Справа № 522/11033/17
Провадження № 2/522/7924/17
„19” червня 2017 року місто Одеса
Суддя Приморського районного суду м. Одеси Тарасов А.В., розглянувши позовну заяву ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до слідчого СУ ГУНП в Одеській області ОСОБА_3 про відновлення порушених прав,-
Позивачі звернулися до суду з цивільним позовом до відповідача, по якому просять суд визнати, що відповідач незаконно піддає їх катуванням, нелюдському поводженню, принижуючому гідність поводженню, в порушення ст. 28 Конституції України, ст. 3 Конвенції з 24.11.2016 року по теперішній час, по всім 11 пунктам епізодів, зазначених в позові; заборонити відповідачу в порушення ст. 28 Конституції України, ст. 3 Конвенції піддавати позивачів катуванням, нелюдському, принижуючому людську гідність поводженню.
Дослідивши заяву, суддя дійшов висновку, що у відкритті провадження по справі необхідно відмовити.
Відповідно до ст. 1 ЦК України цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників. До майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а також до податкових, бюджетних відносин цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом.
Згідно з ч. 1 ст. 15 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин; інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства. Сторонами в цивільному процесі відповідно до ст. 30 ЦПК України є позивач і відповідач, якими можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава.
У зв'язку з наведеним суди мають виходити з того, що критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність у них спору про право цивільне (справи за позовами, що виникають із будь-яких правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства), по-друге, суб'єктний склад такого спору (однією зі сторін у спорі є, як правило, фізична особа).
При цьому, як слідує зі змісту позовної заяви, позивачами в якості відповідача визначено службову особу - слідчого СУ ГУНП в Одеській області. Втім, відповідно до вимог наведених норм права, в порядку цивільного судочинства розглядаються спори між юридично рівними сторонами. В порушення наведеного правила, позивачами зазначено певну особу в якості відповідача не як фізичну особу, а посадову особу певного владного органу - у зв'язку з вчиненням нею певних владних повноважень під час ведення кримінального провадження.
Проте, цей позов пред'явлено до службової особи, що свідчить про юридичну нерівність сторін та певну підпорядкованість.
Так, відповідно до п. 17 ч. 1 ст. 3 КПК України слідчий - службова особа органу Національної поліції, органу безпеки, органу, що здійснює контроль за додержанням податкового законодавства, органу державного бюро розслідувань, органу Державної кримінально-виконавчої служби України, підрозділу детективів, підрозділу внутрішнього контролю Національного антикорупційного бюро України, уповноважена в межах компетенції, передбаченої цим Кодексом, здійснювати досудове розслідування кримінальних правопорушень. Таким чином, слідчий наділений певними правами та обов'язками у зв'язку з виконанням ним своїх професійних службових обов'язків.
Суд належним чином оцінив, що позивачами оскаржується дії слідчого під час здійснення кримінального провадження, яка за своєю правовою природою виникла у зв'язку з виконанням слідчим Омельченко З.В. своїх службових обов'язків. З огляду на наведене, дії та бездіяльність слідчого під час виконання ним службових обов'язків оскаржуються у порядку та у випадках, визначеному кримінальним процесуальним законодавством.
Визначаючи предмет спору та його відповідність обраному виду судочинства, судом враховано, що позивачі фактично просять дати оцінку діям службової особи, вчинюваним у кримінально-процесуальній формі, що є неприпустимим з точки зору цивільного процесуального законодавства.
Предметом судової оцінки в цьому цивільному процесі не можуть бути такі дії, й порядок збору доказів, зібраних чи отриманих у порядку кримінального провадження.
Щодо поняття та змісту особистих немайнових прав.
За правилом ст. 269 ЦК України особисті немайнові права належать кожній фізичній особі від народження або за законом. Особисті немайнові права фізичної особи не мають економічного змісту. Особисті немайнові права тісно пов'язані з фізичною особою. Фізична особа не може відмовитися від особистих немайнових прав, а також не може бути позбавлена цих прав.
Відповідно до Конституції України фізична особа має право на життя, право на охорону здоров'я, право на безпечне для життя і здоров'я довкілля, право на свободу та особисту недоторканність, право на недоторканність особистого і сімейного життя, право на повагу до гідності та честі, право на таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції, право на недоторканність житла, право на вільний вибір місця проживання та на свободу пересування, право на свободу літературної, художньої, наукової і технічної творчості.
Цивільним кодексом України та іншим законом можуть бути передбачені й інші особисті немайнові права фізичної особи.
Згідно зі ст. 271 ЦК України зміст особистого немайнового права становить можливість фізичної особи вільно, на власний розсуд визначати свою поведінку у сфері свого приватного життя.
Таким чином, право на доступ до правосуддя, право на виконання рішення суду, право бути потерпілим не відноситься до особистих майнових прав відповідно до наведених положень Цивільного кодексу України, з огляду на що посилання позивачів на розгляд цього позову в порядку цивільного судочинства у зв'язку із захистом порушених особистих немайнових прав суперечить чинному законодавству.
Додатково суд звертає увагу, що відповідно до ст. 279 ЦК України до особи, яка ухиляється від виконання судового рішення може бути накладено штраф відповідно до Цивільного процесуального кодексу України у разі, якщо таку особу суд зобов'язав вчинити відповідні дії для усунення порушення особистого немайнового права.
Втім, як стверджують позивачі, слідчим не виконується ухвала слідчого судді, якою зобов'язано відповідача залучити потерпілих та вручити їм пам'ятки про права. Таким чином, названа ухвала не відноситься до судових рішень про захист особистих немайнових прав, у зв'язку з цим не підлягають застосуванню положення ст. 279 ЦК України.
Резюмуючи наведене, суд дійшов висновку, що такі позовні вимоги не підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства.
Відповідно до п. 1. ч. 2. ст. 122 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в судах у порядку цивільного судочинства.
Позивачу необхідно врахувати, що процесуальним законом встановлений інший порядок з'ясування тих обставин, на які посилається позивач при зверненні із цією заявою.
Керуючись ст. 1 ЦК України, ст. ст. 15, 30, п. 1. ч. 2. ст. 122 ЦПК України, СУД -
Відмовити ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у відкритті провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до слідчого СУ ГУНП в Одеській області ОСОБА_3 про відновлення порушених прав.
Апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції подається протягом п'яти днів з дня проголошення ухвали. Якщо ухвалу було постановлено у письмовому провадженні або без виклику особи, яка її оскаржує, апеляційна скарга подається протягом п'яти днів з дня отримання копії ухвали.
Суддя: А.В. Тарасов
19.06.2017