29 червня 2017 р. Справа № 902/351/17
Господарський суд Вінницької області у складі судді Колбасова Ф.Ф., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Корпорація КРТ" (81135, Львівська область, Пустомитівський район, с. Зубра, вул. Б. Хмельницького, 144)
до: Приватного акціонерного товариства "Гніванський завод спецзалізобетону" (23310, Вінницька область, Тиврівський район, м. Гнівань, вул. Промислова, 15)
про стягнення 2039485,57 грн.
за участю секретаря судового засідання Вознюк К.В.
представники сторін:
позивача: ОСОБА_1 - довіреність № б/н від 29.12.2016р.;
відповідача: ОСОБА_2 - довіреність № 910 від 29.06.17;
відповідача: ОСОБА_3 - довіреність № 426 від 09.03.17;
Товариство з обмеженою відповідальністю "Корпорація КРТ" звернулося до Господарського суду Вінницької області з позовом до Приватного акціонерного товариства "Гніванський завод спецзалізобетону" про стягнення коштів у розмірі 2079314,17 грн, з яких: 1962000,00 грн - заборгованість з оплати поставленого товару, 39240,00 грн - пеня в розмірі 2% вартості неоплаченого товару; 18625,57 грн - 3% річних, 59448,60 грн - інфляційне збільшення суми боргу.
Ухвалою суду від 24.04.2017р. за вказаним позовом порушено провадження у справі №902/351/17 та призначено її до розгляду на 10.05.2017р.
Ухвалою суду від 10.05.2017р. розгляд справи відкладено на 25.05.2017р. у зв'язку з неявкою в судове засідання представника відповідача та ненаданням сторонами витребуваних судом доказів.
З огляду на неявку в судове засідання 25.05.2017р. представника відповідача, неподання учасниками судового процесу витребуваних доказів, ухвалою суду від 25.05.2017р. продовжено строк вирішення спору на 15 днів та відкладено розгляд справи на 29.06.2017р.
В судовому засіданні 25.05.2017р. представником позивача подано заяву б/н від 22.05.2017р. про зменшення розміру позовних вимог, в якій останній, в зв'язку з перерахованим і уточненим розрахунком інфляційного збільшення боргу, просить стягнути з відповідача на свою користь 2039485,57 грн, з яких: 1962000,00 грн - заборгованість з оплати поставленого товару, 39240,00 грн - пеня в розмірі 2% вартості неоплаченого товару; 18625,57 грн - 3% річних, 19620,00 грн - інфляційне збільшення суми боргу.
Подана позивачем заява про зменшення розміру позовних вимог, ухвалою суду від 25.05.2017р. прийнята судом до розгляду, як така, що відповідає вимогам ст. 22 ГПК України.
Оскільки заява б/н від 22.05.2017р. прийнята господарським судом, то новою ціною позову, виходячи з якої розглядається спір є 2039485,57 грн.
В судовому засіданні від 29.06.2017р. представник позивача підтримав зменшені позовні вимоги.
Представник відповідача ОСОБА_2 в судовому засіданні повідомив суд, що ОСОБА_3А не має повноважень на представництво інтересів Приватного акціонерного товариства "Гніванський завод спецзалізобетону" з огляду на те, що рішенням акціонера приватного акціонерного товариства "Гніванський завод спецзалізобетону" № 69-5/39-9 від 07.06.2017р. обрано ОСОБА_4 головою правління товариства та припинено повноваження в.о. голови правління товариства ОСОБА_5, яким підписана довіреність № 426/02 від 09.03.2017р. яка видана ОСОБА_3
Суд звертає увагу, що довіреність як односторонній правочин, дія якого залежить від укладача, може бути в будь-який час скасована довірителем. Однак доказів скасування довіреності № 426/02 від 09.03.2017р. яка видана ОСОБА_3 суду не надано.
Відповідач у відзиві проти позову заперечив посилаючись на наступне. Відповідно до доданих видаткових накладних відповідач дійсно отримав вищезазначену продукцію на загальну суму 1 962 000 грн. Відповідно до загальновідомої інформації та технічних умов ТУ У 35.2-30268559-070:2007 від 06.09.2007р. виробником анкеру АЗ-2 території України є лише позивач. Відповідач зазначає про те, що враховуючи те, що позивач є єдиним виробником анкеру АЗ-2 на території України, а відповідач стратегічним об'єктом який входить в єдиний виробничо - технічний комплекс Укрзалізниці ПрАТ «Гніванський завод СЗБ» не мав змоги відмовитись від виконання замовлень ПАТ "Укрзалізниці", які відбувались та відбуваються і досі в чіткому формулюванні наданих замовлень, якими визначена необхідність виготовлення та постачання шпали саме з анкером АЗ-2. Вказує про те, що зазначене зробило відповідача заручником обставин, та фактично зобов'язало його заключати договори із позивачем. Зазначає про те, що при чому, позивач чітко знав, що при виключенні з ринку свого єдиного конкурента для постачання анкеру ПрАТ «Гніванський завод СЗБ» шляхом скасування погодження технічних умов на його продукцію Відповідач стане залежним від його поставок та буде змушений укладати договори на поставку анкеру, по будь яким умовам та цінам через відсутність альтернатив. Вказує про те, що крім того між сторонами був укладений не лише договір №101 - П від 01.09.2016 але і ще ряд договорів на постачання цієї ж продукції від ТзОВ «Корпорація КРТ». Зазначає про те, що Боржником отримано від позивача вимогу датовану 14.02.2017 за № 14/02-08 про погашення заборгованості за договором 126-П на яку 24.02.2017 боржник надіслав лист-заяву за №357/02 про неможливість негайно виконати свої зобов'язання в зв'язку із тяжким фінансовим станом товариства. Вказує після чого 15.05.2017 за №697/02 відповідачем було написано заяву про реструктуризацію боргу в якому відповідач просив розглянути заяву та встановити на свій розсуд порядок погашення заборгованості, однак відповіді так і не отримали. Зазначає про те, що 04.05.2016 відповідачем було направлено листа директору ТзОВ «Корпорація КРТ» в якому відповідач звертався із проханням про заключення мирових угод. Вказує про те, що це листування доводить бажання відповідача врегулювати взаємини відповідно до п.12.1-12.2 договору згідно яких додержання досудового способу врегулювання спору є обов'язковим. Зазначає про те, що враховуючи специфіку вищеозначених взаємин випливає необхідність застосування п.1 ст. 215ЦК України, а саме те, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Вказує про те, що ЦК України, а згідно п.2 ст.215 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин), у цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Зазначає про те, що крім того, з описаної ситуації по справі чітко продивляються ознаки правочину, який вчинено під впливом тяжкої обставини відповідно до ст.233 ЦК України, а саме: п.1. згідно до якого правочин, який, вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину. Вказує про те, що являючись стратегічним об'єктом держави з істотною кредиторською заборгованістю здатною призвести до банкрутства товариства в будь який момент і не маючи змоги відмовитись від виконання державних замовлень на виготовлення продукції і маючи в якості єдиного можливого виробника товару (анкеру закладного АЗ-2) означеного в договорі №120-П від 02.11.2016 в юридичній особі ТзОВ "Корпорація КРТ".
26.06.2017р. від представника відповідача до суду надійшло клопотання про залучення до участі у справі в якості третьої особи яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору ПАТ "Укрзалізниця".
Представник відповідача в судовому засіданні 29.06.2017 підтримала клопотання про залучення до участі у справі в якості третьої особи яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору ПАТ "Укрзалізниця".
Представник позивача в судовому засіданні 29.06.2017 заперечив проти задоволення клопотання про залучення до участі у справі в якості третьої особи яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору ПАТ "Укрзалізниця".
Суд, розглянувши вказане клопотання дійшов наступних висновків.
Згідно ч.1 ст.27 ГПК України треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до прийняття рішення господарським судом, якщо рішення з господарського спору може вплинути на їх права або обов'язки щодо однієї з сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за клопотанням сторін, прокурора. Якщо господарський суд при прийнятті позовної заяви, вчиненні дій по підготовці справи до розгляду або під час розгляду справи встановить, що рішення господарського суду може вплинути на права і обов'язки осіб, що не є стороною у справі, господарський суд залучає таких осіб до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору. У справах щодо майна господарських організацій, у статутному капіталі яких є корпоративні права держави, господарський суд залучає орган державної влади, що здійснює управління корпоративними правами, до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору.
Згідно п.1.6 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. N 18 Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції питання про допущення або залучення третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, до участі у справі вирішується ухвалою суду про прийняття позовної заяви до розгляду (із зазначенням про це в ухвалі про порушення провадження у справі) або під час розгляду справи, але до прийняття господарським судом рішення, з урахуванням того, чи є у цієї особи юридичний інтерес у даній справі. Саме лише зазначення в позовній заяві та/або у вступній частині судового рішення певного підприємства чи організації як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, без вирішення судом питання щодо її допущення або залучення до участі у справі не надає їй відповідного процесуального статусу. Що ж до наявності юридичного інтересу у третьої особи, то у вирішенні відповідного питання суд має з'ясовувати, чи буде у зв'язку з прийняттям судового рішення з даної справи таку особу наділено новими правами чи покладено на неї нові обов'язки, або змінено її наявні права та/або обов'язки, або позбавлено певних прав та/або обов'язків у майбутньому. Згідно ч.1 ст.96 ЦК України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями.
Суд дійшов висновку про те, що рішення господарського суду винесене за результатами розгляду справи № 902/351/17 не стосується майна відповідача, не вплине на права і обов'язки ПАТ "Укрзалізниця", що не є стороною у справі, не наділить його новими правами чи обов'язками, не змінить його наявні права та/або обов'язки, та не позбавить певних прав та/або обов'язків у майбутньому.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку про відхилення клопотання відповідача про залучення до участі у справі в якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору ПАТ "Укрзалізниця".
Також 26.06.2017р. до суду від відповідача надійшло клопотання № 891/02 від 26.06.2007р. про не нарахування пені та розстрочку виплат, в якому відповідач просить нарахування та стягнення пені по справі не проводити та відстрочити на шість місяців виконання рішення. Вказане клопотання мотивоване відсутністю доказів завдання відповідачем позивачу збитків внаслідок неналежного виконання зобов'язань щодо сплати за отриманий товар; спадом виробництва за 2014-2016 роки та наявністю значної кредиторської заборгованості.
За відсутності відповідного клопотання справа розглядається без фіксації судового процесу технічними засобами.
Розглянувши подані документи і матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
02.11.2016 між позивачем (в договорі - постачальник) та відповідачем (в договорі замовник) було укладено договір поставки № 120-П (далі договір).
Згідно п. 1.1 договору у відповідності з цим договором постачальник зобов'язується у 2016 році передати у власність замовнику товар, в асортименті, кількості та за цінами, які вказуються в специфікації даного договору, згідно замовлень замовника, а замовник зобов'язується прийняти товар належної якості та оплатити його вартість згідно умов даного договору.
Згідно п. 1.2 договору найменування товару: Анкер закладний А3-2 для пружних колійних скріплень КПП - 5 ТУ У 35.2-30268559-070:2007 в кількості 30 000 шт.
Згідно п. 3.1 договору кількість та асортимент товару визначається у специфікації, яка є невід'ємною частиною договору.
Згідно п. 6.1 договору замовник оплачує товар за ціною, вказаною у специфікації до цього договору, яка приймається сторонами в національній валюті України - гривні.
Згідно п. 6.3 договору ціна даного договору становить 1 962 000,00 гри. (один мільйон дев'ятсот шістдесят дві тисячі грн. 00 коп.), в тому числі ПДВ 20 % 327 000,00 грн. (триста двадцять сім тисяч грн. 00 коп.).
Згідно п. 7.1 договору розрахунки за кожну поставлену партію Товару здійснюються у безготівковій формі.
Згідно п. 7.2 договору замовник здійснює оплату по факту поставки товару, шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника, з відстрочкою платежу протягом 30 (тридцяти) банківських днів.
Згідно п. 16.2 договору договір набирає чинності з моменту його підписання та скріплення підписів печаткою сторін та після присвоєння номеру замовником і діє до 31.12.2016 року в частині поставок товару, а в частині оплата - до її повного виконання.
Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов договору, позивач передав відповідачу товар, а відповідач отримав товар на загальну суму 1 962 000 грн, що стверджується копіями видаткових накладних № 17/11-2 від 07.11.2016 на суму 981 000 грн., № 8/11-3 від 08.11.2016 на суму 981 000 грн.
Відповідач зобов'язання щодо оплати за отриманий товар не виконав.
Таким чином, борг відповідача перед позивачем складає 1 962 000 грн, що і стало причиною виникнення спору.
Позивач звернувся до відповідача з вимогою про оплату № 14/02-09 від 14.02.2017 про сплату боргу в розмірі 1962000,00 грн.
Відповідач листом № 358/02 від 24.02.2017р. визнав наявність заборгованості по договору № 120-п в розмірі 1962000,00 грн, повідомив, що на разі не можу виконати умови договору в частині провадження оплати за отриманий товар у зв'язку з тяжким фінансовим становищем та зобов'язався виконати зобов'язання в повній мірі як тільки з'явиться така можливість.
З врахуванням встановлених обставин, суд дійшов наступних висновків.
Згідно із п. 3 ч. 1 ст.174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
З моменту укладення сторонами договору № 20161125-182 від 25.11.2016р. між ними виникли зобов'язання, які регулюються параграфом 3 глави 54 Цивільного кодексу України "Поставка".
Згідно із ч. ч. 1, 2 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
В силу ст.655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ст.692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу (ч. 1 ст. 693 ЦК України).
Ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін (ст.632 ЦК України).
Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно зі ст.526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог- відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України, ч.7 ст. 193 Господарського кодексу України)
Відповідно до ст. 527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.
Кожна зі сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.
Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
У статті 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до статті 6 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Цивільного Кодексу України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ч.І ст.628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Станом на день розгляду справи відповідач не надав суду належних доказів сплати позивачу суми основного боргу.
Перевіривши поданий позивачем розрахунок боргу, суд вважає, що вимоги щодо стягнення 1 962 000 грн.- боргу згідно договору поставки № 120-П від 02.11.2016 є правомірними, обґрунтованими і підлягають задоволенню, оскільки відповідають умовам чинного законодавства та умовам договору.
Також судом розглянуто вимоги позивача про стягнення з відповідача 18625,57 грн- 3% річних за період з 17.12.2016 по 12.04.2017, 19620,00 грн - інфляційних втрат нарахованих за лютий 2017 та 39240,00 грн пені в розмірі 2% вартості неоплаченого товару, за результатами чого суд дійшов наступних висновків.
Стаття 610 ЦК України передбачає, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ч.1 ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
У разі порушення учасником господарських відносин правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання відповідно до ч. 1 ст. 230 ГК України він зобов'язаний сплатити штрафні санкції (неустойку, штраф, пеню).
Неустойкою (штрафом, пенею) відповідно до положень ст. 549 ЦК України є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Згідно п. 11.3 договору у разі порушення строків оплати замовник сплачує постачальнику пеню в розмірі облікової ставки НБУ від суми заборгованості за весь період прострочення, але розмір всіх штрафних санкцій та пень, які можуть виникнути через несвоєчасність проведення оплати товару не може перевищувати 2% вартості неоплаченого товару, з якого допущено таке прострочення.
Відповідно до п.2 ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відповідно до ст.ст.6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.
Стаття 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно ч. 1 ст. 202 ГК України, ст. 599 ЦК України зобов'язання, зокрема, припиняються виконанням, проведеним належним чином.
З огляду на викладене, оскільки відповідач не здійснив оплату товару отриманого відповідно до договору поставки № 120-П від 02.11.2016р., у встановлений термін згідно п. 7.2 договору, то він відповідно з вимогами чинного законодавства є боржником, що прострочив виконання грошового зобов'язання, а тому вимоги щодо стягнення з відповідача пені, інфляційних втрат та 3% річних є правомірними, оскільки відповідають умовам укладеного договору та чинному законодавству.
Перевіркою правильності періодів нарахування та розрахунку інфляційних втрат, який наданий разом з заявою про зменшення позовних вимог від 22.05.2017р., судом не виявлено помилок, в зв'язку з чим позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 19620,00 грн інфляційних втрат підлягають задоволенню в повному обсязі.
Разом з тим, судом не береться до уваги розрахунок інфляційних втрат від 27.06.2017р. наданий до суду 27.06.2017р., з огляду на те, що позивачем не збільшувались позовні вимоги в цій частині.
Перевіривши розрахунок позовних вимог в частині стягнення 39240,00 грн пені, суд приходить до висновку про законність і обґрунтованість належними доказами вимог позивача про стягнення 39 240 грн пені, а тому задовольняє їх в повному обсязі.
Надавши оцінку правильності визначенню позивачем періодів нарахування 3% річних, судом встановлено, що вказані періоди нарахування позивачем визначено не вірно.
Так, в згідно п. 7.2 договору замовник здійснює оплату по факту поставки товару, шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника, з відстрочкою платежу протягом 30 (тридцяти) банківських днів. Враховуючи викладене, початком для нарахування 3% річних за прострочення виконання грошового зобов'язання буде день, наступний за днем, коли воно мало бути виконано. Таким чином прострочення оплати товару по накладній № 7/11-2 від 07.11.2016р. виникло з 20.12.2016р., а по накладній № 8/11-3 від 08.11.2016р. - з 21.12.2016р., однак, позивач починає розрахунок 3% річних з 17.12.2016р. та 20.12.2016р. відповідно.
При здійсненні судом перерахунку 3% річних за допомогою калькулятора штрафів програми "ЛІГА.ЗАКОН", загальна сума річних складає 18297,97 грн, згідно наведеного розрахунку:
- за прострочку оплати товару поставленого відповідно до видаткової накладної №7/11-2 від 07.11.2016р. за період з 20.12.2016р. по 12.04.2017р. сума 3% річних складає 9189,19 грн.
- за прострочку оплати товару поставленого відповідно до видаткової накладної №8/11-3 від 08.11.2016р. за період з 21.12.2016р. по 12.04.2017р. сума 3% річних складає 9108,78 грн.
Враховуючи вищевикладене позов в частині стягнення 3% річних підлягає частковому задоволенню в сумі 18297,97 грн, а в решті суми - 327,60 грн слід відмовити.
Суд не бере до уваги доводи відповідача викладені у відзиві на позов оскільки згідно ст.204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Станом на час розгляду справи в суді відповідач не надав суду доказів визнання договору поставки № 126-П від 11.11.2016 недійсним. Відповідач не довів належними засобами доказування обставини викладені у відзиві на позов.
Розглянувши, клопотання відповідача про не нарахування пені та розстрочку виконання рішення суду, дослідивши матеріали справи, господарський суд прийшов до висновку, що вказане клопотання задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Відповідно до п.п. 3, 6 ч. 1 ст. 83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшити у виняткових випадках розмір пені, відстрочити або розстрочити виконання рішення.
Підставою для розстрочення або відстрочки виконання рішення суду можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення суду чи роблять його виконання неможливим у термін або встановлений господарським судом способом.
Відповідно до п. 7.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.10.2012 року за № 9, вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо фізичної особи (громадянина) - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, скрутний матеріальний стан, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб - стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.
Таким чином, подаючи відповідне клопотання, за висновками суду, заявником повинно бути доведено наявність обставин, що ускладнюють або роблять неможливим виконання рішення господарського суду у даній справі.
Згідно із ст. 4-3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.
Відповідно до ст. 33 вказаного Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини справи, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
Статтею 218 ГК України передбачено, що не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.
В силу положень ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Враховуючи те, що відповідачем не надано жодних доказів на підтвердження, викладених у клопотанні доводів, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні клопотання відповідача.
В силу ст. ст.4-3, 33 ГПК України, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.
Відповідно до ст.43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.
Всупереч наведеним вище процесуальним нормам та вимогам ухвал суду відповідач не подав до суду доказів в спростування позовних вимог позивача щодо стягнення основного боргу, пені, інфляційних втрат та 3% річних, в тому рахунку доказів проведення розрахунків (платіжні доручення, виписки банківських установ щодо руху коштів, квитанції до прибуткових касових ордерів).
За викладених вище обставин, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Відповідно до п.п..1 п. 2 ч. 2 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру сплачується судовий збір в розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 150 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Позивач при подачі позову, згідно платіжного доручення № 7785 від 11.04.2017р. фактично сплатив 31 189,73 грн судового збору із позовних вимог про стягнення 2079314,17 грн.
Разом з тим, позивачем було зменшено позовні вимоги до суми 2 039 485,57 грн, з яких сплачується судовий збір в сумі 30592,28 грн, що на 597,45 грн менше ніж сплачено позивачем при подачі позову.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.
З огляду на те, що позивач не звертався до суду із заявою про повернення судового збору із державного бюджету, враховуючи приписи п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про судовий збір", суд не вирішує питання про повернення позивачу сплаченого судового збору із державного бюджету.
За таких обставин, питання щодо повернення позивачу 597,45 грн сплаченого судового збору буде розглянуто судом після звернення позивача до суду із відповідною заявою.
Відповідно до ст. 49 ГПК України судові витрати зі сплати судового збору підлягають віднесенню на відповідача пропорційно розміру задоволених вимог.
29.06.2017р. в судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Керуючись ст.ст. 4-3, 4-5, 22, 32, 33, 34, 43, 49, 82, 84, 85, 87, 115, 116 ГПК України, суд, -
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Гніванський завод спецзалізобетону", код ЄДРПОУ 00282435 (23310, Вінницька область, Тиврівський район, м. Гнівань, вул. Промислова, 15) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Корпорація КРТ", код ЄДРПОУ 37786903 (81135, Львівська область, Пустомитівський район, с. Зубра, вул. Б. Хмельницького, 144) 1962000,00 грн основного боргу, 39240,00 грн пені, 18297,97 грн 3 % річних, 19620,00 грн інфляційних втрат та 30587,37 грн відшкодування витрат зі сплати судового збору.
3. Видати наказ в день набрання рішенням законної сили.
4. В позові в частині стягнення 327,60 грн 3% річних відмовити.
Повне рішення складено 30 червня 2017 р.
Суддя Колбасов Ф.Ф.
віддрук. 1 прим.:
1 - до справи