07 липня 2017 рокусправа № 337/1383/17 провадження №2-а/337/120/2017
Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Семененка Я.В.
суддів: Бишевської Н.А. Добродняк І.Ю
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Правобережного об'єднаного управління Пенсійного фонду України м.Запоріжжя
на постанову Хортицького районного суду м.Запоріжжя від 06 червня 2017 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Правобережного об'єднаного управління Пенсійного фонду України м.Запоріжжя про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, в якому просила визнати незаконними дії відповідача щодо відмови у виплаті їй грошової допомоги, що не підлягає оподаткуванню, у розмірі десяти місячних пенсій та зобов'язати відповідача виплатити таку допомогу.
В обґрунтування заявлених вимог ОСОБА_1 посилалась на те, що вона є працівником освіти та з 26.10.2010р. їй було призначено пенсію за вислугу років на підставі п. «е» ст..55 Закону України «Про пенсійне забезпечення». Після призначення пенсії вона продовжувала працювати, внаслідок чого, з 27.10.2010р. виплата пенсії їй була припинена. З 05.05.2015р. їй була призначена пенсія за віком на підставі Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», №1058. Після призначення пенсії за віком ОСОБА_1 звернулася до відповідача із заявою про виплату грошової допомоги, яка передбачена п.7-1 Прикінцевих положень Закону №1058. Проте, відповідачем у цьому було відмовлено з посиланням на відсутність правових підстав для виплати грошової допомоги, що не підлягає оподаткуванню, у розмірі десяти місячних пенсій.
Постановою Хортицького районного суду м.Запоріжжя від 06 червня 2017 року позов задоволено. Постанова суду мотивована тим, що оскільки позивач працювала на посаді, що дає право на призначення пенсії за вислугу років на підставі п. «е» ст..55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», то вона має право на виплату грошової допомоги згідно з пунктом 7-1 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Правобережне об'єднане управління Пенсійного фонду України м.Запоріжжя звернулось з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову. В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач фактично посилався на відсутність підстав для виплати позивачу грошової допомоги згідно з пунктом 7-1 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне
страхування», оскільки позивачу раніш, а саме у 2010 році, була призначена пенсія та здійснювались пенсійні виплати. За позицією відповідача вказані обставини свідчать про відсутність підстав для виплати грошової допомоги, оскільки така допомога, у відповідності до п.7-1 Закону №1058, виплачується за умови, якщо особа, на день досягнення пенсійного віку, не отримувала будь-яку пенсію.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду, в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Встановлені обставини справи свідчать про те, що 26.20.2010р. управлінням Пенсійного фонду України в Хортицькому районі м.Запоріжжя ОСОБА_1 призначено пенсію за вислугу років на підставі п. «е» ст..55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» як працівнику освіти.
Після призначенні пенсії ОСОБА_1 продовжувала працювати, у зв'язку з чим з 27.10.2010р. виплата пенсії їй була припинена.
З 05.05.2015р. ОСОБА_1 призначено пенсію за віком на підставі Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», №1058.
ОСОБА_1 звернулася до відповідача з заявою про виплату їй грошової допомоги, яка передбачена п.7-1 Прикінцевих положень Закону №1058.
Листом від 27.12.2016р. УПФУ повідомило позивача про відсутність правових підстав для виплати їй грошової допомоги, оскільки ОСОБА_1 раніш отримувала пенсію за вислугу років.
Не погодившись із вказаною відмовою пенсійного органу ОСОБА_1 звернулася з даним адміністративним позовом до суду.
За наслідками перегляду судового рішення, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позову з огляду на наступне.
Відповідно до пункту 7-1 розділу «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» особам, які на день досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону, працювали в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів «е» - «ж» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», і мають страховий стаж (для чоловіків - 35 років, для жінок - 30 років) на таких посадах, а також якщо вони до цього не отримували будь-яку пенсію, при призначенні пенсії за віком виплачується грошова допомога, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі їх десяти місячних пенсій станом на день її призначення.
Не заперечуючи досягнення позивачем, на час звернення з заявою про призначення пенсії за віком, пенсійного віку, передбаченого ст..26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», не заперечуючи того, що позивач на день досягнення пенсійного віку працював на посаді, робота на якій дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів «е» - «ж» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», не заперечуючи наявності у позивача страхового стажу - 30 років, пенсійний орган вказує на те, що право на грошову допомогу мають особи, за умови, якщо до часу призначення пенсії за віком вони не отримували будь-яку іншу пенсію.
Тобто, позиція відповідача полягає у тому, що оскільки позивачу раніше призначалася та виплачувалась пенсія за вислугу років на підставі Закону України «Про пенсійне забезпечення», то під час призначення пенсії за віком у неї відсутнє право на отримання грошової допомоги, яка передбачена п.7-1 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Таку позицію органу Пенсійного фонду України колегія суддів вважає необґрунтованою з наступних підстав.
З аналізу наведеної норми права можливо зробити висновок, що право особи на отримання грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій пов'язується з досягненням нею пенсійного віку, наявністю у неї необхідного страхового стажу, вихід на пенсію саме з посад в закладах та установах державної та комунальної форми власності, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів «е» - «ж» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», а також неотримання такою особою до моменту виходу на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» будь-якого іншого виду пенсії.
Тобто, конструкція зазначеної норми права свідчить про те, що право особи на отримання грошової допомоги виникає за умови неотримання такою особою будь-якого іншого виду пенсії саме на момент виникнення у неї права на призначення пенсії за віком на підставі Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Отже, згідно п.7-1 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» підставою для відмови у виплаті грошової допомоги у розмірі десяти пенсій за віком є отримання особою будь-якої пенсії на момент виникнення у неї права на призначення пенсії за віком на загальних підставах, а не призначення та виплата пенсії в минулому.
Оскільки, встановлені обставини справи свідчать про те, що станом на час звернення з заявою про призначення пенсії за віком позивач не отримував будь-якого виду пенсії, то відповідач необґрунтовано відмовив позивачу у нарахуванні та виплаті грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій.
Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції щодо наявності у позивача права на отримання грошової допомоги у відповідності до п.7-1 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що судом першої інстанції в достатньому обсязі з'ясовано обставини справи та ухвалено законне і обґрунтоване рішення, у зв'язку з чим підстав для його скасування, в межах доводів апеляційної скарги, не існує.
На підставі викладеного, керуючись п.1 ч.1 ст.198, ст.ст.200, 205, 206 КАС України, суд,-
Апеляційну скаргу Правобережного об'єднаного управління Пенсійного фонду України м.Запоріжжя залишити без задоволення, а постанову Хортицького районного суду м.Запоріжжя від 06 червня 2017 року - без змін.
Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили в порядку ст..254 КАС України та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку, передбаченому ст..212 КАС України.
Головуючий: Я.В. Семененко
Суддя: Н.А. Бишевська
Суддя: І.Ю. Добродняк