м. Миколаїв
07 червня 2017 року Справа № 814/108/17
Миколаївський окружний адміністративний суд у складі судді Князєва В.С., розглянувши в порядку письмового провадження справу
за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційна фірма «Алгар», пр. Г.Сталінграду, 19, кв. 85, м. Миколаїв, 54025
до відповідачаДержавної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва Головного управління ДФС у Миколаївській області, вул. Потьомкінська, 24, м. Миколаїв, 54029
проскасувати податкове повідомлення-рішення від 10.08.2011 р. №0012042340,
Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційна фірма «Алгар», звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва Головного управління ДФС у Миколаївській області, в якому просить суд скасувати податкове повідомлення-рішення від 10.08.2011 року № 0012042340.
В обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що у акті перевірки не доведено нікчемність правочинів, укладених між позивачем та його контрагентами ТОВ «Софита» і ТОВ «Адекс-Пром»; фактичне придбання товару дійсно мало місце.
Відповідач проти позову заперечував, в письмових запереченнях зазначив, що податковий кредит позивачем було сформовано за рахунок контрагентів-постачальників за угодами, які є нікчемними, укладеними без реальної поставки товару, що дозволило позивачу штучно сформувати податковий кредит. Отже, оскаржуване податкове повідомлення-рішення є правомірним та законним, підстави для його скасування відсутні.
Представники сторін надали клопотання про розгляд справи в порядку письмового провадження.
У відповідності до ч. 4 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства (далі - КАС України) особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі особи, які беруть участь у справі, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Дослідивши всі матеріали справи, оцінивши наявні докази в їх сукупності, суд встановив наступне.
У період з 15.07.2011 року по 21.07.2011 року ДПІ у Центральному районі, проведено позапланову невиїзну документальну перевірку ТОВ «Виробничо-комерційна фірма «Алгар» щодо перевірки правових відносин з платниками податків-контрагентами за 4 квартал 2010 року.
За результатами перевірки відповідачем складено акт № 954/23-400/20918131 від 28.07.2011 року (далі та вище за текстом - акт перевірки).
У висновку акту перевірки відповідачем вказано на порушення позивачем п.п.7.2.6 п. 7.2, пп. 7.4.1, 7.4.5 п. 7.4, пп. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» № 168/97-ВР від 03.04.1997 року (далі - Закон № 168/97-ВР) та зроблено висновок про заниження позивачем податку на додану вартість у розмірі 569728,0 грн., у т.ч. по періодах: за жовтень 2010 року - 361728,00 грн.; за листопад 2010 року - 208000,00 грн.
10.08.2011 року, на підставі акту перевірки відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення № 0012042340, яким позивачу нараховане грошове зобов'язання по податку на додану вартість у сумі 569728,00 грн. та штрафні санкції у сумі 142432,00 грн.
В обґрунтування свого висновку про безпідставне формування позивачем у жовтні та листопаді 2010 року податкового кредиту по операціях з підприємствами ТОВ «Софита» та ТОВ «Адекс-Пром», яке призвело до заниження позивачем податку на додану вартість, відповідач посилається на відсутність руху товару по ланцюгу постачання до ТОВ «Софита» та ТОВ «Адекс-Пром», що встановлено за результатами інших перевірок податкових органів і свідчить про вчинення господарських операцій без мети настання реальних наслідків та, відповідно, їх нікчемність в силу приписів частин 1 та 2 ст. 215 та частин 1 та 5 ст. 203 ЦК України.
Згідно пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону № 168/97-ВР податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 ст. 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку, зокрема, з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) і послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Згідно пп. 7.4.5 п. 7.4 ст.7 Закону № 168/97-ВР не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).
У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.
Підпункт 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону № 168/97-ВР передбачає, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).
Позивач наполягає на тому, що господарські операції з поставки від ТОВ «Софита» та ТОВ «Адекс-Пром» товару дійсно мали місце, їх здійснення підтверджено відповідними договорами (т. 1 арк. спр. 182 - 185, т. 2 арк. спр. 110, 111); первинними бухгалтерськими документами: видатковими, податковими та товарно-транспортними накладними (т. 1 арк. спр. 186 - 250, т. 2 арк. спр. 1 - 109, 112 - 250, т. 3 арк. спр. 1 - 20), витягом з книги обліку видних довіреностей на отримання ТМЦ (т. 3 арк. спр. 32 - 34), оригінал якої оглянутий судом у судовому засіданні; витягами х книги обліку придбання товарів за жовтень та листопад 2010 року (т. 1 арк. спр. 66 - 72); доказами оплати придбаного товару (т. 1 арк. спр. 73 - 82), а також подальшим використанням придбаного товару при здійсненні підрядних робіт на підставі договору з ВАТ «Преображенська база тралового флоту» (т. 1 арк. спр. 83 - 125). В підтвердження виконання робіт та використання для їх виконання ТМЦ придбаних у ТОВ «Софита» та ТОВ «Адекс-Пром» позивачем надані суду: акти виконаних робіт (т.1 а.с.126-156), акти списання ТМЦ (т. 1 арк. спр. 157 - 167); податкові накладні виписані позивачем ВАТ «Преображенська база тралового флоту» (т. 1 арк. спр. 168 - 178); відомості по рахунках 362 за жовтень та листопад 2010 року (т. 1 арк. спр. 179 - 181); витяг з книги обліку продажу товарів (робіт, послуг) за жовтень - грудень 2010 року (т. 1 арк. спр. 58 - 65).
Слід зазначити, що всі податкові, видаткові та товарно-транспортні накладні, акти списання ТМЦ, акти виконаних робіт та інші документи бухгалтерського обліку були досліджені відповідачем під час перевірки, що знайшло своє відображення у акті та не заперечується відповідачем.
Відповідно до п. 5 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом ДПА України від 30.05.1997 року № 165, податкова накладна вважається недійсною лише у разі її заповнення іншою особою, ніж вказаною у пункті 2 даного Порядку, тобто особою, яка не зареєстрована як платник податку в податковому органі і якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.
Згідно акту перевірки ТОВ «Адекс-Пром» та ТОВ «Софита» на момент видачі позивачу податкових накладних перебували у Державному реєстрі підприємств та організацій України та знаходились на податковому обліку як платники ПДВ, і, відповідно, мали право на видачу податкових накладних. Слід також зазначити, що ТОВ «Софіта» та ТОВ «Адекс-Пром» задекларували свої податкові зобов'язання за жовтень та листопад 2010 року по контрагенту ТОВ «Виробничо-комерційна фірма «Алгар» (т. 3 арк. спр. 36 зв., 38, 44 зв.). Доказів несплати до бюджету задекларованих контрагентами позивача податкових зобов'язань, відповідачем суду не надано.
Будь-яких порушень при складанні податкових накладних отриманих позивачем від ТОВ «Софіта» та ТОВ «Адекс-Пром» та використаних при формуванні позивачем податкового кредиту за жовтень, листопад 2010 року, або підстав для визнання їх недійсними, відповідачем не було виявлено та у акті перевірки не відображено.
Позивачем сформовано податковий кредит у ті податкові періоди, коли ним були отримані податкові накладні.
Таким чином, висновок акту перевірки про порушення позивачем п. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону № 168/97-ВР не обґрунтований та безпідставний.
Під час перевірки відповідачем встановлено та зафіксовано у акті перевірки, що транспортування товару від ТОВ «Софіта» та ТОВ «Адекс-Пром» здійснювалось по наданих позивачем товарно-транспортним накладним (т. 1 арк. спр. 23, 35); товари, отримані від ТОВ «Софіта», використані на ремонт суден підприємства ВАТ «Преображенська база тралового флоту» (т. 1 арк. спр. 27).
Таким чином, у акті перевірки відповідачем не ставиться під сумнів фактичне здійснення господарських операцій між позивачем та його першими контрагентами ТОВ «Софіта» та ТОВ «Адекс-Пром», що спростовує висновок акту про укладання угод без реальної поставки товару, та штучне формування позивачем податкового кредиту.
Перевезення товарів здійснювалось автомобілем директора, який зазначений у товарно-транспортних накладних. Вивчивши письмові пояснення, надані директором ТОВ «Алгар» Біліченко Ю.М. (т. 3 арк. спр. 51) стосовно способу та порядку перевезення ним товарів, які отримувались від ТОВ «Софіта» та ТОВ «Адекс-Пром», суд дійшов висновку про наявність у позивача можливості здійснити перевезення придбаних товарів власним автотранспортом, що, до того ж, не може вважатись порушенням податкового законодавства.
В обґрунтування свого висновку про заниження позивачем податку на додану вартість, внаслідок безпідставного включення позивачем до складу податкового кредиту сум ПДВ з операцій по придбанню товарів у його контрагентів, відповідач у акті перевірки посилається на довідку від 05.04.2010 hjre № 446/23-600/36954848 (т. 3 арк. спр. 35 - 41), складену ДПІ у Центральному районі відносно ТОВ «Адекс-Пром», та акт перевірки від 16.05.2011 року № 628/23-420/36813967 (т. 3 арк. спр. 42 - 45), складений ДПІ у Центральному районі відносно ТОВ «Софита», згідно яких контрагенти позивача не могли здійснювати фінансово-господарську діяльності через відсутність матеріальних ресурсів, управлінського та технічного персоналу, складських приміщень та транспортних засобів, тому всі правочині укладені ТОВ «Софіта» та ТОВ «Адекс-Пром» носять ознаки нікчемності.
Щодо посилання відповідачів на нікчемність правочинів, укладених між позивачем ТОВ «Софіта» та ТОВ «Адекс-Пром» суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 215 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) нікчемним є правочин, недійсність якого встановлена законом.
Згідно ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.
Відповідно до частини другою цієї статті правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. Тобто в такому випадку із нікчемного правочину повинно витікати, що його метою є один із перелічених у ст. 228 ЦК України напрямків.
В акті перевірки відсутні посилання на судові рішення, що набрали законної сили, щодо притягнення посадових осіб учасників правочину до кримінальної відповідальності за цими статтями, як і відсутнє посилання на судові рішення, що набрали законної сили, щодо недійсності або фіктивності вчинених правочинів.
Крім того, суд неодноразово звертався до органів ДФС з запитом про надання суду інформацію про набрання законної сили рішенням по кримінальній справі № 330302-11, в рамках якої призначалась перевірка ТОВ «Виробничо-комерційна фірма «Алгар», але станом на момент розгляду справи від відповідача жодних пояснень чи обґрунтованих відповідей не надійшло.
Таким чином, відповідачем не надано суду достатніх та допустимих доказів спрямованості правочинів позивача на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, територіальної громади, незаконне заволодіння ним або на вчинення без наміру створення правових наслідків, тощо.
Щодо посилання відповідача на відсутність руху товару по ланцюгу постачання до ТОВ «Софита» та ТОВ «Адекс-Пром» слід зазначити, що Закон №168/97-ВР не передбачає відповідальності платників податків за дії інших платників, в тому числі підприємств, установ, організацій, з якими позивач взагалі не мав господарських відносин.
Відповідно до частини 2 статті 61 Конституції України, юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.
Тобто, чинним законодавством України відповідальність юридичної особи за зобов'язаннями іншої особи, у т.ч. за податковими зобов'язаннями, не передбачена.
Суд вважає, що у випадку не виконання підприємствами по другому та подальших ланцюгах постачання своїх зобов'язань щодо сплати податку до бюджету, які не є контрагентами позивача, тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цих юридичних осіб. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права формування податкового кредиту і наступне відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.
Суд також зазначає, що вищенаведені висновки узгоджуються із правовими позиціями Верховного Суду України при вирішенні спорів цієї категорії. Так, у постановах від 09.09.2008р. у справі №21-500во08, від 01.06.10р. у справі №21-573во10 та від 31.01.11р. у справі №21-47а10 Верховний Суд України дійшов висновку, що якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.
Крім того, зазначена позиція узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява №3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22.01.09р. в пункті 71 зазначив, що платник податку не повинен нести відповідальності за наслідки невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також пеню. На думку суду, такі вимоги стали б надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.
Згідно із ст.17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини» № 3477-IV від 23.02.06р. українські суди мають застосовувати при розгляді справ практику Європейського Суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових та службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Суд також бере до уваги що, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони у відповідності до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.
З огляду на зазначену норму під час розгляду спорів щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень суди, незалежно від підстав, наведених у позовній заяві, перевіряють їх відповідність усім зазначеним вимогам статті 2 КАС України.
Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Враховуючи викладене, суд вважає за необхідне адміністративний позов задовольнити повністю.
Керуючись статтями 2, 11, 71, 122, 158, 160 - 163 Кодексу адміністратвиного судочинства України, суд -
1. Позов задовольнити повністю.
2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва Головного управління ДФС у Миколаївській області від 10.08.2011 року № 0012042340.
Постанова набирає законної сили після закінчення 10-денного строку з дня проголошення/отримання постанови, якщо протягом цього часу не буде подано апеляційної скарги.
У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили постанови за наслідками апеляційного провадження.
Порядок та строки апеляційного оскарження визначені ст. 186 КАС України.
Апеляційна скарга подається до Одеського апеляційного адміністративного суду через Миколаївський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Одеського апеляційного адміністративного суду.
Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Суддя В.С. Князєв