номер провадження справи 15/46/17
26.06.2017 Справа № 908/1158/17
за позовом Приватного акціонерного товариства «Українська пожежно - страхова компанія», 04080, м. Київ, вул. Кирилівська, 40, оф. 506
до відповідача ОСОБА_1 акціонерне товариство «Українська акціонерна страхова компанія АСКА», 69005, м. Запоріжжя, вул. Перемоги, 97-А
про стягнення коштів
Суддя Горохов І.С.
Представники сторін:
від позивача: не з'явився
від відповідача: не з'явився
суть спору:
До господарського суду Запорізької області звернулося ОСОБА_1 акціонерне товариство «Українська пожежно - страхова компанія», м. Київ з позовною заявою про стягнення з Приватного акціонерного товариства «Українська акціонерна страхова компанія АСКА», м. Запоріжжя 21 302,84 грн. пені, 26 099,60 грн. індексу інфляції та 3351,69 грн. 3 % річних.
06.06.2017 автоматизованою системою документообігу господарського суду Запорізької області здійснено автоматичний розподіл судової справи між суддями, справу розподілено судді Горохову І.С.
Ухвалою суду від 06.06.2017 порушено провадження у справі № 908/1158/17, присвоєно справі номер провадження 15/46/17, судове засідання призначене на 26.06.2017.
Розгляд справи за клопотанням представника позивача здійснювався без застосування технічних засобів фіксації судового процесу, за наявними у справі матеріалами та закінчений 26.06.2017, судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що 18.01.2017 господарським судом Запорізької області прийнято рішення у справі № 908/3148/16, яким встановлено факт існування у відповідача обов'язку оплатити позивачу страхове відшкодування в сумі 24 369,37 грн. 27.02.2017 відповідач виконав рішення суду добровільно, сплативши на рахунок позивача грошове зобов'язання в розмірі 24 369,37 грн. Позивач зазначив, що з моменту пред'явлення претензії відповідачу до моменту виконання ним рішення суду пройшов значний період часу, а саме 838 днів, грошове зобов'язання було прострочене, тому позивач вважає за необхідне стягнути з відповідача інфляційні втрати, 3 % річних та пеню. На підставі викладеного, позивач керуючись ст.ст. 549, 625 Цивільного кодексу України, ст. 222 Господарського кодексу України просить суд позов задовольнити.
Представник відповідача в судове засідання 26.06.2017 не з'явився, на виконання ухвали суду від 06.06.2017 надав витребувані документи та відзив. Відповідно до змісту відзиву № 118-15/1з від 20.06.20417 (вх № 08-06/15819 від 22.06.2017) відповідач заперечує проти заявлених позовних вимог, просить розглянути справу за відсутністю представника ПрАТ «УАСК АСКА». В обґрунтування заперечень посилається на наступне: на виконання вимог рішення від 18.01.2017 по справі № 908/3148/16 ПрАТ «УАСК АСКА» в повному обсязі сплатило суму заборгованості на розрахунковий рахунок ПрАТ «Українська пожежень-страхова компанія», що підтверджується платіжним дорученням № 11528 від 27.02.2017 на суму 24 369,37 грн. Наведені позивачем норми права (п. 35.1 ст. 35 та ч. 1 ст. 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів») не розповсюджуються на правовідносини які виникли між сторонами у справі.
Враховуючи встановлені в рішенні господарського суду Запорізької області у справі № 908/3148/16 обставини, які мають преюдиційне значення під час розгляду даної справи, слідує, що внаслідок наявності між позивачем та постраждалою особою правовідносин, які регулюються умовами договору добровільного страхування наземного транспортного засобу № МК-027/000/130000288 від 03.07.2013, позивач, на підставі заяви про страховий випадок та виплату страхового відшкодування, перерахував суму страхового відшкодування, згідно платіжного доручення № 269 від 08.08.2014 р. у розмірі 24 369,37 грн. З огляду на викладене, на думку відповідача, слідує, що постраждала особа (власник пошкодженого наземного транспорту) самостійно визначила особу, яка повинна виплатити страхове відшкодування. Факт виконання страховиком зобов'язань за договором добровільного страхування доведений матеріалами справи № 908/3148/16. Тобто, після сплати позивачем страхового відшкодування відбувся перехід до страховика прав страхувальника щодо особи, відповідальної за завдані збитки, який регулюється положеннями ст. 993 ЦК України. А обов'язок подачі заяви не перейшов і не міг перейти, оскільки для останнього відповідач у справі - ПрАТ «УАСК АСКА» - не є страховиком, у розумінні наведеної норми, а є особою, відповідальною за завдані збитки, в порядку ст. 993 ЦК України та ст. 27 Закону України «Про страхування». Також вважає безпідставним застосування позивачем положень ст. 625 ЦК України, оскільки на його думку внаслідок виплати позивачем страхового відшкодування потерпілому, відбувся перехід права вимоги в межах фактичних витрат від потерпілого до позивача без виникнення нового зобов'язання. Тобто з моменту набуття позивачем права вимоги до відповідача не відбулося виникнення нового грошового зобов'язання, невиконання якого давало б підстави для застосування положень ст. 625 ЦК України. З урахуванням зазначеного, просив в позові відмовити.
Відповідно до ст. 75 ГПК України, якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.
В судовому засіданні 26.06.2017 оголошено вступну та резолютивну часини рішення.
Суд дійшов висновку, що розгляд справи можливий за наявними у справі матеріалами без присутності представника відповідача.
Вивчивши матеріали справи, суд встановив наступне: в порядку досудового врегулювання спору ОСОБА_1 акціонерне товариство «Українська пожежно-страхова компанія» 10.11.2014 року звернулося до Приватного акціонерного товариства «Українська акціонерна страхова компанія АСКА» (ПрАТ «УАСК АСКА») з письмовою претензією (вих. № 501) на виплату страхового відшкодування в порядку регресу та надало пакет документів, необхідний для прийняття рішення. Оскільки претензія не була задоволена відповідачем, ПрАТ «УПСК» звернулось із позовною заявою про стягнення боргу до господарського суду Запорізької області.
Рішенням господарського суду Запорізької області від 18.01.2017 по справі № 908/3148/16 позовні вимоги Приватного акціонерного товариства «Українсько пожежно-страхова компанія», м. Київ до Приватного акціонерного товариства «Українська акціонерна страхова компанія «АСКА», м. Запоріжжя задоволені в повному обсязі. З Приватного акціонерного товариства «Українська акціонерна страхова компанія АСКА» на користь Приватного акціонерного товариства "Українська пожежно-страхова компанія" стягнуто суму виплаченого страхового відшкодування в порядку регресу в розмірі 24 369,37 грн. та сплачений судовий збір у розмірі 1378,00 грн.
Зазначене рішення сторонами в установленому законом порядку не оскаржувалося, набрало законної сили 10.02.2017.
Відповідач 27.02.2017 перерахував страхове відшкодування за полісом АВ/4559856 від 25.07.2013 у розмірі 24 369,37 грн., відповідно до рішення господарського суду Запорізької області.
Внаслідок наявності порушення строків виконання грошового зобов'язання, позивач, враховуючи приписи ст. ст. 549, 625 ЦК України, ст. 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» нарахував до стягнення пеню у розмірі 21 302,84 грн., 3% річних у розмірі 3351,69 грн. та інфляційні втрати в розмірі 26 099,60 грн.
Дослідивши наявні матеріали справи, оцінивши надані докази, проаналізувавши норми чинного законодавства України, суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги про стягнення штрафних та компенсаційних санкцій підлягають частковому задоволенню виходячи з наступного.
Під час розгляду справи № 908/3148/16 судом встановлено, що 03.07.2013 між ОСОБА_1 акціонерним товариством “Українська пожежно-страхова компанія” (ПрАТ “УПСК”) та ОСОБА_2, (Далі -Страхувальник) укладений договір добровільного страхування наземних транспортних засобів (АВТОКАСКО) № МК-027/000/130000288. Предметом Договору страхування виступають майнові інтереси ОСОБА_2 пов'язані з володінням, експлуатацією і розпорядженням транспортного засобу Fiat Linea, державний номер НОМЕР_1.
Відповідно до п. 20 договору, строк дії договору з 00.00 год. 04.07.2013 по 24.00 год. 03.07.2014.
Згідно з п. 6 договору застрахованим транспортним засобом є автомобіль Fiat Linea, державний номер НОМЕР_1.
Згідно з п. 8 договору одним із передбачених договором страхових випадків є дорожньо-транспортна пригода (ДТП).
01.07.2014 о 21год. 00 хв. в м. Києві по вул. О. Теліги, З-А сталася дорожньо - транспортна пригода - зіткнення трьох транспортних засобів:
1. Fiat Linea, державний номер НОМЕР_1, під керуванням ОСОБА_2;
2. Mercedes-Benz, державний номер НОМЕР_2, під керуванням ОСОБА_3;
3. Toyota Camri, державний номер 00650КІ, під керуванням ОСОБА_4.
В результаті дорожньо-транспортної пригоди транспортні засоби отримали механічні пошкодження.
Відповідно постанови від 17.07.2014 Шевченківського районного суду м. Києва, ДТП сталася внаслідок здійсненням водієм ОСОБА_3 адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КпАП.
В процесі дослідження документів по страховому випадку Страховику - Приватному акціонерному товариству “Українська пожежно - страхова компанія” стало відомо, що цивільно-правова відповідальність ОСОБА_3 на момент ДТП, була застрахована в Приватному акціонерному товариству “Українська акціонерна страхова компанія АСКА” за полісом № ВА/4559856.
Господарським судом встановлено, що дорожньо-транспортна пригода сталася з вини водія, відповідальність якого застрахована відповідачем.
ОСОБА_1 акціонерне товариство “Українська пожежно - страхова компанія” на підставі умов Договору страхування, виплатило власнику транспортного засобу Fiat Linea, державний номер НОМЕР_1 - ОСОБА_5 страхове відшкодування з урахуванням франшизи - 510,00 грн., а саме - 24 369,37 грн. Доказ сплати підтверджується платіжним дорученням № 269 від 08.08.2014.
Таким чином ОСОБА_1 акціонерне товариство “Українська пожежно - страхова компанія” виконало свої зобов'язання перед страхувальником згідно умов Договору. Тому позивач звернувся до суду з позовом про відшкодування в порядку регресу шкоди, заподіяної внаслідок ДТП у сумі 24 369,37 грн.
Згідно частини 1 статті 993 Цивільного кодексу України та статті 27 Закону України “Про страхування” до позивача, як до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат, перейшло право вимоги ОСОБА_6
Відповідно до ч. 3 ст. 35 ГПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Таким чином, факти встановлені судом під час розгляду справи № 908/3148/16 не доводяться знову при розгляді цієї справи.
Аналіз наведеного свідчить про наявність у відповідача (ПрАТ «Українська акціонерна страхова компанія АСКА» перед позивачем грошового зобов'язання у вигляді сплати суми виплаченого страхового відшкодування у розмірі 24 369,37 грн.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу, за ч. ч. 1, 2 якої цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Судом встановлено, що цивільно-правова відповідальність винної особи у скоєнні ДТП, застрахована відповідачем згідно полісу ВА/4559856. Страхова компанія - ПрАТ «Українська пожежно-страхова компанія», виплативши за договором добровільного страхування наземних транспортних засобів № МК-027/000/130000288 від 03.07.2013 страхове відшкодування потерпілому, набула право вимоги до відповідача в межах фактичних витрат в сумі 24 369,37 грн.
Позивач, керуючись приписами діючого законодавства спрямував на адресу відповідача претензію №501 від 10.11.2014 з проханням перерахувати в добровільному порядку протягом 30 (тридцяти) днів з моменту отримання цього листа страхове відшкодування за пошкоджений застрахований автомобіль в сумі 24 369,37 грн.
Зазначена претензія залишена без реагування.
Відповідно до приписів п. 2 ст. 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно - правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», страховик (МТСБУ) протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у статті 35 цього Закону, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування, зобов'язаний: у разі визнання ним вимог заявника обґрунтованими - прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його …
Отже, термін виконання відповідачем зобов'язань перед позивачем щодо виплати страхового відшкодування сплинув 11.02.2015.
Зобов'язання, відповідно до статті 599 Цивільного кодексу України, припиняються виконанням, проведеним належним чином.
Відповідачем зобов'язання перед позивачем, підтверджені рішенням господарського суду Запорізької області від 18.01.2017 року у справі № 908/3148/16г, були виконані лише 27.02.2017 року, про що свідчать платіжне доручення від 27.02.2017 (ар. с. 13).
За порушення відповідачем строків сплати страхового відшкодування, позивач, враховуючи положення ст. 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно - правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», просив стягнути 21 302,84 грн. пені за період прострочення з 11.02.2015 по 27.02.2017.
Приписами ст. 611 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.
Згідно з ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Позивач, як на правову підставу заявлення вимоги про стягнення з відповідача пені, посилається на положення п. 5 ст. 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», згідно якої за кожен день прострочення виплати страхового відшкодування (регламентної виплати) з вини страховика (МТСБУ) особі, яка має право на отримання такого відшкодування, сплачується пеня з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діє протягом періоду, за який нараховується пеня.
Відповідно до ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Згідно з п. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою НБУ, за весь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором. Приписами п. 6 ст. 232 Господарського кодексу України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Наданий позивачем розрахунок суми пені суд визнав є невірним, оскільки позивачем не застосовані положення ст. 231 ГК України, невірно визначена кількість днів в році, а саме позивачем не враховано, що 2016 рік є високосним, у зв'язку із чим позовні вимоги про стягнення пені за період прострочення з 11.02.2015 по 10.08.2015 задовольняються в частині стягнення 6956,29 грн., в решті вимог про стягнення пені у розмірі 14 332,53 грн. у позові відмовляється.
Також за порушення виконання відповідачем грошового зобов'язання позивач, посилаючись на приписи ст. 625 Цивільного кодексу України, просив стягнути з відповідача 3% річних у розмірі 3351,69 грн. за період прострочення з 13.12.2014 по 27.02.2017 та інфляційні втрати за період прострочення з січня 2015 року по лютий 2017 року (включно) у розмірі 26 099,60 грн.
Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо іншій розмір процентів не встановлений договором або законом.
Інфляційні витрати пов'язані з інфляційними процесами в державі та за своєю природою є компенсацією за понесені збитки, завдані знеціненням грошових коштів, а три відсотки річних - є платою за користування коштами, які не були своєчасно сплачені боржником. Вказана правова позиція викладена в інформаційному листі Верховного Суду України № 3.2-2005 від 15.07.2005 року.
При цьому, право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Таким чином, підставою для покладення на боржника обов'язку з відшкодування цих матеріальних втрат в будь-якому разі є факт порушення (неналежного виконання) грошового зобов'язання, який може бути визнаний як самими сторонами зобов'язання, так і встановлений рішенням суду, зокрема, про стягнення грошового боргу за порушення зобов'язань.
Разом з тим, факт прийняття судом рішення про задоволення вимог кредитора та стягнення збитків не звільняє боржника від відповідальності за невиконання або прострочення виконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України сум.
Тобто, кредитор вправі вимагати стягнення з боржника в судовому порядку сум втрат коштів від інфляції та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання.
Наданий позивачем розрахунок 3% річних суд визнав виконаним невірно через допущену помилку при визначенні кількості днів в році, а саме позивачем не враховано, що 2016 рік є високосним, у зв'язку із чим позовні вимоги про стягнення 3% річних за вказаний позивачем період задовольняються в частині стягнення 1616,39 грн., в решті вимог щодо стягнення 1735,30 грн. 3% річних у позові відмовляється.
Також суд вважає безпідставним нарахування позивачем 3% річних на суму заборгованості разом з інфляційним збільшенням боргу, оскільки на суму інфляційних нарахувань не нараховуються проценти. Інфляційне збільшення боргу не відноситься до грошового зобов'язання, яке виконано боржником з простроченням строку, а є самостійною мірою відповідальності наряду з 3% річних, нарахування яких передбачено вимогами ст. 625 Цивільного кодексу України.
Розрахунок інфляційних втрат, що міститься в позовні заяві також виконаний не вірно. Перерахувавши заявлену до стягнення суму інфляційних втрат за вказаний позивачем період, суд дійшов висновку про задоволення цієї вимоги в частині стягнення 15 700,66 грн., решта вимог про стягнення інфляційних втрат в розмірі 10 398,94 грн. задоволенню не підлягає.
Враховуючи викладене вище, позовні вимоги задовольняються судом частково.
Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. При цьому, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Доказів оплати пені, 3% річних та інфляційних втрат відповідач суду не надав.
Заперечення відповідача спростовуються вищевикладеними обставинами та матеріалами справи. Правовідношення, в якому страховик у разі настання страхового випадку зобов'язаний здійснити страхову виплату, є грошовим зобов'язанням. Стаття 625 Цивільного кодексу України, розміщена в розділі «Загальні положення про зобов'язання» книги 5 Цивільного кодексу України, а тому визначає загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов'язання та розповсюджує свою дію на всі види грошових зобов'язань.
Також відповідно до ч. 1 ст. 624 Цивільного кодексу України якщо за порушення зобов'язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню в повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків.
Посилання відповідача на застосування до виниклих правовідносин суброгації і як наслідок перехід права вимоги до позивача лише в межах фактичних витрат без виникнення нового зобов'язання, суд вважає безпідставним з тих підстав, що за суброгації відбувається лише зміна осіб у вже наявному зобов'язанні (зміна активного суб'єкта) зі збереженням самого зобов'язання. Це означає, що одна сторона набуває прав і обов'язків іншої особи у конкретних правовідносинах. У процесуальному відношенні страхувальник передає свої права страховику на підставі договору і сприяє реалізації останнім прийнятних суброгаційних прав. Суброгація - виникає внаслідок переходу прав до третьої особи на основі закону. При регресі одне зобов'язання замінює собою інше, але переходу прав від одного кредитора до іншого не відбувається. Регрес - це право, що виникає у особи внаслідок платежу, як в даному випадку в справі. Право регресу - це право зворотної вимоги, що виникає у страховика (регредієнта) до винної сторони (регресату) на тій основі, що страховик попередньо провів виконання за страховим зобов'язанням, виплативши страхове відшкодування страхувальникові, тобто право регресу виникає з моменту сплати за третю особу. Регресні зобов'язання виникають як похідні від основного зобов'язання. Його виконання породжує нове регресне зобов'язання - з іншим колом учасників.
Відповідач дійшов помилкового висновку про неправомірне застосування до нього положень ст. 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» та ст. 625 ЦК України, оскільки рішенням суду по справі № 908/908/3148/16 встановлений факт наявності грошового зобов'язання у відповідача перед позивачем. Також матеріали справи містять докази оплати відповідачем страхового відшкодування, яке визнано судом правомірним, з простроченням строку. Таким чином, позивач правомірно скористався наданими законами правами та нарахував до стягнення суми пені, 3% річних та інфляційних втрат за порушення виконання грошового зобов'язання.
Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 22, 33, 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
вирішив:
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Українська акціонерна страхова компанія «АСКА» (69005, м. Запоріжжя, вул. Перемоги, буд. 97-А, ідентифікаційний код 13490997), на користь Приватного акціонерного товариства «Українська пожежно-страхова компанія» (04080, м. Київ, вул. Кирилівська, буд. 40, офіс 506, ідентифікаційний код 33231631) пеню у розмірі 6956,29 грн. (шість тисяч дев'ятсот п'ятдесят шість гривень 29 коп.), 3% річних у розмірі 1616,39 грн. (одну тисячу шістсот шістнадцять гривень 39 коп.), інфляційні втрати у розмірі 15 700,66 грн. (п'ятнадцять тисяч сімсот гривень 66 коп.) та витрати по сплаті судового збору в сумі 765,21 грн. (сімсот шістдесят п'ять гривень 21 коп.). Видати наказ.
3. Відмовити в задоволенні позову в частині стягнення пені у розмірі 14 346,55 грн., 3% річних в розмірі 1735,30 грн. та інфляційні втрати у розмірі 10 398,94 грн.
Відповідно до ч. 5 ст. 85 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Рішення оформлено і підписано, згідно із вимогами ст. 84 ГПК України, 30 червня 2017 року.
Суддя І. С. Горохов