27 червня 2017 року Справа № 915/489/16
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючий суддя: судді:Алєєва І.В. (доповідач), Дроботова Т.Б., Рогач Л.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу
Військової частини НОМЕР_1
на постановуОдеського апеляційного господарського суду від 31.08.2016
у справі№915/489/16 Господарського суду Миколаївської області
за позовомДержавного підприємства "Львівський державний авіаційно-ремонтний завод"
до Військової частини НОМЕР_1
простягнення 21975,93грн.,
за участю представників сторін:
від позивача:не з'явився;
від відповідача:не з'явився
Рішенням господарського суду Миколаївської області від 18.05.2016, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 31.08.2016 у справі №915/489/16, позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Військової частини НОМЕР_1 на користь Державного підприємства "Львівський державний авіаційно-ремонтний завод" 11542,73грн. - основний борг, 864,01грн. - 3% річних та 9568,92грн. - інфляційні нарахування. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат. В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Відповідач, Військова частина НОМЕР_1 , з прийнятими судовими актами попередніх інстанцій не погодився та звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою разом з клопотанням про відновлення пропущеного процесуального строку на її подання, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
Ухвалою Вищого господарського суду України від 30.05.2017 задоволено клопотання скаржника про поновлення строку на подання касаційної скарги, відновлено строк на її подання, зазначена касаційна скарга прийнята до провадження та призначена до розгляду.
Ухвалою від 13.06.2017 Вищий господарський суд України відклав розгляд касаційної скарги.
У письмовому відзиві на касаційну скаргу позивач просив оскаржувані судові акти залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.
В призначене судове засідання касаційної інстанції 27.06.2017 позивач та відповідач уповноважених представників не направили. Явка не визнавалась обов'язковою.
Перевіривши правильність застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, проаналізувавши доводи з цього приводу, викладені в касаційній скарзі, Вищий господарський суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги Військової частини НОМЕР_1 .
Як було встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, 19.08.2013 між Військовою частиною НОМЕР_2 (замовник) та Державним підприємством "Львівський державний авіаційно-ремонтний завод" (виконавець) укладений договір закупівлі послуг щодо експлуатації авіаційної техніки №5/34/356, відповідно до умов якого виконавець зобов'язується надати послуги у терміни відповідно до Специфікації послуг (Додаток №1 до цього Договору), а замовник - прийняти й оплатити ці послуги.
Ціна договору становить 11 542,73грн. з ПДВ та залишається незмінною до повного виконання сторонами зобов'язань за договором (п. 3.1 договору).
Відповідно до п. 7.1 договору у разі невиконання або неналежного виконання своїх зобов'язань за договором сторони несуть відповідальність, передбачену законами та цим договором.
Пунктом 7.3 договору визначений розмір збитків, а також неустойки, який підлягає відшкодуванню замовником за несвоєчасність грошових розрахунків, не може бути більшим за суму заборгованості, скоригованої на офіційний індекс інфляції за відповідний період (час прострочення).
Також господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що згідно виконання вимог спільної директиви МО України та ГШ ЗС України від 13.10.2014 №Д-322/1/36ДСК "Про проведення додаткових організаційних заходів у ЗС України у 2014 році" військова частина НОМЕР_2 (м. Севастополь) перейшла на нове умовне найменування - військова частина НОМЕР_1 .
На виконання умов договору виконавець надав замовнику обумовлені договором послуги (що підтверджується актом приймання послуг від 16.09.2013 на суму 11 542,73грн., який підписаний уповноваженими представниками та скріпленим печатками сторін) та виставив рахунок-фактуру від 16.09.2013 №1034 на оплату послуг з діагностування стикових накладок кілів МіГ-29 №2960728126, 2960731217.
Позивач неодноразово направляв відповідачу претензії (від 17.02.2014 №07/220, від 13.11.2014 №07/1532, від 27.02.2015 №07-20/484) з вимогою погасити заборгованість. В свою чергу, останні у відповіді (лист від 19.12.2014 за №865) на претензії зазначив, що оплата суми боргу буде здійснена після відкриття особових рахунків та надходження коштів.
Посилаючись на невиконання відповідачем взятого на себе за вищезазначеним договором обов'язку щодо оплати отриманих послуг, позивач звернувся до господарського суду Миколаївської області з даною позовною заявою.
Згідно з ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
У відповідності зі ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, з врахуванням вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Статтею 193 ГК України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Відповідно до ст.ст. 526, 629 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно з ч. 1 ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Відповідно до ч. 1 ст. 903 ЦК України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Як вже зазначалось вище та це було встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, виконавець надав замовнику обумовлені договором послуги (що підтверджується актом приймання послуг від 16.09.2013 на суму 11 542,73грн., який підписаний уповноваженими представниками та скріпленим печатками сторін), проте не сплачені відповідачем, що не спростовувалось останнім.
Посилання відповідача стосовно того, що заборгованість не сплачена у зв'язку із відсутністю відповідного фінансування, не приймається до уваги судом касаційної інстанції, оскільки відсутність бюджетних коштів не виправдовує відповідача і не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення договірного зобов'язання. Аналогічної позиції дотримується Верховний Суд України у своїй постанові від 15.05.2012 у справі №11/446 та Європейський суд з прав людини у справі "Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України" від 18.10.2005 (заява №70297/01).
Беручи до уваги вищевикладене, господарські суди попередніх інстанцій дійшли вірного та обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення основної суми боргу.
В статтях 610, 611 ЦК України закріплено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Враховуючи приписи чинного законодавства та встановлені судами першої та апеляційної інстанції обставини справи, судова колегія касаційної інстанції вважає, що оскільки в процесі судового розгляду судами встановлено факт прострочення виконання відповідачем грошових зобов'язань перед позивачем, нарахування позивачем інфляційних втрат та відсотків річних є обґрунтованим, розрахунок яких перевірений господарськими судами попередніх інстанцій.
Вищий господарський суд України, на підставі встановлених попередніми судовими інстанціями фактичних обставин справи, з'ясованих судами з урахуванням наданих доказів та наявних матеріалів справи, перевіривши застосування ними норм матеріального та процесуального права, погоджується з висновками останніх про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог.
В силу приписів ст. 1117 ГПК України, касаційна інстанція не має права сама встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові місцевого чи апеляційного господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
Таким чином, у касаційної інстанції відсутні процесуальні повноваження щодо переоцінки фактичних обставин справи, встановлених під час розгляду справи місцевим господарським судом та під час здійснення апеляційного провадження.
Щодо викладених в касаційній скарзі інших доводів, то вони вже були обґрунтовано спростовані судом апеляційної інстанції, і колегія суддів касаційної інстанції погоджується з викладеними в оскаржуваній постанові мотивами відхилення доводів скаржника, у зв'язку з чим підстави для скасування постанови Одеського апеляційного господарського суду від 31.08.2016 у справі №915/489/16 відсутні.
Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119-11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -
Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 31.08.2016 у справі №915/489/16 - залишити без змін, а касаційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 - без задоволення.
Головуючий суддя (доповідач) І.В. Алєєва
Суддя Т.Б. Дроботова
Суддя Л.І. Рогач