29 червня 2017 р. Справа № 804/2908/17
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого суддіОСОБА_1
при секретарі судового засіданняОСОБА_2
за участю представників сторін:
від позивача: ОСОБА_3
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпрі адміністративну справу за адміністративним позовом Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю Центр упровадження високих технологій "Ноябрь-95" про стягнення 11 750,00 грн., -
12.05.2017 року Дніпропетровське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулось з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Центр упровадження високих технологій «Ноябрь-95» про стягнення 11 750,00 грн.
Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідач не виконав норматив щодо створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, встановлений ч. 1 ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» внаслідок чого до відповідача були застосовані адміністративно-господарські санкції у розмірі 11 750,00 грн. Внаслідок несплати відповідачем вищезазначеної суми адміністративно-господарських санкцій у відповідача утворилась заборгованість у розмірі 11 750,00 грн. Несплата відповідачем цих адміністративно-господарських санкцій до Фонду завдає значної шкоди державним інтересам, не дозволяє в повній мірі створити інвалідам необхідні умови, які дають можливість вести повноцінний спосіб життя.
Представник позивача в судовому засіданні вищевказані позовні вимоги підтримав та просить позов задовольнити.
Відповідач в судове засідання не з'явився, про дату, час і місце судового розгляду справи повідомлений належним чином 31.05.2017р. про що свідчить розписка представника відповідача від 31.05.2017 року, наявна в матеріалах справи (а.с. 52).
31.05.2017р. відповідач надав письмові заперечення, у яких просив у позові відмовити у повному обсязі посилаючись на те, що відповідач у першому півріччі 2016р. створив робоче місце для працевлаштування одного інваліда про що були подані звіти форми 3-ПН до центру зайнятості тим самим відповідачем було вжито всіх заходів залежних від нього щодо створення робочих місць для прецевлаштування інвалідів, а тому вважає, що відповідач не може бути притягнутий до відповідальності за не направлення уповноваженими органами необхідної кількості інвалідів для працевлаштування. При цьому, відповідач зазначає, що з жовтня по грудень 2016р. у відповідача не було обов'язку подання звітів, так як на підприємстві працювало всього 7 осіб, тоді як такий обов'язок виникає, коли на підприємстві працює від 8 осіб (а.с.24-26).
Відповідно до вимог ч. 4 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України у разі неприбуття в судове засідання відповідача, належним чином повідомленого про дату, час і місце судового розгляду, без поважних причин розгляд справи не відкладається і справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.
Враховуючи наведене та те, що відповідач належним чином повідомлений судом про дату, час і місце розгляду справи, подав письмові заперечення на позов, строки розгляду і вирішення справи, встановлені ст.122 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вважає за можливе розглядати справу за відсутності представника відповідача за наявними у справі доказами згідно до вимог ч. 4 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України.
Заслухавши представника позивача, який брав участь у справі, дослідивши матеріали справи, з'ясувавши обставини справи, перевіривши доводи та давши їм належну правову оцінку, проаналізувавши норми чинного законодавства України, оцінивши їх у сукупності, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги позивача не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до Положення про Фонд соціального захисту інвалідів, затвердженого Наказом Міністерства соціальної політики України 14.04.2011 р. №129, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 28 квітня 2011 р. за №528/19266, Фонд соціального захисту інвалідів є неприбутковою бюджетною установою, діяльність якої спрямовується, координується та контролюється Міністерством соціальної політики України.
Основним завданням Фонду соціального захисту інвалідів є:
- фінансове забезпечення заходів щодо соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні;
- забезпечення в межах своїх повноважень реалізації заходів щодо зайнятості та працевлаштування осіб з інвалідністю, зокрема створення робочих місць.
Частиною 2 ст. 17 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» визначено, що підприємства, установи і організації за рахунок коштів Фонду соціального захисту інвалідів за рішенням місцевої ради за рахунок власних коштів, у разі необхідності, створюють спеціальні робочі місця для працевлаштування інвалідів, здійснюючи для цього адаптацію основного і додаткового обладнання, технічного оснащення і пристосування тощо з урахуванням обмежених можливостей інваліда.
Частинами 1 та 3 ст. 18 вищевказаного Закону передбачено, що забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.
Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані:
- виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації;
- забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством;
- надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів;
- звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Інвалідам, які не мають змоги працювати на підприємствах, в установах, організаціях, державна служба зайнятості сприяє у працевлаштуванні з умовою про виконання роботи вдома.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.12.2006 р. № 1836 «Про реалізацію статті 18-1 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» потреба у створенні інваліду, зареєстрованому в державній службі зайнятості як безробітний, спеціального робочого місця або ділянки виробничої площі та вимоги до них встановлюються індивідуальною програмою реабілітації.
Статтею 18-1 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» визначено, що інвалід, який не досяг пенсійного віку, не працює, але бажає працювати, має право бути зареєстрованим у державній службі зайнятості як безробітний. Рішення про визнання інваліда безробітним і взяття його на облік для працевлаштування приймається центром зайнятості за місцем проживання інваліда на підставі поданих ним рекомендації МСЕК та інших передбачених законодавством документів. Державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації та знань, з урахуванням його побажань. Державна служба зайнятості може за рахунок Фонду соціального захисту інвалідів надавати дотацію роботодавцям на створення спеціальних робочих місць для інвалідів, зареєстрованих у державній службі зайнятості, а також проводити професійну підготовку, підвищення кваліфікації і перепідготовку цієї категорії інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Згідно до ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, встановлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.
Відповідно до ст. 20 вищезгаданого Закону підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, які використовують найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом.
Порядок подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 31 січня 2007 р. №70, визначає процедуру подання підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій інвалідів, фізичними особами, які використовують найману працю, в яких за основним місцем роботи працює вісім і більше осіб, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів відділенням Фонду соціального захисту інвалідів та інформації про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування інвалідів - центру зайнятості. Частиною 1 пункту 2 Порядку встановлено, що звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів роботодавці подають (надсилають рекомендованим листом) щороку до 1 березня відділенням Фонду, в яких вони зареєстровані, за формою, затвердженою Мінпраці за погодженням з Держкомстатом.
Відповідно до ч. 4 ст. 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» та п. 3.7 Інструкції про заповнення форми № 10-ПІ (річна) «Звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів» відповідач самостійно у рядку 06 Звіту відображає суму коштів адміністративно-господарських санкцій, яку повинен сплатити самостійно у строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого ч. 1 ст. 19 вказаного Закону.
Також, частиною 3 пункту 2 вказаною Порядку передбачено, що інформацію про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування інвалідів роботодавці подають центру зайнятості за місцем їх реєстрації як платників страхових внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття за формою, затвердженою Мінпраці за погодженням з Держкомстатом.
Так, судом встановлено, що на виконання вищенаведених вимог Закону, відповідачем у 2016 році на підприємстві відповідача були створено робоче місце для працевлаштування інвалідів, а саме: посада двірника, що підтверджується копіями звітів форми 3-ПН (а.с.27-32).
Згідно наданих суду копій звітів Форми № 3-ПН, затвердженого наказом Міністерства соціальної політики України від 31.05.2013 р. № 316, відповідачем у період з січня по червень 2016 року до Ленінського районного центру зайнятості м. Дніпропетровська подавались Звіти про наявність вакансій у 2016 році, зі змісту яких вбачається, що на підприємстві відповідача для працевлаштування інвалідів були створені робочі місця для інвалідів з детальним описом їхніх характеристик, на які можливе працевлаштування інвалідів, тобто були наявні робочі місця для працевлаштування інвалідів (а.с. 27-32).
Крім того, в період з липня 2016 по вересень 2016 року на підприємстві був працевлаштований 1 інвалід на посаді комірника, що підтверджується наявними в справі письмовими доказами (а.с. 27-40).
02.02.2017 року відповідачем було подано Звіт про зайнятість та працевлаштування інваідів за 2016 рік до Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів за формою № 10-ПІ, затвердженою наказом Мінпраці України від 10.02.2007р. № 42 в якому відповідачем самостійно зазначено про те, що на підприємстві відповідача у 2016 році середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу становила 10 осіб, середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність - 0 осіб, кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів - 1 особа, фонд оплати праці штатних працівників - 235 тис. грн., середньорічна заробітна плата штатного працівника - 23 500,00 грн., сума адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування не визначена (а.с. 5).
Згідно наявного в матеріалах справи розрахунку суми позову, складеного посадовою особою позивача, адміністративно-господарська санкція за не зайняті робочі місця для працевлаштування інвалідів складає 11 750,00 грн. (а.с. 6).
З нарахуванням позивачем вказаних адміністративно-господарських санкцій суд не погоджується та вважає зазначений позов необґрунтованим з огляду на наступне.
Відповідно до ст. 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Згідно з ч. 1 ст. 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення ( ч. 2 ст. 218 ГК України).
Тобто, з наведених норм чинного законодавства України видно, що відповідач несе господарсько-правову відповідальність у вигляді застосування до останнього адміністративно-господарських санкцій саме у разі вчинення правопорушення у сфері господарювання, а невід'ємним елементом правопорушення є наявність вини відповідача та причинний зв'язок між правопорушенням та його наслідками у вигляді не працевлаштування інвалідів і лише у разі, якщо відповідачем не було вжито усіх залежних заходів для недопущення господарського правопорушення.
З наведених вище документів убачається, що відповідач не вчиняв правопорушення у сфері господарювання щодо соціального захисту прав та законних інтересів інвалідів, навпаки, створив на підприємстві робочі місця для працевлаштування інвалідів протягом 2016 року у кількості 1 вакансії, подавав дані до центру зайнятості звіти щодо наявності вакантних місць для інвалідів протягом січня-червня 2016 року, працевлаштував 1 інваліда в період з липня 2016 року по вересень 2016 року, а в період жовтня 2016 року по грудень 2016 року у відповідача був відсутній обов'язок щодо забезпечення нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, оскільки середньооблікова кількість штатних працівників не перевищувала 7 осіб, а отже, суд приходить до висновку про відсутність вини відповідача у вчиненні ним правопорушення у сфері господарювання.
Приписами статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Позивач у ході судового розгляду справи не надав суду жодних доказів щодо наявності у діях відповідача вини або відмови відповідачем інвалідам у працевлаштуванні.
Навпаки, із наданих суду відповідачем копій звітності за формою 3-ПН вбачається, що протягом 2016 року відповідачем було створено робоче місце для інваліда, а також було працевлаштовано 1 інваліда (а.с. 27-40).
За таких обставин, позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача адміністративно-господарських санкцій та пені за наведеним розрахунком є безпідставними та такими, що суперечить нормам чинного законодавства України, оскільки вина у вчиненні відповідачем правопорушення щодо не створення робочих місць для працевлаштування інвалідів та не зайняття робочих місць інвалідами у ході судового розгляду справи не встановлена, а відповідно до норм Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» на відповідача покладено лише обов'язок щодо виділення та створення робочих місць для працевлаштування інвалідів. Пошук та направлення інвалідів на підприємство відповідача покладено на державні органи центру зайнятості відповідно до ст. 18-1 вказаного Закону.
Тобто, з наведених норм чинного законодавства вбачається, що відповідальність за працевлаштування інвалідів несуть у рівній мірі як органи державної служби зайнятості, так і підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю.
Враховуючи відсутність вини відповідача у вчиненні правопорушення щодо не створення робочих місць для працевлаштування інвалідів та не зайняття робочих місць інвалідами у 2016 році у адміністративного суду відсутні і підстави для задоволення позову.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить із того, що відповідно до ч. 4 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України у справах, у яких позивачем є суб'єкт владних повноважень, а відповідачем - фізична чи юридична особа, судові витрати, здійснені позивачем, з відповідача не стягуються.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2-10, 11, 12, 71, 86, 94, 122, 160, 161, 162, 163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
У задоволенні адміністративного позову Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю Центр упровадження високих технологій «Ноябрь-95» про стягнення 11 750,00 грн. - відмовити.
Постанова може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги до суду першої інстанції з одночасним направленням копії апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня проголошення постанови або протягом десяти днів з моменту отримання копії постанови відповідно до вимог ст. 186 Кодексу адміністративного судочинства України.
Постанова суду набирає законної сили у порядку та у строки, визначені ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст постанови складено 04 липня 2017 року.
Суддя ОСОБА_1