Справа № 815/3366/17
29 червня 2017 року м.Одеса
Суддя Одеського окружного адміністративного суду Стеценко О.О., розглянувши матеріали адміністративного позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Тамарін» до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію ПАТ «Діамантбанк» ОСОБА_1, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про зобов'язання виконати платіжні доручення, -
До Одеського окружного адміністративного суду звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю «Тамарін» з адміністративним позовом до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію ПАТ «Діамантбанк» ОСОБА_1, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про зобовязання Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію ПАТ «Діамантбанк» ОСОБА_1 виконати платіжні доручення №95 від 03.05.2017 року на суму 163000 грн. та №96 від 03.05.2017 року на суму 336950 грн.
Згідно п. 1, 3, 4, 5 ч. 1 ст.107 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи: подана позовна заява особою, яка має адміністративну процесуальну дієздатність; належить позовну заяву розглядати в порядку адміністративного судочинства; відповідає позовна заява вимогам, встановленим ст.106 КАС України; подано адміністративний позов у строк, установлений законом (якщо подано заяву про поновлення цього строку, то чи є підстави для її задоволення).
Розглянувши зміст позовної заяви та доданих до неї документів, суддя встановив наявність підстав для відмови у відкритті провадження за вказаним адміністративним позовом з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 4 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення.
При визначені судової юрисдикції щодо вирішення справи необхідно виходити з характеру спірних правовідносин, прав та інтересів, за захистом яких звернувся позивач, суб'єктивного складу сторін, предмету спірних правовідносин.
Визначення поняття «справа адміністративної юрисдикції» наведено у статті 3 КАС України, під якою розуміється переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією з сторін є суб'єкт, що здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Пункт 6 ч. 1 статті 3 КАС України містить положення, згідно з яким адміністративний позов це звернення до адміністративного суду про захист прав, свобод та інтересів у публічно-правових відносинах.
Суб'єкт владних повноважень згідно з п. 7 ч. 1 ст. 3 КАС України - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Тобто, справою адміністративної юрисдикції може бути переданий на вирішення адміністративного суду спір, який виник між двома конкретними суб'єктами суспільства стосовно їхніх прав та обов'язків у конкретних правових відносинах, у яких хоча б один суб'єкт законодавчо уповноважений владно керувати поведінкою іншого суб'єкта, а цей суб'єкт відповідно зобов'язаний виконувати вимоги та приписи такого владного суб'єкта.
Пункт 1 ч. 1 ст. 17 КАС України передбачає, що компетенція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
Виходячи з цілісності та системного аналізу КАС України можливо встановити наступні критерії визначення компетенції адміністративного суду у спорі: по-перше - наявність публічного характеру правовідносин, по-друге - хоча б однією стороною правовідносин є суб'єкт владних повноважень у зв'язку з виконанням владних управлінських функцій, по-третє - між сторонами виник спір, компетенція адміністративних судів на який поширена дією ст. 17 КАС України і такий спір не віднесений до компетенції інших судів.
Як вбачається з матеріалів адміністративного позову, позивач звернувся до суду з позовом до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію ПАТ «Діамантбанк» ОСОБА_1, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про зобовязання Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію ПАТ «Діамантбанк» ОСОБА_1 виконати платіжні доручення №95 від 03.05.2017 року на суму 163000 грн. та №96 від 03.05.2017 року на суму 336950 грн.
Відповідно до частини першої статті 1 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" цим Законом встановлюються правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, порядок виплати Фондом гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд) відшкодування за вкладами, а також регулюються відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків.
Частиною першою статті 3 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" встановлено, що Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків у випадках, встановлених цим Законом.
Так, згідно з частиною четвертою статті 30 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" Фонд здійснює регулювання діяльності банків шляхом:
1) прийняття в межах своїх повноважень нормативно-правових актів, обов'язкових до виконання банками;
2) здійснення контролю за виконанням зобов'язань банків у зв'язку з їх участю в системі гарантування вкладів фізичних осіб;
3) виведення неплатоспроможних банків з ринку;
4) в інших формах, передбачених цим Законом.
Аналіз наведених положень свідчить про те, що Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб " врегульовано декілька груп правовідносин, пов'язаних із регулюванням діяльності банків, як то:
правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, порядок виплати Фондом гарантування вкладів фізичних осіб відшкодування за вкладами,
відносини між Фондом, банками, Національним банком України, повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків.
За змістом пункту 16 частини першої статті 2 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" тимчасова адміністрація - це процедура виведення банку з ринку, що запроваджується Фондом стосовно неплатоспроможного банку в порядку, встановленому цим Законом, а згідно з пунктом 6 частини першої статті 2 Закону ліквідація банку - це процедура припинення банку як юридичної особи відповідно до законодавства.
Частиною першою статті 35 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" встановлено, що тимчасовим адміністратором неплатоспроможного банку та ліквідатором банку (крім ліквідації банку за рішенням власників) є Фонд. Здійснення тимчасової адміністрації та ліквідації банків Фонд здійснює через призначену виконавчою дирекцією уповноважену особу Фонду.
Згідно із пунктом 17 статті 2 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" уповноважена особа Фонду - це працівник Фонду, який від імені Фонду та в межах повноважень, передбачених цим Законом, виконує дії із забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та/або ліквідації банку.
Відповідно до частини першої статті 34 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" Фонд розпочинає процедуру виведення неплатоспроможного банку з ринку не пізніше наступного робочого дня після офіційного отримання рішення Національного банку України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних.
Згідно з частиною першою статті 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" з дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку призупиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, спостережної ради і правління (ради директорів) та органів контролю (ревізійної комісії та внутрішнього аудиту). Фонд набуває всі повноваження органів управління банку та органів контролю з дня початку тимчасової адміністрації і до її припинення.
Як вбачається з матеріалів позовної заяви предметом спору є рішення Уповноваженої особи, які вчинені (прийняті) нею на виконання функцій щодо виведення неплатоспроможного банку з ринку у порядку, передбаченому Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".
При цьому, зазначені повноваження не пов'язані із прийняттям нормативно-правових актів, обов'язкових до виконання банками, або з виконанням зобов'язань у зв'язку з участю в системі гарантування вкладів фізичних осіб.
За вказаних обставин, оскаржуване позивачем рішення, пов'язане з реалізацією заходів, передбачені планом врегулювання, не є реалізацією владно-управлінських функцій суб'єктом владних повноважень на основі законодавства, оскільки вчинені виключно у зв'язку із виведенням неплатоспроможного банку з ринку у порядку, передбаченому Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".
Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України по справі №815/1351/15 від 12.10.2016 року.
Таким чином судом вбачається, що спір виник у площині правовідносин, які врегульовуються за нормами господарського судочинства України.
На підставі викладеного, суддя вважає, що спірні правовідносини не відносяться до компетенції вказаного адміністративного суду, що унеможливлює розгляд цієї справи за правилами КАС України.
Слід також зазначити, що відповідно до п. 6 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України № 2 від 06.03.2008 року «Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду адміністративних справ», порушення правил предметної підсудності є підставою для скасування рішень судів нижчих інстанцій з направленням справи на новий розгляд до належного суду.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 109 КАС України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі якщо заяву не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.
З урахуванням зазначеного, суддя приходить до висновку про необхідність відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, роз'яснивши позивачу його право звернення із зазначеними позовними вимогами в порядку господарського судочинства.
На підставі викладеного та керуючись статтями 107, 109, 165 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя, -
У відкритті провадження в адміністративній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Тамарін» до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію ПАТ «Діамантбанк» ОСОБА_1, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про зобов'язання виконати платіжне доручення - відмовити.
Позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Тамарін» до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію ПАТ «Діамантбанк» ОСОБА_1, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про зобов'язання виконати платіжні доручення - повернути позивачу.
Роз'яснити позивачу право на звернення з відповідним позовом до господарського суду, в порядку передбаченому Господарським процесуальним кодексом України.
Повторне звернення з тією самою позовною заявою до Одеського окружного адміністративного суду не допускається.
Ухвала може бути оскаржена до Одеського апеляційного адміністративного суду через Одеський окружний адміністративний суд протягом п'яти днів з дня її отримання. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Суддя Стеценко О.О.