К/800/19750/17
16 червня 2017 року м. Київ
Суддя Вищого адміністративного суду України Мойсюк М.І., перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 28 березня 2017 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 17 травня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Донецькій області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Національної поліції в Донецькій області, в якому просив визнати протиправними дії відповідача та стягнути на його користь допомогу при звільненні.
В обґрунтування своїх вимог вказує, що після звільнення зі служби через хворобу має право на виплату одноразової грошової допомоги в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожні 2 повні роки служби, а тому ОСОБА_1 просив задовольнити позовні вимоги.
Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 28 березня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 17 травня 2017 року, в задоволення позовних вимог відмовлено.
Позивач подав касаційну скаргу в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій і ухвали нове - про задоволення позовних вимог.
У відкритті касаційного провадження у цій справі необхідно відмовити враховуючи наступне.
За правилами частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
При цьому, згідно з положеннями частини 3 статті 211 Кодексу адміністративного судочинства України, підставами касаційного оскарження є порушення судом норм матеріального чи процесуального права.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивача відповідно до наказу від 12 жовтня 2016 року №336о/с звільнено зі служби в поліції відповідно до пункту 2 частини 1 статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» (через хворобу) з 12 жовтня 2016 року. Вислуга років на дату звільнення становила 2 роки 11 місяців 24 дні.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з рішенням якого погодився і суд апеляційної інстанції виходили з наступного.
Умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, осіб начальницького і рядового складу Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції чи Державній кримінально-виконавчій службі України, та деяких інших осіб визначено нормами Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
Відповідно до частини 1 статті 9 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» особам рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу та деяким іншим особам, які мають право на пенсію за цим Законом та звільняються зі служби за станом здоров'я працівникам міліції (особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ), які на момент опублікування Закону України «Про Національну поліцію» проходили службу в органах внутрішніх справ, мали календарну вислугу не менше п'яти років і до 7 листопада 2015 року були звільнені із служби в органах внутрішніх справ незалежно від підстав звільнення та продовжили роботу в Міністерстві внутрішніх справ або Національній поліції (їхніх територіальних органах, закладах і установах) на посадах, що заміщуються державними службовцями відповідно до Закону України «Про державну службу», а в навчальних, медичних закладах та науково-дослідних установах - на будь-яких посадах, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. У разі звільнення зі служби за віком, у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, а також у зв'язку з настанням особливого періоду та небажанням продовжувати військову службу військовослужбовцем-жінкою, яка має дитину (дітей) віком до 16 років, одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби виплачується за наявності вислуги 10 років і більше.
Відповідно до абзацу 1 пункту 11 Постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року № 393 Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським та членам їхніх сімей особам, звільненим із служби за віком, станом здоров'я чи у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів без права на пенсію, протягом одного року після звільнення із служби виплачується щомісячна грошова допомога у розмірі окладу за військовим (спеціальним) званням.
Оскільки позивач на час звільнення зі служби в поліції не набув права на пенсію, передбачену Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» то і права на виплату одноразової грошової допомоги в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожні 2 повні роки служби не має.
За таких обставин, висновки суду першої інстанції, з якими погодився і суду апеляційної інстанції - є правильними.
Такі висновки судів узгоджуються з вимогами законодавства, яким врегульовано спірні правовідносини, відповідають дійсним обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права, доводи касаційної скарги їх висновків не спростовують, такі ґрунтуються на помилковому трактуванні правових норм, а тому касаційна скарга є необґрунтованою і викладені в ній доводи не викликають необхідності перевірки матеріалів справи.
Відповідно до положень пункту 5 частини 5 статті 214 Кодексу адміністративного судочинства України суддя-доповідач відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційна скарга є необґрунтованою і викладені в ній доводи не викликають необхідності перевірки матеріалів справи.
За змістом цієї норми касаційна скарга повинна містити посилання на неправильне застосування судами норм матеріального права при вирішенні справи або порушення норм процесуального права.
Виходячи зі змісту касаційної скарги та оскаржуваних судових рішень, касаційна скарга є необґрунтованою, а викладені в ній доводи не викликають необхідності перевірки матеріалів справи, оскільки заявник не наводить підстав, які б дозволили вважати, що судами неправильно застосовано норми матеріального або порушили норми процесуального права.
Керуючись статтями 211, 213, пунктом 5 частини 5 статті 214 Кодексу адміністративного судочинства України,
У відкритті касаційного провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Донецькій області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 28 березня 2017 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 17 травня 2017 року, відмовити.
Матеріали касаційної скарги повернути скаржнику.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя Вищого адміністративного
суду України (підпис) М.І. Мойсюк