Харківський окружний адміністративний суд 61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua
м. Харків
30 червня 2017 р. 10:53 год. справа № 820/2178/17
Харківський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Біленського О.О.,
при секретарі судового засідання - Король Д.О.,
за участі:
представника позивача - не прибув,
представника відповідача - ОСОБА_1,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського окружного адміністративного суду адміністративну справу за позовом Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Харківського приватного навчально-виховного комплексу "Вересень" Харківської області про стягнення адміністративно - господарських санкцій та пені, -
До Харківського окружного адміністративного суду звернулась Харківське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів з адміністративним позовом до Харківського приватного навчально-виховного комплексу "Вересень" Харківської області про стягнення адміністративно - господарських санкцій за незайняті робочі місця, призначені для працевлаштування інвалідів та пені у сумі 13710,88 грн..
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідно до звіту відповідача про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2016 рік форми 10-ПІ, середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу підприємства у 2016 році становила 42 особи. Відповідно до ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" №875-ХІІ від 21.03.1991 року (далі - Закон України №875-ХІІ), у відповідача в 2016 році норматив для працевлаштування інвалідів складає 2 робочих місця. Фактично, згідно даних, наданих відповідачем у звіті, середньооблікова чисельність інвалідів - штатних працівників на підприємстві становить 1 особу. Отже, відповідачем не виконано норматив 1 робоче місце по працевлаштуванню інвалідів. Розмір середньорічної заробітної плати на підприємстві за 2016 рік становить 13542,86 грн. Таким чином, сума адміністративно-господарських санкцій за незайняті робочі місця, призначені для працевлаштування інвалідів у 2016 році, становить 13542,86 грн. та пеня за несвоєчасну сплату адміністративно - господарських санкцій 168,02 грн. Позивач, посилаючись на норми ст.ст. 18, 19, 20 Закону України №875-ХІІ просив суд задовольнити позовні вимоги про стягнення адміністративно - господарських санкцій за незайняті робочі місця. Оскільки, станом на день звернення до суду відповідачем добровільно не відшкодована сума заборгованості, просив суд стягнути суму адміністративно-господарських санкцій.
Представник позивача в судове засідання не прибув, 26.06.2017 року до канцелярії Харківського окружного адміністративного суду надав клопотання про розгляд справи без участі представника позивача на підставі наявних матеріалів справи. За таких умов, відповідно до ст.128 КАС України, враховуючи клопотання представника позивача, виходячи з рівності сторін в адміністративному судочинстві, суд вважає за можливе розглянути справу на підставі наявних у ній доказів без участі представника позивача.
Представник відповідача у судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечував, посилаючись на те, що упродовж року Харківський приватний навчально-виховний комплекс "Вересень" Харківської області виділило і створило робочі місця для працевлаштування інвалідів. Згідно Постанови КМУ від 31.01.2007 р. № 70 “Про реалізацію статей 19 і 20 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” та “Порядку подання підприємствами, установами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для їх працевлаштування” Харківський приватний навчально-виховний комплекс "Вересень" Харківської області повідомляв Харківський міський центр зайнятості про потребу у працівниках, у тому числі і у інвалідах протягом 2016 року, але центр зайнятості не направляв на підприємство інвалідів для працевлаштування. Крім того, позивачем не встановлено фактів відмови у працевлаштуванні направлених на вакантні посади інвалідів та не створення робочих місць для інвалідів. З огляду на наведене просив відмовити в задоволенні позову.
Суд, вислухавши пояснення представника відповідача, дослідивши матеріали справи, надані докази у їх сукупності, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, встановив наступне.
Відповідно до ст.19 Закону України №875-ХІІ встановлено, що для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця. Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення. Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 цього Закону.
Згідно з положеннями ст.18 Закону України №875-ХІІ, забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості. Підбір робочого місця здійснюється переважно на підприємстві, де настала інвалідність, з урахуванням побажань інваліда, наявних у нього професійних навичок і знань, а також рекомендацій медико-соціальної експертизи. Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Судом встановлено, що відповідно до Звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів, форми 10-ПІ затвердженої Наказом Міністерства праці України №42 від 10.02.2007 року, за 2016 рік середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу Харківського приватного навчально-виховного комплексу "Вересень" Харківської області склала 42 особи. Також, згідно даних, наданих відповідачем у звіті, середньооблікова чисельність інвалідів - штатних працівників на підприємстві становить 1 особу при нормативі для працевлаштування інвалідів 2 робочих місця.
Таким чином, у відповідача було в наявності 1 вакантне робоче місце для працевлаштування інвалідів.
При цьому, відповідач протягом 2016 року вказував наявні вакансії для працевлаштування інвалідів, відповідно до наявних в матеріалах справи звітів про наявність вакансій форми статистичної звітності №3-ПН затвердженої Наказом Державного комітету статистики №420 від 19.12.2005 року та Наказом Міністерства соціальної політики України №316 від 31.05.2013 року, які відповідач надавав до Харківського міського центру зайнятості, що підтверджується копіями звітів, наявними в матеріалах справи.
Також, під час розгляду справи, позивачем не доведено факту відмов у працевлаштуванні інвалідів з боку відповідача.
Вказані факти підтверджуються інформацією Харківського міського центру зайнятості №ХМЦЗ-03-5208 від 25.04.2017 року.
Статтею 20 Закону України №875-ХІІ визначено обов'язок підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачувати відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом.
Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.
Адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій інвалідів, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону. При цьому до правовідносин із стягнення адміністративно-господарських санкцій, передбачених цим Законом, не застосовуються строки, визначені статтею 250 Господарського кодексу України
Проаналізувавши положення Закону України №875-ХІІ, суд дійшов висновку, що на підприємстві лежить лише обов'язок щодо подачі до державної служби зайнятості інформації, необхідної для організації працевлаштування інвалідів.
Відповідно до ч.3 ст.18-1 цього Закону, саме державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації та знань, з урахуванням його побажань.
Оскільки ст.20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» встановлена відповідальність за меншу кількість працюючих інвалідів, ніж це передбачено нормативом робочих місць, з урахуванням положень ст. 18, 18-1 цього Закону стосовно обов'язку державних органів щодо працевлаштування інвалідів, і відсутність аналогічного обов'язку у підприємств, установ, організацій, то відповідальність підприємства може наступити тільки у разі безпідставної відмови у працевлаштуванні інвалідів.
Судом встановлено, що відповідач діяв в межах визначених законодавством України, а саме своєчасно звітував до Харківського міського центру зайнятості про наявність вакансій для працевлаштування інвалідів та не відмовляв інвалідам у працевлаштуванні, вказаний факт не спростований позивачем під час розгляду справи.
Таким чином відповідачем були у повному обсязі виконані вимоги Закону України №875-ХІІ щодо прийняття заходів для працевлаштування інвалідів, а позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Крім того, відповідно до ч.1 ст. 217 ГК України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки.
Приписами ч.1 ст. 218 ГК України визначено, що підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
Відповідно до ч. 2 цієї статті, зокрема, встановлено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для пропущення господарського правопорушення.
Статтею 238 Господарського кодексу України передбачено, що за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб'єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідацію його наслідків.
Таким чином, адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до учасника господарських відносин за порушення ним правил, встановлених законодавчими актами, при наявності в діях суб'єкту господарювання вини у вчиненні такого порушення та якщо ним не приймались заходи, спрямовані на недопущення господарського правопорушення.
Враховуючи вищевикладене, з огляду на надані докази, суд вважає, що Харківським приватним навчально-виховним комплексом "Вересень" Харківської області вжито усіх залежних від нього заходів щодо створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, і на нього не може бути покладена відповідальність за не направлення уповноваженими органами необхідної кількості інвалідів для працевлаштування.
Відповідно до частини 4 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України у справах, в яких позивачем є суб'єкт владних повноважень, а відповідачем - фізична чи юридична особа, судові витрати, здійснені позивачем, з відповідача не стягуються.
Керуючись ст.ст. 17, 50, 160-163, 167, 185, 186 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
В задоволенні адміністративного позову Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Харківського приватного навчально-виховного комплексу "Вересень" Харківської області про стягнення адміністративно - господарських санкцій та пені - відмовити.
Постанова може бути оскаржена до Харківського апеляційного адміністративного суду.
Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення протягом десяти днів з дня її проголошення, у разі застосування судом частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 Кодексу адміністративного судочинства України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Постанова або ухвала суду першої інстанції, якщо інше не встановлено цим Кодексом, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо воно не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Постанова у повному обсязі виготовлена 30.06.2017 року.
Суддя Біленський О.О.