04 липня 2017 року (о 17 год. 20 хв.)Справа № 808/1009/17 м.Запоріжжя
Суддя Запорізького окружного адміністративного суду Батрак І.В., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу
за позовом Запорізького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтеренергосервіс»
про стягнення суми адміністративного-господарських санкцій та пені за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2016 році
Запорізьке обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів (далі - Запорізький ОВ ФСЗІ, позивач) звернулось до Запорізького окружного адміністративного суду із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтеренергосервіс» (далі - ТОВ «Інтеренергосервіс», відповідач), в якому просить стягнути з відповідача суму адміністративного-господарських санкцій та пені за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2016 році у розмірі 5 212 059,82 грн.
На обґрунтування позовних вимог посилається на приписи Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», Постанови Кабінету Міністрів України від 31.01.2007 №70 «Про порядок сплати підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, суми адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів» та зазначає, що відповідно до ОСОБА_1 про зайнятість та працевлаштування інвалідів (форма 10-ПІ річна поштова), наданого відповідачем, середньооблікова кількість штатних працівників, що працювали у відповідача, за звітний період складала 1 685 осіб, таким чином, середньооблікова кількість інвалідів, відповідно до нормативу, встановленого Законом, у ФОП ОСОБА_2 повинна складати 67 осіб. Вказує, що середньооблікова кількість інвалідів у роботодавця склала 20 осіб, що є меншим ніж встановлено нормативом, а тому відповідно до статті 20 Закону відповідач повинен до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу сплатити адміністративно-господарські санкції у розмірі 5 209 455,09 грн. Окрім того, порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені, яка згідно із Порядком нарахування пені та її сплати, затвердженого наказом Мінпраці від 15.05.2007 №223, починає нараховуватись з наступного дня граничного строку сплати санкцій, тобто з 16 квітня. Пояснює, що пеня за невиконання нормативу щодо працевлаштування інвалідів у поданій до суду позовній заяві відповідно до п. 3.7 Порядку позивачем розрахована на дату її подання, та становить 2 604,73 грн. На підставі викладеного, а також враховуючи, що відповідачем всупереч вимогам законодавства суми адміністративно-господарських санкцій та пені самостійно не сплачено, просить стягнути з ТОВ «Інтеренергосервіс» заборгованість у розмірі 5 212 059,82 грн.
Представник позивача у судове засідання не з'явився, проте 04.07.2017 надав до суду заяву (вх. №19103), у якій просить суд розглянути справу за його відсутності у письмовому провадженні. Просить позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
Відповідач позовні вимоги не визнав та подав 31.05.2017 до суду заперечення проти адміністративного позову (вх. №15482), у яких, зокрема, зазначає, що статтею 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» встановлено, що забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, організацій чи до державної служби зайнятості, а отже працевлаштування інвалідів залежить від їх волевиявлення при зверненні до підприємств чи служби зайнятості, при цьому, обов'язок підприємства щодо створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком здійснювати пошук інвалідів на створені робочі місця. Вказує, що у 2016 році відповідач щомісяця направляв до Правобережного міжрайонного центру зайнятості звітність за формою 3-ПН, де зазначав про наявність вільних робочих місць для працевлаштування інвалідів. Таким чином, на думку відповідача, факт відсутності на підприємстві працевлаштованих інвалідів саме в кількості 4% середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік не є безумовною підставою для застосування адміністративно-господарських санкцій, однак у зв'язку з тим, що відповідач створив робочі місця для інвалідів та інформував державну службу зайнятості про наявність вакантних місць для працевлаштування інвалідів, до нього не можуть бути застосовані адміністративно-господарські санкції, у зв'язку з відсутністю вини, як складу правопорушення. Додатково зауважує, що у 2016 році на підприємстві відповідача перевірок щодо виконання нормативу по створенню робочих місць для працевлаштування інвалідів не було, керівництво до адміністративної відповідальності за невиконання нормативу не притягувалось, таким чином, вважає, що позивач знехтував своїми повноваженнями щодо контролю за виконанням нормативу та без достатнього правового аналізу провів розрахунок адміністративно-господарських санкцій та звернувся до суду. Ураховуючи викладене, просить в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.
Представник відповідача у судове засідання не з'явився, проте 04.04.2017 надав до суду заяву (вх. №19102), у якій просить суд розглянути справу за його відсутності у письмовому провадженні.
Відповідно до частини четвертої статті 122 КАС України особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі особи, які беруть участь у справі, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Згідно з частиною шостою статті 12 та частиною першою статті 41 КАС України при розгляді справи в порядку письмового провадження фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Таким чином, суд визнав за доцільне вирішити справу за наявними в ній матеріалами, за відсутності представників сторін, в порядку письмового провадження.
Розглянувши матеріали справи, судом встановлені наступні обставини.
ТОВ «Інтеренергосервіс» (ідентифікаційний код 34063592) зареєстроване як юридична особа 06.06.2006, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Наказом від 18.12.2015 №1355/ОД відповідачем створені робочі місця для працевлаштування інваліда в розмірі 4% запланованої середньосписочної кількості штатних працівників на 2016 рік, а також організована підготовка необхідних змін до штатного розпису ТОВ «Інтеренергосервіс» для наступного затвердження в установленому порядку.
Із матеріалів справи вбачається, що протягом січня - грудня 2016 року відповідачем на адресу Правобережного міжрайонного центру зайнятості щомісячно подавалась Інформація про наявність вільних робочих місць на посади для працевлаштування інвалідів за формою 3-ПН, які були отримані органом державна служба зайнятості, про що свідчать рекомендовані поштові повідомлення, додані відповідачем до матеріалів справи.
Крім того, у грудні 2016 році представники відповідача брали участь у ярмарку вакансій для працевлаштування безробітних осіб з інвалідністю та засіданні «За круглим столом» за участю районних адміністрацій ЗМР по Дніпровському та Хортицькому районах, соціальних партнерів, на яких обговорювались питання працевлаштування осіб з інвалідністю внутрішньо переміщених осіб, соціально вразливих категорій громадян, а також співпраця з роботодавцями щодо збільшення кількості вакансій та їх актуалізації, про що свідчить відповідна відмітка на факсограмі-запрошенні від 22.11.2016 №01-21/2813.
Згідно із наданим відповідачем ОСОБА_1 про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2016 рік за формою №10-ПІ середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу ТОВ «Інтеренергосервіс» у 2016 році становила 1685 осіб, з них середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до законодавства встановлена інвалідність у підприємства - 20 осіб, кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до нормативу робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів, встановленого статтею 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», становила 67 особа, середньорічна заробітна плата штатного працівника - 110 839,47 грн.
Листом від 22.02.2017 №03-198/321 позивач повідомив підприємство про необхідність відображення у рядку 06 звіту суми коштів адміністративно-господарських санкцій, яку повинен сплатити роботодавець у разі невиконання нормативу, що дорівнює 5 209 455,09 грн.
У зв'язку з несплатою відповідачем суми адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2016 році у загальному розмірі 5 212 059,82 грн. у добровільному порядку Запорізьке ОВ ФСЗІ звернулось із даним позовом до суду.
Ураховуючи викладене, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, суд вважає позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до частини восьмої статті 69 Господарського кодексу України (далі - ГК України) підприємство з правом найму робочої сили забезпечує визначену відповідно до закону кількість робочих місць для працевлаштування неповнолітніх, інвалідів, інших категорій громадян, які потребують соціального захисту. Відповідальність підприємства за невиконання даної вимоги встановлюється законом.
Основи соціальної захищеності інвалідів в Україні і гарантує їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість інвалідам ефективно реалізувати права та свободи людини і громадянина та вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними можливостями, здібностями і інтересами визначає Закон України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» від 21.03.1991 № 875-ХІІ (далі - Закон № 875-ХІІ).
Частинами першою, другою та третьою статті 19 Закону № 875-ХІІ передбачено, що для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.
Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.
Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 цього Закону.
Судом встановлено, що ТОВ «Інтеренергосервіс» є юридичною особою, яка використовує найману працю та відноситься до категорії суб'єктів підприємницької діяльності, яким відповідно до статті 19 Закону № 875-ХІІ встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів, який у відповідача повинен складати 67 робочих місць. Проте, середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до законодавства встановлена інвалідність на підприємстві протягом 2016 року склала 20 осіб, про що і зазначено в ОСОБА_1 про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2016 рік.
Частиною першою статті 20 Закону № 875-ХІІ визначено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.
Згідно із частиною другою статті 20 Закону № 875-ХІІ порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.
У даному випадку Фонд соціального захисту інвалідів у розрахунку ціни позову визначив суму адміністративно-господарських санкцій у розмірі 5 209 455,09грн. та пеню в сумі 2 604,73 грн. Загальна сума заборгованості, на думку позивача, склала 5 212 059,82грн.
Адміністративно-господарські санкції за незайняті інвалідами робочі місця не є податком, збором (обов'язковим платежем), обов'язкова сплата яких передбачена Конституцією України, Податковим кодексом України, а є заходом впливу на правопорушника у сфері господарювання у зв'язку зі скоєнням правопорушення.
Разом з тим, відповідно до частини першої статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
Частиною другою наведеної статті передбачено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
Згідно із частиною першою статті 18 Закону № 875-ХІІ забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.
Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (частина третя статті 18 Закону № 875-ХІІ).
Відповідно до частини третьої статті 18-1 Закону № 875-ХІІ державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації та знань, з урахуванням його побажань.
Аналіз вищевказаних норм закону дає підстави дійти висновку, що на підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю покладено обов'язок, по-перше, виділити та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, по-друге, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, по-третє, якщо середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, сплатити відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції.
При цьому, обов'язок підприємства щодо створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком підбирати і працевлаштовувати інвалідів на створені робочі місця. Такий обов'язок покладається на органи працевлаштування, що перелічені в частині першій статті 18 Закону № 875-ХІІ.
З 01 січня 2013 року набрав чинності Закон України «Про зайнятість населення» від 05 липня 2012 року №5067-VІ, відповідно до пункту 4 частини третьої статті 50 якого роботодавці зобов'язані, зокрема, своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про попит на робочу силу (вакансії).
Наказом Міністерства соціальної політики України №316 від 31.05.2013 затверджено форму звітності № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» та Порядок її подання.
Пунктом 2 розділу ІІ вказаного Порядку встановлено, що Форма подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше 10-ти робочих днів з дати відкриття вакансії(й). Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником.
Ураховуючи, що Закон України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» покладає на підприємця обов'язок створити, атестувати належним чином робочі місця для працевлаштування інвалідів та повідомити про це органи державної служби зайнятості, а ті в свою чергу зобов'язані направити роботодавцю на працевлаштування інвалідів, а тому суд вважає, що на відповідача покладено обов'язок по забезпеченню певної кількості робочих місць для працевлаштування інвалідів, а не обов'язок їх безпосереднього працевлаштування. Щомісячне подання форми №3-ПН, якщо на вказану вакансію робітника не було працевлаштовано, а нові вакансії у роботодавця не відкривалися, Порядком подання форми звітності № 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" не передбачено.
Як вбачається з поданих сторонами документів, на виконання нормативу створення робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідачем у 2016 році вживалися всі можливі і залежні від нього заходи для працевлаштування інвалідів, а саме:
- в зазначений період відповідач щомісячно звітував перед центром зайнятості про наявність вакансій для працевлаштування інвалідів;
- щомісяця 2016 року відповідач звертався до Правобережного районного центру зайнятості з листами про направлення для працевлаштування громадян, які є інвалідами;
- впродовж 2016 року підприємство приймало участь у заходах, які проводилися державною службою зайнятості у напрямку працевлаштування інвалідів.
Викладене свідчить про виконання відповідачем вимог щодо створення робочих місць відповідно до нормативів, встановлених статтею 19 Закону № 875-ХІІ та належне інформування центрів зайнятості про наявність вільних робочих місць на підприємстві та потребу у направленні центром зайнятості інвалідів для працевлаштування.
Доказів, які б свідчили про те, що відповідачем неправомірно або безпідставно відмовлено інвалідам у прийнятті на роботу, які були направлені центром зайнятості або безпосередньо звернулись до відповідача, позивачем до суду не надано.
На думку суду, сукупність названих обставин свідчить, що ТОВ «Інтеренергосервіс» вживало всі належні заходи щодо пошуку та працевлаштування інвалідів, що виключає підстави для застосування санкцій та пені, передбачених статтею 20 Закону №875-XII.
Згідно з частиною першою статті 11 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частини першої статті 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Суд, відповідно до статті 86 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Отже, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві вимоги позивача є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Керуючись ст.ст. 158-163 КАС України, суд
В задоволенні адміністративного позову відмовити.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлені строки. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Запорізький окружний адміністративний суд шляхом подачі в 10-денний строк з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 КАС України, або прийняття постанови у письмовому провадженні - з дня отримання такої постанови, апеляційної скарги, з подачею її копії відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі.
Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Суддя І.В. Батрак