27 червня 2017 р. Справа № 804/2903/17
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Захарчук-Борисенко Н.В.,
при секретарі - Музиці Я.І.
за участю:
представника позивача - ОСОБА_1
представника відповідача ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Дніпрі адміністративну справу за позовом Дніпропетровського обласного відділення фонду соціального захисту інвалідів до Публічного акціонерного товариства «Дніпровський металургійний завод ім. Ф.Е.Дзержинського» про стягнення адміністративно-господарських санкцій, -
Дніпропетровське обласне відділення фонду соціального захисту інвалідів на виконання своїх владних повноважень звернулось до адміністративного суду із вищезазначеним позовом. В обґрунтування заявлених вимог послався на те, що відповідач, відповідно до ст.20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» за 227 робоче місце, призначених для працевлаштування інвалідів і не зайнятих інвалідами, повинен до 18 квітня 2017 року самостійно сплатити адміністративно-господарські санкції у розмірі 17798806,68 грн. На даний час заборгованість не сплачена, а тому позивач просив суд: стягнути з відповідача утворену заборгованість з адміністративно-господарських санкцій на його користь рішенням суду.
Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив задовольнити позов з викладених у ньому підстав.
Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечував, в поданих письмових запереченнях зазначив, що за у підприємства у звітному періоді було працевлаштовано 6 осіб інвалідів, але, підприємством було утворено відповідну кількість робочих місць та розміщено оголошення в газеті, а отже відповідач жодним чином не порушив законодавство України.
Представник відповідача також зазначив, що обов'язок роботодавця щодо створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком особисто займатися пошуком та підбирати інвалідів на створені робочі місця. Згідно доданих до заперечення копій документів вбачається, що відповідачем було виконано обов'язок передбачений ч.3 ст.18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», а саме: на протязі 2016 року до відповідного відділення служби зайнятості направлялися звіти, які містять інформацію про наявність вакантних посад у формі Звіт № 3-ПН, тобто звіти з інформацією щодо можливості працевлаштування інвалідів. Відмов у працевлаштуванні на підприємство відповідача інвалідів не було, самостійно інваліди для працевлаштування на підприємство відповідача на зверталися, а тому представник відповідача просив суд у задоволенні позову відмовити.
Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позов не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Судом встановлено, що Публічне акціонерне товариство «Дніпровський металургійний комбінат ім. Ф.Е.Дзержинського» зареєстроване у Дніпропетровському обласному відділенні Фонду соціального захисту інвалідів як платник страхових внесків (страхувальник).
У відповідності до ст.19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця. Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною 1 статті 19 і забезпечують працевлаштування інвалідів.
Відповідно до ст.20 даного Закону підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлена нормативом, передбаченим ст.19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, які використовують найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 25 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю. Порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.
На думку позивача, за 2016 рік за місця призначених для працевлаштування інвалідів і не зайнятих інвалідами, відповідач повинен був самостійно сплатити адміністративно-господарські санкції у розмірі 17798806,68 грн.
Згідно п.п.11, 12 «Положення про Фонд соціального захисту інвалідів» затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 26.09.2002 р. № 1434, місцеві органи соціального захисту населення: виявляють інвалідів, які бажають працювати і спроможні реалізувати свої здібності та можливості на підставі індивідуальних програм реабілітації; щомісячно надсилають службі зайнятості заявки на навчання інвалідів; ведуть банк даних про інвалідів, які працюють і бажають працювати.
Відповідно до ст.17 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» при працевлаштуванні інваліда стан здоров'я інваліда: не повинен перешкоджати виконанню професійних обов'язків; не повинен створювати загрозу здоров'ю і безпеці інших працівників; не повинен створювати загрозу здоров'ю самого інваліда.
Відповідно до ст.19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» № 2960-ІV в редакції від 06.10.2005 року для підприємств, установ, організацій, встановлюється норматив, робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу на рік.
Так, загальна чисельність працівників на підприємстві становила 10443 осіб.
Середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність за 2016 рік - 191 особа, а кількість інвалідів, які повинні працювати на робочих місцях створених відповідно до ст.19 ЗУ «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» - 418 осіб.
У відповідності до ст.8 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» забезпечення соціальної захищеності інвалідів здійснюється центральним органом виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, Міністерством охорони здоров'я України та органами місцевого самоврядування.
Згідно ст.18 даного Закону забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості. Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Так, відповідач протягом 2016 року направляв до Центру зайнятості м.Дніпродзержинська звіти про наявність вакансій форми статистичної звітності 3-ПН за 2016 рік у кількості 12 шт. Протягом 2016 року випадків безпідставної відмови ПАТ «ДМК» у прийнятті інвалідів на роботу не було.
Так, відповідно до листа №1208 від 23.05.2017 року виконуючий обов'язки директора Кам'янського міського центру зайнятості ОСОБА_3 підтвердила, що протягом 2016 року відповідач брав участь у ярмарках вакансій для працевлаштування осіб з обмеженнями фізичними можливостями, які відбувалися у Дніпродзержинському міському центрі зайнятості 23.06.2016 року та 02.12.2016 року.
Разом із цим, відповідно до листа №1208 від 23.05.2017, на обліку в міському центрі зайнятості станом на 2016 рік перебувало 145 осіб з обмеженими можливостями. За вказаний період було запропоновано працевлаштуватися на ПАТ «ДМК» 52 особам, з яких 6 було працевлаштовано, інші відмовилися.
Таким чином ПАТ «ДМК» здійснило необхідні заходи щодо створення робочих місць для працевлаштування інвалідів та інформувало центр зайнятості про наявність вільних робочих місць, але за відсутності спрямування до ПАТ «ДМЗ» центром зайнятості інвалідів, а також того факту, що працевлаштування не відбулося не з вини відповідача, суд не вбачає вини у його діях.
В силу ч.3 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ст.11 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з частинами 1, 2 статті 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Оцінюючи усі докази, які були досліджені судом у їх сукупності, суд вважає, що надані позивачем докази та обґрунтування позову не доведені, оскільки згідно норм чинного законодавства на підприємства покладений обов'язок по створюванню робочих місць інвалідів, а не обов'язок по їх працевлаштуванню, отже адміністративно-господарські санкції нараховані безпідставно, а тому у задоволенні позову слід відмовити.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.10, 11, 69, 71, 94, 158 - 163, 167 КАС України, суд, -
У задоволенні позову Дніпропетровського обласного відділення фонду соціального захисту інвалідів до Публічного акціонерного товариства «Дніпровський металургійний завод ім. Ф.Е.Дзержинського» про стягнення адміністративно-господарських санкцій - відмовити.
Постанова суду набирає законної сили відповідно до вимог ст.254 КАС України та може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд в порядку та строки, передбачені ст.186 КАС України.
Повний текст постанови складено 29 червня 2017 року.
Суддя ОСОБА_4