18005, м. Черкаси, бульвар Шевченка, 307, тел. канцелярії (0472) 31-21-49, inbox@ck.arbitr.gov.ua
"27" червня 2017 р. Справа № 925/613/17
Господарський суд Черкаської області у складі головуючого судді - Васяновича А.В.,
секретар судового засідання - Гень С.Г.,
за участі представників сторін:
від позивача - ОСОБА_1 - представник за довіреністю,
від відповідача - представник не з'явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовом публічного акціонерного товариства “Черкасиобленерго” в особі
Маньківського району електричних мереж, смт. Маньківка,
Черкаської області
до державного підприємства “Іваньківський цукровий завод”,
с. Іваньки, Маньківського району, Черкаської області
про стягнення 65 634 грн. 92 коп.
До господарського суду Черкаської області з позовом звернулося публічне акціонерне товариство “Черкасиобленерго” в особі Маньківського району електричних мереж до державного підприємства “Іваньківський цукровий завод” про стягнення заборгованості у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем умов договору постачання електричної енергії від 27 вересня 2012 року за №254 в розмірі 65 634 грн. 92 коп., а саме: 43 693 грн. 21 коп. борг за використану активну електричну енергію, 7 079 грн. 12 коп. пеня, 1 805 грн. 50 коп. 3% річних, 7 731 грн. 96 коп. інфляційні втрати, 4 063 грн. 62 коп. борг за перетоки реактивної електроенергії, 606 грн. 22 коп. пеня, 107 грн. 28 коп. 3 % річних та 548 грн. 01 коп. інфляційні втрати.
Ухвалою господарського суду Черкаської області від 29 травня 2017 року порушено провадження у справі та призначено розгляд справи в судовому засіданні на 27 червня 2017 року.
Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив суд позов задовольнити повністю.
Викликаний в судове засідання представник відповідача не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, відзиву на позовну заяву суду не надав.
Ухвалою господарського суду Черкаської області від 29 травня 2017 року було зобов'язано відповідача надати суду відзив на позовну заяву з посиланням на мотиви повного або часткового відхилення вимог позивача, а також докази, що обґрунтовують відхилення позовних вимог.
Оскільки відповідач не був позбавлений права надати суду необхідні докази та свої доводи і міркування щодо предмету спору шляхом письмових пояснень та заперечень, про час та місце проведення судового засідання повідомлений належним чином, та оскільки явка представників сторін в судове засідання обов'язковою не визнавалась, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.
В судовому засіданні, яке відбулося 27 червня 2017 року згідно ст. 85 ГПК України було оголошено вступну та резолютивну частини судового рішення зі справи №925/613/17.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача та дослідивши докази, суд вважає, що позовні вимоги слід задовольнити частково виходячи з наступного:
Як вбачається з матеріалів справи та було встановлено господарським судом під час розгляду справи, 27 вересня 2012 року між публічним акціонерним товариством “Черкасиобленерго” в особі Маньківського району електричних мереж (постачальник) та державним підприємством “Іваньківський цукровий завод” (споживач) було укладено договір постачання електричної енергії за №254.
Згідно ч. ч. 1, 2 т. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до п. 1.1. вищевказаного договору постачальник зобов'язався продати електричну енергію споживачу для забезпечення потреб електроустановок споживача в межах дозволеної потужності (кВт), величини якої по об'єктах споживача визначені в п. 6 додатку “Графік зняття показів засобів обліку електричної енергії”, а споживач зобов'язався оплачувати постачальнику вартість використаної (купленої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цього договору.
Всього за період: листопад, грудень 2015 року, січень 2016 року та лютий 2017 року відповідачем було спожито активної електроенергії на загальну суму 43 693 грн. 21 коп., що підтверджується актом звірки від 28 квітня 2017 року (а.с.9) та розрахунком боргу (а.с. 36).
Борг за перетоки реактивної електроенергії за період: з листопада 2015 року по липень 2016 року, вересень, жовтень 2016 року та січень, лютий 2017 року становить 4 063 грн. 62 коп., що підтверджується розрахунком боргу (а.с. 40) та актом звірки розрахунків від 28 квітня 2017 року (а.с. 8).
Відповідач свого обов'язку щодо своєчасної оплати за спожиту електричну енергію не виконав.
Статтею 530 Цивільного кодексу України визначено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Пунктом 1. додатку № 3 до договору про постачання електричної енергії №254 “Порядок розрахунків”, передбачено, що розрахунковим періодом для визначення обсягу спожитої електричної енергії та інші платежі вважаються періодом часу з 01 числа попереднього місяця до такого ж числа розрахункового місяця.
При розрахунках за фактично спожиту електроенергію поняття “розрахунковий період” та “календарний місяць” вважати прирівняними.
Споживач протягом перших п'яти днів поточного календарного місяця здійснює, на підставі самостійно отриманих у постачальника рахунків, повну попередню оплату вартості договірної величини споживання електричної енергії, заявленої на розрахунковий період, згідно з додатком до договору “Обсяги постачання електричної енергії споживачу та субспоживачу” одним платежем за діючими тарифами (п. 2 додатку №3).
Остаточний розрахунок споживач здійснює на підставі виставлених постачальником рахунків відповідно до даних про фактичне споживання електричної енергії, визначеного за показами розрахункових засобів обліку, які фіксуються у терміни, передбачені договором, та/або розрахунковим шляхом у випадках передбачених ПКЕЕ на протязі п'яти операційних днів після закінчення розрахункового періоду за активну електроенергію шляхом оплати різниці між вартістю обсягу електричної енергії, фактично спожитої протягом розрахункового періоду та сумою коштів, сплачених у відповідності з п. 2 цього договору; за надання послуг з компенсації перетікання реактивної енергії (п. 3 додатку №3).
Враховуючи вищенаведені умови договору остаточною датою сплати спожитої електроенергії та компенсації за перетоки реактивної енергії є 05 число розрахункового місяця.
Таким чином строк оплати спожитої електричної енергії та перетоки реактивної енергії на день розгляду справи в суді настав.
Відповідно до ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Одностороння відмова від зобов'язання не допускається, якщо інше не передбачено договором або законом.
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.
Згідно зі ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Під час розгляду справи судом було встановлено, що ухвалою господарського суду Черкаської області від 11 грудня 2009 року порушено провадження у справі №01/3070 про банкрутство державного підприємства “Іваньківський цукровий завод”. Введено мораторій на задоволення вимог кредиторів.
Ухвалою господарського суду Черкаської області від 23 лютого 2017 року продовжено строк процедури розпорядження майном державного підприємства “Іваньківський цукровий завод” та повноважень розпорядника майна боржника, арбітражного керуючого ОСОБА_2 на шість місяців.
Закон і ГПК України не містять приписів про заборону на прийняття судом позовної заяви до боржника, щодо якого вже порушено справу про банкрутство.
Верховний Суд України у своїй постанові від 18 березня 2002 року у справі N 01-10/16 зазначив, що порушення справи про банкрутство не віднесено статтею 62 ГПК України до підстав для відмови судом у прийнятті позовної заяви.
Відповідно до ст. 1 Закону України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” (далі-Закон) поточні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, які виникли після порушення провадження у справі про банкрутство.
Таким чином, вимоги позивача в розумінні вищевказаного Закону є поточними.
В пункті 8.6. Рекомендацій Вищого господарського суду України від 04 червня 2004 року за № 04-5/1193 вказано, що суддя, який розглядає справу про банкрутство, відмовляє у прийнятті заяв поточних кредиторів з вимогами до боржника, що ґрунтуються на зобов'язаннях, які виникли після порушення провадження у справі, оскільки спори за такими вимогами підлягають розгляду у порядку позовного провадження.
Така відмова не позбавляє кредитора права звернутися з позовною заявою до боржника у загальному порядку.
Тобто, до визнання боржника банкрутом поточні вимоги кредиторів розглядаються в порядку позовного провадження.
Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідачем всупереч ст. ст. 33, 34 ГПК України не було доведено факту своєчасного здійснення, на підставі умов договору, розрахунку з позивачем за спожиту електроенергію та перетоки реактивної енергії, а також не було спростовано доводи та обґрунтування позивача.
Статтею 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Отже, сума боргу за активну електроенергію в розмірі 43 693 грн. 21 коп. та 4 063 грн. 62 коп. борг за реактивну електроенергію підлягають стягненню з відповідача на користь позивача в судовому порядку.
Оскільки відповідач не здійснював оплату спожитої електроенергії, позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача інфляційних втрат, 3% річних та пені.
Відповідно до ч. 1 ст. 546 та ст. 549 ЦК України виконання зобов'язання забезпечується, зокрема, неустойкою, яка визначається як пеня та штраф і є грошовою сумою або іншим майном, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення зобов'язання. Сплата неустойки є правовим наслідком у разі порушення зобов'язання (п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України).
Пунктом 4.2.1 договору поставки визначено, що за внесення платежів, передбачених пунктами 2.3.3.-2.3.4 цього договору, з порушенням термінів, визначених відповідним додатком, споживач сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення платежу.
Позивачем на підставі п. 4.2.1 договору поставки заявлено вимогу про стягнення з відповідача 7 685 грн. 34 коп. пені.
Як зазначалося вище, стосовно відповідача триває процедура банкрутства.
Процедура банкрутства являє собою особливий правовий режим, спрямований на відновлення платоспроможності боржника із використанням спеціальних засобів, що потребують особливої нормативної регламентації.
Введення процедури банкрутства передбачає регулювання правовідносин боржника з іншими суб'єктами спеціальним законодавчим актом - Законом України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”.
Закон України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” містить спеціальні норми, які мають пріоритет по відношенню до норм загальних щодо регулювання порядку провадження у справах про банкрутство, відновлення платоспроможності боржника, визнання його банкрутом та застосування ліквідаційної процедури, укладення мирової угоди між боржником та кредиторами, задоволення вимог кредиторів тощо.
Відповідно до абз. 4 ч. 4 ст. 12 Закону протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів не нараховуються неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування та інші види загальнообов'язкового державного соціального страхування, податків і зборів (обов'язкових платежів).
Тобто, вказана норма встановлює загальну заборону на нарахування штрафу і пені протягом часу дії мораторію на задоволення вимог кредиторів. Зміст цієї заборони не пов'язаний з визначенням поняття мораторію і не обмежений ним. Заборона чинна протягом дії мораторію. Тому неустойка за невиконання грошових зобов'язань не нараховується в силу прямої заборони законом, безвідносно до часу їх виникнення. Крім того, не може розглядатися питання про поширення чи непоширення мораторію на ненараховану неустойку, оскільки законом виключена можливість виникнення та існування відносин нарахування неустойки боржнику, щодо якого діє мораторій, введений при провадженні справи про його банкрутство.
Виходячи із Закону України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”, боржник повинен виконувати зобов'язання, що виникли після введення мораторію, але пеня та штраф за їх невиконання або неналежне виконання не нараховуються, за винятком випадків, які можуть бути встановлені спеціальними нормами законодавства.
Аналогічну правову позицію про те, що протягом здійснення провадження у справі про банкрутство встановлюється заборона на нарахування боржнику, щодо якого порушено справу про банкрутство та введено мораторій на задоволення вимог кредиторів, неустойки (штрафу, пені), а також інших санкцій за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань викладено у постановах Вищого господарського суду України від 15 грудня 2010 року у справі № 34/201-10 та від 18 травня 2011 року у справі № 20/281-10.
При цьому судом враховано висновки викладені в постанові Верховного Суду України від 12 березня 2013 року зі справи №3-71/гс13.
Отже, враховуючи, що на даний час триває провадження у справі про банкрутство державного підприємства “Іваньківський цукровий завод”, щодо задоволення вимог кредиторів якого введено мораторій, з урахуванням вищезазначених норм права, суд вважає, що вимоги позивача про стягнення з відповідача пені у розмірі 7 685 грн. 34 коп. задоволено не підлягають.
Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України позивачем нараховано та заявлено до стягнення 7 731 грн. 96 коп. інфляційних втрат та 1 805 грн. 50 коп. 3% річних нарахованих на суму боргу за спожиту активну електроенергію, а також 548 грн. 01 коп. інфляційних та 107 грн. 28 коп. 3% річних нарахованих на суму боргу за перетоки реактивної електроенергії.
Здійснивши перевірку правильності нарахування інфляційних втрат та 3% річних за допомогою калькулятора підрахунку заборгованості та штрафних санкцій “ЛЗ ПІДПРИЄМСТВО 9.5.3.” судом встановлено, що інфляційні та річні нараховано вірно, а тому заявлені до стягнення інфляційні та 3% річних підлягають стягненню з відповідача в судовому порядку.
При цьому судом враховано, що нормами ст. 12 Закону України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” (в редакції до 19 січня 2013 року) на відміну від редакції вказаного Закону, яка набрала чинності з 19 січня 2013 року, не заборонено нарахування інфляційних та 3% річних під час введення мораторію на задоволення вимог кредиторів.
Судові витрати підлягають розподілу між сторонами відповідно до вимог ст. 49 ГПК України.
На підставі викладеного, та керуючись ст. ст. 49, 82 - 85 ГПК України, суд
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з державного підприємства “Іваньківський цукровий завод”, вул. Заводська,1, с. Іваньки, Маньківського району, Черкаської області, ідентифікаційний код 32741501 на користь публічного акціонерного товариства “Черкасиобленерго” в особі Маньківського району електричних мереж, вул. В.Липинського, 69А, смт. Маньківка, Черкаської області, ідентифікаційний код 25204695, п/р №26009860199841 у філії Черкаському ОУ АТ “Ощадбанк” м. Черкаси, МФО 354507 - 43 693 грн. 21 коп. - боргу за спожиту активну електроенергію, 4 063 грн. 62 коп. боргу за перетоки реактивної електроенергії, 8 279 грн. 97 коп. - інфляційних втрат, 1 912 грн. 78 коп. 3% річних та 1 412 грн. 64 коп. витрат на сплату судового збору.
3. В решті вимог - в позові відмовити.
Видати відповідний наказ після набрання рішення законної сили.
Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного господарського суду в порядку та строки передбачені розділом ХІІ ГПК України.
Повне рішення складено 29 червня 2017 року.
Суддя А.В.Васянович