ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2; e-mail: inbox@adm.lv.court.gov.ua; тел.: (032)-261-58-10
29 червня 2017 року справа № 813/956/17
Львівський окружний адміністративний суд у складі:
головуючий-суддя Кедик М.В.,
секретар судового засідання Витвицька В.П.,
за участю:
позивач ОСОБА_1,
представник позивача ОСОБА_2,
представник відповідача -1 не прибув,
представник відповідача - 2 ОСОБА_3
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області, Головного управління Національної поліції у Львівській області про визнання протиправним і скасування наказу, поновлення на роботі, -
встановив:
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1Р.) звернулася до Львівського окружного адміністративного суду із позовом до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівські області, Головного управління Національної поліції у Львівській області, у якому просить суд:
- визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління міністерства внутрішніх справ України у Львівській області від 06.11.2015 № 848 о/с про звільнення лейтенанта міліції ОСОБА_1 /М-179588/, оперуповноваженого (за рахунок вакантної посади старшого оперуповноваженого) кримінальної міліції у справах дітей Перемишлянського районного відділу ГУМВС, на період відпустки для догляду за дитиною капітана міліції ОСОБА_4 з 06.11.2015;
- поновити старшого лейтенанта міліції ОСОБА_1 /М-179588/, оперуповноваженого (за рахунок вакантної посади старшого оперуповноваженого) кримінальної міліції у справах дітей Перемишлянського районного відділу ГУМВС, на період відпустки для догляду за дитиною капітана міліції ОСОБА_4 з 07.11.2015.
В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що 06.11.2015 наказом ГУ МВС України у Львівській області № 848 о/с “По особовому складу” ОСОБА_1 звільнено з органів внутрішніх справ за п. 64 “г” Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ. Зазначає, що позивач у день прийняття оскарженого наказу перебувала у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею 3-річного віку. Звертає увагу, що працевлаштування вказаної категорії працівників при повній ліквідації підприємства, установи чи організації є обов'язком власника або уповноваженого ним органу. Позивач вважає, що наказ про її звільнення є протиправним та таким, що підлягає скасуванню.
Позивач та представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримали в повному обсязі, посилаючись на обставини, які викладені в позовній заяві та уточненнях до позову, просили суд адміністративний позов задовольнити.
Представник відповідача, Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівські області в судове засідання не з'явився, заперечень на позов не подав, хоча належним чином був повідомлений про дату, час та місце розгляду справи.
Представник відповідача, Головного управління Національної поліції у Львівській області у судовому засіданні проти позову заперечив та просив у задоволенні позовних вимог відмовити.
Заслухавши пояснення позивача, представника позивача, представника відповідача - 2, дослідивши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та пояснення сторін, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.
Наказом ГУМВС України у Львівській області від 27.06.2015 № 455о/с лейтенанта міліції ОСОБА_1 призначено на посаду оперуповноваженого (за рахунок вакантної посади старшого оперуповноваженого) кримінальної міліції у справах дітей Перемишлянського районного відділу ГУМВС, на період відпустки для догляду за дитиною капітана міліції ОСОБА_4
Відповідно до наказу ГУМВС України у Львівській області від 12.08.2015 № 93 о/с-в позивачу відповідно до ст. 18 Закону України «Про відпустки» надано відпустку для догляду за дитиною до досягнення нею 3-річного віку, з 14.08.2015 до 15.12.2017. Підстава: рапорт ОСОБА_5 від 10.08.2015, свідоцтво про народження від 23.12.2015 серія І-СГ № 440212, видане міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Львівського міського управління юстиції.
Наказом начальника ГУ МВС України у Львівській області від 06.11.2015 № 848 о/с лейтенанта міліції ОСОБА_1, /М-179588/, оперуповноваженого (за рахунок вакантної посади старшого оперуповноваженого) кримінальної міліції у справах дітей Перемишлянського районного відділу ГУМВС, на період відпустки для догляду за дитиною капітана міліції ОСОБА_4 звільнено за п. 64 "г" Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ (через скорочення штатів).
Наказ начальника ГУ МВС України у Львівській області від 06.11.2015 № 848 о/с, позивач вважає протиправним та таким, що підлягає скасуванню, у зв'язку із чим звернулася до суду.
Даючи оцінку спірним правовідносинам суд керувався таким.
Постановою Кабінету Міністрів України від 16.09.2015№ 730 “Про утворення територіальних органів Національної поліції та ліквідацію територіальних органів Міністерства внутрішніх справ” вирішено ліквідувати як юридичні особи публічного права територіальні органи Міністерства внутрішніх справ України, в тому числі Управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області, та утворити територіальні органи Національної поліції, в тому числі Головне управління Національної поліції у Львівській області.
Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06.11.2015 № 1388 “Про організаційно-штатні питання” визнано такими, що втратили чинність штати органів, підрозділів, закладів, установ та підприємств МВС України згідно з переліком змін у штатах МВС. Відповідно до витягу з Переліку змін у штатах МВС в Управлінні Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області, скасовані штати й скорочені усі посади.
Відповідно до п. 1 ст. 40 КЗпП України, трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом, зокрема, у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Порядок проходження служби осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, в тому числі звільнення, регулюється спеціальним законодавством, зокрема, Законом України «Про міліцію», чинний на час звільнення позивача, Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 29.07.1991 № 114.
Частиною 1 ст. 5 Закону України «Про міліцію» передбачено, що міліція виконує свої завдання неупереджено, у точній відповідності із законом. Ніякі виняткові обставини або вказівки службових осіб не можуть бути підставою для будь-яких незаконних дій або бездіяльності міліції.
Пунктом 17 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ передбачено, що вагітні жінки і матері з числа осіб рядового і начальницького складу користуються всіма правами і пільгами, встановленими законодавством.
Відповідно до п.п. «г» п. 64 вказаного Положення встановлено, що особи середнього, старшого і вищого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік): через скорочення штатів при відсутності можливості подальшого використання на службі.
02.07.2015 прийнято Закон України «Про Національну поліцію» № 580-VІІІ, який визначає правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України.
Відповідно до ч. 2 ст. 3 Конституції України права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод є головним обов'язком держави.
Стаття 24 Конституції України визначає, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Рівність прав жінки і чоловіка, яка забезпечується: наданням жінкам рівних з чоловіками можливостей у громадсько-політичній і культурній діяльності, у здобутті освіти і професійній підготовці, у праці та винагороді за неї, спеціальними заходами щодо охорони праці і здоров'я жінок, встановленням пенсійних пільг; створенням умов, які дають жінкам можливість поєднувати працю з материнством; правовим захистом, матеріальною і моральною підтримкою материнства і дитинства, включаючи надання оплачуваних відпусток та інших пільг вагітним жінкам і матерям.
Зважаючи на те, що Закон України «Про Національну поліцію», який набув чинності 07.11.2015, не містить положень щодо гарантій вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років, то в даному випадку до спірних правовідносин повинно бути застосовані конституційні принципи і загальні засади права.
Також, п. 4 Розділу ХІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про Національну поліцію» визначено, що до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом акти законодавства застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.
За таких обставин, на час виникнення спірних правовідносин суд керується саме нормами Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ.
Так, відповідно до п. 10 вказаного Положення, особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ користуються всіма соціально-економічними, політичними та особистими правами і свободами, виконують усі обов'язки громадян, передбачені Конституцією та іншими законодавчими актами, а їх права, обов'язки і відповідальність, що випливають з умов служби, визначаються законодавством, Присягою, статутами органів внутрішніх справ і цим Положенням.
Судом встановлено, що гарантії для такої категорії осіб, як вагітні жінки і жінки, які мають дітей, передбачені нормами КЗпП України.
Згідно ч. 3 ст. 184 КЗпП України звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (ч. 6 ст. 179 КЗпП України - до шести років), одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини-інваліда з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов'язковим працевлаштуванням. Обов'язкове працевлаштування зазначених жінок здійснюється також у випадках їх звільнення після закінчення строкового трудового договору. На період працевлаштування за ними зберігається середня заробітна плата, але не більше трьох місяців з дня закінчення строкового трудового договору.
Отже, дана норма закону забороняє роботодавцю звільняти жінок, які мають дітей віком до трьох років, та накладає обов'язок на роботодавців здійснити обов'язкове працевлаштування у випадку необхідності їх звільнення.
Зазначене відповідає правовій позиції Європейського Суду з прав людини, яким у рішенні від 22.03.2012 по справі «Маркін проти Російської Федерації» зазначено, що право на відпустку по догляду за дитиною належить всім громадянам без будь-яких відмінностей за ознаками статі або професії. Збройні сили, поліція та державні службовці не виключаються з числа користувачів цього фундаментального права.
Суд звертає увагу, що законодавець не дав органу права звільнення особи та зобов'язав останнього обов'язково працевлаштувати соціально захищену особу. Порушуючи дану норму закону, відповідач поставив позивача у скрутне становище.
Також, суд зазначає, що на момент звільнення позивач перебувала у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею 3-річного віку, з 14.08.2015 до 15.12.2017.
Отже, ГУ МВС України в Львівській області були порушені права позивача, в частині звільнення зі служби органів внутрішніх справ всупереч вимогам ч. 3 ст. 184 КЗпП України.
Крім того, відповідно до п. 8-11 Розділу ХІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про Національну поліцію» з дня опублікування цього Закону всі працівники міліції (особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ), а також інші працівники Міністерства внутрішніх справ України, його територіальних органів, закладів та установ вважаються такими, що попереджені у визначеному порядку про можливе майбутнє звільнення через скорочення штатів.
Працівники міліції, які виявили бажання проходити службу в поліції, за умови відповідності вимогам до поліцейських, визначеним цим Законом, упродовж трьох місяців з дня опублікування цього Закону можуть бути прийняті на службу до поліції шляхом видання наказів про призначення за їх згодою чи проходження конкурсу на посади, що заміщуються поліцейськими, у будь-якому органі (закладі, установі) поліції.
Посади, що пропонуються особам, зазначеним у цьому пункті, можуть бути рівнозначними, вищими або нижчими щодо посад, які ці особи обіймали під час проходження служби в міліції.
Працівники міліції, які відмовилися від проходження служби в поліції та/або не прийняті на службу до поліції в тримісячний термін з моменту попередження про наступне вивільнення, звільняються зі служби в органах внутрішніх справ через скорочення штатів.
Указані в цьому пункті особи можуть бути звільнені зі служби в органах внутрішніх справ до настання зазначеного в цьому пункті терміну на підставах, визначених Положенням про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ.
Перебування працівників міліції на лікарняному чи у відпустці не є перешкодою для їх звільнення зі служби в органах внутрішніх справ відповідно до «Прикінцевих та перехідних положень» цього Закону.
Суд вважає необґрунтованою позицію відповідача щодо правомірності звільнення позивача через відсутність його звернення до уповноважених органів з проханням подальшого проходження служби (переводом) до ГУМВС з огляду на приписи ч. 3 ст.184 КЗпП України.
Крім того, як вже було зазначено вище, оскільки Закон України «Про Національну поліцію» не містить положень щодо гарантій вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років, тому положення п. 11 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про національну поліцію» до наявних спірних правовідносин не застосовуються.
При цьому, слід також звернути увагу на те, що нормами діючого законодавства, а саме Кодексом законів про працю України передбачено гарантії для категорії осіб, до якої належить позивач.
Відповідно до приписів п. 1 ст. 40 КзпП України трудовий договір може бути розірваний з ініціативи роботодавця лише з підстав та в порядку визначених законом. За загальними підставами розірвання трудового договору відбувається звільнення у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці.
За наявності обставин передбачених ст. 40 КзпП України, розірвання трудового договору проводиться з обов'язковим додержанням порядку, передбаченого статтею 49-2 КЗпП України, в якій вказується, що про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.
Одночасно роботодавець повинен запропонувати працівникові роботу на тому ж підприємстві, в тій самій установі, організації за відповідною професією чи спеціальністю, а за відсутності роботи - іншу. При вивільненні працівника враховується його переважне право у залишенні на роботі.
Пунктом 19 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику розгляду судами трудових спорів" від 06.11.1992 № 9 вказує, що звільнення за п. 1 ст. 40 КЗпП України може мати місце, якщо дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, додержання власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, за наявності доказів щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника без його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджався він за 2 місяці про наступне вивільнення.
Судом встановлено, що жодних пропозицій від відповідача щодо продовження своєї трудової діяльності позивач не отримувала. Суду також не надано жодних доказів від відповідача про пропонування позивачу іншої роботи.
З огляду на викладене, суд зазначає, що у спірних правовідносинах ГУ МВС України в Львівській області було порушено процедуру звільнення позивача, в частині не попередження про звільнення та не запропонування іншої посади.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що позивача було звільнено незаконно, з порушенням встановленого законодавством порядку, а тому є достатні підстави для визнання протиправним та скасування наказу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області від 06.11.2015 № 848 о/с в частині звільнення ОСОБА_1.
Згідно з ч. 1 ст. 235 Кодексу законів про працю України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
Законодавством України передбачена можливість ліквідації державної установи (організації) з одночасним створенням іншої, на яку покладається повноваження (завдання) установи, що ліквідується. Суд вважає, що це не виключає, а передбачає зобов'язання роботодавця (держави) по працевлаштуванню працівників ліквідованої установи. При цьому, у випадку незаконного звільнення працівника з роботи його порушене право, на думку суду, має бути відновленим шляхом поновлення його на посаді з якої його було незаконно звільнено.
Така ж правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 28.10.2014 у справі № 21-484а14 та від 19.01.2016 у справі № 810/1783/13а.
З огляду на те, що судом встановлено протиправність звільнення позивача зі служби в поліції, суд дійшов висновку, що позивач підлягає поновленню на тій посаді та у тому органі, з якого вона була протиправно звільнена, а саме на посаді оперуповноваженого (за рахунок вакантної посади старшого оперуповноваженого) кримінальної міліції у справах дітей Перемишлянського районного відділу ГУМВС, на період відпустки для догляду за дитиною капітана міліції ОСОБА_4 з 07.11.2015.
Щодо позовних вимог до Головного управління Національної поліції у Львівській області, то суд зазначає, що такі є безпідставними оскільки Головне управління Національної поліції у Львівській області не вчиняло жодних дій чи бездіяльності щодо ОСОБА_1, позивач не перебувала у трудових відносинах з Головним управлінням Національної поліції у Львівській області, відсутні будь-які нормативно правові акти якими було покладено на Головне управління Національної поліції в області працевлаштування працівників міліції підрозділів ОВС в області, які звільняються при набранні чинності Закону України «Про Національну поліцію». Тому у задоволенні позовних вимог до Головного управління Національної поліції у Львівській області слід відмовити повністю.
Закріплений у ч. 1 ст. 11 КАС України принцип змагальності сторін передбачає, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до ч. 1 ст. 138 КАС України предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи (причини пропущення строку для звернення до суду тощо) та які належить встановити при ухваленні судового рішення у справі.
Згідно ст. 86 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
У розумінні ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Матеріали справи свідчать, що відповідні критерії відповідачем не дотримані, що зумовило звернення позивача за захистом порушених прав та інтересів до суду.
З огляду на вищевказане суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог позивача.
Відповідно до ч. 1 ст. 256 КАС України, слід допустити до негайного виконання рішення суду частині поновлення на посаді.
Згідно з ст. 94 КАС України, судові витрати зі сторін не стягуються.
Керуючись ст.ст. 2, 7-14, 18, 19, 33-35, 69-71, 86, 94, 128, 158-163, 167, 256 КАС України, суд, -
постановив:
1. Адміністративний позов задовольнити частково.
2. Визнати протиправним на скасувати наказ Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області від 06.11.2015 № 848 о/с в частині звільнення ОСОБА_1.
3. Поновити ОСОБА_1 на посаді оперуповноваженого (за рахунок вакантної посади старшого оперуповноваженого) кримінальної міліції у справах дітей Перемишлянського районного відділу ГУМВС, на період відпустки для догляду за дитиною капітана міліції ОСОБА_4 з 07.11.2015.
4. Постанову суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді оперуповноваженого (за рахунок вакантної посади старшого оперуповноваженого) кримінальної міліції у справах дітей Перемишлянського районного відділу ГУМВС, на період відпустки для догляду за дитиною капітана міліції ОСОБА_4 звернути до негайного виконання.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
Постанова суду першої інстанції може бути оскаржена до Львівського апеляційного адміністративного суду.
Згідно ст. 186 КАС України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього ж Кодексу апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Якщо суб'єкта владних повноважень було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Постанова суду першої інстанції, набирає законної сили у порядку та строки згідно ст. 254 КАС України.
Суддя Кедик М.В.
Повний текст постанови складено 04.07.2017.