17 травня 2017 р. Справа № 804/1513/17
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Турлакової Н. В.
розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Центрально-міського відділу державної виконавчої служби міста Кривий Ріг Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, визнання протиправним та скасування рішення, -
ОСОБА_1 звернувся до суду із адміністративним позовом до Центрально-міського відділу державної виконавчої служби міста Кривий Ріг Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області в якому просить:
- визнати протиправними дії відповідача у відношенні ОСОБА_1 , щодо: - незвільнення від сплати авансового внеску; - прийняття рішення у формі повідомлення про повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання № 888/13 від 09.02.2017 року; - повернення виконавчого документу(виконавчого листа №804/14756/15, виданого 09.12.2016 року Дніпропетровським окружним адміністративним судом стягувачу без прийняття до виконання;
- скасувати рішення у формі повідомлення про повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання № 888/13 від 09.02.2017 року;
- зобов'язати відповідача, негайно розпочати примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа (виконавчого листа № 804/14756/15, виданого 09.12.2016 року Дніпропетровським окружним адміністративним судом);
- зобов'язати відповідача подати до суду звіт про виконання судового рішення після спливу 10 денного строку з моменту набрання законної сили рішення суду.
В обґрунтування адміністративного позову, позивач зазначає, що ним було подано до відповідача заяву про примусове виконання рішення суду разом із оригіналом виконавчого листа, у якій містилось клопотання про звільнення від сплати авансового внеску, проте відповідачем прийнято повідомлення про повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання №888/13 від 09.02.17р., у зв'язку із не сплатою авансового внеску. Позивач, вважає такі дії та рішення відповідача протиправними, оскільки він проходив публічну службу, як учасник бойових дій, у т.ч. як такий, що брав безпосередню участь в антитерористичній операції в районах її проведення, тобто спір пов'язаний із трудовими відносинами, у зв'язку з чим, він звільнений від сплати авансового внеску.
Відповідач правом на надання письмових заперечень, чи пояснень по суті спору станом на час прийняття судом рішення по суті спору не скористався.
Представник позивача в судовому засіданні адміністративний позов підтримав, проти розгляду справи в порядку письмового провадження не заперечував.
Представник відповідача у судове засідання не з'явився, про дату, час та місце проведення якого повідомлений належним чином, причини неявки суду не повідомив.
Ухвалою суду від 17.05.2017р. відповідно до ч.6 ст.128 Кодексу адміністративного судочинства України справу призначено до розгляду у письмовому провадженні на підставі наявних в справі доказів, за відсутності сторін.
Дослідивши чинне законодавство та матеріали справи, суд доходить наступних висновків.
Судом встановлено, що постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23.05.2016р. по справі №804/14756/15, адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини польова пошта НОМЕР_1 , Головного управління державної казначейської служби України у Дніпропетровській області, про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії, стягнення коштів - задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність Військової частини польова пошта НОМЕР_2 щодо невиконання обов'язків, покладених пунктом 6 "Порядку надання статусу учасника бойових дій особам, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.08.2014 року №413, щодо неподання у місячний строк після завершення ОСОБА_1 виконання завдань антитерористичної операції в районах її проведення на розгляд комісії, утвореної у Міністерстві оборони України, довідки за формою згідно з додатком 1 до вказаної постанови та документів, які є підставою для надання ОСОБА_1 статусу учасника бойових дій.
Зобов'язано Військову частину польова пошта НОМЕР_1 на виконання пункту 6 "Порядку надання статусу учасника бойових дій особам, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.08.2014 року №413, невідкладно подати на розгляд комісії, утвореної у Міністерстві оборони України, довідки за формою згідно з додатком 1 до вказаної постанови та документи із зазначених у пункті 4 цього Порядку, які є підставою для надання ОСОБА_1 статусу учасника бойових дій.
Стягнуто з Військової частини польова пошта НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 компенсацію моральної шкоди в розмірі 10000 грн.
У вказаній постанові суду, окрім іншого зазначено, що 07.06.2014 року ОСОБА_1 у складі Військової частини польова пошта НОМЕР_2 перейшов в оперативне підпорядкування керівника АТО та прибув у район виконання бойового завдання в с. Колоски, де безпосередньо приймав участь в АТО.
29.08.2014 року ОСОБА_1 під час бойових дій при зіткненні з бойовиками біля м. Іловайськ Донецької області в зоні АТО потрапив у полон, про що засвідчує довідка штабу Антитерористичного центру при Службі безпеки України від 05.03.2015 року №33/1642.
Із зазначеної довідки вбачається, що у Міжвідомчому центрі допомоги громадянам у питаннях звільнення полонених, заручників та віднайдення зниклих безвісті наявна інформація, отримана від брата позивача, що в період з 29.08.2014 року по 10.09.2014 року позивач перебував у заручниках представників незаконних збройних формувань у районі проведення АТО.
З 24.09.2014 року по 08.10.2014 року, з 13.10.2014 року по 03.11.2014 року та 25.03.2015 року позивач проходив лікування та військово-лікарську комісію в ГВМКЦ “ГВКГ” на підставі статей 39-в, 40-в, 43-в, 53-в, 54-в графи ІІ Розкладу хвороб та визнаний обмежено придатним до військової служби відповідно до постанови штатної ВКЛ №2283/37 від 26.03.2015 року, про що засвідчують Виписні епікризи ГВМКЦ “ГВКГ” від 08.10.204 року, від 03.11.2014 року, а також свідоцтво про хворобу №977 ГВМКЦ “ГВКГ” від 26.03.2015 року.
Також судом при розгляді вказаної справи встановлено, що зволікання відповідача з подачею документів фактично позбавляє позивача, який тяжко травмований та потребує коштів на лікування та реабілітацію, права на отримання статусу учасника бойових дій та відповідних пільг і виплат, передбачених положеннями Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», Закону України «Про боротьбу з тероризмом», Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців і членів їх сімей».
Ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 05.10.2016р., постанова Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23.05.2016р. по справі №804/14756/15 залишена без змін.
09 грудня 2016р. позивач отримав виконавчий лист по адміністративній справі №804/14756/15, копія якого наявна в матеріалах справи.
06 лютого 2017р. представник позивача, який діє в інтересах ОСОБА_1 звернувся до начальника Центрально-міського відділу державної виконавчої служби міста Кривий Ріг Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області із заявою в якій просив прийняти до виконання виконавчий документ і розпочати примусове виконання рішення суду у відношенні боржника: Військова частина польова поштова НОМЕР_1 .
До вказаної заяви додано оригінал виконавчого листа, а також зазначено, що на підставі ч.2 ст.26 Закону України «Про виконавче провадження» стягувача звільнено від сплати авансового внеску.
Згідно рішення Центрально-міського відділу державної виконавчої служби міста Кривий Ріг Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області, яке оформлено Повідомленням №888/13 від 09.02.17р., копія якого наявна в матеріалах справи, за результатами розгляду заяви стягувача щодо примусового виконання виконавчого листа №804/14756/15, встановлено, що стягувач не надав підтвердження сплати авансового внеску, у зв'язку з чим, повернуто виконавчий документ без прийняття до виконання.
Згідно ст.1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
П.8 ч.4 ст.4 Закону передбачено, що виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред'явлення, якщо стягувач не надав підтвердження сплати авансового внеску, якщо авансування є обов'язковим.
Відповідно до ч.1 ст.18 Закону, виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Частиною 2 ст.26 Закону передбачено, що до заяви про примусове виконання рішення стягувач додає квитанцію про сплату авансового внеску в розмірі 2 відсотків суми, що підлягає стягненню, але не більше 10 мінімальних розмірів заробітної плати, а за рішенням немайнового характеру та рішень про забезпечення позову - у розмірі одного мінімального розміру заробітної плати з боржника - фізичної особи та в розмірі двох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - юридичної особи.
Від сплати авансового внеску звільняються стягувачі за рішеннями про:
- стягнення заробітної плати, поновлення на роботі та за іншими вимогами, що випливають із трудових правовідносин;
- обчислення, призначення, перерахунок, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг;
- відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, а також смертю фізичної особи;
- стягнення аліментів;
- відшкодування майнової та/або моральної шкоди, завданої внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
Також, суд зазначає, що ст.1 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» передбачено, що Закон спрямований на захист ветеранів війни шляхом, зокрема надання пільг, переваг та соціальних гарантій у процесі трудової діяльності відповідно до професійної підготовки і з урахуванням стану здоров'я.
Згідно ст.5 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», учасниками бойових дій є особи, які брали участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з'єднань, об'єднань всіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії (флоту), у партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і у мирний час.
Відповідно до п.18 ч.1 ст.18 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», учасникам бойових дій надаються пільги, зокрема, зі сплати податків, зборів, мита та інших платежів до бюджету відповідно до податкового та митного законодавства.
Згідно п.п.13, 16 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються:
- учасники бойових дій, Герої України - у справах, пов'язаних з порушенням їхніх прав;
- позивачі - за подання позовів щодо спорів, пов'язаних з наданням статусу учасника бойових дій відповідно до пунктів 19, 20 частини першої статті 6 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Відповідно до ст.18 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України №548-XIV від 24.03.1999р., військовослужбовці перебувають під захистом держави і мають усю повноту прав і свобод, закріплених Конституцією України.
Також приймаючи рішення по суті суд враховує, що в розглянутому спорі належить зазначити про необхідність додержання суб'єктом владних повноважень принципу обґрунтованих сподівань (reasonable expectations), який тісно пов'язаний із принципом юридичної визначеності (legal certainty) і є невід'ємним елементом принципу правової держави та верховенства права.
Як відзначено у справі Black Clawson Ltd. v. Papierwerke AG, (1975) AC 591 at 638, сприйняття верховенства права як конституційного принципу вимагає того, аби будь-який громадянин, перед тим, як вдатися до певних дій, мав змогу знати заздалегідь, які правові наслідки настануть.
Сутність принципу правової визначеності Європейський суд визначив як забезпечення передбачуваності ситуації та правовідносин у сферах, що регулюються, цей принцип не дозволяє державі посилатись на відсутність певного правового акта, який визначає механізм реалізації прав і свобод громадян, закріплених у конституційних та інших актах.
Європейський суд у справі Yvone van Duyn v. Home Office вказав, що принцип правової визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатись на зобов'язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов'язання містяться в законодавчому акті, якій загалом не має автоматичної прямої дії.
Відповідно до пункту 2 розділу 4 Указу Президента України “Про Концепцію вдосконалення судівництва для утвердження справедливого суду в Україні відповідно до європейських стандартів” від 10.05.2006 року №361/2006 адміністративне судочинство спрямоване на захист прав особи у публічно-правових відносинах від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
За своїм статусом у суспільстві учасники таких правовідносин перебувають у нерівних умовах, тому адміністративний суд має вжити всіх передбачених законом заходів, щоб захистити порушені органом влади права особи.
Єдиним критерієм для визначення того, чи дотримувалась держава в особі її органів влади обов'язку у здійсненні позитивних дій, направлених на реалізацію прав позивача, є ефективність її дій у розглянутій ситуації.
Так, відповідно до Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України.
Держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Так, згідно п.13 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються учасники бойових дій, Герої України - у справах, пов'язаних з порушенням їхніх прав.
Відповідно до п.18 ч.1 ст.18 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», учасникам бойових дій надаються пільги, зокрема, зі сплати податків, зборів, мита та інших платежів до бюджету відповідно до податкового та митного законодавства.
Згідно ч.3 ст.2 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», нормативні акти органів державної влади та органів місцевого самоврядування, які обмежують права і пільги ветеранів війни, передбачені цим Законом, є недійсними.
Права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Одним із провідних принципів здійснення правосуддя є принцип верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Частина 2 ст.19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч.3 ст.2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні, крім іншого, суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Судом встановлено, що рішенням Центрально-міського відділу державної виконавчої служби міста Кривий Ріг Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області, яке оформлено Повідомленням №888/13 від 09.02.17р., копія якого наявна в матеріалах справи, за результатами розгляду заяви стягувача щодо примусового виконання виконавчого листа №804/14756/15, встановлено, що стягувач ( ОСОБА_1 ) не надав підтвердження сплати авансового внеску, у зв'язку з чим, повернуто виконавчий документ без прийняття до виконання.
Як вбачається з постанови Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23.05.2016р. по справі №804/14756/15, яка набрала законної сили 05.10.2016р., ОСОБА_1 проходив публічну службу, як учасник бойових дій, у т.ч., як такий, що брав безпосередню участь в антитерористичній операції в районах її проведення.
Також згідно вказаної постанови, встановлено що зволікання відповідача з подачею документів фактично позбавляє позивача, який тяжко травмований та потребує коштів на лікування та реабілітацію, права на отримання статусу учасника бойових дій та відповідних пільг і виплат, передбачених положеннями Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», Закону України «Про боротьбу з тероризмом», Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців і членів їх сімей».
Згідно ч.1 ст.72 КАС України, обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Згідно п.15 ст.3 КАС України, публічна служба - діяльність на державних політичних посадах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, дипломатична служба, інша державна служба, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.
Таким чином, військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, пов'язаній із захистом Вітчизни. Їй притаманні такі самі ознаки, як і державній службі: а) професійна діяльність; б) зайняття посад у військових підрозділах Збройних Сил України та інших військових формуваннях, утворених відповідно до законів України; в) виконання державних завдань і функцій; г) грошове забезпечення за рахунок державного бюджету.
З огляду на викладене, суд погоджується з доводами представника позивача, що публічна служба є одним із різновидів трудових правовідносин..
При цьому, частиною 2 ст.26 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що від сплати авансового внеску звільняються стягувачі за рішеннями про стягнення заробітної плати, поновлення на роботі та за іншими вимогами, що випливають із трудових правовідносин.
Таким чином, позивач, як стягувач з іншими вимогами, що випливають із трудових правовідносин, звільнений від сплати авансового внеску при зверненні з примусового виконання рішення на підставі виконавчого документа (виконавчого листа № 804/14756/15.)
Крім того, як зазначено вище та підтверджено змістом постанови Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23.05.2016р. суд зазначає, що позивач, звернувся до відповідача із заявою з примусового виконання рішення суду на підставі виконавчого листа № 804/14756/15 виданого 09.12.16р., як стягувач за рішенням про отримання відповідних пільг, у зв'язку з чим, відповідно до абз.4 ч.2 ст.26 Закону України «Про виконавче провадження», позивач також підлягає звільненню від сплати авансового внеску.
На підставі викладеного, враховуючи норми чинного законодавства, та обставини справи в сукупності, суд приходить до висновку, що відповідач при прийнятті оскаржуваного рішення, яке оформлене повідомленням про повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання № 888/13 від 09.02.2017 року, діяв всупереч нормам чинного законодавства, правомірність своїх дій останнім не доведена, відповідно позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими, а оскаржуване рішення є протиправним та підлягає скасуванню.
За таких обставин, виходячи з системного аналізу положень законодавства України та встановлених фактичних обставин, суд дійшов висновку, що відповідачем правомірність оскаржуваних дій не доведена, а позовні вимоги в цій частині є такими, що підлягають задоволенню, а порушене право захисту шляхом зобов'язання відповідача прийняти заяву ОСОБА_1 з примусового виконання рішення суду на підставі виконавчого листа № 804/14756/15 виданого 09.12.16р., як такого, що звільнений від сплати авансового внеску.
Разом з тим, суд зазначає, що позовні вимоги про визнання протиправними дій відповідача не підлягають задоволенню, оскільки обраний позивачем спосіб захисту не відповідає його змісту, наслідком зазначених дій є оскаржуване рішення, яке і є предметом оскарження за даним адміністративним позовом.
Щодо позовних вимог в частині зобов'язання відповідача подати до суду звіт про виконання судового рішення після спливу 10 денного строку з моменту набрання законної сили рішення суду, то на думку суду вони не підлягають задоволенню, з огляду на те що вказана вимога є заходом впливу в межах судового контролю за виконанням судових рішень в адміністративних справах передбачена ч.1 ст.267 КАС України, та носить в кожному окремому випадку оціночний характер та є правом суду, а не обов'язком, при цьому може бути застосовано судом в разі наявності доказів не виконання рішення суду суб'єктом владних повноважень, проте на даний час вказані заходи є передчасними.
Таким чином, суд приходить до висновку про необхідність часткового задоволення позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Центрально-міського відділу державної виконавчої служби міста Кривий Ріг Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, визнання протиправним та скасування рішення - задовольнити частково.
Визнати протиправними та скасувати рішення Центрально-міського відділу державної виконавчої служби міста Кривий Ріг Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області оформлене повідомленням про повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання № 888/13 від 09.02.2017 року.
Зобов'язати Центрально-міський відділ державної виконавчої служби міста Кривий Ріг Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області прийняти заяву ОСОБА_1 з примусового виконання рішення суду на підставі виконавчого листа № 804/14756/15 виданого 09.12.16р., як такого, що звільнений від сплати авансового внеску.
В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
Постанова суду набирає законної сили та може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд в порядку, визначеному ст. 254 КАС України.
Відповідно до ст.186 КАС України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Суддя Н.В. Турлакова