним боржником.
20.07.2016 між Приватним підприємством "Полтавський ливарно-механічний завод" (кредитором за договором) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Метінвест-СМЦ" (поручителем за договором) укладено договір поруки № 1 (договір поруки), за умовами якого поручитель зобов'язався солідарно відповідати перед кредитором за своєчасне та повне виконання зобов'язань Товариством з обмеженою відповідальністю "Ремсервіс Оптімум" за договором включаючи можливу відповідальність за несвоєчасну оплату коштів, сплату пені, процентів та штрафів.
Відповідно до п. 1.3 договору поруки, поручитель бере на себе зобов'язання відповідати перед кредитором в тому ж обсязі на тих же умовах та в ті ж строки, що і боржник.
У разі невиконання боржником своїх зобов'язань за договором, поручитель на підставі письмового повідомлення кредитора не пізніше двох робочих днів після одержання такого письмового повідомлення погашає за рахунок власних коштів на рахунок кредитора заборгованість за боржника за договором (п. 2.1 договору поруки).
Положеннями п. 2.3 цього договору сторони погодили, що поручитель відповідає перед кредитором за виконання зобов'язань в повному обсязі належним йому на праві власності майном, в тому числі коштами. Проте відповідальність поручителя обмежувалась 5 000 грн. за зобов'язаннями боржника, включаючи можливу відповідальність за несвоєчасну оплату коштів, сплату пені, процентів та штрафів, передбачених договором, та у будь - якому випадку не може перевищувати зазначену суму.
Цей договір згідно п. 4.1 набуває чинності з моменту його підписання сторонами і діє до повного виконання боржником обов'язків за договором та поручителем за цим договором.
Оскільки порука є видом забезпечення виконання зобов'язань і при цьому водночас сама має зобов'язальний, договірний характер, на правовідносини поруки поширюються загальні положення про зобов'язання та про договори (розділи I та II книги 5 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди.
Враховуючи характер поруки (похідний, залежний від основного зобов'язання), до істотних умов договору поруки слід віднести:
- визначення зобов'язання, яке забезпечується порукою, його зміст та розмір, зокрема реквізити основного договору, його предмет, строк виконання тощо;
- обсяг відповідальності поручителя, оскільки згідно ч. 2 ст. 553 ЦК України порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі, а ч. 2 ст. 554 ЦК України встановлено, що поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки;
- відомості про сторони: кредитора і поручителя;
- відомості про боржника (хоча він і не є стороною договору поруки, але згідно ч. 1 ст. 555 ЦК України у разі одержання вимоги кредитора поручитель зобов'язаний повідомити про це боржника, а в разі пред'явлення до нього позову - подати клопотання про залучення боржника до участі у справі. До того ж до поручителя, який виконав зобов'язання, забезпечене порукою, переходять усі права кредитора у цьому зобов'язанні, в тому числі й ті, що забезпечували його виконання (ч. 2 ст. 556 ЦК України).
Позивач за зустрічним позовом зазначає про те, що укладений договір поруки є фіктивний, оскільки вчинений відповідачами за зустрічним позовом без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися ним, тому повинен бути визнаний судом недійсним в силу ст.ст. 203,215 ЦК України.
Згідно зі ст. 234 ЦК України фіктивним може вважатися та може бути визнано судом недійсним лише правочин, який вчиняється без наміру створити будь-які наслідки. Фіктивний правочин вчиняється сторонами лише для виду без подальшого його виконання, при цьому сторони мають інші цілі, ніж ті, що ним передбачені.
У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто сторони, укладаючи його, знають заздалегідь, що він не буде виконаний. Такий правочин завжди укладається умисно.
Оскільки фіктивний правочин не спрямований на набуття, зміну чи припинення цивільних прав та обов'язків, він не створює цивільно-правових наслідків незалежно від того, чи він був визнаний судом недійсним. Ознака фіктивності має бути притаманна діям усіх сторін правочину. Якщо хоча б одна з них намагалася досягти правового результату, то даний правочин не може визнаватися фіктивним.
При зверненні до суду з позовом про визнання правочину фіктивним на позивача покладається обов'язок довести відсутність наміру в учасників правочину щодо створення юридичних наслідків.
Відмовляючи в задоволенні зустрічного позову, суди не звернули уваги та не надали належної правової оцінки доводам ТОВ "Ремсервіс - Оптімум" про те, що на час укладення договору поруки у ТОВ "Ремсервіс - Оптімум" перед ПП "Полтавський ливарно - механічний завод" були відсутні зобов'язання щодо оплати за основним договором підряду №2015/22/1, тому договір поруки №1 від 20.07.2016 вчинений без наміру створення правових наслідків, які обумовлені ним, у зв'язку з чим є фіктивним у відповідності до ст. 234 ЦК України.
Апеляційний суд також не спростував доводи ТОВ "Ремсервіс - Оптімум" про те, що сума, на яку був укладений договір поруки (лише 5000 грн.) не є співрозмірною із сумою основного боргу (6 864 133, 66 грн.), а також не з'ясувавши , з урахуванням вищевикладеної обставини, чи дійсно метою укладення договору поруки було забезпечення виконання зобов'язання боржником, тобто, з яким наміром ПП "Полтавський ливарно-механічний завод" (кредитором за договором) та ТОВ "Метінвест-СМЦ" уклали спірний договір поруки.
Колегія суддів констатує, що судами залишено поза увагою ряд обставин, встановлення яких є обов'язковим для вирішення спору по суті. Ними допущено порушення вимог ст. 43 ГПК України, якою встановлено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.
Встановлення та дослідження вказаних обставин має істотне значення для правильного вирішення спору, та їх не дослідження призвело до передчасних висновків по суті заявлених позовних вимог по зустрічному позову.
Відповідно до ст. 1117 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
Враховуючи, що допущені порушення норм матеріального та процесуального права не можуть бути усунуті судом касаційної інстанції з огляду на вимоги ст.1117 ГПК України, колегія суддів вважає, що постанова Київського апеляційного господарського суду від 28.03.2017 та рішення господарського суду міста Києва від 21.11.2016 підлягає скасуванню, а справа передачі на розгляд до суду першої інстанції.
Під час нового розгляду справи місцевому господарському суду необхідно врахувати наведене, всебічно, повно та об'єктивно перевірити доводи сторін, надати об'єктивну оцінку доказам, які мають значення для вирішення справи, витребувавши при цьому їх у разі необхідності, та на підставі всебічного, повного та об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності вирішити спір, правильно застосувати норми матеріального та процесуального права, які регулюють спірні відносини.
Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Ремсервіс - Оптімум" задовольнити частково.
Постанову Київського апеляційного господарського суду від 28.03.2017 та рішення господарського суду міста Києва від 21.11.2016 у справі № 910/14979/16 скасувати.
Справу № 910/14979/16 направити на новий розгляд до господарського суду міста Києва в іншому складі суду.
Головуючий Н. Нєсвєтова
Судді Б. Грек
С. Могил