79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128
27.06.2017р. Справа № 914/974/17
Господарський суд Львівської області у складі
Суддя Фартушок Т.Б. при секретарі Сало О.А.
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «ІСТЕРН БЕВЕРІДЖ ТРЕЙДІНГ», м. Київ,
до відповідача: Приватного підприємства фірми «Юлія», м. Винники, Львівська область,
про: стягнення заборгованості за поставлену продукцію, 3 % річних за користування коштами Позивача, пені, інфляційних збитків,
ціна позову: 62313,45 грн.
Представники:
Позивача: ОСОБА_1 - представник (довіреність від 30.12.2016р. б/н);
Відповідача: не з'явився.
Суть спору:
Господарським судом Львівської області розглядається справа за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ІСТЕРН БЕВЕРІДЖ ТРЕЙДІНГ» до Приватного підприємства фірми «Юлія» про стягнення 45016,78 грн. суми боргу за поставлену продукцію, 5492,21 грн. пені, 9003,335 грн. штрафу, 596,73 грн. 3% річних, 2204,38 грн. інфляційних втрат. Ціна позову 62313,45 грн.
Ухвалою Господарського суду Львівської області у даній справі від 22.05.2017р. позовну заяву прийнято до розгляду, порушено провадження у справі та призначено її до розгляду в судовому засіданні на 13.06.2017р.. Розгляд справи відкладався з причин та підстав, викладених в ухвалі від 13.06.2017р. у справі, зокрема, у зв'язку із неявкою повноважного представника Відповідача та невиконанням ним вимог ухвали суду у справі, зокрема, щодо подання відзиву на позовну заяву.
Представнику Позивача оголошено права та обов'язки, визначені ст.ст.20, 22, 28, 38 ГПК України. Крім того, в ухвалах суду по даній справі, які скеровані чи оголошені Сторонам, в тому числі Відповідачу (підтвердженням чого є дані реєстрів вихідної кореспонденції Господарського суду Львівської області, наявні в матеріалах справи повідомлення про вручення поштових відправлень та письмові повідомлення про відкладення розгляду справи) зазначено, що права та обов'язки сторін визначені ст.ст.20, 22, 28, 38, 59 Господарського процесуального кодексу України.
Заяв про відвід судді не надходило.
Позивач явку повноважного представника в судове засідання забезпечив, позовні вимоги підтримав у повному обсязі, в судовому засіданні надав усні пояснення по суті спору, аналогічні до викладених у позовній заяві.
Представник Відповідача в судове засідання не з'явився, причин неявки суду не повідомив, вимог ухвал суду у справі не виконав, про причини невиконання суду не повідомив.
Суд зазначає, що відповідно до ч.3 ст.4-3 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.
На виконання зазначених вимог Кодексу, в ухвалі Господарського суду Львівської області про порушення провадження у справі, на обов'язковість виконання якої вказувалось в ухвалах про відкладення розгляду справи, окрім подання відзиву на позовну заяву, Сторін зобов'язувалось надати всі докази в обґрунтування правової позиції по суті спору.
Крім того, відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності; сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.
Відповідно до ч.ч.1,3 ст.38 (витребування доказів) Господарського процесуального кодексу України (якою, в тому числі, передбачені права сторін, про що зазначалось в кожній з ухвал господарського суду по даній справі), сторона або прокурор у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування господарським судом доказів; у разі задоволення клопотання суд своєю ухвалою витребовує необхідні докази. Зі змісту наведеної статті вбачається, що протягом розгляду справи суд позбавлений можливості самостійно збирати докази, і вправі витребовувати такі виключно за клопотання сторони або прокурора.
Враховуючи вищенаведене, суд зазначає, що судом, згідно вимог Господарського процесуального кодексу України, надавалась в повному обсязі можливість Учасникам процесу щодо обґрунтування їх правової позиції по суті спору та подання доказів, чим забезпечено принцип змагальності.
Відповідно до вимог ст.4-7 ГПК України судові рішення приймаються за результатами обговорення усіх обставин справи.
В судових засіданнях впродовж розгляду справи суд оглянув оригінали документів, долучених до матеріалів справи.
Статтею 33 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до ст.34 ГПК України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.
Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Відповідно до ст. 43 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи. Ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.
За таких обставин, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній матеріалами відповідно до ст.75 ГПК України.
При цьому, з врахуванням вимог ст.69 ГПК України, суд зазначає про відсутність правових підстав до подальшого відкладення розгляду справи.
Розглянувши і дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника Позивача, оцінивши докази в їх сукупності, суд встановив наступне.
03.04.2014р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «ІСТЕРН БЕВЕРІДЖ ТРЕЙДІНГ» (надалі - Позивач, Постачальник) та Приватним підприємством фірмою «Юлія» (надалі - Відповідач, Покупець) укладено Договір поставки №001693 (надалі - Договір), відповідно до якого (п.1.1.), Постачальник зобов'язувався передавати у власність Покупця, а Покупець приймати і оплачувати алкогольні та безалкогольні напої (надалі - Продукція) в асортименті, партіями згідно накладних, на умовах Договору.
Пунктом 2.1. Договору встановлено, що ціна, асортимент, найменування, кількість Продукції, що продається за Договором, вказується в додатковій угоді (додатку/специфікації до Договору), або можуть узгоджуватись Сторонами при підписанні накладної і вказуватись в ній. Ціна, асортимент, найменування, кількість Продукції, місце і терміни поставки вважаються остаточно узгодженими Сторонами Договору після отримання повноважними представниками Сторін (що мають довіреність на отримання/передачу товарно-матеріальних цінностей) накладної.
Згідно пункту 2.2. Договору Продукція поставляється партіями. Партією Продукції є Продукція, зазначена в одній видатковій накладній.
Відповідно до пунктів 2.7. - 2.8. Договору Покупець оплачує вартість кожної партії поставленої Продукції шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок Постачальника або шляхом внесення грошових коштів у касу Постачальника. Підстава для оплати Продукції, отриманої Покупцем за Договором, є видаткова накладна, або ТТН форми 1-ТН (алкогольні напої) або Договір. Грошові кошти, що надходять від Покупця в якості оплати отриманої Продукції, зараховуються Постачальником в рахунок погашення заборгованості Покупця послідовно, починаючи з першої за датою видачі неоплаченої видаткової накладної.
Пунктом 2.9. Договору Сторонами погоджено, що Покупець зобов'язується оплатити кожну придбану ним за Договором партію продукцію не пізніше 14 календарних днів з моменту його передачі.
Моментом передачі партії Продукції (датою поставки) і моментом переходу права власності на Продукцію є дата фактичного отримання Продукції, зазначена Покупцем в підписаній Сторонами видатковій накладній на дану Продукцію. У разі відсутності відмітки Покупця на примірнику видаткової накладної Постачальника на дату фактичного отримання Продукції, датою поставки і моментом переходу права власності на Продукцію вважається дата видачі видаткової накладної (п.2.10. Договору).
Відповідно до пункту 4.1. Договору у разі недотримання термінів оплати Продукції, зазначених у пункті 2.9. Договору, Покупець сплачує на користь Постачальника пеню в розмірі 0,1 відсотка від вартості неоплаченої продукції за кожен день прострочення. У разі, якщо прострочення становить більше 30 календарних днів, Покупець, крім того, зобов'язаний сплатити Постачальнику штраф у розмірі 20 відсотків від вартості партії Продукції, оплата якої прострочена.
Згідно пункту 7.1. Договору Договір набуває чинності з моменту його підписання та діє до 31.12.2014р. Термін дії Договору автоматично продовжується на додаткові однорічні строки у разі, якщо не менше, ніж за 30 днів до закінчення чергового терміну дії Договору, жодна із його Сторін не повідомила іншу письмово про свій намір припинити подальшу співпрацю.
Позивач на виконання умов укладеного між Сторонами договору ОСОБА_2 накладними від 11.10.2016р. №РН-32-053362 на суму 7944,54 грн., від 11.10.2016р. №РН-32-053373 на суму 1471,20 грн., від 18.10.2016р. №РН-32-054746 на суму 4037,76 грн., від 18.10.2016р. №РН-32-054747 на суму 7540,92 грн., від 25.10.2016р. №РН-32-056230 на суму 4024,50 грн., від 01.11.2016р. №РН-32-057407 на суму 2377,50 грн., від 08.11.2016р. №РН-32-058778 на суму 8003,40 грн., від 08.11.2016р. №РН-32-058808 на суму 3203,28 грн., від 15.11.2016р. №РН-32-060167 на суму 5036,70 грн., від 15.11.2016р. №РН-32-060102 на суму 8241,54 грн., від 07.03.2017р. №РН-32-012149 на суму 1391,52 грн., від 07.03.2017р. №РН-32-012169 на суму 1318,62 грн. та від 14.03.2017р. №РН-32-013189 на суму 2269,08 грн. поставив та передав Покупцю Продукцію за Договором на загальну суму 56860,56 грн. ОСОБА_3 ОСОБА_2 накладні підписано повноважними представниками та завірено відтисками печаток юридичних осіб - Сторін Договору.
Відповідач взятих на себе договірних зобов'язань із оплати поставленої за Договором Продукції у встановлені Договором порядку та строки не виконав, внаслідок чого утворилась заборгованість 45016,78 грн., що підтверджується ОСОБА_3 звіряння розрахунків за квітень 2017р.. ОСОБА_3 підписано повноважними представниками та завірено відтисками печаток юридичних Осіб - Сторін Договору.
З підстав наведеного Позивач просить суд стягнути з Відповідача на користь Позивача 45016,78 грн. суми основного боргу за поставлену за Договором Продукцію.
Суд зазначає, що станом на час розгляду справи по суті належних, достатніх та допустимих доказів повного чи часткового погашення суми основного боргу Сторонами суду не заявлено та не подано, в матеріалах справи такі докази відсутні.
У відповідності з пунктом 4 частини третьої статті 129 Конституції України та ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до ч.1 ст.11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Згідно з ч.1 ст.173 ГК України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до ст.174 ГК України, господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Згідно ч.1 ст.179 ГК України, майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.
Відповідно до ч.7 ст.179 ГК України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
У ч.1 ст.509 ЦК України зазначено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії , а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Статтею 193 ГК України передбачено, що господарські зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до закону, інших правових актів і договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
До виконання господарських зобов'язань застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.
Частиною 1 статті 216 ГК України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення (ч. 2 ст. 218 ГК України).
Згідно із ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків; договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.
Відповідно до ст.ст.6, 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст.526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства. Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Приписами ч.1 ст.527 ЦК України передбачено, що боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок.
Якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (ст.530 Цивільного кодексу України).
Статтею 712 ЦК України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар та сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
У відповідності до ст.655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ч.1 ст.632 ЦК України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.
Згідно із ст.526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства. Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
При цьому суд зазначає, що підписання Покупцем видаткових накладних, які є первинним обліковими документами у розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», і які відповідають вимогам, зокрема ст. 9 названого Закону і пункту 2.3. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксують факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. Строк виконання відповідного грошового зобов'язання визначається за правилами ч. 1 ст. 692 ЦК України. (Інформаційний лист Вищого господарського суду України від 17.07.2012р. №01-06/928/2012).
Частиною 1 статті 691 ЦК України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу
Відповідно до ч.1 ст.692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Статтею 530 ЦК України встановлено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Згідно ст.610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Статтею 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.
Статтею 599 ЦК України визначено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Враховуючи вищенаведене, в тому числі доведеність позовних вимог в частині стягнення 45016,78 грн. боргу за поставлену Продукцію, відсутність заперечень Відповідача проти як самого факту поставки Товару, так і щодо його якісних і кількісних показників, підписання Відповідачем ОСОБА_2 накладних та ОСОБА_3 звіряння розрахунків, суд дійшов висновків про те, що позовні вимоги про стягнення з Відповідача на користь Позивача 45016,78 грн. суми основного боргу за поставлену за Договором Продукцію є мотивованими та обґрунтованими, підлягають до задоволення у повному обсязі.
Щодо стягнення 5492,21 грн. пені. та 9003,35 грн. штрафу.
Позивач у своїй позовній заяві просить суд стягнути з Відповідача на користь Позивача 5492,21 грн. пені. за період з 02.11.2016р. по 12.05.2017р. та 9003,35 грн. штрафу за порушення порядку і строку оплати поставленої за Договором Продукції.
Відповідно до пункту 4.1. Договору у разі недотримання термінів оплати Продукції, зазначених у пункті 2.9. Договору, Покупець сплачує на користь Постачальника пеню в розмірі 0,1 відсотка від вартості неоплаченої продукції за кожен день прострочення. У разі, якщо прострочення становить більше 30 календарних днів, Покупець, крім того, зобов'язаний сплатити Постачальнику штраф у розмірі 20 відсотків від вартості партії Продукції, оплата якої прострочена.
Згідно з ст.ст.549, 611, 625 Цивільного кодексу України, ст.230 Господарського кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки; штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання; боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Відповідно до ч.6 ст.231 ГК України, штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Відповідно до ст.ст.1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін; розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Згідно ч.5 ст. 254 ЦК України, якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.
Згідно приписів статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Статтею 627 встановлено, що відповідно до статті 6 цього кодексу, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Таким чином суд дійшов до висновку про те, що погоджене сторонами у договорі одночасне нарахування пені та штрафу за порушення строку виконання взятих на себе договірних зобов'язань зі сплати орендної плати не суперечить вимогам чинного законодавства України.
Аналогічна правова позиція викладена в пункті 4 Оглядового листа Вищого господарського суду України від 29.04.2013 № 01-06/767/2013 «Про деякі питання практики застосування господарськими судами законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань», а також в постановах Верховного Суду України від 30.05.2011р. у справі № 42/252, від 09.04.2012 № 20/246-08 та від 27.04.2012р. № 06/5026/1052/2011.
Перевіривши правильність розрахунку пені та штрафу, беручи до уваги доводи мотивувальної частини рішення щодо стягнення суми основного боргу, суд встановив, що сума пені за прострочення виконання грошового зобов'язання з оплати поставленої за Договором Продукції становить 5418,44 грн., штрафу - 9003,36 грн.
З врахуванням доводів мотивувальної частини рішення щодо стягнення з Відповідача на користь Позивача суми основного боргу суд дійшов висновків про те, що позовні вимоги Позивача про стягнення з Відповідача на користь Позивача 5492,21 грн. пені є частково мотивованими та обґрунтованими, підлягають до задоволення в розмірі 5418,44 грн., в решті в позові в цій частині позовних вимог слід відмовити за безпідставністю та необґрунтованістю. Щодо позовних вимог про стягнення з Відповідача на користь Позивача 9003,35 грн. штрафу, то такі підлягають до задоволення повністю в межах заявлених позовних вимог; при цьому суд зазначає, що за відсутності клопотання, передбаченого п.2 ч.1 ст.83 ГПК України, суд не вправі вийти за межі позовних вимог.
Щодо стягнення 596,73 грн. 3% річних та 2204,38 грн. інфляційних втрат.
Позивач просить суд стягнути з Відповідача на користь Позивача 596,73 грн. трьох відсотків річних та 2204,38 грн. інфляційних втрат за період з 02.11.2016р. по 12.05.2017р.
Згідно п.1 ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ч.1 ст.612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно ст.625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання; боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Суд зазначає, і аналогічна правова позиція викладена у п.3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013р. «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» (із змінами та доповненнями), що розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж. У застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.97 N 62-97р.
Суд також зазначає, і аналогічна правова позиція викладена в пункті 1.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань», що день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені.
При цьому суд взяв до уваги, що, згідно ч.5 ст. 254 ЦК України, якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.
Здійснивши перерахунок сум трьох відсотків річних та інфляційних втрат, які Позивач просить суд стягнути з Відповідача, суд дійшов висновку, що сума трьох відсотків річних за прострочення оплати поставленого за Договором Товару становить 596,36 грн.; інфляційних втрат - 2629,37 грн.
Враховуючи вищенаведене, в тому числі доводи мотивувальної частини рішення щодо стягнення основного боргу, суд приходить до висновку, що позовні вимоги щодо стягнення з Відповідача на користь Позивача 596,73 грн. трьох відсотків річних є частково мотивованими та обґрунтованими, підлягають до задоволення в розмірі 596,36 грн., в решті в позові в цій частині позовних вимог слід відмовити за безпідставністю та необґрунтованістю. Щодо позовних вимог про стягнення з Відповідача на користь Позивача 2204,38 грн. інфляційних втрат, то такі підлягають до задоволення повністю в межах заявлених позовних вимог; при цьому суд зазначає, що за відсутності клопотання, передбаченого п.2 ч.1 ст.83 ГПК України, суд не вправі вийти за межі позовних вимог.
Відповідно до вимог ст.4-7 Господарського процесуального кодексу України судові рішення приймаються за результатами обговорення усіх обставин справи.
Принцип об'єктивної істини, тобто відповідності висновків, викладених у судовому акті, дійсним обставинам справи реалізується також положеннями ст.43 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якою господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
27.06.2017р. у відповідності до вимог ст.85 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частини рішення, про що зазначено в протоколі судового засідання. Повний текст рішення виготовлений та підписаний 29.06.2017р.
На підставі ст.49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати у справі слід покласти на Сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, стягнути з Відповідача на користь Позивача 1598,10 грн. судового збору. В решті судові витрати у справі залишити за Позивачем.
Враховуючи вищенаведене, керуючись п. 4 ч. 3 ст.129 Конституції України, ст.ст. 4, 4-5, 4-7, 33, 38, 43, 49, 75, 82-87, 115-116 Господарського процесуального кодексу України, ст.ст.173, 193 Господарського кодексу України, ст.ст.6, 11, 509, 525, 526, 527, 530, 549, 610, 625, 626, 627, 629, 631, 655, 712 Цивільного кодексу України, суд -
1. Позов задоволити частково.
2. Стягнути з Приватного підприємства фірми «Юлія» (79495, Львівська область, м.Львів, м.Винники, вул.Лермонтова, буд.10; ідентифікаційний код 23887572) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ІСТЕРН БЕВЕРІДЖ ТРЕЙДІНГ» (01135, м.Київ, просп.Перемоги, буд.5-А; ідентифікаційний код 38679874) 45016,78 грн. суми основного боргу, 5418,44 грн. пені, 9003,35 грн. штрафу, 596,36 грн. трьох відсотків річних, 2204,38 грн. інфляційних втрат та 1598,10 грн. судового збору.
3. В решті позову відмовити.
Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку на його оскарження.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному та касаційному порядку.
Суддя Фартушок Т. Б.