Справа № 750/1623/17 Провадження № 22-ц/795/1023/2017 Суддя у I інстанції Супрун О. П.
Категорія: цивільна Доповідач-суддя Кузюра Л. В.
30 червня 2017 року м. Чернігів
Апеляційний суд Чернігівської області у складі:
голови судового засідання - судді Кузюри Л.В.,
суддів: Бобрової І.О., Губар В.С.,
з участю секретаря судового засідання Бивалькевич Т.В., Шапко В.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 12 квітня 2017 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання права користування житловим приміщенням,
У лютому 2017 року ОСОБА_3 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_5, в якому просила визнати за нею право користування житловим приміщенням за адресою: АДРЕСА_1. Вимоги мотивовано тим, що вона з народження і по даний час проживає у вказаній квартирі. З 23.01.2013 року була знята з реєстрації за вказаною адресою у примусовому порядку, на вимогу ОСОБА_4 та ОСОБА_5, однак незважаючи на це, продовжує фактично проживати зі своєю бабусею ОСОБА_2, яка є власницею ? частини квартири, однією сім»єю, а відповідно має право на оформлення права проживання в законному порядку.
ОСОБА_4та ОСОБА_5 є власниками по ? частині даної квартири, в ній не зареєстровані, фактично не проживають, однак в кімнати площею 8,3 кв. м. та 12.4 кв.м. у примусовому порядку, без згоди ОСОБА_2, вселили квартирантів.
Позивач зазначала, що крім даного житла не має жодного зареєстрованого постійного місця проживання, а попереднє зняття її з реєстрації у спірній квартирі відбулось з порушенням ст. 18 Закону України «Про охорону дитинства», оскільки на той момент вона була неповнолітньою.
Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 12 квітня 2017 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання права користування житловим приміщенням відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просила рішення суду першої інстанції скасувати, посилаючись на те, що суд першої інстанції не прийняв до уваги приписи ст. 405 ЦК України, відповідно до якої, члени сім'ї власника житла, які проживають разом із ним, мають право на користування житлом. Зазначає, що визнання права користування житловим приміщенням за ОСОБА_3 не внесе жодних змін чи обмежень прав інших співвласників квартири, оскільки визнання цього права тільки підтвердить фактично існуючий порядок користування квартирою.
Вислухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення учасників судового розгляду та дослідивши матеріали справи, апеляційний суд дійшов висновку про задоволення апеляційної скарги частково, виходячи з наступного.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки порядок користування спірним нерухомим майном між співвласниками у встановленому законом порядку не встановлений, визнання права користування за позивачем квартирою АДРЕСА_1 призведе до зменшення обсягу права користування кожного з її співвласників, що є порушенням права власності відповідачів.
З наведеним висновком не погоджується апеляційний суд, виходячи з наступного.
З матеріалів справи вбачається, що власниками квартири АДРЕСА_1 є ОСОБА_2, якій належить ? частина квартири, ОСОБА_5 та ОСОБА_4, кожному з яких належить по 1/4 частині квартири (а.с. 13-14).
ОСОБА_3 постійно проживає разом зі своєю бабусею ОСОБА_2 в квартирі АДРЕСА_1 з народження, проживала задовго до придбання відповідачами ОСОБА_5 та ОСОБА_4 прав на частки у спірній квартирі, та продовжує проживати у ній по даний час за згодою ОСОБА_2
Вказані обставини підтверджуються актами Чернігівської районної у місті Чернігові ради від 12.12.201 року (а.с.15), Комунального підприємства «Деснянське» Черінігіської міської ради від 18.03.2013 року(а.с. 114), від 01.11.2013 року (а.с. 115), від 24.03.2015 року(а.с. 116), від 21.04.2016 року (а.с.117), копією медичної картки профілактичних щеплень (а.с. 16).
Батьками ОСОБА_3 є ОСОБА_6 та ОСОБА_7, що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 від 19.04.2001 (а.с. 10).
23.01.2013 року ОСОБА_6 та ОСОБА_3 були зняті з реєстрації за вищевказаною адресою за заявою нового власника (а.с. 7). На час зняття з реєстрації, ОСОБА_3 була неповнолітньою.
Факт проживання ОСОБА_3 у спірній квартирі разом з ОСОБА_2 однією сім»єю без реєстрації, не заперечується сторонами у справі.
Частиною 1 статті 358 ЦК України встановлено, що право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою (винятки із загального правила можуть встановлюватись законом, зокрема ст. 361 ЦК України щодо самостійного права співвласника розпорядитися своєю часткою у праві спільної часткової власності).
Згідно до ч. 1 ст. 405 ЦК України, члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником.
Відповідно до положень ст. 156 ЖК УРСР, члени сім'ї власники житлової квартири, які проживають разом з ним у квартирі, що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником квартири, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування квартирою. Оскільки визнання права користування житловим приміщенням члена сім'ї одного з власників не обмежує прав володіння та користування інших співвласників спірної квартири, у суду першої інстанції не було підстав для відмови у задоволенні вимог.
Згідно із ст. 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», реєстрація особи за місцем проживання - це лише внесення інформації до Єдиного державного демографічного реєстру про місце проживання або місце перебування особи із зазначенням адреси, за якою з особою може вестися офіційне листування або вручення офіційної кореспонденції.
Оскільки квартира АДРЕСА_1 є постійним місцем проживання ОСОБА_3 з народження, вона веде разом зі своєю бабусею ОСОБА_2 спільне господарство, є членом її сім»ї, здійснює догляд за нею, як за особою похилого віку, інвалідом другої групи по зору безстроково (а.с. 77), на підставі ч.1 ст. 405 ЦК України, має право на користування житлом, належним її бабусі ОСОБА_2
При цьому права інших співвласників квартири не зачіпаються, оскільки останні в спірній квартирі не проживають, а визнання за ОСОБА_3 права на проживання в квартирі жодним чином не вплине на розмір часток відповідачів у праві власності на спірну квартиру.
Висновок суду першої інстанції про те, що ОСОБА_3 не набула права користування спірною квартирою, є помилковим та спростовується матеріалами справи.
Виходячи з наведеного, апеляційний суд знаходить, що позов ОСОБА_3 про визнання права користування житловим приміщенням, на підставі ст. 358, 405 ЦК України, підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції щодо відмови в задоволенні позову не ґрунтуються на повному з'ясуванні обставин справи та нормах матеріального права, у зв'язку з чим підлягає скасуванню.
Керуючись ст. 358, 405 ЦК України, ч. 3 ст. 303, ст. 307, 309, 314, 316, 317, 319 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.
Рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 12 квітня 2017 року скасувати.
Позовні вимоги ОСОБА_3 до ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання права користування житловим приміщенням задовольнити.
Визнати за ОСОБА_3 право користування житлом у квартирі АДРЕСА_1.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржено до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ в касаційному порядку протягом двадцяти днів.
Голова судового засідання: Судді: