16 червня 2017 року № 810/1893/17
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Василенко Г.Ю., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Київського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Приватного акціонерного товариства "Фоззі Рітейл" про стягнення адміністративно-господарських санкцій,
До Київського окружного адміністративного суду звернулось Київське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів з позовом до Приватного акціонерного товариства "Фоззі Рітейл" про стягнення адміністративно-господарських санкцій у сумі 2 916 746,35 грн. за незайняті робочі місця для працевлаштування інвалідів та пені у сумі 32 667,60 грн.
Позивач позовні вимоги підтримав в повному обсязі в обґрунтування яких зазначив, що відповідач порушив вимоги статті 19 Закону України від 21.03.1991 № 875-ХІІ "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" і не забезпечив працевлаштування інвалідів згідно з встановленим законом нормативом, тому зобов'язаний сплатити до Фонду соціального захисту інвалідів передбачені законом адміністративно-господарські санкції. Оскільки суму адміністративно-господарських санкцій відповідач самостійно не сплатив, позивач звернувся до суду з позовом про стягнення сум вказаної заборгованості разом з пенею.
Відповідач подав до суду заперечення проти позову, в яких зазначив, що ним були створенні робочі місця і умови для працевлаштування інвалідів в межах нормативу робочих місць, було надано Державній службі зайнятості необхідну інформацію про вільні вакансії та не відмовлялося інвалідам у їх працевлаштуванні. Зазначає, що вживав усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
Відповідач подав до суду клопотання в якому просив здійснювати розгляд справи в порядку письмового провадження.
Відповідно до частини шостої статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
Судом встановлено, що для розгляду і вирішення даної справи відсутня потреба у заслуховуванні свідків чи експертів, також немає інших перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, зазначених у статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України.
Враховуючи наведене, суд вирішив розгляд справи здійснювати у порядку письмового провадження.
Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Приватне акціонерне товариство «Фоззі Рітейл» є юридичною особою - працедавцем, який відповідно до статті 18 Закону України від 21.03.1991 №875-ХІІ "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" зобов'язаний створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів.
16.02.2017 року відповідач подав до Київського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2016 рік (за формою № 10-ПІ), згідно з яким він задекларував, що середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу (осіб) відповідача впродовж 2016 року становила 164 особи, з них середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність - «-», а кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону України від 21.03.1991 №875-ХІІ "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", становить 7 осіб, фонд оплати праці штатних працівників (тис. грн.) - 68335,20 грн., середньорічна заробітна плата штатного працівника (грн.) становить 416678 грн.
Таким чином, з даних звіту вбачається, що відповідач не забезпечив працевлаштування 7 інвалідів.
Оскільки відповідач суму адміністративно-господарської санкції самостійно не сплатив, позивач звернувся до суду про її стягнення разом з пенею.
Згідно з розрахунком, наданим позивачем, відповідач, у зв'язку з відсутністю в його штаті необхідної кількості працевлаштованих інвалідів, зобов'язаний сплатити на користь Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції в сумі 2916746,35 грн. та пеню в сумі 32667,60 грн., що разом становить 2 949 413,95 грн.
Під час дослідження матеріалів справи, суд встановив, що впродовж 2016 року відповідач щомісячно подавав звітність про попит на робочу силу (вакансії) за встановленою формою (за формою 3-ПН) до Києво-Святошинського районного центру зайнятості для працевлаштування на підприємство відповідача. Ці факти підтверджуються наявними у матеріалах справи копіями відповідних звітів.
Зі змісту вказаних звітів вбачається, що ПАТ «Фоззі Рітейл» у період 2016 року були створені вакантні місця саме для інвалідів, - посада «кур'єр».
Крім того, відповідачем кожного місяця протягом 2016 року до Дніпровського районного у м. Києві центру зайнятості та Дарницького районного у м. Києві центру зайнятості надсилались листи з проханням про надання посильної допомоги у пошуку інвалідів працездатного віку для працевлаштування на створені робочі місця. На території Дніпровського та Дарницького районі в м. Києві діє підприємство, в якому створені робочі місця для працевлаштування осіб, що мають статус інвалідів за професіями: кур'єр - 7 місць.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає наступне.
Спеціальним Законом, який визначає основи соціальної захищеності інвалідів в Україні і гарантує їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість інвалідам ефективно реалізувати права та свободи людини і громадянина та вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними можливостями, здібностями і інтересами, є Закон України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” від 21 березня 1991 року № 875-ХІІ зі змінами та доповненнями (надалі - Закон № 875-ХІІ).
Частиною 1 ст. 4 Закону № 875-ХІІ передбачено, що держава створює правові, економічні, політичні, соціально-побутові та соціально-психологічні умови для задоволення потреб інвалідів у відновленні здоров'я, матеріального забезпечення, посильній трудовій та громадській діяльності.
Згідно ч. 9 ст. 19 Закону № 875-ХІІ підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, в яких за основним місцем роботи працює 8 і більше осіб, реєструються у відповідних відділеннях Фонду соціального захисту інвалідів за своїм місцезнаходженням і щороку подають цим відділенням звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів.
Відповідно до ч.ч. 1 та 2 ст. 19 Закону № 875-ХІІ для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця. Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.
Згідно ч. 1 ст. 18 Закону № 875-ХІІ забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.
Отже, ст. 18 Закону №875-ХІІ не встановлює правил, за якими підприємство було б зобов'язане самостійно здійснювати пошук інвалідів для їх працевлаштування.
У ч. 3 ст. 18 Закону № 875-ХІІ чітко визначено зобов'язання підприємства, установи, організації, фізичної особи, які використовують найману працю, виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Частиною 3 ст. 18-1 Закону № 875-ХІІ передбачено, що державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації та знань, з урахуванням його побажань.
Згідно ч. 3 ст. 19 Закону № 875-ХІІ підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 цього Закону.
Виконанням нормативу робочих місць відповідно до змісту ч. 5 ст. 19 Закону №875-ХІІ вважається працевлаштування підприємством, установою, організацією, у тому числі підприємством, організацією громадських організацій інвалідів, фізичною особою, яка використовує найману працю, інвалідів, для яких це місце роботи є основним.
До виконання підприємствами, установами, організаціями, фізичними особами, які використовують найману працю, нормативу робочих місць, визначеного згідно з частиною першою цієї статті, може бути зараховано забезпечення роботою інвалідів на підприємствах, в організаціях громадських організацій інвалідів шляхом створення господарських об'єднань підприємствами, установами, організаціями, фізичними особами, які використовують найману працю, та підприємствами, організаціями громадських організацій інвалідів з метою координації виробничої, наукової та іншої діяльності для вирішення спільних економічних та соціальних завдань (ч. 6 ст. 19 Закону).
Статтею 20 Закону № 875-ХІІ встановлено обов'язок підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, у фізичної особи, яка використовує найману працю.
Таким чином, законодавство України покладає обов'язок працевлаштування інвалідів на орган державної влади з питань праці та соціальної політики, орган місцевого самоврядування та громадські організації інвалідів за умови створення робочих місць для інвалідів та інформування зазначених органів з метою їх працевлаштування.
Адміністративно-господарські санкції, що застосовуються до працедавців за незайняті інвалідами робочі місця, є заходом впливу до правопорушника у зв'язку з вчиненням правопорушення у сфері господарювання.
Відповідно до ч. 1 ст. 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
В силу ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
Це означає, що адміністративно-господарські санкції не можуть застосовуватися до працедавця в разі відсутності необхідної кількості працевлаштованих інвалідів, якщо при цьому цей суб'єкт господарювання вжив усіх передбачених Законом України від 21.03.1991 № 875-ХІІ "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" заходів для працевлаштування останніх, тобто коли у його діях відсутній склад правопорушення.
Аналогічну правову позицію висловлено Верховним судом України в постанові від 08.06.2010 по справі №10/72, в постанові від 26.06.2012 у справі №21-105а-12 та в постанові від 16.04.2013 у справі №21-81а13.
Доказів направлення до відповідача інвалідів для працевлаштування та факту відмови підприємством у їх працевлаштуванні позивачем суду не надано.
Натомість відповідачем надано докази на підтвердження працевлаштування інвалідів на підприємстві.
Отже, відповідачем були виконані всі вимоги чинного законодавства щодо визначення кількості й створення робочих місць для працевлаштування інвалідів та інформування центру зайнятості, чим спростовуються доводи позивача про вину відповідача та правомірність застосування штрафних санкцій, передбачених ст. 20 Закону України №875-ХІІ.
Аналізуючи викладене, суд дійшов висновку, що передбачені законом обов'язки по забезпеченню працевлаштування інвалідів відповідачем виконані шляхом вжиття всіх залежних від нього заходів протягом 2016 року.
Відповідно до вимог ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Як слідує з матеріалів справи, позивачем не надано доказів направлення інвалідів до відповідача з метою працевлаштування та докази того, що їм було відмовлено у працевлаштуванні, тому суд вважає, що позивач не довів, що відповідачем порушено встановлені правила здійснення господарської діяльності з одночасним повним та належним обґрунтуванням відповідачем заперечень проти позову.
За таких обставин суд дійшов висновку про відсутність в діях відповідача складу правопорушення, за вчинення якого Законом України від 21.03.1991 № 875-ХІІ "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" передбачено застосування адміністративно-господарських санкцій, у зв'язку з чим позов задоволенню не підлягає.
Керуючись статтями 11, 14, 70, 71, 72, 86, 94, 159 - 163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволенні адміністративного позову відмовити.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Суддя Василенко Г.Ю.