"27" червня 2017 р. м. Київ К/800/34831/16
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:
головуючого - судді суддів:Іваненко Я.Л., Заїки М.М., Мойсюка М.І.,
розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини польова пошта НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 22 липня 2016 року та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 22 листопада 2016 року,
У квітні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Військової частини польова пошта НОМЕР_1 , в якому просив: скасувати наказ командира Військової частини польова пошта НОМЕР_1 від 05 листопада 2015 року № 234 в частині, що стосується ОСОБА_1 ; зобов'язати командування Військової частини польова пошта НОМЕР_1 компенсувати недоотримані види забезпечення, у повному розмірі, зокрема зобов'язати командування Військової частини польова пошта НОМЕР_1 виплатити йому грошове забезпечення з часу, коли були зупинені виплати, та надалі виплачувати грошове забезпечення до часу виключення зі списків частини в повному обсязі зі щомісячними додатковими видами грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія), одноразовими додатковими видами грошового забезпечення у відповідності до статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
В обґрунтування позовних вимог зазначив, що наказ № 234 від 05 листопада 2015 року, яким ОСОБА_1 знято з усіх видів забезпечення, є незаконним, оскільки відповідно до законів України та підзаконних нормативно-правових актів, які регламентують порядок проходження військової служби у Збройних Силах України, знімати військовослужбовця з усіх видів забезпечення, крім грошового, не мають права.
Також зазначив, що в порушення вимог Правил організації діловодства та архівного зберігання документів у державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 18 червня 2015 року № 1000/5, з наказом № 234 від 05 листопада 2015 року його ознайомлено не було.
Постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 22 липня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 22 листопада 2016 року, позивачу відмовлено у задоволенні позову.
У касаційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити. В обґрунтування доводів касаційної скарги вказує, що наказ Військової частини польова пошта НОМЕР_1 № 234 від 05 листопада 2015 року прийнятий необґрунтовано, упереджено та без урахування права особи на участь у процесі прийняття рішення. Крім того зазначає, що суди попередніх інстанцій в оскаржуваних рішеннях посилались на наказ командира Військової частини польова пошта НОМЕР_1 (з адміністративно-господарської діяльності) від 05 листопада 2015 року № 182, як на підставу для відмови у задоволенні позову, без дослідження правомірності вказаного наказу.
Перевіривши за матеріалами справи доводи касаційної скарги та правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі у межах доводів касаційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Згідно статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим, тобто таким, що ухвалене відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Оскаржувані судові рішення вказаним вимогам не відповідають.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що майор ОСОБА_1 з 19 березня 2014 року проходив військову службу за призовом під час мобілізації на особливий період.
Наказом командуючого військ оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_1 » від 02 лютого 2015 року №13 майор ОСОБА_1 призначений на посаду начальника служби ракетно-артилерійського озброєння першого окремого мотопіхотного батальйону Військової частини польова пошта НОМЕР_1 .
Наказом командира Військової частини польова пошта НОМЕР_1 від 04 лютого 2015 року №13 майора ОСОБА_1 зараховано до списків особового складу на всі види забезпечення.
З 14 червня 2015 року майор ОСОБА_1 вибув на лікування у шпиталь міста Часів Яр, про що командиром Військової частини польова пошта НОМЕР_1 прийнято наказ по стройовій частині від 15 червня 2015 року №121.
У період з 16 червня 2015 року по 21 червня 2015 року ОСОБА_1 знаходився на стаціонарному лікуванні у Військово-медичному клінічному центрі Північного регіону Військової частини НОМЕР_2 , з якої переведений для подальшого лікування до Військової частини НОМЕР_3 .
У період з 22 червня 2015 року по 10 липня 2015 року, з 28 липня 2015 року по 12 серпня 2015 року ОСОБА_1 знаходився на стаціонарному лікуванні у Рівненському військовому госпіталі Військової частини НОМЕР_3 .
У той же час, 05 серпня 2015 року, між Міністерством оборони України в особі командувача військ оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_2 » та начальником служби ракетно-артилерійського озброєння технічної частини Військової частини польова пошта НОМЕР_1 майором ОСОБА_1 , укладено контракт про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України на строк - до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію.
У період з 25 серпня 2015 року по 10 вересня 2015 року майор ОСОБА_1 знаходився на стаціонарному лікуванні у хірургічному відділенні Військової частини НОМЕР_4 .
Відповідно до витягу з наказу командира Військової частини польова пошта НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 14 вересня 2015 року № 193 майор ОСОБА_1 вважається таким, що з 12 вересня 2015 року прибув з військового шпиталю Військової частини НОМЕР_4 м. Луцьк в пункт постійної дислокації м. Володимир-Волинський.
Згідно бойового розпорядження командира окремого мотопіхотного батальйону Військової частини польова пошта НОМЕР_1 від 28 жовтня 2015 року № 42 начальника служби ракетно-артилерійського озброєння майора ОСОБА_1 зобов'язано прибути в тимчасовий пункт дислокації у триденний строк.
Наказом командира Військової частини польова пошта НОМЕР_1 (з адміністративно-господарської діяльності) від 05 листопада 2015 року № 182 «Про результати проведення службового розслідування по факту невиконання бойового розпорядження № 42 від 28 жовтня 2015 року майором ОСОБА_1 » за невиконання бойового розпорядження позивача знято з усіх видів забезпечення.
Наказом командира Військової частини польова пошта НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 05 листопада 2015 року № 234 майора ОСОБА_1 , неприбувшого у місце дислокації Військової частини польова пошта НОМЕР_1 , з 05 листопада 2015 року знято з усіх видів забезпечення.
Вважаючи наказ командира Військової частини польова пошта НОМЕР_1 від 05 листопада 2015 року №234 протиправним, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що оскільки на виконання бойового розпорядження командира окремого мотопіхотного батальйону Військової частини польова пошта НОМЕР_1 від 28 жовтня 2015 року № 42 позивач не прибув у тимчасовий пункт дислокації, його правомірно знято з усіх видів забезпечення.
Крім того, оскільки на момент розгляду справи є чинним відносно позивача наказ від 05 листопада 2015 року № 182, яким останнього знято з усіх видів грошового забезпечення, суди дійшли висновку про відсутність підстав для скасування наказу № 234 від 05 листопада 2015 року.
Проте повністю погодитись з висновками судів попередніх інстанцій колегія суддів не може та вважає їх передчасними.
Згідно пункту 45 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24 березня 1999 року № 551-XIV, у разі невиконання (неналежного виконання) військовослужбовцем своїх службових обов'язків порушення військовослужбовцем військової дисципліни або громадського порядку командир повинен нагадати йому про обов'язки служби, а за необхідності - накласти дисциплінарне стягнення.
На молодших та старших офіцерів можуть бути накладені такі дисциплінарні стягнення: а) зауваження; б) догана; в) сувора догана; г) попередження про неповну службову відповідність; д) пониження в посаді; е) пониження військового звання на один ступінь; є) звільнення з військової служби за службовою невідповідністю; ж) позбавлення військового звання (пункт 68 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України).
Як було встановлено судами попередніх інстанцій під час розгляду справи та підтверджується наданими відповідачем запереченнями на апеляційну скаргу позивача, підставою для прийняття оскаржуваного наказу стало те, що позивач безпідставно не виконав наказ командування Військової частини польова пошта НОМЕР_1 про прибуття до постійного пункту дислокації та бойове розпорядження командира про прибуття у тимчасовий пункт дислокації, у зв'язку з чим вважається таким, що самовільно залишив військову службу та був знятий з усіх видів забезпечення.
При цьому, вирішуючи даний спір, суди вважали доведеним факт неприбуття позивача у тимчасовий пункт дислокації на виконання бойового розпорядження командира окремого мотопіхотного батальйону Військової частини польова пошта НОМЕР_1 від 28 жовтня 2015 року № 42, у зв'язку з чим його правомірно знято з усіх видів забезпечення, з огляду на те, що вказані обставини встановлені постановою Рівненського окружного адміністративного суду в адміністративній справі №817/3473/15 від 05 квітня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 01 червня 2016 року, а тому в силу положень статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України не потребують додаткового доказування.
Згідно абзацу 13 пункту 2.9. Інструкції з організації обліку особового складу Збройних Сил України, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 26 травня 2014 року № 333 (далі - Інструкція №333), військовослужбовці строкової військової служби, які самовільно залишили військові частини, у триденний строк з моменту залишення частини знімаються зі всіх видів забезпечення.
При цьому, будь-якими іншими законами України та підзаконними нормативно-правовими актами, які регламентують порядок проходження військової служби у Збройних Силах України, не передбачено зняття військовослужбовців зі всіх видів забезпечення у зв'язку із самовільним залишенням військової частини.
У той же час, в обґрунтування позовної заяви та апеляційної скарги позивач вказував, що факту самовільного залишення ним військової частини не було, про що свідчить наказ командира Військової частини польова пошта НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 14 вересня 2015 року № 193.
Однак вирішуючи даний спір, судами попередніх інстанцій не було надано правової оцінки оскаржуваному наказу командира Військової частини польова пошта НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 05 листопада 2015 року № 234, не було з'ясовано, чи дійсно мали місце обставини, з якими відповідач пов'язував прийняття оскаржуваного наказу, та чи підлягають застосуванню до позивача положення абзацу 13 пункту 2.9. Інструкції № 333, зважаючи на те, що він проходив військову службу за контрактом.
Крім того, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не може погодитися з висновком судів попередніх інстанцій, що правомірність зняття позивача з усіх видів забезпечення встановлена постановою Рівненського окружного адміністративного суду в адміністративній справі №817/3473/15 від 05 квітня 2016 року та не підлягає доведенню, оскільки наказ № 234 від 05 листопада 2015 року, яким ОСОБА_1 знято з усіх видів забезпечення, не був предметом оскарження в адміністративній справі №817/3473/15 та відповідно обставини щодо його правомірності судом у межах розгляду цієї справи не встановлювалися.
При цьому зазначаючи, що на момент розгляду справи є чинним наказ командира Військової частини польова пошта НОМЕР_1 (з адміністративно-господарської діяльності) від 05 листопада 2015 року № 182 «Про результати проведення службового розслідування по факту невиконання бойового розпорядження № 42 від 28 жовтня 2015 року майором ОСОБА_1 », яким позивача знято з усіх видів забезпечення, а тому відсутні підстави для скасування наказу командира Військової частини польова пошта НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 05 листопада 2015 року № 234, судами попередніх інстанцій не було надано оцінки вказаним наказам у їх взаємозв'язку.
Не встановлення в судовому процесі зазначених вище обставин як таких, що мають суттєве значення у справі, призвело до передчасних та необґрунтованих належним чином висновків щодо прав і обов'язків сторін у даному спорі, та відповідно до положень частини 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для скасування ухвалених у справі судових рішень.
Згідно частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Частиною 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.
За таких обставин, коли судами першої та апеляційної інстанцій допущено порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Під час нового судового розгляду справи судам необхідно врахувати викладене, повно та об'єктивно дослідити обставини справи, дати їм належну юридичну оцінку, в залежності від встановленого, правильно застосувати до спірних правовідносин норми матеріального права та ухвалити законне і обґрунтоване рішення.
Керуючись статтями 220, 222, 223, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 22 липня 2016 року та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 22 листопада 2016 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, оскарженню не підлягає.
Головуючий: Я.Л. Іваненко
Судді: М.М. Заїка
М.І. Мойсюк