ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
місто Київ
26 червня 2017 року №826/18174/13-а
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Літвінової А.В., розглянув у порядку письмового провадження адміністративну справу
за позовомприватного підприємства «Л'Кафа»
доДержавної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів у місті Києві
провизнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
Приватне підприємство «Л'Кафа» звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів у місті Києві, у якій просить суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 01.11.2013 №0007332208.
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 31.01.2014 відмовлено приватному підприємству «Л'Кафа» у задоволені позову.
Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 08.04.2014, скасовано постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 31.01.2014 та прийнято нову, якою позов приватного підприємства «Л'Кафа» задоволено в повному обсязі.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 09.06.2015 касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів у місті Києві задоволено, постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 08.04.2014 скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
Позовні вимоги мотивовано тим, що Державною податковою інспекцією у Солом'янському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів у місті Києві протиправно, на підставі хибних висновків акта перевірки від 18.10.2013 №1929/26-58-22-08-11/34832815, прийнято податкове повідомлення-рішення від 01.11.2013 №0007332208.
Відповідач проти позову заперечив з огляду на обґрунтованість висновків акта перевірки від 18.10.2013 №1929/26-58-22-08-11/34832815 та відповідно, податкового повідомлення-рішення від 01.11.2013 №0007332208.
Адміністративну справу №826/18174/13-а розглянуто в письмовому провадженні на підставі частини четвертої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України.
Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд,
Державною податковою інспекцією у Солом'янському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів у місті Києві проведено позапланову виїзну перевірку приватного підприємства «Л'Кафа» з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість та податку на прибуток при взаємовідносинах з товариством з обмеженою відповідальністю «РА Лоцман» за період з 01.01.2012 по 31.12.2012.
Перевіркою встановлено порушення приватним підприємством «Л'Кафа» пунктів 198.3, 198.6 статті 198, пунктів 201.4, 201.6, 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на додану вартість у загальній сумі 500 000,00 грн.
За наслідками перевірки Державною податковою інспекцією у Солом'янському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів у місті Києві складено акт від 18.10.2013 №1929/26-58-22-08-11/34832815 та прийнято податкове повідомлення-рішення від 01.11.2013 №0007332208, яким позивачеві визначено грошове зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 625 000,00 грн., у тому числі 500 000,00 грн. - основний платіж, 125 000,00 грн. штрафні (фінансові) санкції.
Позивач не погоджуючись із податковим повідомленням-рішенням від 01.11.2013 №0007332208, звернувся до суду з даним позовом.
Досліджуючи надані сторонами докази, аналізуючи наведені міркування та заперечення, оцінюючи їх в сукупності, суд бере до уваги наступне.
Згідно з пунктом 198.1 статті 198 Податкового кодексу України (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.
Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Згідно з пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.
Суми податку, сплачені (нараховані) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, зазначені в податкових накладних, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних з порушенням терміну реєстрації, відносяться до податкового кредиту за звітний податковий період, в якому зареєстровано податкову накладну в Єдиному реєстрі податкових накладних, але не пізніше: ніж через 180 календарних днів з дати складення податкової накладної; для платників податку, що застосовують касовий метод, - ніж через 60 календарних днів з дати списання коштів з банківського рахунка платника податку; для банківських установ при одержанні ними права власності на заставне майно.
Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
Відповідно до частини першої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.
Відповідно до абзацу другого пункту 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за номером 168/704, господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.
Аналіз вказаних норм свідчить про те, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством.
Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.
З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції. Зазначена позиція суду узгоджується із позицією Вищого адміністративного суду України, викладеною у листі від 02.06.2011 №742/11/13-11.
Як вбачається з акта перевірки Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів у місті Києві від 18.10.2013 №1929/26-58-22-08-11/34832815 висновки щодо порушення позивачем приписів податкового законодавства зроблено з огляду на відсутність факту реальності господарських операцій між приватним підприємством «Л'Кафа» та товариством з обмеженою відповідальністю «РА Лоцман» за договором від 21.06.2012 №21 про комплексне рекламне обслуговування.
З матеріалів справи вбачається, що між приватним підприємством «Л'Кафа» (замовник) та товариством з обмеженою відповідальністю «РА Лоцман» (агенція) укладено договір від 21.06.2012 №21 про комплексне рекламне обслуговування, відповідно до якого агенція за завданням замовника зобов'язана надати послуги з комплексного рекламного обслуговування, а саме: креативні розробки елементів фірмового стилю Замовника, розробка концепцій та креативу (творчих рішень) рекламних матеріалів з метою їх подальшого розповсюдження, популяризації та просування послуг, які надаються Замовником, розробка концепції рекламних матеріалів (творчих рішень) для оригінал-макетів, підготовка та виготовлення рекламних матеріалів (оригінал-макети), виготовлення рекламної поліграфічної продукції - A3, 12 аркушів з листівкою-обкладинкою (нестандартна та унікальна форма) ,4+4, папір 200 гр., ламінація та УФ- лакування, PR-акції (розробка планів проведення заходів з популяризації торгівельних марок, підбір учасників акцій, PR- супровід заходів, безпосереднє проведення заходів), та ін.
Згідно з пункту 2.1 вказаного договору вартість послуг складає 3 000 000,00 грн, в тому числі податок на додану вартість на суму 500 000,00 грн.
Відповідно до пункту 6.2 договору оплата здійснюється замовником послуг не пізніше 14 днів після підписання договору.
На підтвердження розрахунків за отримані послуги, позивач надав суду копії платіжних доручень №1420 від 24.07.12 на суму 1 000 000,00 грн та №1440 від 26.07.2012 на суму 2 000 000,00 грн.
На виконання податкових зобов'язань товариство з обмеженою відповідальністю «РА Лоцман» оформило податкові накладні №34 від 24.07.12 на загальну суму 1 000 000,00 грн, в тому числі податок на додану вартість - 166 666,67 грн. та №42 від 26.07.12 на суму 2 000 000,00 грн, в тому числі податок на додану вартість - 333 333,33 грн.
На підтвердження отримання від товариства з обмеженою відповідальністю «РА Лоцман» послуг позивач надав суду копії актів здачі-приймання робіт (надання послуг), а саме : №ОУ-00001/21 від 30.09.12, №ОУ-00002/21 від 31.12.12, №ОУ-00003/21 від 17.01.13, №ОУ-00004/21 від 15.01.13, №ОУ-00005/21 від 25.01.13, №ОУ-00007/21 від 30.01.13, №ОУ-00008/21 від 31.01.13, №ОУ-00009/21 від 04.02.13, №ОУ-00010/21 від 08.02.13, №ОУ-00011/21 від 12.02.13, №ОУ-00012/21 від 15.02.13, №ОУ-00013/21 від 25.02.13, №ОУ-00014/21 від 28.02.13, №ОУ-00015/21 від 01.03.13, №ОУ-00016/21 від 05.03.13, №ОУ-00017/21 від 09.03.13, №ОУ-00018/21 від 11.03.13, №ОУ-00019/21 від 13.03.13, №ОУ-00020/21 від 15.03.13, №ОУ-00021/21 від 18.03.13, №ОУ-00022/21 від 20.03.13, №ОУ-00023/21 від 23.03.13, №ОУ-00024/21 від 24.03.13, №ОУ-00025/21 від 25.03.13, №ОУ-00026/21 від 26.03.13, №ОУ-00027/21 від 27.03.13, №ОУ-00028/21 від 28.03.13, №ОУ-00029/21 від 28.03.13, №ОУ-00031/21 від 30.03.13.
Окрім того, позивач надав суду звіт про надання рекламних послуг, складений та підписаний сторонами договору, що підтверджує обсяг виконаних робіт товариством з обмеженою відповідальністю «РА Лоцман».
Зокрема даний звіт містить детальну інформацію про рекламні заходи в мережі ресторанних закладів «ІНФОРМАЦІЯ_1», а саме: розміщення інформації про мережу та актуальні акції в інтернет-мережі на спеціалізованих сторінках та в соціальних мережах, в спеціалізованих друкованих ЗМІ; розробку елементів фірмового стилю (елементи дизайну, спеціалізованого внутрішнього і зовнішнього оформлення закладів, зовнішнього вбрання персоналу, друкованих матеріалів, аксесуарів); створення і використання Бренд-буку; організація і проведення акційних заходів на тимчасовій основі (узгодження і виготовлення друкованих матеріалів, аксесуарів, залучення промоутерів, спеціалізованого персоналу).
Щодо підтвердження економічного ефекту від здійснення рекламування продукції, суд встановив наступне.
Згідно з матеріалами справи, головною метою рекламування мережі закладів «ІНФОРМАЦІЯ_1» є розвиток бізнесу за мережевою ознакою та просування бренду «ІНФОРМАЦІЯ_1».
Власником бренду є громадянин України ОСОБА_1 (свідоцтво України на знак для товарів і послуг від 26.09.201 НОМЕР_1).
На підставі ліцензійного договору №1/1 від 01.01.2012 майнові права на використання торговельної марки «ІНФОРМАЦІЯ_1» (невиключна ліцензія з правом видачі субліцензій) передані в користування позивачу для рекламування та реалізації товарів та послуг, які полягають в нанесенні її на будь-який товар, упаковку, в якій міститься такий товар, інструмент, вивіску, предмет канцелярії або одягу, прапор, нашивку, етикетку, чи інший прикріплений до товару предмет, засіб (в тому числі транспортний) при пропонуванні чи здійсненні послуг Ліцензіатом, зберігання такого товару із зазначенням нанесенням торговельної марки з метою пропонування для продажу, продає, імпорт (ввезення) та експорт (вивезення), застосування її під час пропонування та надання будь-якої послуги, для якої вона зареєстрована, застосування її в діловій документації та/або в рекламі, а також через мережу Інтернет, в тому числі доменних іменах.
В 2012-2013 роках позивач уклав цілу низку додаткових субліцензійних контрактів, спрямованих на розширення мережі ресторанних закладів під брендом «ІНФОРМАЦІЯ_1» на умовах франчайзингу, серед яких, зокрема: субліцензійний договір №1/13-3-суб від 01.01.12 укладений з фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 з метою відкриття закладу громадського харчування з назвою «ІНФОРМАЦІЯ_1» за адресою: АДРЕСА_1; субліцензійний договір № 1/13-12-суб від 01.01.12 укладений з фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 з метою відкриття закладу громадського харчування з назвою «ІНФОРМАЦІЯ_1» за адресою: АДРЕСА_2; субліцензійний договір № 1/13-17-суб від 02.01.12 укладений з фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 з метою відкриття закладу громадського харчування з назвою «ІНФОРМАЦІЯ_1» за адресою: АДРЕСА_3; субліцензійний договір № 1/13-29-суб від 02.01.12 укладений з фізичною особою-підприємцем ОСОБА_5 з метою відкриття закладу громадського харчування з назвою «ІНФОРМАЦІЯ_1» за адресою: АДРЕСА_4; субліцензійний договір № 1/13-34-суб від 02.01.12 укладений з фізичною особою-підприємцем ОСОБА_6 з метою відкриття закладу громадського харчування з назвою «ІНФОРМАЦІЯ_1» за адресою: АДРЕСА_5; субліцензійний договір № 1/13-22-суб від 01.03.12 укладений з фізичною особою-підприємцем ОСОБА_8 з метою відкриття закладу громадського харчування з назвою «ІНФОРМАЦІЯ_1» за адресою: АДРЕСА_6; субліцензійний договір №1/13-27-суб від 01.04.12 укладений з фізичною особою-підприємцем ОСОБА_9 з метою відкриття закладу громадського харчування з назвою «ІНФОРМАЦІЯ_1» за адресою: АДРЕСА_7; субліцензійний договір № 1/13-26-суб від 01.04.12 укладений з ФОП ОСОБА_10 з метою відкриття закладу громадського харчування з назвою «ІНФОРМАЦІЯ_1» за адресою: АДРЕСА_7; субліцензійний договір № 1/13-19-суб від 01.04.12 укладений з фізичною особою-підприємцем ОСОБА_11 з метою відкриття закладу громадського харчування з назвою «ІНФОРМАЦІЯ_1» за адресою: АДРЕСА_8; субліцензійний договір № 1/13-16-суб від 01.04.12 укладений з фізичною особою-підприємцем ОСОБА_7 з метою відкриття закладу громадського харчування з назвою «ІНФОРМАЦІЯ_1» за адресою: АДРЕСА_9; субліцензійний договір № 1/13-21-суб від 20.04.12 укладений з фізичною особою-підприємцем ОСОБА_12 з метою відкриття закладу громадського харчування з назвою «ІНФОРМАЦІЯ_1» за адресою: АДРЕСА_10; субліцензійний договір № 1/13-31-суб від 01.06.12 укладений з фізичною особою-підприємцем ОСОБА_13 з метою відкриття закладу громадського харчування з назвою «ІНФОРМАЦІЯ_1» за адресою: АДРЕСА_11; субліцензійний договір № 1/13-37-суб від 01.07.12 укладений з фізичною особою-підприємцем ОСОБА_14 з метою відкриття закладу громадського харчування з назвою «ІНФОРМАЦІЯ_1» за адресою: АДРЕСА_10; субліцензійний договір № 1/13-18-суб від 01.11.12 укладений з фізичною особою-підприємцем ОСОБА_15 з метою відкриття закладу громадського харчування з назвою «ІНФОРМАЦІЯ_1» за адресою: АДРЕСА_12; субліцензійний договір № 1/13-5-суб від 01.11.12 укладений з фізичною особою-підприємцем ОСОБА_16 з метою відкриття закладу громадського харчування з назвою «ІНФОРМАЦІЯ_1» за адресою: АДРЕСА_13; субліцензійний договір № 1/13-33-суб від 01.12.12 укладений з фізичною особою-підприємцем ОСОБА_17 з метою відкриття закладів громадського харчування з назвою «ІНФОРМАЦІЯ_1» за адресами: АДРЕСА_14 та АДРЕСА_15; субліцензійний договір № 1/13-30-суб від 01.12.12 укладений з фізичною особою-підприємцем ОСОБА_18 з метою відкриття закладу громадського харчування з назвою «ІНФОРМАЦІЯ_1» за адресою: АДРЕСА_16; субліцензійний договір № 1/13-14-суб від 01.12.12 укладений з фізичною особою-підприємцем ОСОБА_21- з метою відкриття закладу громадського харчування з назвою «ІНФОРМАЦІЯ_1» за адресою: АДРЕСА_17.; субліцензійний договір № 1/13-36-суб від 20.05.13 укладений з фізичною особою-підприємцем ОСОБА_19 з метою відкриття закладу громадського харчування з назвою «ІНФОРМАЦІЯ_1» за адресою: АДРЕСА_18.
Суд погоджується з твердженнями позивача, що масштаби використання та обсяг рекламування бренду «ІНФОРМАЦІЯ_1» безпосередньо впливають на його цінність і реальну вартість нематеріального активу.
При цьому, як вбачається зі змісту договорів, за використання бренду «ІНФОРМАЦІЯ_1» у власній господарській діяльності кожним субліцензіатом сплачується щомісячна плата, що фактично теж є показником ефективності проведення рекламних заходів та доцільності рекламування бренду «ІНФОРМАЦІЯ_1».
Окрім того, суд наголошує на тому, що в акті перевірки від 18.10.2013 №1929/26-58-22-08-11/34832815 зазначено, що розрахунки між підприємствами проводились в безготівковій формі, що підтверджується банківськими виписками.
В свою чергу, контролюючим органом в обґрунтування правомірності висновків викладених в акті перевірки від 18.10.2013 №1929/26-58-22-08-11/34832815 посилався на акт Ірпінської об'єднаної Державної податкової інспекції Головного управління Міністерства доходів і зборів від 11.07.2013 за № 246/22-4/37696574 про неможливість проведення зустрічної звірки товариства з обмеженою відповідальністю «РА Лоцман» щодо підтвердження господарських відносин з покупцями та постачальниками за період з 23.09.2011 по 30.04.2013 та службову записку СУ ФР Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів у місті Києві від 10.10.2013 №3747/26-58-0-02, до якої був доданий протокол допиту свідка громадянина ОСОБА_20 від 05.09.2012.
Що стосується пояснень свідка громадянина ОСОБА_20, який вказав на те, що про існування товариства з обмеженою відповідальністю «РА Лоцман» йому нічого не відомо і жодних документів від імені товариства він не підписував, то суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Суд наголошує, що в матеріалах справи відсутні відомості щодо наявного вироку суду відносно посадових осіб контрагента позивача в вищевказаному кримінальному провадженні.
Окрім того, не є належним та допустим доказом у справі акт про неможливість проведення зустрічної звірки товариства з обмеженою відповідальністю «РА Лоцман» щодо підтвердження господарських відносин з покупцями та постачальниками за період з 23.09.2011 по 30.04.2013 від 11.07.2013 за № 246/22-4/37696574, складеного працівниками Ірпінської об'єднаної Державної податкової інспекції Головного управління Міністерства доходів і зборів, оскільки сама відсутність юридичної події - проведення звірки, унеможливлює здійснення відповідачем правомірних висновків.
Таким чином, враховуючи наведене, суд вважає, що доводи контролюючого органу сформовані на припущеннях, а реальність здійснення надання рекламних послуг контрагентом позивача - товариством з обмеженою відповідальністю «РА Лоцман» підтверджується отриманням економічної вигоди приватним підприємством «Л'КАФА», що в свою чергу є підтвердженням правомірності формування позивачем податкового кредиту.
З урахуванням викладеного, слід зазначити, що обставини, встановлені в актах перевірок та звірок контрагентів не є безумовною підставою для висновків про відсутність фактичного виконання спірних правочинів за умови наявності первинних документів, які спростовують такі доводи. Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 17.02.2015 у справі №К/800/55977/14.
При цьому, чинне законодавство не ставить умовою виникнення податкових зобов'язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів, фактичного знаходження їх за місцем реєстрації та наявності чи відсутності основних фондів або спеціальних дозволів у останніх. Позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх зобов'язань, адже, поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а саме, платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов'язань. А відтак, за умови невстановлення компетентним органом наявності замкнутої схеми руху коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальників для одержання позивачем незаконної податкової вигоди, останній не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу. Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 07.04.2014 у справі №К/800/36098/13.
У той же час, контролюючим органом при дослідженні факту здійснення господарської операції оцінюватися повинні відносини безпосередньо між учасниками такої операції, на підстав якої сформовані дані податкового обліку. Аналогічна правова позиція викладена у листі Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 №742/11/13-11.
Суд акцентує увагу на те, що контролюючим органом не надано суду доказу щодо наявності на момент вчинення господарських операцій дефекту у правовому статусі контрагента позивача. Всупереч вимогам податкового законодавства України, висновки контролюючого органу в спірних правовідносинах базуються лише на аналізі обставин, які не можуть бути самостійною підставою для нарахування суми грошового зобов'язання.
При цьому, акт перевірки не містить аналізу дотримання як позивачем, так і його контрагентами, податкової дисципліни у спірних правовідносинах, з урахуванням того, що приписами частини другої статті 61 Конституції України встановлений індивідуальний характер юридичної відповідальності.
Таким чином, недотримання контрагентом позивача податкової дисципліни (що не доведено відповідачем) має правові наслідки саме для цього контрагента, оскільки порушення платником вимог податкового законодавства тягне застосування заходів відповідальності саме до такого платника та не може негативно впливати на податковий облік інших осіб (зокрема, його контрагентів) за відсутності факту причетності останніх до таких правопорушень та за наявності факту здійснення господарської операції.
Аналогічна правова позиція була висловлена також Вищим адміністративним судом України, зокрема, в ухвалах суду від 30.01.2017 №К/800/12815/14, від 01.02.2017 №К/800/4797/16, від 01.02.2017 №К/800/989/14, від 23.02.2017 №К/800/32867/16, від 28.02.2017 №К/800/40340/14, від 01.03.2017 №К/800/22196/16, від 14.03.2017 №К/800/30633/16, від 04.04.2017 №К/800/31067/16, від 11.04.2017 №К/800/67420/14, від 25.04.2017 №К/80025368/14, від 26.04.2017 №К/800/49354/13, від 16.05.2017 №К/800/29853/14.
Судом також враховуються рішення Європейського суду з прав людини у справах Інтерсплав проти України (2007 рік, заява № 803/02), «Булвес» АД проти Болгарії (2009 рік, заява № 3991/03) і Бізнес Супорт Центр проти Болгарії (2010 рік, заява № 6689/03), які відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» підлягають застосуванню судами як джерела права, у яких визначено, що платника податку не може бути позбавлено права на бюджетне відшкодування ПДВ за відсутності доказів того, що його було залучено до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування; при цьому, платник ПДВ не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо платник ПДВ не знав про такі зловживання і не міг про них знати.
За таких обставин, відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів, що фінансово-господарські операції між позивачем та його контрагентом не були спрямовані на настання реальних наслідків фінансово-господарської діяльності; доказів того, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийнято обґрунтовано, тобто з урахуванням всіх обставин справи, у межах повноважень та у способи, що передбачені Конституцією та законами України, а тому позовні вимоги щодо визнання податкового повідомлення-рішення від 01.11.2013 №0007332208 протиправним, є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Згідно з вимогами статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Керуючись статтями 69, 70, 71 та 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва,
Позов задовольнити.
Визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів у місті Києві від 01.11.2013 №0007332208.
Постанова набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України. Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Літвінова А.В.