03 липня 2017 року м. Київ К/800/22132/17
Суддя Вищого адміністративного суду України Іваненко Я.Л., перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 13 квітня 2017 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 06 червня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Апеляційного суду Харківської області, треті особи - Державна судова адміністрація України, Державна казначейська служба України про визнання відмови неправомірною та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернулась до Херсонського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просила: визнати відмову Апеляційного суду Харківської області у розрахунку та виплаті позивачу вихідної допомоги при виході у відставку неправомірною; зобов'язати Апеляційний суд Харківської області нарахувати та виплатити позивачу вихідну допомогу без сплати податку у розмірі місячного заробітку за останньою посадою за кожен повний рік роботи на посаді судді, а саме - за 25 повних років.
Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 13 квітня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 06 червня 2017 року, у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 13 квітня 2017 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 06 червня 2017 року, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог. В обґрунтування доводів касаційної скарги зазначає, що Закон України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» від 27 березня 2014 року, яким виключено статтю 136 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», щодо виплати вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою, на неї не поширюється, як такий, що не має зворотної сили, оскільки звужує зміст та обсяг існуючих прав та позбавляє уже набутого нею права на відставку з виплатою вихідної допомоги.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суди попередніх інстанцій виходили з того, що відповідач не допустив порушення прав ОСОБА_1, оскільки виплата такої допомоги не передбачена законодавством, чинним на час звільнення.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, постановою Верховної Ради України від 08 вересня 2016 року № 1514-VІІІ «Про звільнення суддів» позивача звільнено з посади судді у відставку.
Наказом від 16 вересня 2016 № 04-03/78-ос позивача виключено зі складу суддів Апеляційного суду Харківської області у зв'язку з відставкою.
Відповідно до частини 1 статті 120 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07 липня 2010 № 2453-VІ (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, далі - Закон № 2453-VІ) суддя, який має стаж роботи на посаді судді не менше двадцяти років, що визначається статтею 135 цього Закону, має право подати заяву про відставку.
Згідно частини 3 статті 122 Закону № 2453-VІ повноваження судді припиняються з дня прийняття Верховною Радою України постанови про звільнення з посади судді.
Нормою частини 1 статті 136 Закону № 2453-VІ в редакції, чинній до 27 березня 2014 року, було визначено, що судді, який вийшов у відставку, виплачується вихідна допомога у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.
Разом з тим, Законом України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» від 27 березня 2014 року № 1166-VІІ (а саме пп. 1 п. 28 цього Закону), який набрав чинності з 01 квітня 2014 року, виключено статтю 136 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Рішення щодо неконституційності Закону України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» в частині виключення статті 136 із Закону України «Про судоустрій та статус суддів» Конституційним Судом України не приймалося, а отже з 01 квітня 2014 року судді, які виходять у відставку, не мають права на отримання вихідної допомоги.
У рішенні Конституційного Суду України від 9 лютого 1999 року № 1-рп/99 зазначено, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
Отже, в даному випадку, до спірних правовідносин слід застосовувати положення нормативно-правових актів, які діяли на час прийняття ВРУ постанови від 08 вересня 2016 року № 1514-VІІІ про звільнення позивача з посади судді.
На момент виходу у відставку позивача у вересні 2016 року стаття 136 Закону № 2453-VI була виключена, тобто припинила свою дію з 1 квітня 2014 року - дати набрання чинності Законом № 1166-VII.
Таким чином, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку, що датою виходу у відставку судді є дата прийняття Верховною Радою України постанови про звільнення з посади, а не дата набуття права на вихід у відставку, і на момент прийняття Верховною Радою України постанови про звільнення позивача з посади діяли норми Закону № 2453-VI, якими не передбачалась виплата вихідної допомоги, тому у позивача відсутнє право на отримання вихідної допомоги.
Висновки судів узгоджуються з вимогами законодавства, яким врегульовано спірні правовідносини, відповідають дійсним обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права, доводи касаційної скарги їх не спростовують і ґрунтуються на помилковому трактуванні правових норм.
Доводи, викладені позивачем у касаційній скарзі, були перевірені судами першої та апеляційної інстанцій і їм дана належна правова оцінка.
Відповідно до пункту 5 частини 5 статті 214 Кодексу адміністративного судочинства України суддя-доповідач відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційна скарга є необґрунтованою і викладені в ній доводи не викликають необхідності перевірки матеріалів справи.
За змістом цієї норми касаційна скарга повинна містити посилання на помилкове та/або неправильне застосування норм матеріального права при вирішенні справи та/або порушення судами норм процесуального права (у разі оскарження судового рішення по суті - пояснення, яким чином такі порушення вплинули на правильність вирішення справи).
Касаційна скарга є необґрунтованою, оскільки викладені в ній обставини і зміст оскаржуваних судових рішень не дають підстав для висновку про те, що судами першої та апеляційної інстанцій допущено порушення норм матеріального та процесуального права, а зазначені в касаційній скарзі доводи не викликають необхідності перевірки матеріалів справи.
Керуючись пунктом 5 частини 5 статті 214 Кодексу адміністративного судочинства України,
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 13 квітня 2017 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 06 червня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Апеляційного суду Харківської області, треті особи - Державна судова адміністрація України, Державна казначейська служба України про визнання відмови неправомірною та зобов'язання вчинити певні дії.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя Я.Л. Іваненко