33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
"23" червня 2017 р. Справа № 902/121/17
Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:
Головуючого судді Тимошенко О.М.
суддів Коломис В.В.
суддів Дужич С.П.
при секретарі судового засідання Саган І.О.
розглянувши апеляційну скаргу кредитора ОСОБА_1 акціонерне товариство "РВС Банк" на ухвалу господарського суду Вінницької області від 05.04.17 р.
у справі № 902/121/17 (суддя Міліціанов Р.В. )
за заявою ОСОБА_1 акціонерне товариство "Альфа-Банк"
до Відкритого акціонерного товариства "Вінніфрут"
про банкрутство
за участю представників сторін:
від кредиторів - ОСОБА_2 (ПАТ "РВС Банк");
від боржника - не з'явився;
арбітражний керуючий - не з'явився;
Ухвалою господарського суду Вінницької області від 05.04.2017 р. у справі № 902/121/17, серед іншого, заяву ПАТ "РВС Банк" від 27.02.2017 р. задоволено частково. Визнано грошові вимоги ПАТ "РВС Банк" до ВАТ "Вінніфрут" у справі № 902/121/17 в розмірі:
- 168154817,26 грн., як такі, що забезпечені майном боржника;
- 2 928729,59 грн. (заборгованість зі сплати процентів) - четверта черга задоволення вимог кредиторів;
- 3200,00 грн. судового збору - перша черга задоволення вимог кредиторів.
Зобов'язано розпорядника майна внести окремо до реєстру вимог кредиторів відомості про майно боржника, яке є предметом застави згідно договору застави № 435/ЗМ-3 від 18.01.2006 р., договору застави № 435/ЗМ-2 від 18.01.2006 р., договору застави № 435/ЗМ-6 від 14.06.2006 р., договору застави № 435/ЗМ-4 від 19.04.2006 р., договору застави № 435/ЗМ-5 від 27.04.2006 р.
У задоволенні грошових вимог ПАТ "РВС Банк" в сумі 34826813,68 грн. відмовлено у зв'язку зі спливом строку позовної давності.
Не погоджуючись з прийнятою судом першої інстанції ухвалою, ПАТ "РВС Банк" звернувся до Рівненського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить ухвалу місцевого господарського суду в частині розгляду кредиторських вимог ПАТ "РВС Банк" скасувати та прийняти в цій частині нову ухвалу, якою визнати грошові вимоги ПАТ "РВС Банк" до ВАТ «Вінніфрут» в розмірі 29 795 091,99 грн. як такі, що забезпечені майном боржника, в іншій частині грошові вимоги віднести до четвертої черги реєстру вимог кредиторів.
Обгрунтовуючи свої вимоги апелянт посилається на порушення господарським судом Вінницької області норм матеріального та процесуального права, а також на невідповідність висновків, викладених в ухвалі місцевого суду, обставинам справи. Зокрема, апелянт зазначає, що судом першої інстанції безпідставно не прийнято до уваги заяву кредитора про уточнення грошових вимог згідно якої останній просив визнати грошові вимоги, які забезпечені в сумі 29 795 091,99 грн., а інші грошові вимоги віднести до четвертої черги вимог кредитор ВАТ "Вінніфрут".
Безпосередньо в судовому засіданні представник апелянта повністю підтримав вимоги та доводи, викладені в апеляційній скарзі.
Інші учасники провадження у справі в судове засідання не з'явилися, про причини неявки суд не повідомили.
Враховуючи положення ст.102 ГПК України щодо строку розгляду апеляційної скарги на ухвалу місцевого господарського суду, а також те, що судом вчинено всі необхідні дії для належного повідомлення всіх учасників провадження у справі про час і місце розгляду справи, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу в даному судовому засіданні.
Оскільки ухвала господарського суду Вінницької області від 05.04.2017 року оскаржується лише в частині розгляду вимог кредитора - ПАТ "РВС Банк", суд апеляційної інстанції не досліджує інші встановлені даною ухвалою обставини.
Колегія суддів, заслухавши пояснення представника апелянта, розглянувши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційну скаргу слід задоволити частково, ухвалу місцевого господарського суду в частині визнання грошових вимог ПАТ "РВС Банк" - скасувати частково.
При цьому колегія суддів виходила з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, ухвалою господарського суду Вінницької області від 08.02.2017 року порушено провадження у справі про банкрутство ВАТ Вінніфрут", введено процедуру розпорядження майном боржника на 115 календарних днів, призначено розпорядником майна арбітражного керуючого ОСОБА_3, призначено попереднє засідання по справі на 30.03.2017 р..
З метою виявлення усіх кредиторів та осіб, які виявили бажання взяти участь у санації боржника, 13.02.2017 року за № 40318 здійснено офіційне оприлюднення оголошення про порушення справи про банкрутство ВАТ Вінніфрут" на офіційному веб-сайті Вищого господарського суду України в мережі Інтернет.
Пунктом 1 статті 23 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі - Закон про банкрутство) визначено, що конкурсні кредитори за вимогами, які виникли до дня порушення провадження у справі про банкрутство, зобовязані подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують, протягом тридцяти днів від дня офіційного оприлюднення оголошення про порушення провадження у справі про банкрутство. Відлік строку на заявлення грошових вимог кредиторів до боржника починається з дня офіційного оприлюднення оголошення про порушення провадження у справі про банкрутство. Зазначений строк є граничним і поновленню не підлягає. Згідно п. 4 ст. 23 Закону про банкрутство особи, вимоги яких заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, або не заявлені взагалі, не є конкурсними кредиторами, а їх вимоги погашаються в шосту чергу в ліквідаційній процедурі.
10.03.2017 року до суду надійшла заява ПАТ "РВС БАНК" б/н від 27.02.2017р. (вх. № 06-54/54/17 від 10.03.2017р.) про визнання грошових вимог до ВАТ Вінніфрут" та включення до реєстру вимог кредиторів у справі №902/121/17.
Вказана заява обгрунтована тим, що 17.01.2006 року між закритим акціонерним товариством «Тас-Інвестбанк", правонаступником якого є ОСОБА_1 акціонерне товариство "РВС Банк", (банк/кредитор) та відкритим акціонерним товариством "Вінніфрут" (позичальник/боржник) укладено кредитний договір № 435 (далі - договір, т.2, а.с. 112-118), відповідно до якого банк відкриває позичальнику кредитну лінію, що відновлюється, відповідно до якої надає позичальнику кредит у доларах США на умовах, передбачених договором, а позичальник зобов'язується одержувати кошти кредиту, а також повернути кошти кредиту у строки, визначені у графіку встановлення та зменшення ліміту заборгованості за кредитною лінією (додаток №1 до договору) сплатити проценти за користування ними та виконати інші зобов'язання, передбачені договором.
Загальний ліміт заборгованості за кредитною лінією: 2 600 000,00 дол. США, що зменшується згідно з додатком №1 до договору (п.1.2. договору).
У пункті 1.3. договору сторони домовились, що строк дії кредитної лінії: з 17.01.2006 року по 16.01.2011 року.
Згідно п.1.4. договору, процентна ставка за користування коштами кредиту: 14,5 відсотків річних.
Кредит надається за письмовими зверненнями позичальника в межах строку дії кредитної лінії одною або кількома частинами (траншами) після укладання (відповідно до розділу 5 договору) договорів у забезпечення виконання зобов'язань за договором (п.2.2. договору).
Відповідно до п.3.1. договору, розрахунок процентів за користування кредитом здійснюється за період з дати перерахування коштів траншу кредиту позичальнику з рахунку для обліку наданого кредиту, відкритого за договором, до повного погашенк , заборгованості за траншем (траншами) кредиту на суму залишку непогашеної заборгованості за траншем (траншами) кредиту.
Кошти кредиту, одержані позичальником за договором, повертаються ним у валюті кредиту на рахунок обліку наданого кредиту (п.2.1.1 договору) з додержанням строків, визначених у графіку встановлення зменшення ліміту заборгованості за кредитною лінією (додаток №1 до договору). Позичальник може у будь-який термін протягом строку дії кредитної лінії повертати кошти кредиту до настання термінів погашення (зменшення заборгованості), передбачених додатком №1, за умови додержання пункту 9.1. договору в частині повідомлення банку. Відсутність заборгованості за кредитом у будь-який період часу протягом строку дії кредитної лінії є ознакою припинення дії договору. Якщо строк повернення кредиту припадає на вихідний, святковий або неробочий день, то строком повернення кредиту вважається наступний робочий (банківський) день (п.4.1. договору).
Відповідно до п.4.2 договору, позичальник щомісячно сплачує проценти за користування кредитом на рахунок банку у валюті кредиту у такі строки: не пізніше 05 числа кожного місяця за період з першої по останню дату попереднього місяця або разом з повним погашенням суми кредиту, якщо таке погашення відбувається раніше 05 числа місяця. Якщо день сплати процентів припадає на вихідний, святковий або неробочий день, то строком сплати процентів вважається наступний робочий (банківський) день.
Позичальник здійснює платежі за договором у такій черговості (крім випадків коли інша черговість доведена банком до позичальника у письмовій форміу. прострочені зобов'язання за процентами; строкові платежі за процентами; прострочені зобов'язання за кредитом; строкові платежі за кредитом; пеня; інші платежі за договором (п.4.3. договору).
Згідно п.7.4.2 договору позичальник сплачує банку на підставі рахунків банку комісію за надання кредиту (відкриття кредитної лінії) й управління кредитом (кредитною лінією) щорічно, яка обчислюється наступним чином: 0,5% від суми ліміту кредитної лінії, який діятиме на дату укладання договору, та сплачується у січні 2006 року; 0,5% від суми ліміту кредитної лінії, який діятиме на 15.01.2007р., та сплачується у січні 2007 року; 0,5% від суми ліміту кредитної лінії, який діятиме на 15.01.2008р., та сплачується у січні 2008 року; 0,5% від середньоарифметичних сум лімітів кредитної лінії, що діятимуть у період з 15.01.2009р. по 15.01.2010р. в редакції додатку № 1 до кредитного договору від 17.01.2006 року, та сплачується у січні 2009 року; 0,5% від середньоарифметичних сум лімітів кредитної лінії, що діятимуть у період з 15.01.2010р. по 16.01.2011р. в редакції додатку № 1 до кредитного договору від 17.01.2006 року, та сплачується у січні 2010 року і сплачується без ПДВ у гривнях за курсом НБУ на день здійснення платежу протягом трьох робочих (банківських) днів з дати виставлення банком рахунку (рахунків).
Відповідно до п.8.1 договору, банк вправі призупинити видачу кредитних коштів та вимагати дострокового повернення кредиту, наданого в межах кредитної лінії, разом зі сплатою процентів і передбачених договором неустойок, а також відшкодування збитків, завданих банку в результаті невиконання чи неналежного виконання позичальником умов договору, а позичальник зобов'язаний повернути банку одержану суму кредиту, сплатити проценти та неустойки, а також відшкодувати завдані банку збитки у наступних випадках: якщо позичальник порушує строки сплати процентів та погашення кредиту, встановлені п.4.1 та п.4.2 договору (п.п.8.1.1. договору).
Вимога про дострокове повернення кредиту згідно з п.8.1 договору направляється позичальнику у письмовій формі та підлягає виконанню у повному обсязі протягом десяти календарних днів з дати її одержання або у інші строки, визначені банком у листі - вимозі (п.8.2 договору).
Договір набирає чинності з моменту його підписання, діє протягом строку дії кредитної лінії і до повного виконання грошових зобов'язань за договором, крім випадків дострокового припинення його дії за згодою сторін в письмовій формі чи відповідно до закону. У будь-якому разі щодо непогашеної позичальником заборгованості договір діє (в тому числі в частині застосування процентів та пені) до повного погашення заборгованості.
В додатку №1 до договору сторони погодили графік встановлення та зменшення загального ліміту заборгованості за кредитною лінією (т.2, а.с.127).
Додатком №2 до договору визначені тарифи по проведенню кредитних операцій ЗАТ "Тас - Інвестбанк" затверджені Тарифним комітетом банку.
В подальшому між сторонами було укладено ряд додаткових договорів до кредитного договору, а саме, додатковий договір №1 від 18.04.2006 року, №2 від 13.06.2006 року, №3 від 19.09.2006 року, №4 від 05.02.2007 року, №5 від 05.09.2007 року, №6 від 29.04.2008 року, №7 від 16.06.2008 року, №8 від 01.10.2008 року, №9 від 18.11.2008 року, №10 від 19.12.2008 року, №11 від 05.01.2009 року та №12 від 24.02.2009 року, якими сторонами, зокрема, збільшено загальний ліміт заборгованості за кредитною лінією та змінено графік встановлення та зменшення загального ліміту заборгованості за кредитною лінією, перенесено строк сплати комісії за надання кредиту (відкриття кредитної лінії) й управління кредитом (кредитною лінією), змінено графік погашення кредиту, змінено процентну ставку за договором, змінено у сторону збільшення процентну ставку за користування кредитом, перенесено термін сплати відсотків за користування коштами кредиту (т.2, а.с. 123-144).
В забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором №435 від 17.01.2006 р. між ЗАТ "Тас-Інвестбанк", правонаступником якого є ОСОБА_1 акціонерне товариство "РВС Банк", (заставодержатель/кредитор) та Відкритим акціонерним товариством "Вінніфрут" (заставодавець/боржник) укладено договори застави рухомого майна №435/3м-3 від 18.01.2006 року, застави товарів в обороті № 435/ЗМ-2 від 18.01.2006р., застави рухомого майна № 435/ЗМ-6 від 14.06.2006р. відповідно до яких заставодавець, як боржник, передає, а заставодержатель приймає у заставу предмет застави, визначений розділами 2 договорів застави, на забезпечення зобов'язань позичальника, що випливають із кредитного договору №435 від 17.01.2006 року, а саме: зобов'язань позичальника із повернення у валюті кредиту фактично наданої суми кредиту у межах загального ліміту заборгованості 2600000,00 доларів США, 2600000,00 доларів США, 3930000,00 доларів США у строки, передбачені графіками встановлення та зменшення ліміту заборгованості за кредитною лінією, з граничним строком повного повернення не пізніше 16.01.2011 року, та (або) в інші строки, визначені відповідно до кредитного договору.
Згідно з п.1.3 вказаних договорів застави заставодержатель набуває права звернути стягнення на предмет застави у разі, якщо в момент настання строку виконання зобов'язання, забезпеченого заставою, воно не буде виконано повністю, а також в інших випадках, передбачених законом та (або) договором застави.
Відповідно до п.2.1 договору застави №435/3м-3 від 18.01.2006 року, предметом застави є станція випарна (комплекс обладнання з випарування соку концентрованого) «Единство 500», що знаходиться за адресою: Вінницька область, Калинівський район, м. Калинівка, вул. Фрунзе, 45 та який належить ВАТ "Вінніфрут" на праві власності. Балансова вартість предмету застави за даними бухгалтерського обліку заставодавця склала 2 233 333,38 грн. Вартість предмету застави за домовленістю сторін (договірна вартість предмету застави) склала 372 277,14 доларів США, що еквівалентно за курсом Національного банку України станом на 11.01.2006 року - 1 879 999,58 грн. (п.п. 2.2, 2.3 договору застави).
Відповідно до п.2.1 договору застави №435/ЗМ-2 від 18.01.2006 року, предметом застави є товари (вода газована, квас, нектари, соки, напої тощо), зазначені у Додатку 1 до Договору застави, які зберігаються на складі готової продукції с. Черепашинці (складські приміщення ВАТ «Вінніфрут» Калинівського району Вінницької області, які належать Відповідачу. Балансова вартість предмету застави за даними бухгалтерського обліку Заставодавця склала 10 332 831,43 грн. Ринкова вартість предмету застави за експертною оцінкою визначена п.2.1.2 в розмірі 14 259 307,37 грн.
Відповідно до п.2.1 договору застави №435/ЗМ-6 від 14.06.2006 року, предметом застави є обладнання з розливу та пакування рідини у кількості 22 одиниці, яке знаходиться за адресою Вінницька область, Калинівський район, м. Калинівка, вул. Фрунзе, 45. Балансова вартість предмету застави за даними бухгалтерського обліку Заставодавця склала 2 166 666,67 грн. Вартість предмету застави за домовленістю сторін (договірна вартість предмету застави) склала 734 734,74 доларів США, що еквівалентно за курсом Національного банку України станом на 11.01.2006 року - 3 710 425,60 грн. (п.п. 2.2., 2.3 договору застави).
19.04.2006 року між ДП "Соки України" ВАТ "Вінніфрут" (Заставодавець) та ЗАТ "ТАС-Інвестбанк", правонаступником якого є ОСОБА_1 акціонерне товариство "РВС Банк", (заставодержатель/кредитор) було укладено договір застави рухомого майна №435/ЗМ-4, згідно п.1.1 якого заставодавець, як майновий поручитель передає, а заставодержатель приймає у заставу предмет застави, визначений розділом 2 договору застави, на забезпечення наступних зобов'язань позичальника, що випливають із кредитного договору № 435 від 17.01.2006 року (із додатковими договорами до нього), який укладено між ЗАТ "ТАС-Інвестбанк" (кредитодавець) та ВАТ "Вінніфрут" (позичальник) та згідно з яким кредитодавець надає позичальнику право користуватися кредитом (кредитними траншами) у доларах США (валюта кредиту), що надаються кредитодавцем для цілей придбання, будівництва та ремонту основних засобів поповнення обігових коштів, в межах кредитної лінії, що відновлюється, з загальним лімітом заборгованості 3 900 000,00 доларів США під проценти на строк до 16.01.2011 року включно.
Відповідно до п.2.1 договору застави № 435/ЗМ-4 від 19.04.2006 року, предметом застави є технологічне обладнання у кількості 79 одиниць, зазначені у додатку № 1 до договору застави, який є невід'ємною частиною договору застави. Майно, що заставляється, знаходиться за адресою Житомирська область, м.Бердичів, вул.Газопровідна, 24.
27.04.2006 року між ДП "Соки України" ВАТ "Вінніфрут" (заставодавець) та ЗАТ "ТАС-Інвестбанк", правонаступником якого є ОСОБА_1 акціонерне товариство "РВС Банк", (заставодержатель/кредитор) було укладено договір застави рухомого майна № 435/ЗМ-5, згідно п.1.1 якого заставодавець, як майновий поручитель передає, а Заставодержатель приймає у заставу предмет застави, визначений розділом 2 договору застави, на забезпечення наступних зобов'язань позичальника, що випливають із кредитного договору № 435 від 17.01.2006 року (із додатковим договором № 1 від 18.04.2006 року до нього), який укладено між ЗАТ "ТАС-Інвестбанк" (кредитодавець) та ВАТ "Вінніфрут" (позичальник) та згідно з яким кредитодавець надає позичальнику право користуватися кредитом (кредитними траншами) у доларах США (валюта кредиту), що надаються кредитодавцем для цілей придбання, будівництва та ремонту основних засобів поповнення обігових коштів, в межах кредитної лінії, що відновлюється, з загальним лімітом заборгованості 3 900 000,00 доларів США під проценти на строк до 16.01.2011 року включно.
Відповідно до п.2.1 договору застави № 435/ЗМ-5 від 27.04.2006 року, предметом застави є технологічне обладнання у кількості 5 одиниць, а саме: пастеризаційний модуль ТА Drink SAD 8.500, інв. № 101, гомогенізатор Tetra Alrox 25, інв. № 100, пастеризаційний модуль ТА Drink WA, інв.№ 102, модуль мийки Tetra ALCIP 10, інв. № 99, обладнання для розчинення цукру і пастеризації томатного соку, інв.№ 116. Майно, що заставляється, знаходиться за адресою Житомирська область, м.Бердичів, вул.Газопровідна, 24.
19.04.2006 року між ДП "Соки України" ВАТ "Вінніфрут" (Іпотекодавець) та ЗАТ "ТАС-Інвестбанк", правонаступником якого є ОСОБА_1 акціонерне товариство "РВС Банк", (іпотекодержатель/кредитор) було укладено іпотечний договір № 435/ІП-1, згідно п.1.1 якого іпотекодавець, як майновий поручитель передає, а іпотекодержатель приймає у іпотеку (забезпечення виконання зобов'язань нерухомим майном) предмет іпотеки, визначений розділом 2 Іпотечного договору застави, на забезпечення наступних зобов'язань позичальника, що випливають із кредитного договору № 435 від 17.01.2006 року (із додатковими договорами до нього), який укладено між ЗАТ "ТАС-Інвестбанк" (кредитодавець) та ВАТ "Вінніфрут" (позичальник) та згідно з яким кредитодавець надає позичальнику право користуватися кредитом (кредитними траншами) у доларах США (валюта кредиту), що надаються кредитодавцем для цілей придбання, будівництва та ремонту основних засобів поповнення обігових коштів, в межах кредитної лінії, що відновлюється, з загальним лімітом заборгованості 3 900 000,00 доларів США під проценти на строк до 16.01.2011 року включно.
Відповідно до п.2.1 іпотечного договору № 435/ІП-1 від 19.04.2006 року, предметом іпотеки є будівлі та споруди, що розташовані за адресою: Україна, Житомирська область, м.Бердичів, вул.Газопровідна, будинок 24, а саме: літ А-1 (адміністративна будівля загальною площею, 101,7 кв.м.); літ Б, В, Г (склад № 1, склад № 2, виробничий корпус загальною площею 1821,1 кв.м.); літ Д-1 (котельня загальною площею 421,6 кв.м.).
Банком належним чином виконано умови вищевказаного кредитного договору, в той час як, боржник взяті на себе зобов'язання не виконав, що було встановлено під час розгляду справ №11/78-10 та №14/92-10, а тому, згідно з приписами ст. 35 ГПК України, не потребує доказування.
Зокрема, рішенням господарського суду Вінницької області від 17 травня 2012 року у справі №11/78-10 позовні вимоги банку задоволені частково, стягнуто з ВАТ "Вінніфрут" 3 930 000,00 дол. США - заборгованість по основній сумі кредиту, 718 392,94 дол. США - заборгованість по процентам, 165 518,52 грн. - комісії за управління кредитною лінією, 1 478 566, 02 грн. - пені за несвоєчасну сплату основної суми кредиту, 459 173, 89 грн. - пені за несвоєчасну сплату процентів та 14 124,71 грн. - пені за несвоєчасну сплату комісії за управління кредитною лінією. На виконання даного рішення видано наказ.
Рішенням господарського суду Вінницької області від 12.01.2012 р., залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 03.05.2012 р. у справі № 14/92-10 позов задоволено - звернуто стягнення заборгованості за кредитним договором №435 від 17.01.2006 року у сумі 3 930 000,00 доларів США на користь Публічного акціонерного товариства "Сведбанк" на майно належне Відкритому акціонерному товариству "Вінніфрут", а саме:
- на предмет застави за договором застави № 435/ЗМ-3 від 18.01.2006 р., а саме: станцію випарну (комплекс обладнання з випарування соку концентрованого) "Единство 500", (інвентарний номер НОМЕР_1), що знаходиться за адресою: Вінницька область, Калинівський район, м. Калинівка, вул. Фрунзе, 45;
- на предмет застави за договором застави № 435/ЗМ-2 від 18.01.2006 р., а саме: товари (вода газована, квас, нектари, соки, напої тощо), зазначені у Додатку 1 до Договору застави, які зберігаються на складі готової продукції с. Черепашинці (складські приміщення ВАТ "Вінніфрут" Калинівського району Вінницької області);
- на предмет застави за договором застави № 435/ЗМ-6 від 14.06.2006 р., а саме: обладнання з розливу та пакування рідини у кількості 22 одиниці, яке знаходиться за адресою Вінницька область, Калинівський район, м. Калинівка, вул.Фрунзе, 45, на загальну суму 3930000 доларів США.
Окрім того, вирішено питання розподілу судових витрат та стягнуто з Відкритого акціонерного товариства "Вінніфрут" на користь Публічного акціонерного товариства "Сведбанк" 2 529,97 дол. США витрат з держмита та 185 грн. 60 коп. судових витрат на інформаційно- технічне забезпечення судового процесу.
21.02.2012 р. судом видано накази про примусове виконання рішення суду по даній справі.
На підставі рішення господарського суду Вінницької області від 11 лютого 2015 року у справі № 7/179/2011/5003 відповідно до акта державного виконавця про реалізацію предмета іпотеки ПАТ "Омега Банк" було отримано Свідоцтво про право власності на майно, що включає в себе будівлі та споруди, що розташовані за адресою: Україна, Житомирська область, м. Бердичів, вул. Газопровідна, будинок 24, яке складається з приміщень: літ А-1 (адміністративна будівля загальною площею, 101,7 кв.м.); літ Б, В, Г (склад № 1, склад № 2, виробничий корпус загальною площею 1821,1 кв.м.); літ Д-1 (котельня загальною площею 421,6 кв.м.), загальною вартістю 1 303 442,00 грн. , що належало Дочірньому підприємству "Соки України" відкритого акціонерного товариства "Вінніфрут".
Таким чином, шляхом звернення на предмет іпотеки, сума наявного боргу перед банком зменшена на 1 303 442,00 грн., за рахунок яких погашено наступну заборгованість: 165 518,52 грн. - комісії за управління кредитною лінією; 189 018,00 грн. - пені за несвоєчасну сплату основної суми кредиту; 58 663,39 грн. - пені за несвоєчасну сплату процентів; 14 124,71 грн. - пені за несвоєчасну сплату комісії за управління кредитною лінією та 876 117,38 грн. - заборгованості по процентам.
Іншого погашення заборгованості за вказаним кредитним договором боржником здійснено не було.
З огляду на викладене, ПАТ "РВС Банк" звернулося до суду із грошовими вимогами до боржника та просить визнати та внести до реєстру грошові вимоги на суму 19 849 732, 55 грн., як кредитора, вимоги якого є забезпеченими, а також грошові вимоги конкурсного кредитора четвертої черги на суму 209 931 865, 01 грн., що складається з: 106 031 400,00 грн. - заборгованість по основній сумі кредиту та 103 900 465, 01 грн. - заборгованість по процентам.
05 квітня 2017 року кредитор - ПАТ "РВС Банк" звернувся до місцевого господарського суду з заявою про уточнення суми грошових вимог, які є забезпеченими, в якій просить суд вважати грошові вимоги, які є забезпеченими в сумі 29 795 091,99 грн. (т.9, а.с.38).
Як вбачається з матеріалів справи, боржником не заперечувалось прострочення виконання зобов'язань зі своєчасного проведення розрахунку за кредитним договором, лише зауважено на пропуску строку позовної давності звернення до суду із даними грошовими вимогами (т.8, а.с. 52-57, 70).
Таким чином, враховуючи, що боржником ні в добровільному, ні в примусовому порядку вищезазначені рішення суду виконані не були, місцевий господарський суд вірно зазначив в оскаржуваній ухвалі про доведення факту порушення вимог ПАТ «РВС Банк» в частині сплати ВАТ "Вінніфрут" 3 930 000,00 доларів США заборгованості по сплаті кредитних коштів, 718 392,94 долара США заборгованості по процентам за користування кредитом, яка визначена в рішенні Господарського суду Вінницької області від 17.05.2012 року у справі №11/78-10 та залишилась непогашеною в результаті звернення стягнення на предмет застави згідно рішенні Господарського суду Вінницької області від 12.01.2012 року у справі №14/92-10.
Щодо заяви боржника про застосування строку позовної давності до грошових вимог ПАТ «РВС Банк», то колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до постанови Пленуму Вищого Господарського суду України Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів від 29.05.2013 №10, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі впливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.
Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 261 ЦК України, встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Ухвалою господарського суду Вінницької області від 31.10.2011 року у справі №10/44/2011/5003 про банкрутство відкритого акціонерного товариства "Вінніфрут" у порядку ст.ст. 1, 3-11,12 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (у редакції, чинній до 19.01.2013р., далі - Закон про банкрутство) введено мораторій на задоволення вимог кредиторів цього боржника.
Ухвалою господарського суду Вінницької області від 17.06.2015 (суддя Тісецький С.С.) за результатами підготовчого засідання продовжено строк процедури розпорядження майном, визнано безспірні грошові вимоги ініціюючого кредитора товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Топ" до боржника в сумі 432 880, 28 грн. та інше. З метою виявлення всіх кредиторів боржника ухвалено здійснити офіційне оприлюднення оголошення про порушення справи про банкрутство на офіційному веб-сайті Вищого господарського суду України.
23.06.2015 року за № 19397 з метою виявлення усіх кредиторів та осіб, які виявили бажання взяти участь у санації боржника, здійснено офіційне оприлюднення оголошення про порушення справи № 10/44/2011/5003 про банкрутство відкритого акціонерного товариства "Вінніфрут" (код ЄДРПОУ 30807701, 24000, м. Калинівка, Вінницька область, вул. Фрунзе, 45) на офіційному веб-сайті Вищого господарського суду України в мережі Інтернет.
24.07.2015 року до канцелярії господарського суду Вінницької області надійшла заява Публічного акціонерного товариства "Альфа-Банк" № 62329-11-5/5 від 20.07.2015 року про визнання кредиторських вимог та включення до реєстру вимог кредиторів у справі №10/44/2011/5003.
Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 13.07.2016 року скасовано ухвалу підготовчого засідання від 17.06.2015, провадження у справі про банкрутство ВАТ "Вінніфрут" припинено.
Постановою Вищого господарського суду України від 28.09.2016 року ухвалу господарського суду Вінницької області від 17.06.2015 року та постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 13.07.2016 року у справі №10/44/2011/5003 скасовано, справу передано на новий розгляд до місцевого господарського суду на стадію підготовчого засідання в іншому складі суду.
В ході здійснення касаційного провадження Вищим господарським судом України було встановлено дотримання судами попередніх інстанцій вимог ст.ст. 10, 15 Закону про банкрутство при порушенні провадження у справі про банкрутство. Разом з тим, встановлено порушення положень ст.ст. 11, 14, 15 Закону про банкрутство, щодо порядку здійснення публікації про порушення справи про банкрутство.
Ухвалою господарського суду Вінницької області від 02.11.2016 року (суддя Міліціанов Р.В.) за результатами проведення підготовчого засідання відмовлено у задоволені заяви боржника про припинення провадження у справі та у визнанні грошових вимог ініціюючого кредитора ТОВ "Агро-Топ", визнано безспірні грошові вимоги ПАТ "Альфа-банк" в сумі 19 705 820,00 грн.
19.11.2016 року в газеті "Голос України" № 221 опубліковано оголошення про порушення господарським судом Вінницької області провадження у справі № 10/44/2011/5003 про банкрутство ВАТ "Вінніфрут".
Постановою Вищого господарського суду України від 11.01.2017 року задоволено касаційну скаргу ВАТ "Вінніфрут"; ухвалу господарського суду Вінницької області від 02.11.2016р. та постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 05.12.2016р. у справі №10/44/2011/5003 скасовано, прийнято нове рішення (ухвалу), резолютивну частину якого викладено в наступній редакції: "1. Відмовити публічному акціонерному товариству "Альфа-банк" в прийнятті заяви про порушення справи про банкрутство відкритого акціонерного товариства "Вінніфрут". 2. Припинити провадження у справі №10/44/2011/5003 про банкрутство відкритого акціонерного товариства "Вінніфрут".
Таким чином, ухвала господарського суду Вінницької області від 31.10.2011 року у справі №10/44/2011/5003, якою введено мораторій на задоволення конкурсних вимог кредиторів ВАТ "Вінніфрут", що виникли до її винесення, була не скасованою та чинною до 11.01.2017 року.
Згідно абз. 24 ст. 1 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (в редакції закону від 22.09.2011 р. - станом на дату введення мораторію), мораторій на задоволення вимог кредиторів - зупинення виконання боржником, стосовно якого порушено справу про банкрутство, грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), застосованих до прийняття рішення про введення мораторію.
Частинами 4-7 ст. 12 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" визначено, що мораторій на задоволення вимог кредиторів вводиться одночасно з порушенням провадження у справі про банкрутство, про що зазначається в ухвалі господарського суду.
Протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів: забороняється стягнення на підставі виконавчих документів та інших документів, за якими здійснюється стягнення відповідно до законодавства; не нараховуються неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, податків і зборів (обов'язкових платежів).
Дія мораторію не поширюється на задоволення вимог кредиторів, що здійснюється боржником у порядку, встановленому статтею 14 цього Закону, або керуючим санацією згідно з планом санації, затвердженим господарським судом, або ліквідатором у ліквідаційній процедурі в порядку черговості, встановленому статтею 31 цього Закону.
Дія мораторію припиняється з дня припинення провадження у справі про банкрутство.
В силу п.17 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року №15 "Про судову практику в справах про банкрутство", за змістом статті 12 Закону мораторій не зупиняє виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), які виникли після введення мораторію; їх виконання для боржника є обов'язковим.
Поточні кредитори - це кредитори за вимогами до боржника, які виникли після порушення провадження у справі про банкрутство. Отже, поточними кредиторами слід вважати тих кредиторів, термін виконання вимог яких до боржника настав після порушення справи про банкрутство (п.13 Постанови).
Таким чином, чинність мораторію на задоволення вимог кредиторів за правилами Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (в редакції закону від 22.09.2011 р.) поширювалася виключно на вимоги конкурсних кредиторів.
Отже, протягом періоду часу з 31.10.2011 року до 11.01.2017 року діяв мораторій на задоволення вимог кредиторів ВАТ "Вінніфрут" за грошовими зобов'язаннями, строк виконання яких настав до 30.10.2011 року включно.
Водночас, поточні кредитори (за грошовими зобов'язаннями котрі виникли після 30.10.2011 року) могли захистити своє порушене право шляхом звернення до суду з відповідним позовом.
Оскільки, заборгованість в сумі 3 930 000,00 доларів США по сплаті кредитних коштів, 718 392,94 долара США по процентам за користування кредитом (всього: 4 648 392,94 долара США), яка визначена в рішенні господарського суду Вінницької області від 17.05.2012 року у справі №11/78-10, виникла до 31.10.2011 року, що також підтверджено письмовими поясненнями кредитора від 04.04.2017 року, то колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що на стягнення зазначених сум поширювався мораторій на задоволення вимог кредиторів.
Крім того, дана заборгованість підтверджена судовим рішенням, що свідчить про використання заявником права на позов, отже відсутні підстави для застосування позовної давності до вказаної суми боргу.
Водночас, як вбачається з письмових пояснень ПАТ «РВС Банк» від 04.04.2017 року та встановлено судами обох інстанцій, в період з 31.10.2011 року по 07.02.2017 року банком нараховано відсотки за користування кредитними коштами в сумі 3 003 811,77 доларів США, тобто після порушення провадження у справі №10/44/2011/5003 (31.10.2011 р.).
Однак, зазначені вимоги у справі №10/44/2011/5003 могли бути заявлені тільки як поточні і на дані вимоги мораторій на задоволення вимог кредиторів не поширювався.
Враховуючи те, що чинність мораторію у справі №10/44/2011/5003 поширювалася виключно на конкурсні вимоги в сумі 4 648 392,94 долара США, заявник мав право звернутися до суду з позовом за захистом своїх прав, проте таким правом не скористався; причини, які унеможливлювали або утруднювали пред'явлення позову за вимогами, що виникли після 30.10.2011 року суду не повідомив, з огляду на що не розуміння кредитором нормативного порядку задоволення грошових вимог не може бути підставою для зупинення чи переривання строку позовної давності.
Оскільки, ПАТ «РВС Банк» не надано належних та допустимих, в розуміння ст.ст. 32-34 ГПК України, доказів на підтвердження поважності причин пропуску строку звернення до суду, місцевий господарський суд вірно зазначив в оскаржуваній ухвалі, що право вимоги щодо стягнення відсотків, яке розраховується по кожному платежу, з 31.10.2011 року по 06.02.2014 року в сумі: 3 003 811,77 - 1 709 550,00 = 1 294 261,77 долар США, сплинуло починаючи з 31.10.2014 року по 06.02.2017 року.
При цьому, проценти нараховані за період з 07.02.2014 року по 07.02.2017 року в межах трирічного строку позовної давності в сумі 1 709 550,00 доларів США підлягають включенню до реєстру вимог кредиторів.
Враховуючи викладене, місцевий господарський суд прийшов до правильного висновку, що визнанню підлягають заявлені ПАТ «РВС Банк» вимоги в сумі 4 648 392,94 + 1 709 550,00 = 6 357 942,94 долара США (3 930 000,00 доларів США тіло кредиту, 2 427 942,94 долара США - проценти).
Відповідно до ч.2 ст.23 Закону про банкрутство, склад і розмір грошових вимог кредиторів визначаються в національній валюті України. Якщо зобов'язання боржника визначені в іноземній валюті, то склад і розмір грошових вимог кредиторів визначаються в національній валюті за курсом, встановленим Національним банком України на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника. Майнові вимоги кредиторів до боржника мають бути виражені в грошових одиницях і заявлені до господарського суду в порядку, встановленому цією статтею.
Оскільки, ПАТ «РВС Банк» звернулось до суду 10.03.2017 року, курс гривні до 1 долара США становив 26,908632 грн., то колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що визнанню підлягає сума вимог в розмірі: 171 083 546,85 грн., з яких 105 750 923,76 грн. - тіло кредиту, 65 332 623,09 грн. - проценти (6 357 942,94 х 26,908632).
При цьому, суд першої інстанції правомірно відмовив у визнанні та внесенні до реєстру вимог боржника грошових вимог ПАТ «РВС Банк» в сумі 34 826 813,68 грн. (1 294 261,77 х 26,908632), оскільки їх нараховано та, відповідно, пред'явлено безпідставно.
Щодо розміру вимог кредитора, які є забезпеченими, то колегія суддів зазначає наступне.
На підставі ч.8 ст.23 Закону про банкрутство, розпорядник майна зобов'язаний окремо внести до реєстру вимоги кредиторів, які забезпечені заставою майна боржника, згідно з їхніми заявами, а за їх відсутності - згідно з даними обліку боржника, а також внести окремо до реєстру відомості про майно боржника, яке є предметом застави згідно з державним реєстром застав.
Майно банкрута, що є предметом забезпечення, не включається до складу ліквідаційної маси і використовується виключно для задоволення вимог кредитора за зобов'язаннями, які воно забезпечує (ч.4 ст.42 Закону про банкрутство).
Згідно п.21 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 28.03.2013 року №01-06/606/2013 «Про Закон України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (у редакції Закону України від 22.12.2011 N 4212-VI)», у визначенні господарським судом розміру вимог кредитора, що забезпечені майном боржника, до уваги має братися оцінка майна, погоджена сторонами у відповідному договорі застави (іпотеки).
Як встановлено судами обох інстанцій, сторонами підписано:
- договір застави рухомого майна №435/ЗМ-3 від 18.01.2006 року, погоджено вартість предмету застави у розмірі 372 277,14 доларів США;
- договір застави рухомого майна №435/ЗМ-2 від 18.01.2006 року, погоджено вартість предмету застави у розмірі 3 172 710,36 доларів США;
- договір застави рухомого майна №435/ЗМ-6 від 19.04.2006 року, погоджено вартість предмету застави у розмірі 1 326 044,66 доларів США;
- договір застави рухомого майна №435/ЗМ-5 від 27.04.2006 року, погоджено вартість предмету застави у розмірі 643 333,26 доларів США;
- договір застави рухомого майна №435/ЗМ-6 від 14.06.2006 року, погоджено вартість предмету застави у розмірі 734 737,74 доларів США.
Загальна вартість погодженого сторонами майна складає: 6 249 103,16 доларів США.
Відповідно до ст.524 ЦК України, зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом (ч.2 ст.533 ЦК України).
Тобто, законодавець застосовує поняття вираження зобов'язання та визначення грошового еквіваленту, при цьому зазначення суми зобов'язання в іноземній валюті не заборонено нормами чинного законодавства України.
Правові наслідки у вигляді визначення суми платежу за офіційним курсом відповідної валюти настають у випадку зазначення грошового еквіваленту зобов'язання в іноземній валюті незалежно від способу такого відображення («іноземна валюта, що складає еквівалент у гривні» або «гривня, що складає еквівалент в іноземній валюті»).
Тобто, сам факт визначення грошового еквіваленту в іноземній валюті є правовою підставою застосування ч.2 ст.533 ЦК України.
Таким чином, сторонами погоджено вартість заставного майна із визначенням грошового еквіваленту в іноземній валюті.
У визначенні розміру вимог кредитора, що забезпечені майном боржника суд також враховує положення ч.2 ст.23 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», якщо зобов'язання боржника визначені в іноземній валюті, то склад і розмір грошових вимог кредиторів визначаються в національній валюті за курсом, встановленим Національним банком України на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника.
Дана норма є спеціальною по відношенню до ч.2 ст.533 ЦК України, оскільки вказує на визначення суми зобов'язання саме на дату пред'явлення вимоги, а не на день платежу.
Таким чином, закон про банкрутство не передбачає будь якої іншої альтернативи щодо визначення розміру забезпечених вимог в іноземній валюті, окрім як на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника, та не містить спеціальних норм відносно даного питання.
Оскільки, ПАТ «РВС Банк» звернулось до суду 10.03.2017 року, курс гривні до долара США становив 26,908632 грн., то розмір вимог кредитора, які забезпечені майном боржника, складає:
6 249 103,16 х 26,908632 = 168 154 817,26 грн.
Враховуючи викладене, місцевий господарський суд визнав та включив до реєстру вимог кредиторів ВАТ «Вінніфрут» конкурсні вимоги ПАТ «РВС Банк» в сумі 168 154 817,26 грн., як такі, що забезпечені майном боржника; вимоги в сумі 2 928 729,59 грн. (171 083 546,85 грн. - 168 154 817,26 грн.) до четвертої черги реєстру вимог кредиторів (проценти).
При цьому, суд першої інстанції не взяв до уваги заяву кредитора про уточнення суми грошових вимог, які є забезпеченими, в якій просить суд вважати грошові вимоги, які є забезпеченими в сумі 29 795 091,99 грн. (т.9, а.с.38) та розцінив подану заяву як процесуальне клопотання стосовно врахування судом при визначенні розміру забезпечених вимог також інших договорів застави, які не було долучено до первісної заяви ПАТ «РВС Банк» про визнання кредитором.
Натомість, з такими доводами та власне висновками місцевого господарського суду в цій частині колегія суддів погодитись не може з огляду на таке.
Статтею 572 та частиною 1 статті 575 Цивільного кодексу України передбачено, що в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави). Іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.
Згідно зі статтею 19 Закону України "Про заставу" (частини 2 статті 589 Цивільного кодексу України) за рахунок заставленого майна заставодержатель має право задовольнити свої вимоги в повному обсязі, що визначається на момент фактичного задоволення, включаючи проценти, відшкодування збитків, завданих прострочкою виконання (а у випадках, передбачених законом чи договором, - неустойку), необхідні витрати на утримання заставленого майна, а також витрати на здійснення забезпеченої заставою вимоги, якщо інше не передбачено договором застави.
Виходячи з вимог частини 1 статті 7 та частини 1 статті 11 Закону України "Про іпотеку" за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов'язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов'язання. Майновий поручитель несе відповідальність перед іпотекодержателем за невиконання боржником основного зобов'язання виключно в межах вартості предмета іпотеки.
Отже, виражений у грошовій формі розмір зобов'язання майнового поручителя визначається виходячи із дійсних на момент визначення зобов'язань, які існують за основним зобов'язанням (кредитним договором), з врахуванням обсягу поруки за умовами забезпечувального договору (поруки, іпотеки). Оцінка предмета забезпечення (майна) на момент укладення договору поруки (іпотеки) не впливає на визначення розміру забезпечувального зобов'язання. На момент припинення забезпечувального зобов'язання юридичне значення має вартість фактичної реалізації предмета застави (іпотеки), за наслідком проведення якої припиняється зобов'язання з майнової поруки на певну суму.
Відповідно до частини 2 статті 41 ГПК України, провадження у справах про банкрутство здійснюється у порядку, передбаченому цим кодексом з врахуванням особливостей, встановлених Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".
Згідно зі статтею 1 Закону про банкрутство, кредитор - юридична або фізична особа, а також органи доходів і зборів та інші державні органи, які мають підтверджені у встановленому порядку документами вимоги щодо грошових зобов'язань до боржника; конкурсні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, які виникли до порушення провадження у справі про банкрутство і виконання яких не забезпечено заставою майна боржника; забезпечені кредитори - кредитори, вимоги яких забезпечені заставою майна боржника (майнового поручителя).
Частинами 1, 2, 6, 8 статті 23 Закону про банкрутство передбачено, що конкурсні кредитори за вимогами, які виникли до дня порушення провадження у справі про банкрутство, зобов'язані подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують, протягом тридцяти днів від дня офіційного оприлюднення оголошення про порушення провадження у справі про банкрутство. Забезпечені кредитори зобов'язані подати заяву з грошовими вимогами до боржника під час провадження у справі про банкрутство лише в частині вимог, що є незабезпеченими, або за умови відмови від забезпечення. Заяви з вимогами конкурсних кредиторів або забезпечених кредиторів, у тому числі щодо яких є заперечення боржника чи інших кредиторів, розглядаються господарським судом у попередньому засіданні суду, за наслідками розгляду яких господарський суд ухвалою визнає чи відхиляє (повністю або частково) вимоги таких кредиторів. Вимоги конкурсних кредиторів, визнані боржником або господарським судом, вносяться розпорядником майна до реєстру вимог кредиторів. Розпорядник майна зобов'язаний окремо внести до реєстру вимоги кредиторів, які забезпечені заставою майна боржника, згідно з їхніми заявами, а за їх відсутності - згідно з даними обліку боржника, а також внести окремо до реєстру відомості про майно боржника, яке є предметом застави згідно з державним реєстром застав.
Отже, вимоги забезпечених кредиторів, які включаються до реєстру вимог кредиторів у справі про банкрутство, повинні визначатися у розмірі на час порушення справи про банкрутство з врахуванням положень цивільного законодавства, які регулюють виникнення зобов'язань застави (іпотеки), зокрема, статей 572, 575, 589 Цивільного кодексу України, статті 19 Закону України "Про заставу", статей 7, 11 Закону України "Про іпотеку".
Відповідно до частини 2 статті 25 Закону про банкрутство у попередньому засіданні господарський суд розглядає всі вимоги кредиторів, у тому числі щодо яких були заперечення боржника і які не були внесені розпорядником майна до реєстру вимог кредиторів, а також ті, що визнані боржником та внесені розпорядником майна до реєстру вимог кредиторів, і вирішує питання про його затвердження. За результатами розгляду вимог кредиторів господарський суд виносить ухвалу. У реєстрі вимог кредиторів повинні міститися відомості про кожного кредитора, розмір його вимог за грошовими зобов'язаннями, черговість задоволення кожної вимоги.
Згідно з частиною 9 статті 45 Закону про банкрутство погашення вимог забезпечених кредиторів за рахунок майна банкрута, що є предметом забезпечення, здійснюється в позачерговому порядку.
Отже, правомірність та обґрунтованість грошових вимог забезпеченого кредитора до боржника та наявність у боржника предмета забезпечення, перевіряє суд незалежно від того, чи визнані ці вимоги боржником разом з розпорядником майна, чи ні. При цьому, обов'язок заставного кредитора у випадку подання ним заяви з грошовими вимогами полягає у доведенні обґрунтованості своїх вимог до боржника перед судом належними доказами. Також, у розпорядника майна існує обов'язок включити до реєстру вимоги до боржника, забезпечені заставою його майна згідно з даними обліку боржника, які виражаються у грошовій формі та випливають із розміру цивільних зобов'язань, за якими боржник здійснив забезпечення, а також внести до реєстру окремо відомості про майно боржника, яке є предметом застави згідно з державним реєстром застав.
Відтак, законодавство про банкрутство не пов'язує включення до реєстру вимог, забезпечених заставою майна боржника, із встановленням договірної вартості предметів забезпечення, як єдиного критерію визначення розміру забезпечених заставою вимог. Розмір таких вимог встановлюється виходячи з розміру заборгованості за кредитом та розміру дійсних на момент подання заяви з кредиторськими вимогами зобов'язань майнової поруки по даному кредитному договору, незалежно від вартості предметів застави. Якщо кредитор-заставодержатель вважає, що реалізаційна вартість предметів застави буде відмінною від визначеної договором застави вартості, то дійсна вартість заставного забезпечення визначається за наслідком продажу предмета застави, після чого вимоги, які не забезпечені заставою, переходять до 4 черги вимог кредиторів, якщо боржник у справі про банкрутство отримував кредит чи надав фінансову поруку і вона не припинилася, або погашаються (припиняються), якщо боржник у справі є тільки майновим поручителем третьої особи, яка отримувала кредит. Отже, у процедурі розпорядження майном визнання та включення до реєстру вимог кредитора-заставодержателя окремо, як таких що задовольняються позачергово згідно частини 9 статті 45 Закону про банкрутство в редакції Закону України №4212-VI від 22 грудня 2011 року, повинно враховувати як саме визначив ці вимоги кредитор-заставодержатель, згідно поданої ним заяви та реальний розмір заборгованості по кредитному договору, існуючої на момент подання заяви кредитора та з огляду на час порушення справи про банкрутство.
Про таке застосування норм цивільного права та законодавства про банкрутство зазначено в постановах Вищого господарського суду України від 15.11.2016 року у справі №910/22788/15, від 06.12.2016 року у справі №918/168/16, від 10.01.2017 року у справі №918/362/16.
З огляду на викладене, місцевий господарський суд прийшов до помилкового висновку, що вимоги в сумі 2 928 729,59 грн. (171 083 546,85 грн. - 168 154 817,26 грн.) слід віднести до четвертої черги реєстру вимог кредиторів (проценти), посилаючись на те, що загальна погоджена сторонами вартість заставного майна згідно договорів застави рухомого майна становить 168 154 817,26 грн., тоді як грошові вимоги ПАТ «РВС Банк» до боржника становлять в цілому 171 083 546,85 грн.
Водночас слід зазначити, що 05.04.2017 року кредитор - ПАТ «РВС Банк» звернувся до господарського суду Вінницької області з заявою про відмову від забезпечення.
Як вже зазначалося вище, згідно ч.2 ст.23 Закону про банкрутство забезпечені кредитори зобов'язані подати заяву з грошовими вимогами до боржника під час провадження у справі про банкрутство лише в частині вимог, що є незабезпеченими, або за умови відмови від забезпечення.
Розпорядник майна зобов'язаний окремо внести до реєстру вимоги кредиторів, які забезпечені заставою майна боржника, згідно з їхніми заявами, а за їх відсутності - згідно з даними обліку боржника, а також внести окремо до реєстру відомості про майно боржника, яке є предметом застави згідно з державним реєстром застав (ч.8 ст.23 Закону про банкрутство).
При цьому, слід зазначити, що законодавством не встановлено спеціального режиму відмови кредитора від забезпечення, таку відмову може бути оформлено у будь-якому письмовому документі. Відмову від забезпечення може бути здійснено, в тому числі, і в заяві про порушення справи про банкрутство, і в заяві із грошовими вимогами до боржника.
Закон не обмежує заставодержателя якимось часом, протягом якого він має можливість скористатися своїм правом на відмову від забезпечення, тому таку відмову може бути вчинено в будь-який час.
Як вже зазначалося вище, 10.03.2017 року ПАТ «РВС Банк» звернувся до суду із заявою про визнання його конкурсним кредитором з грошовими вимогами до боржника в сумі 229 171 183,88 грн. (з урахуванням заяви про уточнення вимог від 28.03.2017 року), з яких просить визнати та включити окремо до реєстру вимог кредиторів, забезпечених заставою майна боржника вимог в сумі 19 849 732,55 грн., вимоги в сумі 209 321 451,33 грн. - віднести до четвертої черги.
05.04.2017 року кредитор - ПАТ «РВС Банк» звернувся до суду із заявою про уточнення грошових вимог, які є забезпеченими, в якій просить вважати грошові вимоги, які є забезпеченими в сумі 29 795 091,99 грн.
Отже, ПАТ «РВС Банк» визначив суму забезпечених вимог і тим самим відмовився від забезпечення решти грошових вимог до боржника.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що ПАТ «РВС Банк» заявлено про відмову від забезпечення, а саме переданого в заставу рухомого майна за договором застави рухомого майна №435/ЗМ-2 від 18.01.2006 року, договором застави рухомого майна №435/ЗМ-4 від 19.04.2006 року та договором застави рухомого майна №435/ЗМ-5 від 27.04.2006 року, вартість якого оцінено сторонами в розмірі 3172710,36 дол. США, 1326044,66 дол. США та 643333,26 дол. США відповідно.
Таким чином, забезпеченими залишилися вимоги в розмірі 1 107 014.88 доларів США (372 277,14 + 734 737,74) згідно договору застави рухомого майна №435/ЗМ-3 від 18.01.2006 року та договору застави рухомого майна №435/ЗМ-6 від 14.06.2006 року.
Оскільки, ПАТ «РВС Банк» звернулось до суду 10.03.2017 року, курс гривні до 1 долара США становив 26,908632 грн., то розмір вимог, які забезпечені майном боржника, становить 29 788 256,02 грн. (1 107 014,88 дол. США * 26,908632).
З огляду на вищевикладене, враховуючи факт порушення позичальником умов кредитного договору, законне право кредитора на задоволення своїх вимог за кредитним договором в повному обсязі, умови договорів застави рухомого майна, зважаючи на наявність заяви кредитора про часткову відмову від забезпечення, колегія суддів прийшла до висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення заяви та відповідно визнання грошових вимог ПАТ «РВС Банк» до ВАТ «Вінніфрут» на загальну суму 171 083 546,85 грн. та включення їх до реєстру вимог кредиторів у відповідності до вимог ст.45 Закону про банкрутство, а саме:
- 1 107 014,88 дол. США * 26,908632 = 29 788 256,02 грн., які підлягають включенню до реєстру вимог кредиторів ВАТ «Вінніфрут», як такі, що забезпечені майном боржника;
- 141 295 290,83 грн. (171 083 546,85 грн. - 29 788 256,02 грн.) до четвертої черги реєстру вимог кредиторів (проценти);
- 3200, 00 грн. до першої черги задоволення вимог кредиторів (судовий збір).
Враховуючи все вищевикладене в сукупності, колегія Рівненського апеляційного господарського суду прийшла до висновку, що ухвала господарського суду Вінницької області в частині розгляду кредиторських вимог ПАТ «РВС Банк» прийнята з неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а висновки, викладені в ній, не відповідають обставинам справи.
З огляду на це, апеляційну скаргу ПАТ «РВС Банк» слід задоволити частково, а ухвалу господарського суду Вінницької області в частині розгляду кредиторських вимог ПАТ «РВС Банк» - скасувати частково та прийняти в цій частині нову ухвалу, якою заяву ПАТ "РВС Банк" від 27.02.2017р. задоволити частково. Визнати грошові вимоги Публічного акціонерного товариства "РВС Банк" (код 39849797) до Відкритого акціонерного товариства "Вінніфрут" (22400, вул. Фрунзе, 45, м. Калинівка, Калинівсьий р-н, Вінницька обл.; код 30807701) у справі № 902/121/17 у розмірі: 29 788 256,02 грн., як такі, що забезпечені майном боржника; 141 295 290,83 грн. - четверта черга задоволення вимог кредиторів; 3 200, 00 грн. судового збору - перша черга задоволення вимог кредиторів. В решті ухвалу в частині розгляду кредиторських вимог ПАТ «РВС Банк» залишити без змін.
Керуючись ст.ст. 99,101,103, п.п. 1, 4 ст. 104, ст.ст. 105,106 ГПК України, суд, -
1. Апеляційну скаргу ПАТ «РВС Банк» задоволити частково.
2. Ухвалу господарського суду Вінницької області від 05.04.2017 року року у справі №902/121/17 в частині розгляду кредиторських вимог ПАТ «РВС Банк» скасувати частково.
Прийняти в цій частині нову ухвалу.
«Заяву ПАТ "РВС Банк" від 27.02.2017р. (вх.№ 06-54/54/17 від 10.03.2017р.) задоволити частково.
Визнати грошові вимоги Публічного акціонерного товариства "РВС Банк" (код 39849797) до Відкритого акціонерного товариства "Вінніфрут" (22400, вул. Фрунзе, 45, м. Калинівка, Калинівсьий р-н, Вінницька обл.; код 30807701) у справі № 902/121/17 у розмірі:
- 29 788 256,02 грн., як такі, що забезпечені майном боржника;
- 141 295 290,83 грн. - четверта черга задоволення вимог кредиторів;
- 3 200, 00 грн. судового збору - перша черга задоволення вимог кредиторів.»
В решті ухвалу в частині розгляду кредиторських вимог ПАТ «РВС Банк» залишити без змін.
3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.
Головуючий суддя Тимошенко О.М.
Суддя Коломис В.В.
Суддя Дужич С.П.