вул. Симона Петлюри, 16, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua
"12" червня 2017 р. Справа № 911/285/17
Розглянувши матеріали справи за позовом Фонду комунального майна Вишгородського району
до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1
Приватного підприємства «Українська маркетингова группа»
за участю третьої особи яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Комунального закладу «Вишгородська центральна районна лікарня»
про витребування майна
Суддя Т.П. Карпечкін
В засіданні приймали участь:
від позивача: ОСОБА_2 (довіреність б/н від 03.02.2017 року);
від відповідача1: ОСОБА_3 (довіреність №16/05 від 16.05.2017 року);
від відповідача2: ОСОБА_3 (довіреність б/н від 11.05.2017 року);
від третьої особи: ОСОБА_4 (довіреність б/н від 23.02.2017 року).
обставини справи:
В провадженні Господарського суду Київської області знаходиться справа за позовом Фонду комунального майна Вишгородського району до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про витребування майна
Ухвалою Господарського суду Київської області від 31.01.2017 року порушено провадження у справі № 911/262/17 та призначено до розгляду на 27.02.2017 року.
В судове засідання 27.02.2017 року відповідач не з'явився, вимог ухвали Господарського суду Київської області від 31.01.2017 року не виконав, про причини неявки в судове засідання суд не повідомив. Розгляд справи відкладався до 13.03.2017 року.
В судовому засіданні 13.03.2017 року розгляд справи відкладався до 27.03.2017 року.
27.03.2017 року від представника відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи. В судове засідання 27.03.2017 року відповідач не з'явився, вимог ухвали Господарського суду Київської області від 31.01.2017 року не виконав.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 27.03.2017 року розгляд справи відкладався до 24.04.2017 року, у зв'язку з неявкою відповідача1, невиконанням останнім вимог ухвали Господарського суду Київської області від 31.01.2017 року, залученням на підставі ст. 24 ГПК України співвідповідача, залученням на підставі ст. 27 ГПК України третьої особи та необхідністю витребування нових доказів.
Зокрема, судом було залучено до участі у справі в якості співвідповідача Приватне підприємство «Українська маркетингова группа», яке було первісним орендарем спірного приміщення і така особа має відповідати за стан та схоронність спірного майна.
Крім того, судом встановлено, що Балансоутримувачем Димерської районної лікарні, в якій знаходиться спірне орендне приміщення є - Комунальний заклад «Вишгородська центральна районна лікарня», який відповідно до ОСОБА_2 приймання-передачі від 15.05.2013 року (Додаток №2 до Договору оренди № 13 від 15.05.2013 року) разом з Фондом комунального майна Вишгородського району (позивачем) передав частину приміщення колишнього актового залу, загальною площею 41,0 кв.м. Димерської районної лікарні Приватному підприємству «Українська маркетингова группа» (орендареві), відтак, рішення суду у даній справі може вплинути на права та обов'язки Вишгородської центральної районної лікарні. У зв'язку з чим, було залучено до участі у справі в якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Комунальний заклад «Вишгородська центральна районна лікарня».
18.04.2017 року від повивача надійшли письмові пояснення з додатками по суті спору. 21.04.2017 року через канцелярію суду від відповідача1 надійшло письмове клопотання про відкладення розгляду справи.
В судове засідання 24.04.2017 року відповідачі1, 2 та третя особа не з'явилися, відповідач1 вимог ухвали Господарського суду Київської області від 31.01.2017 року не виконав, відповідач2 та третя особа вимог ухвали Господарського суду Київської області від 27.03.2017 року не виконали, відповідач1 та третя особа про причини неявки в судове засідання суд не повідомили. Розгляд справи відкладався до 17.05.2017 року.
11.05.2017 року від відповідача2 надійшов відзив на позовну заяву, яким останній проти позову заперечує та просить суд у позові відмовити повністю.
17.05.2017 року представником відповідача2 подано додаткові заперечення на позов.
В судове засідання 17.05.2017 року, представники сторін та третьої особи з'явилися, однак третя особа вимоги ухвали Господарського суду Київської області від 27.03.2017 року не виконала. Розгляд справи відкладався до 07.06.2017 року. Також, ухвалою від 17.05.2017 року продовжено строк розгляду справи.
В судовому засіданні 07.06.2017 року оголошувалась перерва до 12.06.2017 року.
В судовому засіданні 12.06.2017 року позивач та третя особа позовні вимоги підтримали, відповідачі проти позову заперечували.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 82 Господарського процесуального кодексу України, рішення прийнято господарським судом за результатами оцінки доказів, поданих сторонами, у нарадчій кімнаті.
Згідно ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, після закінчення розгляду справи у судовому засіданні було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представникі сторін, дослідивши надані докази, господарський суд
Як вбачається з викладених у позові обставин, 15.05.2013 року між Фондом комунального майна Вишгородського району (позивач, Орендодавець) та Приватним підприємством «Українська маркетингова група» (ОСОБА_5) був укладений Договір оренди №13 нерухомого майна - частини приміщення колишнього актового залу загальною площею 41,0 кв.м в будівлі (літ. Г) Димерської районної лікарні, що розташована за адресою: Вишгородський район, селище Димер, вул. Революції, 320, та перебуває на балансі Комунального закладу «Вишгородська центральна районна лікарня» (Балансоутримувач), строком з 15.05.2013 року до 30.04.2016 року (надалі - Договір оренди).
Частину приміщення колишнього актового залу, загальною площею 41,0 кв.м в будівлі (літ. Г) Димерської районної лікарні, було передано позивачем і Балансоутримувачем Орендареві 15.05.2013 року, що підтверджується ОСОБА_2 приймання-передачі.
17.06.2013 року між позивачем, ОСОБА_5 (відповідачем2) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (відповідачем1) був укладений Договір про зміну сторони у Договорі оренди (надалі - Договір про зміну сторони), відповідно до п.1 якого зі згоди позивача ОСОБА_5 передає, а відповідач1, приймає на себе права та обов'язки сторони (ОСОБА_5) у Договорі оренди.
Позивач зазначає, що Договір про зміну сторони був укладений на строк до 31.03.2016 року, тобто за 1 місяць до закінчення основного договору, з метою в подальшому знов змінити сторону на попередню. Після укладення Договору про зміну сторони акт приймання-передачі нерухомого майна не було складено.
Позивач стверджує, що відсутність акту приймання-передачі між позивачем, Балансоутримувачем, ОСОБА_5 і відповідачем1 як сторін у Договорі оренди при зміні сторони свідчить про те, що при зміні сторони відповідач1 взагалі не набував права строкового платного користування майном, як це передбачено п. 2.1. Договору оренди, тобто від самого початку заволодів приміщенням з порушенням ст. 13 Закону України «Про оренду державного та комунального майна».
01.04.2016 року між позивачем, ОСОБА_5 та відповідачем1 була укладена Додаткова угода №1 «Про внесення змін до Договору про зміну сторони у Договорі оренди», відповідно якої строк дії Договору про зміну сторони був продовжений на термін дії Договору оренди (основного договору). Це призвело до того, що відповідач залишився стороною по основному Договору оренди, з усіма правами та обов'язками, передбаченими цим договором та діючим законодавством.
Позивач зазначає, що 30.04.2016 року строк дії Договору оренди закінчився, однак, відповідач не повернув позивачеві орендоване майно та продовжив користуватись приміщенням, чим порушив умови п. 2.7 Договору оренди, вимоги ст. 785 Цивільного кодексу України, ст. 17 Господарського кодексу України та ст. 27 Закону України «Про оренду державного та комунального майна».
Позивач в позові зазначає, що відповідач не підпадає під визначення, наведені у ч. 4 ст. 9 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», яка передбачає випадки укладення договору оренди без проведення конкурсу, тому новий договір оренди не міг бути укладений з відповідачем без застосування процедури конкурсу, про що також свідчить факт подачі відповідачем 19.05.2016 року заяви про участь у конкурсі на право укладення договору оренди того ж приміщення.
Відповідно до протоколу №12 від 27.05.2016 року конкурс проводився у присутності відповідача. Переможцем конкурсу визнана Фізична особа-підприємець ОСОБА_6, яка запропонувала більший розмір орендної плати.
Оскільки, відповідач не повернув позивачу і Балансоутримувачу об'єкт оренди, з метою досудового врегулювання спору 19.07.2016 року Балансоутримувач за узгодженням з позивачем надіслав відповідачеві1 претензію про порушення умов Договору оренди, яка залишена відповідачем1 без задоволення.
В позові позивач зазначає, що після закінчення строку оренди продовження оренди можливе лише за умови укладення додаткового договору на новий строк, тому орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди на новий строк зобов'язаний повідомити про це орендодавця до спливу строку договору оренди у строк, встановлений договором, а якщо він не встановлений договором, - в розумний строк. Умови договору оренди на новий строк встановлюються за домовленістю сторін. У разі недосягнення домовленості щодо плати та інших умов договору переважне право наймача на укладення договору припиняється.
Позивач зазначає, що відповідач не надсилав жодного листа до позивача з проханням про надання згоди на продовження договору оренди чи повідомленням про намір скористатися переважним правом на укладення договору на новий строк, що свідчить про відсутність у нього намірів користуватись майном.
Також позивач зазначає, що відповідно до ч. 4 ст. 9 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» орендодавець відмовляє в укладенні договору оренди в разі, якщо орган, уповноважений управляти майном, не дає згоди на укладання договору оренди. Фонд комунального майна Вишгородського району такої згоди не надавав, зокрема через те, що не отримував жодної заяви від відповідача1, що також вказує на порушення відповідачем1 діючих норм законодавства в сфері оренди державного та комунального майна.
Крім того, позивач стверджує про необхідінсть проведення оцінки майна, що необхідно для укладення договору на новий строк.
Згідно з п. 10.4. Типового договору оренди індивідуально визначеного (нерухомого або іншого) майна, що належить до державної власності, затвердженого наказом Фонду державного майна України від 23.08.2000 року № 1774, у разі відсутності заяви однієї із Сторін про припинення цього Договору або зміну його умов після закінчення строку його чинності протягом одного місяця Договір уважається продовженим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені цим Договором. Зазначені дії оформляються додатковим договором, який є невід'ємною частиною Договору при обов'язковій наявності дозволу органу, уповноваженого управляти об'єктом оренди.
Таким чином, у зв'язку з тим, що після закінчення строку Договору оренди не надано дозволу на продовження строку оренди, новий договір укладений не був, відповідач1 не має права займати орендоване приміщення.
З огляду на викладене позивач просить в позові витребувати нежитлове приміщення, а саме частину приміщення колишнього актового залу, загальною площею 41,0 кв. м. (літ.Г ) Димерської районної лікарні, що розташована за адресою: Київська область, Вишгородський район, селище Димер, вул. Революції, 320 з незаконного володіння відповідача - Приватного підприємця ОСОБА_1
Відповідачі в ході розгляду спору проти позову заперечували, посилаюсь на продовження дії Договору оренди у зв'язку з відсутністю заяви Орендодавця протягом місяця після закінчення Договору оренди про намір його припинити.
Дослідивши обставини спору, враховуючи надані сторонами у справі докази та пояснення судом встановлено наступне.
Як визначено ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Згідно зі ст. 510 Цивільного кодексу України сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор.
У зобов'язанні на стороні боржника або кредитора можуть бути одна або одночасно кілька осіб.
Якщо кожна із сторін у зобов'язанні має одночасно і права, і обов'язки, вона вважається боржником у тому, що вона зобов'язана вчинити на користь другої сторони, і одночасно кредитором у тому, що вона має право вимагати від неї.
Таким чином, в частині передачі майна в оренду Орендодавець є боржником, орендар є кредитором, відповідно в частині орендної плати навпаки.
Відповідно до ст. 512 Цивільного кодексу України кредитор (тобто ОСОБА_5) у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги), відповідний правочин з огляду на ст. 513 Цивільного кодексу України має вчинятись у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.
Таким чином, враховуючи, що 17.06.2013 року між позивачем (Орендодавцем), ОСОБА_5 (відповідачем2) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (відповідачем1) був укладений Договір про зміну сторони у Договорі оренди на строк до 31.03.2016 року, на відповідний період відбулась заміна сторони у зобов'язанні (за участю і погодженням всіх учасників правовідносин), відповідно ОСОБА_5 за Договором був відповідач1.
Враховуючи, що згідно з Додатковою угордою від 01.04.2016 року, укладеною за участю тих же сторін, внесено зміни до п. 6 Договору про зміну сторони у Договорі оренди в частині строку і визначено строк дії до закінчення дії Договору оренди, укладеного до 30.04.2016 року, відповідач1 мав статус ОСОБА_5 до закінчення дії Договору оренди.
При цьому, суд звертає увагу про відсутність підстав стверджувати про суборендні відносини між відповідачами, оскільки мала місце саме заміна сторони у зобов'язанні, тому відповідач2 у відповідний період не мав жодних прав чи зобов'язань щодо оренди спірного об'єкту, оскільки за погодженням з Орендодавцем відповідні права та зобов'язання були передані відповідачу1.
Оскільки, за Договором оренди відбулась заміна сторони у зобов'язанні і стороною (ОСОБА_5) був відповідач1, відповідач2 втратив на відповідний період будь-які права та обов'язки у спірних орендних відносинах, тому листування позивача з відповідачем2 у відповідний період не передбачає жодних правових наслідків.
Щодо посилань позивача на відсутність акту приймання-передачі майна в оренду відповідачу1, судом встановлено, що Орендодавцем майно передавалось первісному ОСОБА_5 (відповідачу2) за відповідним актом приймання-передачі, що свідчить про передачу майна у фактичне користування та володіння відповідача2.
Після чого, на виконання укладеного за участю позивача (Орендодавця) Договору про заміну сторони, 17.06.2013 року Приватне підприємство «Українська маркетингова група» (як фактичний володілець майна, ОСОБА_5) уклало з ФОП ОСОБА_1 Угоду про передачу майна в користування, відповідно до умов якої остання з 17.06.2013 року набула право строкового користування майном: частиною приміщення колишнього актового залу загальною площею 41,00 кв.м. в будівлі (літ Г) Димерської районної лікарні, що розташована за адресою: Вишгородський район, селище Димер, вул. Революції, 320.
Таким чином, враховуючи, що позивач (Орендодавець) передав відповідачу2 (первісному ОСОБА_5) спірне майно, який в свою чергу передав майно новому ОСОБА_5 (відповідачу1), враховуючи також, що майно первісним ОСОБА_5 (відповідачем2) Орендодавцю не поверталось за актом, відповідні обставини свідчать про фактичну передачу відповідачу1 об'єкту оренди.
З огляду на обставини спору, позивач вважає Договір оренди припиненим закінченням строку його дії 30.04.2016 року, оскільки мали місце заперечення Орендодавця проти його продовження на тих самих умовах, і в такому разі Договір оренди мав повторно переукладатись.
Оскільки Договір оренди не було укладено на новий строк, позивач стверджує, що з 01.05.2016 року відповідач1 безпідставно займає спірне приміщення, що є підставою для витребування майна з незаконного володіння відповідача1.
Статтею 763 Цивільного кодексу України визначено, що договір найму укладається на строк, встановлений договором.
Також, згідно з ч. 1 ст. 17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» термін договору оренди визначається за погодженням сторін. Термін договору оренди не може бути меншим, ніж п'ять років, якщо орендар не пропонує менший термін.
В даному випадку, Договір оренди було укладено на строк до 30.04.2016 року і з врахування Договору про заміну сторони та додаткової угоди до нього, в період з 17.06.2013 року по 30.04.2016 року ОСОБА_5 за таким Договором оренди був відповідач1.
Згідно зі ст. 764 Цивільного кодексу України якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.
Також, згідно з ч. 2 ст. 17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором.
Аналогічне положення відображене і в п.7.3 Договору оренди, яким передбачено, що у разі відсутності заяви однієї зі сторін про припинення або зміну цього договору протягом одного місяця після закінчення строку дії цього договору він вважається продовженим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені цим Договором.
Одночасно, ч. 3 ст. 17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» визначено, що після закінчення терміну договору оренди орендар, який належним чином виконував свої обов'язки за договором, має переважне право, за інших рівних умов, на укладення договору оренди на новий термін, крім випадків, якщо орендоване майно необхідне для потреб його власника. У разі якщо власник має намір використовувати зазначене майно для власних потреб, він повинен письмово попередити про це орендаря не пізніше ніж за три місяці до закінчення терміну договору.
У зв'язку з чим, суд зазначає, що продовження терміну договору оренди державного та комунального майна передбачено відповідними ч.ч. 2, 3 ст. 17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» в залежності від фактичних обставин. Тобто, в разі відсутності заперечень Орендодавця протягом одного місяця з моменту закінчення договору оренди (в даному випадку до 01.06.2016 року), чи повідомлення про намір змінити умови оренди (втой же строк) і за умови, що ОСОБА_5 продовжує користуватись майном, відповідні обставини свідчать про взаємне погодження сторонами подальших орендних відносин на тих самих умовах, що передбачає пролонгацію договору на той самий строк.
В разі, якщо Орендодавець виявив намір припинити орендні відносини з орендарем взагалі чи на існуючих умовах, про що мав протягом місяця надіслати ОСОБА_5 відповідне повідомлення, за умови, що майно повторно здається в оренду, Оредар поряд з іншими особами має право повторно взяти участь в конкурсі і має переважне право укладення договору оренди на новий термін, за інших рівних умов.
Тобто, ч. 3 ст. 17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» про переважне право застосовується в разі припинення договору оренди шляхом надіслання орендодавцем відповідного повідомлення орендарю.
У зв'язку з чим, суд не приймає посилання позивача на безумовну необхідність повторного проведення конкурсу в разі продовження строку дії Договору оренди.
Таким чином, нормами ч.2 ст.17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» визначено умови, за яких договір оренди вважається пролонгованим на строк, який був раніше встановлений, і на тих самих умовах, що були передбачені договором, відповідно для продовження дії договору не вимагається обов'язкового укладення нового договору або внесення змін до нього (п.4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 року №12 «Про деякі питання практики застосування законодавства про оренду (найм) майна».
Щодо посилання позивача на умови Типового договору оренди, згідно з ч. 4 ст. 179 Господарського кодексу України при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі: вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству; типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, чи у випадках, передбачених законом, іншим органом державної влади, коли сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови.
Як визначено ч. 2 ст. 10 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», укладений сторонами договір оренди в частині істотних умов повинен відповідати типовому договору оренди відповідного майна. Типові договори оренди державного майна розробляє і затверджує Фонд державного майна України, типові договори оренди майна, що належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності, затверджують відповідно Верховна Рада Автономної Республіки Крим та органи місцевого самоврядування.
Істотні умови договору оренди визначені в ч. 1 ст. 10 Закону України «Про оренду державного та комунального майна»: об'єкт оренди (склад і вартість майна з урахуванням її індексації); термін, на який укладається договір оренди; орендна плата з урахуванням її індексації;порядок використання амортизаційних відрахувань, якщо їх нарахування передбачено законодавством; відновлення орендованого майна та умови його повернення; виконання зобов'язань; забезпечення виконання зобов'язань - неустойка (штраф, пеня), порука, завдаток, гарантія тощо; порядок здійснення орендодавцем контролю за станом об'єкта оренди; відповідальність сторін; страхування орендарем взятого ним в оренду майна; обов'язки сторін щодо забезпечення пожежної безпеки орендованого майна.
Частинами 3, 4 ст. 10 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» передбачено, що за згодою сторін у договорі оренди можуть бути передбачені й інші умови. Умови договору оренди є чинними на весь строк дії договору і у випадках, коли після його укладення (приведення у відповідність з цим Законом) законодавством встановлено правила, які погіршують становище орендаря.
Таким чином, враховуючи, що порядок продовження договору оренди не визначений як істотна умова договору оренди, відповідні питання також врегульовані нормами ст. 764 Цивільного кодексу України, статтею 17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», відповідні положення Типового договору оренди в частині необхідності укладення додаткової угоди не є обов'язковими для сторін, якщо відповідні положення типового договору не відображені в укладеному договорі оренди.
В ході розгляду справи судом досліджено та встановлено, що позивач надсилав відповідачу1 листа від 10.02.2016 року № 26 з повідомленням про закінчення 31.03.2016 року Договору про заміну сторони.
Однак, відповідне повідомлення не містило наміру припинити орендні відносини і наведене в ньому питання про закінчення дії Договору про заміну сторони було врегульовано шляхом укладення тристоронньої додаткової угоди про продовження Догвору про заміну сторони до закінчення дії основного Договору оренди.
З наданих позивачем доказів вбачається, що на адресу ОСОБА_5 (відповідлача1) повідомлення про припинення Договору оренди надсилалось лише 23.06.2016 року № 165 (відповідний лист не містить посилань на поперньо надіслані попередження), також позивачем надано докази надіслання відповідачу1 телеграми 23.06.2016 року. Балансоутримувач надсилав відповідачу1 претензію 19.07.2016 року № 1100.
Таким чином, в період до 01.01.2016 року (сплину місячного строку для заперечень проти продовження Договору оренди) на адресу орендаря Орендодавцем та балансоутримувачем не надсилалось відповідних повідомлень.
З огляду на норму ч.2 ст.17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», істотне значення при направленні заяви про припинення або зміну договору має зміст такої заяви, оскільки вона обов'язково повинна бути спрямована на припинення або зміну умов договору оренди, та факт її отримання іншою стороною.
Також, позивач звертався до відповідача2 з листом від 10.02.2016 року № 27«Про надання інформації» в якому нагадував про закінчення Договору оренди 30.04.2016 року та прохання в термін до 15.03.2016 року в письмовій формі повідомити Фонд про наміри щодо оренди вищезгаданого приміщення на новий термін, однак не виявляв заперечень проти його продовження. Зміст відповідного листа не відображає намі Орендодавця про припинення чи зміну умов Договору оренди.
У відповідь на вказаний лист ПП «Українська маркетингова група» письмово повідомила про намір пролонгації оренди в порядку ст. 17 ЗУ «Про оренду державного та комунального майна» (лист від 17.02.2016 року вих. №13).
Листи позивача від 04.03.2016року № 75 та від 31.03.2016 року № 100, в яких мова йшла про необхідність переукладення Договору оренди після його закінчення, були адресовані відповідачу2 в період, коли відповідач2 не був стороною Договору оренди.
На адресу ОСОБА_5 за Договором оредни (відповідача1) відповідних попереджень не надходило.
Щодо надіслання повідомлення про припинення Договору оренди на адресу первісного ОСОБА_5 (який знов набув статусу орендаря з 01.05.2016 року), судом встановлено, що протягом місяця після закінчення строку Договору оренди, тобто в період з 01.05.2016 року по 01.06.2016 року, повідомлення про припинення Договору оренди закінченням строку його дії та необхідність укладення нового Договору оренди на новий строк, позивачем не надсилалося ні відповідачу1, ні відповідачу2, статус ОСОБА_5 якого підлягав відновленню з 01.05.2016 року.
Таким чином, оскільки ОСОБА_5 продовжував користуватись майном після 30.04.2016 року і Орендодавцем протягом місяця не надсилалось повідомлень про припинення Договору оренди,відповідне повідомлення не надсилалось належному ОСОБА_5 (відповілдачу1) і до 30.04.2016 року, з огляду на ст. 17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» та ст. 764 Цивільного кодексу України, Договір оренди є продовженим на той самий строк і на тих самих умовах.
Отже, Договір оренди нерухомого майна № 13 від 15.05.2013 року є пролонгований на строк, який був раніше встановлений, і на тих самих умовах.
Також, з огляду на умови Договору про заміну сторони, відповідний Договір передбачав заміну орендаря з відповідача2 на відповідача1 на період до 31.03.2016 року і після відповідної дати було б відновлено статус відповідача2 як орендаря за Договором оренди.
Однак, враховуючи умови Додаткової угоди № 1 від 01.04.2016 року, якою продовжено строк дії Договору про заміну сторони до закінчення Договору оренди нерухомого майна № 13 від 15.05.2013 року, укладеного до 30.04.2016 року, оскільки Договір оренди було пролонговано на новий строк, Договір про заміну сторони діє до закінчення Договору оренди.
При цьому, суд зазначає, що питання щодо правомірності укладення договору про заміну сторони Договору оренди не підлягає вирішенню в матеріалах даної справи, оскільки не заявлено в якості позовних вимог.
Відповідний Договір про заміну сторони (з додатковою угодою) згідно зі ст. 204 Цивільного кодексу України є правомірними і породжують обумовлені ними правові наслідки.
Також, відповідачі пояснили, що посилання на участь у конкурсі на право оренди нерухомого майна, що було оголошено та проведено Фондом комунального майна Вишгородського району на частину приміщення актового залу площею 41,00 кв.м. в будівлі Димерської районної лікарні, як на повідомлення про розірвання договору, є безпідставним оскільки, конкурс проводиться на вільне приміщення, тому відповідачі та інші учасники конкурсу були переконані, що ФКМ Вишгородського району пропонує в оренду ще одну вільну частину вказаного актового залу.
Щодо посилань позивача на не проведення відповідачем1 оцінки майна, суд зазначає, що таке не проведення не перешкоджає поновленню Договору оренди на новий строк, оскільки оцінка майна може бути проведена на виконання вимог закону в будь-який час протягом дії Договору оренди і бути підставою для коригування орендної плати у випадках, визначених законом.
Питання щодо зміну умов Договору оренди, в тому числі коригування орендної плати, може бути вирішено Орендодавцем в порядку ст. 651 Цивільного кодексу України, що є предметом окремого спору.
Крім того, з огляду на викладені у позові обставини, позивач просить витребувати орендоване майно з незаконного володіння відповідача1 - Приватного підприємця ОСОБА_1
Однак, вимога про витребування майна з незаконного володіння передбачена відповідними ст.ст. 387, 388 Цивільного кодексу України, які застосовуються в разі подання віндикаційного позову (позову неволодіючого власника про витребування майна від володіючого не власника, що не пов'язано з договірними відносинами).
Однак, в даному випадку відповідач1 володіє майном на підставі Договору оренди і зобов'язання про повернення майна з оренди виникає з договірних орендних відносин як зобов'язання повернути майно після закінчення дії Договору, що врегульовано відповідними ст.. 785 Цивільного кодексу україни та ст. 27 Закону України «Про оренду державного та комунального майна».
Враховуючи, що Договір оренди пролонговано на новий строк, орендоване майно правомірно перебуває у володінні та користуванні ОСОБА_5, тому у Орендодавця відсутні підстави для вимоги про повернення йому орендованого майна.
Відповідно до статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Згідно зі статтею 33 цього ж Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. В силу вказаної норми предметом доказування є обставини, які свідчать про дійсні права та обов'язки сторін у справі та складаються з фактів, якими позивач обґрунтовує підстави позову, та фактів, якими відповідач обґрунтовує заперечення проти позову.
Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ст. 34 ГПК України).
За наслідками розгляду спору суд дійшов висновку про безпідставність та недоведеність позовних вимог, тому позов задоволенню не підлягає.
Керуючись статтями 32-34, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
В задоволенні позову відмовити повністю.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повне рішення складено: 30.06.2017 р.
Суддя Т.П. Карпечкін