30 червня 2017 р. м. Чернівці Справа № 824/234/17-а
Чернівецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дембіцького П.Д., розглянувши в порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної судової адміністрації України ТУ ДСА України в Чернівецькій області треті особи Державна казначейська служба України про визнання протиправним рішення та зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Державної судової адміністрації України, ТУ ДСА України в Чернівецькій області, третя особа на стороні відповідача Державна казначейська служба України, з урахуванням уточнення позовних вимог, просив суд визнати неправомірною відмову ТУ ДСА України у Чернівецькій області у нарахуванні та виплаті позивачу вихідної допомоги у зв'язку з виходом у відставку та зобов'язати нарахувати та виплатити таку допомогу у розмірі 10 місячних заробітних плат за штатною посадою голови місцевого суду.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що 22.09.2016 року постановою Верховної Ради України "Про звільнення суддів" у зв'язку з поданням заяви про відставку позивача звільнено з посади судді Вижницького районного суду Чернівецької області. Наказом № 23-к від 05.10.2016 року позивача відраховано зі штату Вижницького районного суду Чернівецької області з 05 жовтня 2016 року у зв'язку з виходом у відставку.
У жовтні 2016 року позивач звернувся до ТУ ДСА України у Чернівецькій області з проханням нарахувати та виплату йому вихідну допомогу у зв'язку з виходом у відставку.
Листом від 26.10.2016 року № 01.04-2097 позивачу повідомлено, що виплата вихідної допомоги на підставі норм частини 1 статті 143 ЗУ "Про судоустрій і статус суддів " від 02.06.2016 року № 1402- VIII не може бути проведена, оскільки. набрання чинності даним законом відбулося 30.09.2016 року, тобто після прийняття постанови "Про звільнення суддів" від 22.09.2016 року.
Позивач вважає рішення про відмову в нарахуванні та виплаті вихідної допомоги протиправним, оскільки на момент виникнення у позивача права на відставку у зв'язку з досягненням 20 ти річного стажу роботи на посаді судді 26 січня 2013 року стаття 136 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" № 2453-VІ від 07.07.2010 року діяла і передбачала пов'язане з цим право позивача на отримання вихідної допомоги.
Відповідач - ТУ ДСА України України у Чернівецькій області позов не визнало, надало заперечення на позов у яких зазначило, що на день подачі позивачем заяви про відставку та на час прийняття Верховною Радою України постанови про звільнення позивача стаття 136 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" № 2453-VІ від 07.07.2010 року втратила чинність відповідно до Закону України "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні" від 27.03.2014 року № 1166-VІІ. Вказаний закон набрав чинності з 01.04.2014 року, є чинним та обов'язковим до виконання.
З урахуванням зазначених обставин ТУ ДСА України України у Чернівецькій області вважає свої дії правомірними щодо відмови у нарахуванні та виплати вихідної допомоги судді у зв'язку з відставкою. Просила відмовити у задоволенні позову.
Позивач просив позов задовольнити та проводити розгляд справи за його відсутності.
Відповідач просив відмовити у задоволенні позову, надав клопотання про розгляд справи у порядку письмового провадження.
Згідно ч. 1 ст. 122 КАС України особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі особи, які беруть участь у справі, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення сторін, встановивши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши та оцінивши надані докази в сукупності, проаналізувавши законодавство, яке регулює спірні правовідносини, судом встановлено наступне.
01.02.1993 року ОСОБА_1 був обраний суддею Путильського районного суду Чернівецької області та прийняв присягу судді. (а.с.8).
21.12.1993 року позивач був обраний суддею Вижницького районного суду Чернівецької області (а.с.8).
09.03.2004 року позивач був обраний на посаду судді місцевого Вижницького районного суду Чернівецької області безстроково.(а.с. 60).
16.04.2015 року ОСОБА_1 призначений головою Вижницького районного суду Чернівецької області строком на два роки. (а.с. 9).
05.10.2016 року суддя позивач звернувся з заявою про звільнення з посади судді у зв'язку з виходом у відставку (а.с.64).
Наказом В.о. Голови Вижницького районного суду Чернівецької області від 05.10.2016 року № 23-к відповідно до Постанови Верховної ради України № 1600- VIІІ ОСОБА_1 відраховано зі штату Вижницького районного суду Чернівецької області у зв'язку з виходом у відставку (а.с.65).
У жовтні 2016 року позивач звернувся до ТУ ДСА України у Чернівецькій області із заявою про нарахування та виплату йому вихідної допомоги у зв'язку з виходом у відставку, передбаченої законодавством.
Начальником ТУ ДСА України у Чернівецькій області розглянуто заяву ОСОБА_1 та листом за №01.04-2097 від 26.10.2016 року повідомлено позивача про те, що виплата позивачу вихідної допомоги на підставі норм ч.1 ст.143 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 року № 1402 - VIІІ в розмірі трьох місячних суддів сяких винагород за остатньою посадою не може бути проведена, оскільки набрання чинності даним законом відбулося 30.09.2016 року, тобто після прийняття Постанови Верховної ради України від 22.09.2016 року № 1600- VIІІ «Про звільнення суддів». (а.с. 6).
Судом, з метою з'ясування обставин справи, було зобов'язано сторони надати письмові докази на підтвердження, або спростування позовних вимог. З урахуванням матеріалів справи, розгляд справи відкладався, а також у справі оголошувалася перерва у зв'язку з необхідністю витребування письмових доказів щодо підтвердження обставин правомірності прийняття спірного рішення.
Оскільки позивачем на підтвердження обставин, якими обґрунтовуються позовні вимоги не було надано належні письмові докази, що вказувало на їх недостатність для встановлення обставин справи, суд відповідно до вимог ч. ч. 4,5 ст. 11 КАС України зобов'язував позивача, відповідача надати суду письмові докази, які б вказували на підстави прийняття спірного рішення та інші документи, які мали значення для розгляду справи.
Частиною 1 статті 69 КАС України передбачено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь які фактичні дані на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують позовні вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.
Водночас, судом у порядку п. 4-5 ст. 11, ст. ст. 69, 71 КАС України витребувано у відповідача матеріали на підтвердження або спростування бездіяльності посадових осіб відповідача щодо прийняття рішення про відмову в нарахуванні та виплати вихідної допомоги ОСОБА_1 у зв'язку з виходом у відставку.
Дослідженням письмових доказів, зокрема з копії трудової книжки, видно, що ОСОБА_1, на посаді судді працював з 01 лютого 1993 року по 05 жовтня 2016 року Путильського, Вижницького районного суду Чернівецької області.
Із змісту Постанови Верховної Ради України від 08.09.2016 року "Про звільнення суддів" №1515-VIІІ видно, що у зв'язку з поданням заяви про відставку звільнено ОСОБА_4 з посади судді Апеляційного суду Чернівецької області у відставку (а.с.67-76).
Наказом В.о. Голови Вижницького районного суду Чернівецької області 05 жовтня 2016 року № 23-к відповідно до статті 120 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (в редакції Закону України України "Про забезпечення права на справедливий суд" від 12.02.2015 року № 192-VІІІ), ОСОБА_1 відраховано зі штату Вижницького районного суду Чернівецької області з 05.10.2016 року, у зв'язку з поданням заяви про відставку, відповідно до Постанови Верховної Ради України від 22.09.2016 року №1600-VIІІ "Про звільнення суддів". (а.с.78).
Згідно відповіді, зокрема: листа № 01.04-2097 від 26.10.2016 року видно, що Територіальним Управлінням Державної судової адміністрації України заява ОСОБА_1, розглянута та надано відповідь про те, що норма статті 136 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07.07.2010 року була виключена із зазначеного Закону відповідно до Закону України "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні" від 27.03.2014 року № 1166-VІІ. Оскільки Постанова Верховної Ради України про відставку прийнята після набрання чинності вказаними змінами до Закону України від 07.07.2010 року № 2453-VІ "Про судоустрій та статус суддів", правові підстави для нарахування та виплати вихідної допомоги, відсутні. (а.с. 6).
З цього приводу суд зазначає, що Територіальним Управлінням Державної судової адміністрації України звернення ОСОБА_1 розглянуто, на яке надано відповідь з урахуванням вимог Законів, які діяли на момент виникнення правовідносин, тобто на день прийняття Постанови Верховної Ради України від 22.09.2016 року "Про звільнення суддів" №1600-VIІІ про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Вижницького районного суду Чернівецької області у відставку.
Стосовно позиції позивача щодо порушеного права на отримання вихідної допомоги з цього приводу суд зазначає, що особливий статус судді, гарантії його незалежності визначаються Конституцією України та Законами.
Будь-яке зниження рівня гарантій незалежності суддів суперечить конституційній вимозі неухильного забезпечення незалежного правосуддя і права громадян на захист прав і свобод незалежним судом.
З 1992 року гарантується право судді на отримання вихідної допомоги у зв'язку з відставкою, яке запроваджено згідно із частиною третьою статті 43 Закону України "Про статус суддів" від 15 грудня 1992 року. Судді, який пішов у відставку, виплачувалася вихідна допомога без сплати податку у розмірі місячного заробітку за останньою посадою за кожен повний рік роботи на посаді судді, але не менше шестимісячного заробітку (із змінами, внесеними відповідно до Закону України від 24 лютого 1994 року № 4015-XII "Про внесення змін і доповнень до Закону України "Про статус суддів"). Зазначене право є складовою правового інституту, що регулює статус судді у відставці. (послідовно розміщалося у розділах та статтях законів, що регулювали статус судді у відставці).
Із набранням чинності Законом України "Про судоустрій і статус суддів" від 07 липня 2010 року № 2453-VI питання вихідної допомоги регулювалося статтею 136 цього Закону, відповідно до якої суддя, який вийшов у відставку, виплачувалася вихідна неоподатковувана допомога у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою. Законом України від 27 березня 2014 року № 1166-VII "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні" цю статтю було виключено.
З 28.03.2015 діяла редакція Закону України "Про судоустрій та статус суддів", визначена Законом України "Про забезпечення права на справедливий суд" № 192-VIIІ від 12.02.2015, яка взагалі не передбачала виплату вихідної допомоги судді у зв'язку з відставкою.
Зміни відбулись у зв'язку з прийняттям Закону України "Про судоустрій та статус суддів" від 2 червня 2016 року № 1402- VIIІ (далі - Закон № 1402- VIIІ) , який набув чинності 30 вересня 2016 року. Зазначеним законом відновлено право судді на отримання вихідної допомоги у зв'язку з відставкою в розмірі 3 місячних суддівських винагород за останньою посадою. (стаття 143 Закону № 1402- VIIІ).
Враховуючи викладене, суд вважає, що непослідовність прийняття змін до вказаних законів порушило право позивача на отримання вихідної допомоги.
Водночас, судом встановлено, що на час звільнення ОСОБА_1 з посади судді та відрахування його зі штату апеляційного суду Чернівецької області, набрав чинності Закон України "Про судоустрій і статус суддів" в редакції від 01 квітня 2014 року, в якому відповідно до Закону України "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні" від 27 березня 2014 року виключено статтю 136, яка передбачала виплату судді, який вийшов у відставку, вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат, за останньою посадою.
Рішення щодо неконституційності Закону України "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні" в частині виключення статті 136 Закону України "Про судоустрій та статус суддів", Конституційним Судом України не приймалося.
Отже, на момент виходу у відставку, частиною першою статті 136 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", не передбачено нарахування та виплата вихідної допомоги. Пунктом 14 частини 1 статті 92 Конституції України визначено, що виключно законами України визначаються: судоустрій, судочинство, статус суддів, засади судової експертизи, організація і діяльність прокуратури, органів дізнання і слідства, нотаріату, органів і установ виконання покарань, основи організації та діяльності адвокатури.
З урахуванням зазначених обставин, слід зазначити, що суд не наділений правом законодавчої ініціативи щодо прийняття законів, а тому відсутні підстави щодо прийняття рішення про зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити вихідну допомогу у зв'язку з виходом у відставку у розмірі 10 місячних заробітних плат за штатною посадою голови місцевого суду оскільки це не передбачено Законом.
Судовим розглядом також встановлено, що ТУ ДСА в Чернівецькій області у своїй діяльності керується Конституцією України, Законом України "Про судоустрій та статус суддів", Законом України "Про звернення громадян" та іншими Законами України, нормативно правовими актами, Рішеннями конституційного суду України, яке є обов'язковим до виконання на території України.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Суд зобов'язаний перевірити дотримання вказаних критеріїв суб'єктом владних повноважень при прийнятті оскаржуваного рішення, вчиненні дій чи допущенні бездіяльності.
Статтею 40 Конституції України визначено, що усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.
У статті 1 Закону України "Про звернення громадян" від 02.10.1996 року (№ 393/96 ВР) зазначено, що громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов'язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.
Частиною 1 статті 7 Закону України "Про звернення громадян" визначено, що звернення, оформлені належним чином і подані у встановленому порядку, підлягають обов'язковому прийняттю та розгляду. Частина 3 цієї ж статті вказує на те, що якщо питання, порушені в одержаному органом державної влади, місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, об'єднаннями громадян або посадовими особами зверненні, не входять до їх повноважень, воно в термін не більше п'яти днів пересилається ними за належністю відповідному органу чи посадовій особі, про що повідомляється громадянину, який подав звернення.
Згідно частини 1 статті 15 Закону України "Про звернення громадян" визначено, що органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов'язані об'єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти.
Статтею 19 цього Закону передбачено, що обов'язки органів державної влади, місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, засобів масової інформації, їх керівників та інших посадових осіб щодо розгляду заяв чи скарг.
Органи державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об'єднання громадян, засоби масової інформації, їх керівники та інші посадові особи в межах своїх повноважень зобов'язані: об'єктивно, всебічно і вчасно перевіряти заяви чи скарги.
З цого приводу суд зазначає, що відповідачем заява ОСОБА_1 розглянута в межах строку та повноважень визначених Законом. Відповідач надав вичерпну, ґрунтовну відповідь на заяву позивача із посиланням на Закони, нормативно правові акти.
Суд, у відповідності до статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України, вирішуючи питання про те, яку правову норму слід застосувати до спірних правовідносин, виходить з положень нормативних актів в редакціях, що діяли на момент виникнення цих правовідносин та зазначає зміст норм права відповідно до них.
Відповідно до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Згідно пункту 9 частини 5 статті 126 Конституції України (в редакції Закону чинного на момент звільнення позивача) видно, що суддя звільняється з посади органом, що його обрав або призначив, у разі подання суддею заяви про відставку або про звільнення з посади за власним бажанням.
Пунктом 14 частини 1 статті 92 Конституції України визначено, що виключно законами України визначаються: судоустрій, судочинство, статус суддів, засади судової експертизи, організація і діяльність прокуратури, органів дізнання і слідства, нотаріату, органів і установ виконання покарань; основи організації та діяльності адвокатури.
Відповідно до частини 1 статті 100 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" за № 2453-VI від 07.07.2010 суддя суду загальної юрисдикції звільняється з посади органом, який його обрав або призначив, виключно з підстав, передбачених частиною п'ятою статті 126 Конституції України, за поданням Вищої ради юстиції (в редакції Закону до 01.04.2014).
Згідно статті 109 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (в редакції Закону до 01.04.2014) суддя, який має стаж роботи на посаді судді не менше двадцяти років, що визначається статтею 131 цього Закону, має право подати заяву про відставку (частина 1). Суддя має право у будь-який час перебування на посаді незалежно від мотивів подати заяву про звільнення з посади за власним бажанням (частина 2). Заява про відставку, заява про звільнення з посади за власним бажанням подається суддею безпосередньо до Вищої ради юстиції, яка протягом одного місяця з дня надходження відповідної заяви вносить до органу, який обрав або призначив суддю, подання про звільнення судді з посади. У разі звільнення судді з посади в результаті внесення такого подання Вища рада юстиції повідомляє про це Вищу кваліфікаційну комісію суддів України (частина 3). Суддя продовжує здійснювати свої повноваження до прийняття рішення про його звільнення (частина 4).
Частиною 6 статті 111 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (в редакції Закону до 01.04.2014 року) встановлено, що повноваження судді припиняються з дня набрання чинності постановою Верховної Ради України.
У відповідності до статті 136 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (в редакції Закону до 01.04.2014 року) судді, який вийшов у відставку, виплачується вихідна допомога у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.
Законом України "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні" № 1166-VII від 27.03.2014 року в Законі України "Про судоустрій і статус суддів" виключено статтю 136.
Судом встановлено, що рішення щодо неконституційності Закону України "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні" в частині виключення статті 136 із Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Конституційним Судом України не приймалося.
З цього приводу Верховний Суд України розглянувши ухвалу Житомирського окружного адміністративного суду від 19 листопада 2015 року прийняв Постанову Пленуму Верховного Суду України № 24 від 25 грудня 2015 року та визнав, що підстави для звернення до Конституційного Суду України щодо Конституційності підпункту 1 пункту 28 Закону України від 27 березня 2014 року № 1166-VII "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні", відсутні.
Згідно рішення Конституційного Суду України за № 1-рп/99 від 09.02.1999, за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
Частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Таким чином, до даних спірних правовідносин необхідно застосовувати положення нормативно-правових актів, Законів, які діяли на час прийняття Верховною Радою України постанови про звільнення позивача (станом на 05.10.2016 року).
Відповідно до рішення Конституційного Суду України за №10-рп/2013 від 19.11.2013 року Конституційний Суд України вважає, що за своєю правовою природою вихідна допомога є разовою формою матеріальної винагороди при виході судді у відставку. Вона виплачується з метою забезпечення йому належних соціально-побутових умов, а також для стимулювання осіб, які перебувають на посаді судді, до довгострокового виконання ними професійних обов'язків. Вихідна допомога не належить до таких конституційних гарантій незалежності суддів, як суддівська винагорода чи довічне грошове утримання, оскільки не є основним джерелом матеріального забезпечення суддів, не має постійного характеру та не покриває соціальних ризиків, пов'язаних, зокрема, із хворобою, інвалідністю, старістю. У зв'язку з цим парламент повноважний встановлювати вихідну допомогу та визначати її розмір. Кошти, які отримують судді як вихідну допомогу, є одним із видів їхнього доходу, а тому законодавець може розглядати їх як об'єкт оподаткування, що узгоджується з вимогами частини першої статті 67 Основного Закону України.
Суд зазначає, що визначальною умовою для отримання суддею вихідної допомоги є звільнення у відставку, а не факт подання заяви про відставку.
Враховуючи те, що датою виходу у відставку судді є дата прийняття Верховною Радою України постанови про звільнення з посади судді, а не дата подання суддею заяви про відставку до Вищої ради юстиції, то у позивача відсутнє право на отримання вихідної допомоги
Крім того, Законом України "Про забезпечення права на справедливий суд" за №192-VIII від 12.02.2015 року Закон України "Про судоустрій і статус суддів" за № 2453-VI від 07.07.2010 викладено в новій редакції, який набрав чинності 28.03.2015 року.
Нормами Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (викладеного у новій редакції) не передбачено виплату вихідної допомоги судді при виході у відставку.
Законом України "Про судоустрій і статус суддів" за №1402-VIII від 02.06.2016 року визнано таким, що втратив чинність з дня набрання чинності цим Законом, Закону України "Про судоустрій і статус суддів" за № 2453-VI від 07.07.2010 (частина 2 розділу ХІІ Прикінцеві та перехідні положення).
Стаття 116 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" за №1402-VIII від 02.06.2016 року визначає звільнення судді з посади за його заявою про відставку або про звільнення з посади за власним бажанням.
У відповідності до статті 116 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" за №1402-VIII від 02.06.2016 року суддя, який має стаж роботи на посаді судді не менше двадцяти років, що визначається відповідно до статті 137 цього Закону, має право подати заяву про відставку (частина 1). Суддя здійснює свої повноваження до ухвалення рішення про його звільнення (частина 4). За суддею, звільненим за його заявою про відставку, зберігається звання судді та гарантії недоторканності, встановлені для судді до його виходу у відставку (частина 5).
У відповідності до статті 137 цього ж Закону до стажу роботи на посаді судді зараховується робота на посаді: судді судів України, арбітра (судді) арбітражних судів України, державного арбітра колишнього Державного арбітражу України, арбітра відомчих арбітражів України, судді Конституційного Суду України; члена Вищої ради правосуддя, Вищої ради юстиції, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України; судді в судах та арбітрів у державному і відомчому арбітражах колишнього СРСР та республік, що входили до його складу.
На день прийняття Верховною Радою України постанови про звільнення норми статті 136 Закону України від 7 липня 2010 року № 2453- VI "Про судоустрій і статус суддів" щодо виплати судді, який вийшов у відставку вихідної допомоги виключено на підставі Закону України "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні" за № 1166-VII від 27.03.2014 року. Отже, на день подання позивачем заяви про відставку та на час прийняття Верховною радою України постанови про звільнення позивача стаття 136 Закону України № 2453- VI від 07.07.2010 року "Про судоустрій і статус суддів" втратила чинність відповідно до Закону України "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні" за № 1166-VII від 27.03.2014 року. Вказаний закон набрав чинності з 01.04.2014 року є чинним, рішення щодо його неконституційності в частині виключення статті 136 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Конституційним судом не приймалось, а відтак, є обов'язковим до виконання.
За таких обставин, рішення Територіального Управління Державної судової адміністрації України про відмову нарахувати, а також виплатити позивачу вихідну допомогу у зв'язку з відставкою, є правомірним.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що вимоги позивача щодо нарахування та виплати вихідної допомоги, є необґрунтовані, не відповідають вимогам закону, а тому в задоволенні позову слід відмовити.
Оцінюючи правомірність дій та рішень відповідача, суд керується критеріями, закріпленими у частині 3 статті 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, яких повинні дотримуватися суб'єкти владних повноважень при реалізації дискреційних повноважень.
Відповідно до частини 3 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім проявам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Судовим розглядом не встановлено порушення відповідачем, зазначених критеріїв.
Згідно частини першої статті 11 КАС України вбачається, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Статтею 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Відповідач довів правомірність своїх дій.
Згідно із пунктом 4 частини третьої статті 129 Конституції України однією із основних засад судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Між тим, і частина 1 статті 71 КАС України також покладає обов'язок на позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги та заперечення.
Враховуючи вище викладене та не встановивши факту порушення прав та охоронюваних законом інтересів позивача, суд не вбачає правових підстав для задоволення заявленого адміністративного позову.
Статтею 86 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Враховуючи вищевикладене, не встановивши в судовому засіданні факту порушення прав та охоронюваних законом інтересів позивача, суд не вбачає правових підстав для задоволення заявленого адміністративного позову.
Відтак, адміністративний позов ОСОБА_1 є таким, що не підлягає задоволенню.
Із врахуванням наведеного повно, всебічно та об'єктивно дослідивши докази по справі, суд робить висновок, про відмову в задоволенні позовних вимог.
Аналогічна правова позиція висловлена у рішеннях Вищого адміністративного суду України від 25 листопада 2015 року у справі № 826/4136/15 (реєстраційний номер рішення ЄДРСР 54052287), від 31 травня 2016 року у справі № К/800/14456/16 (реєстраційний номер рішення ЄДРСР 58070557), від 12 липня 2016 року у справі № К/800/12620/16 (реєстраційний номер рішення ЄДРСР 58981522).
Частиною 2 статті 94 КАС України визначено, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони - суб'єкта владних повноважень, суд присуджує з іншої сторони всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати, пов'язані із залученням свідків та проведенням судових експертиз.
На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 6, 11, 69-71, 86, 94, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні позову відмовити
У відповідності до ст.ст. 185-186 КАС України апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення до Вінницького апеляційного адміністративного суду через Чернівецький окружний адміністративний суд. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, проголошення вступної та резолютивної частини рішення, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дні отримання копії постанови.
Згідно статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України постанова, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмовити у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Суддя П.Д. Дембіцький