30 січня 2017 р. Справа № 804/7193/16
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого суддіОСОБА_1
при секретаріОСОБА_2
за участю:
представника позивача представника відповідача ОСОБА_3 ОСОБА_4
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпро адміністративну справу за позовом Комунального підприємства "Кривбасводоканал" до Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області про визнання протиправною та скасування постанови про накладення штрафу,-
Комунальне підприємство "Кривбасводоканал" (далі-КП «Кривбасводоканал», підприємство, позивач) звернулось до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області із позовними вимогами щодо визнання протиправною та скасування постанови про накладення на КП «Кривбасводоканал» штрафу за № 533/4.1-8/409 від 08.12.2016р.
Представник позивача, що прибув у судове засідання позов підтримав та надав пояснення, аналогічні доводам, викладеним у позовній заяві.
Позовні вимоги обгрунтовані тим, що прийнята Головним управлінням Держпраці у Дніпропетровській області постанова про накладення на підприємство штрафу винесена відповідачем протиправно та підлягає скасуванню. Так, позивач зазначає, що підставою для винесення спірної постанови стали матеріали проведеної контролюючим органом перевірки, за результатами якої Головним управлінням Держпраці у Дніпропетровській області встановлено порушення підприємством вимог чинного трудового законодавства у вигляді не нарахування та не виплати індексації заробітної плати у період березень-травень 2016р. працівникові ОСОБА_5 При цьому позивач зауважує, що невиплата індексації за весь період з березня по травень 2016 року склала 58, 88 грн. та у вересні 2016 року позивачем проведено донарахування, а виплата проведена у повному розмірі з урахуванням компенсації за несвоєчасно виплачену заробітну плату.
Представник відповідача у судовому засіданні проти задоволення позову заперечувала, надавши обгрунтування аналогічні доводам, викладеним у запереченнях на позов.
Позиція відповідача відображена у запереченнях на позов та аргументована правомірністю оскаржуваної постанови про накладення штрафу. Представник відповідача зазначила, що фактично КП «Кривбасводоканал» не заперечує той факт, що підприємством не було проведено індексацію заробітної плати ОСОБА_5 за період з березня по травень 2016 року, що, на думку відповідача, свідчить про обгрунтованість висновків Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області про порушення позивачем вимог ст. 95 Кодексу законів про працю України, ст. 33 Закону України «Про оплату праці», п. 10-2 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1078 від 17.07.2003р. З огляду на наведене, відповідач вважає, що ним на підставі п. 54 п. 4 Положення про Державну службу України з питань праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №96 від 11.02.2015р. та абз. 4 ч. 2 ст. 265 Кодексу законів про працю України було правомірно застосовано до КП «Кривбасводоканал» штрафні санкції згідно постанови за № 533/4.1-8/409 від 08.12.2016р., тому, на думку відповідача, підстави для скасування зазначеної постанови - відсутні.
Суд, заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши обставини, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, дослідивши докази, якими вони обґрунтовуються, виходячи із системного аналізу положень чинного на момент виникнення спірних правовідносин законодавства та матеріалів справи, дійшов висновку, що позов задоволенню не підлягає, мотивуючи це наступним.
Матеріалами справи підтверджується, що у період з 22.09.2016р. по 23.09.2016р. на підставі наказу №1288-П від 09.09.2016р. та направлення на перевірку №342/4.7-6 від 09.09.2016р. за згодою Держпраці №9008/4.1/4.2-ДП-16 від 02.09.2016р. за листом Управління праці та соціального захисту населення виконкому Криворізької міської ради №М-416-П від 05.08.2016р. про розгляд звернення ОСОБА_5 фахівцями Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області була проведена документальна позапланова перевірка КП «Кривбасводоканал» з питань додержання суб'єктами господарювання законодавства про працю та загальнообов'язкове державне соціальне страхування з питання не проведення індексації заробітної плати ОСОБА_5, за результатами якої відповідачем складено Акт перевірки № 404/4.7-6 від 23.09.2016р. (далі-акт перевірки).
Згідно з висновками, викладеними в акті перевірки №404/4.7-6 від 23.09.2016р., перевіркою встановлено порушення вимог чинного трудового законодавства, а саме:
«Перевіркою встановлено, що ОСОБА_5 працювала на КП «Кривбасводоканал» починаючи з 08.02.1991р. З 01.01.2015р. до 09.03.2016р. з окладом 1540, 00 грн. ОСОБА_5 прцювала за посадою «Черговий бюро перепусток Електротехнічної лабораторії». На підставі особистої заяви та наказу від 03.03.2016р. №111/1 ОСОБА_5 була переведена Контролером водопровідного господарства з окладом 2645, 00 грн. згідно наданих табуляграм за березень, квітень та травень 2016р. індексація заробітної плати ОСОБА_5 не проводилась. Індексація заробітної плати була нарахована в червні 2016 року у розмірі 26,75 грн.
Відповідно до наданого пояснення, останнє підвищення тарифів (окладів) працівників КП «Кривбасводоканал» було проведено у вересні 2015 року.»
Отже, за підсумками проведеної перевірки контролюючий орган дійшов висновку про порушення підприємством вимог ст. 95 Кодексу законів про працю України, статті 33 Закону України «Про оплату праці», п. 10-2 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1078 від 17.07.2003р., з огляду на те, що з 09.03.2016р. ОСОБА_5 працювала на новій посаді, останнє підвищення окладу за цією посадою було у вересені 2015 року, індексація за цією посадою проводилась, однак індексація заробітної плати ОСОБА_5 не проводилась.
На підставі акта перевірки та у відповідності до положень підпункту 7 пункту 6 Положення про Державну інспекцію України з питань праці, затвердженого Указом Президента України від 06.04.2011 року № 386, головним державним інспектором відділу з питань додержання законодавства про працю застрахованих осіб, зайнятість, працевлаштування інвалідів та з питань дитячої праці у Криворізькому регіоні ОСОБА_6 було винесено припис за №189/4.7-6 від 23.09.2016р. щодо усунення у строк до 24.10.2016р. встановлених в ході проведеної перевірки порушень КП «Кривбасводоканал» вимог чинного трудового законодавства (п. 10-2 та абз. 8 п. 4 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1078 від 17.07.2003р.).
Даним приписом Головне управління Держпраці у Дніпропетровській області висунуто до підприємства вимоги:
- привести у відповідність до чинного законодавства України проведення індексації заробітної плати працівників відповідно до п. 10-2 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1078 від 17.07.2003р. у відношенні звільненої ОСОБА_5;
-відповідно до вимог абз. 8 п. 4 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1078 від 17.07.2003р. забезпечити проведення компенсації за несвоєчасну виплату сум індексації звільненій ОСОБА_5
Також у даному приписі відповідач зазначив про необхідність письмового повідомлення підприємства щодо виконання вимог припису з наданням копій підтверджуючих документів у строк 24.10.2016р., зауваживши, що невиконання вимог припусу тягне за собою накладення штрафних санкцій.
12.10.2016р. Головним управлінням Держпраці у Дніпропетровській області винесено постанову про накладення штрафу уповноваженими особами за №404/4.7-6/225, згідно з якою відповідачем на підставі акту перевірки та п.п. 54 п. 4 Положення про Державну службу України з питань праці, затвердженою постановою Кабінету Міністрів України №96 від 11.02.2015р. і абз. 4 ч. 2 ст. 265 Кодексу законів про працю України застосовано до КП «Кривбасводоканал» штрафну санкцію (накладено штраф) у розмірі 14 500, 00 грн.
Правомірність винесеної відповідачем постанови про накладення на КП «Кривбасводоканал» штрафу за № 533/4.1-8/409 від 08.12.2016р. є предметом розгляду даної адміністративної справи.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам та вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд зазначає наступне.
Стаття 68 Конституції України передбачає, що кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України, законів України.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Функція управління з питань праці в Україні здійснюється Державною службою України з питань праці.
Указом Президента України № 386/2011 від 06.04.2011р. затверджено Положення про Державну інспекцію України з питань праці (далі - Держпраця).
Відповідно до пункту 1 Положення № 386/2011 Державна інспекція України з питань праці є центральним органом виконавчої влади, входить до системи органів виконавчої влади і забезпечує реалізацію державної політики з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням, на випадок безробіття в частині призначення нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб.
Як передбачено пунктом 3 Положення № 386/2011 одним із основних завдань Держпраці України є реалізація державної політики з питань державного нагляду та контролю за дотриманням законодавства про працю.
Підпунктом 1 пункту 4 Положення № 386/2011 встановлено, що Держпраці України відповідно до покладених на неї завдань здійснює державний нагляд та контроль за додержанням підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами, які використовують найману працю та працю фізичних осіб, ОСОБА_1 міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування законодавства про працю з питань трудових відносин, надання гарантій і компенсацій.
Згідно підпункту 5 пункту 6 Положення № 386/2011 Держпраці України для виконання покладених на неї завдань має право здійснювати безперешкодно перевірки у виробничих, службових та адміністративних приміщеннях роботодавців, а також перевірки робочих місць працівників, розташованих поза цими приміщеннями, з метою нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, ознайомлюватися під час проведення перевірок з інформацією, документами і матеріалами та одержувати від роботодавців, необхідні для виконання повноважень Держпраці України копії або витяги з документів, ведення яких передбачено законодавством про працю (у тому числі з питань, передбачених підпунктом 1 пункту 4 цього Положення) та законодавством про зайнятість.
Відповідно до пункту 7 Положення про Державну службу України з питань праці затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 №96, Держпраці здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи.
Право проведення перевірок мають посадові особи (інспектори) Держпраці та її територіальних органів, які відповідно до своїх посадових обов'язків мають повноваження державного інспектора з питань праці.
Безпосередньо повноваження, спрямовані на реалізацію державної політики з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю здійснюють державні інспектори управління з питань праці.
Основним нормативним актом при проведенні останніми перевірок господарюючих суб'єктів та з метою впорядкування організації та здійснення державного нагляду та контролю органами Державної служби України з питань праці є Порядок проведення перевірок посадовими особами Державної інспекції України з питань праці та її територіальних органів, затверджений у відповідно до підпункту 5 пункту 4 Положення про Міністерство соціальної політики України, затвердженого Указом Президента України від 06 квітня 2011 року N 389 за наказом Міністерства соціальної політики України № 390 від 02.07.2012 року, що зареєстрований в Міністерстві юстиції України 30 липня 2012 року за N 1291/21603 (далі - Порядок №390).
Відповідно до частин 1, 2, 3 Порядку N 390 від 02.07.2012 року, він встановлює процедуру проведення Державною інспекцією України з питань праці та її територіальними органами перевірок додержання законодавства з питань праці у межах повноважень, визначених Конвенціями Міжнародної організації праці N 81 1947 року про інспекцію праці у промисловості й торгівлі, ратифікованою Законом України від 08 вересня 2004 року N 1985-IV, та N 129 1969 року про інспекцію праці в сільському господарстві, ратифікованою Законом України від 08 вересня 2004 року N 1986-IV, Законом України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності", постановою Кабінету Міністрів України від 17 листопада 2010 року N 1059 "Про затвердження критеріїв, за якими оцінюється ступінь ризику від провадження господарської діяльності суб'єктами господарювання у частині додержання вимог законодавства про працю та визначається періодичність здійснення планових заходів державного нагляду (контролю)", Положенням про Державну інспекцію України з питань праці, затвердженим Указом Президента України від 06 квітня 2011 року N 386.
У відповідності до п. 1 Порядку № 390, порядок встановлює процедуру проведення перевірок додержання законодавства з питань праці у межах повноважень, визначених, зокрема Конвенціями Міжнародної організації праці № 81 1947 року про інспекцію праці у промисловості й торгівлі, ратифікованою Законом України від 08 вересня 2004 року № 1985-1V та № 129 1969 року про інспекцію праці в сільському господарстві, ратифікованою Законом України від 08 вересня 2004 року № 1986-ІV.
У відповідності до ст. 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною ОСОБА_1 України, є частиною національного законодавства України.
Держпраці та Головне управління Держпраці у Дніпропетровській області у своїй діяльності керується Конституцією України та законами України, указами Президента України та постановами Верховної ОСОБА_1 України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, нормативно-правовими актами Міністерства соціальної політики України, іншими актами законодавства України, а також положеннями.
Право проведення перевірок мають посадові особи Держпраці України та її територіальних органів, які відповідно до своїх посадових обов'язків мають повноваження державного інспектора з питань праці, на проведення перевірок.
У віжповідності до положень п.3 Порядку №390 - інспектор може проводити планові та позапланові перевірки, які можуть здійснюватися за місцем провадження господарської діяльності суб'єкта господарювання або його відокремлених підрозділів або у приміщенні органу державного нагляду (контролю) у випадках, передбачених Законом України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності".
Позапланова перевірка проводиться незалежно від кількості раніше проведених перевірок за наявності підстав, визначених Законом України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності".
Позапланові перевірки за зверненнями фізичних та юридичних осіб про порушення суб'єктами господарювання вимог законодавства про працю та загальнообов'язкове державне соціальне страхування здійснюються за наявності згоди Держпраці України на їх проведення. Інспекторам забороняється виступати посередниками, арбітрами чи експертами під час розгляду трудових спорів.
За результатами перевірки складається акт перевірки. У разі виявлення порушень законодавства про працю та загальнообов'язкове державне соціальне страхування вносяться приписи про усунення виявлених порушень, вживаються заходи щодо притягнення до відповідальності винних осіб згідно із вимогами чинного законодавства. Рішення Інспектора може бути оскаржене у порядку, встановленому законодавством (п. 7, 8 Порядку №390).
Відповідно до частини 6 статті 7 Закону України “Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності” - за результатами здійснення планового або позапланового заходу посадова особа органу державного нагляду (контролю), у разі виявлення порушень вимог законодавства, складає акт.
Відповідно до Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» від 05.04.2007 №877-V передбачено, що за результатами кожної перевірки обов'язково складається акт перевірки, а в разі виявлення порушень законодавства про працю - припис щодо їх усунення. Акт - документ, складений посадовою особою Головного управління, що підтверджує будь-які встановлені факти порушення законодавства про працю. Припис - обов'язкова для виконання у визначені строки письмова вимога посадової особи органу державного нагляду (контролю) суб'єкту господарювання щодо усунення порушень вимог законодавства. Припис про усунення порушення законодавства про працю є індивідуальним актом та не передбачає застосування санкцій щодо суб'єкта господарювання. Припис підлягає обов'язковому виконанню суб'єктом господарювання з письмовим повідомленням про вжиті ним в установлений термін заходи. Інспектор має право приписати вимогу щодо приведення самого факту відповідно до вимог законодавства про працю.
Судом встановлено, що контролюючим органом при проведенні перевірки виконані приписи вищевказаних норм. Підприємством акт перевірки підписаний без зауважень та отриманий, про що свідчить відповідна відмітка на такому акті перевірки. Припис Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області КП «Кривбасводоканал» в адміністративному або судовому порядку не оскаржувався.
Стосовно виявлених в ході проведеної відповідачем перевірки порушень підприємством вимог трудового законодавства, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.
Частина 1 статті 94 Кодексу законів про працю України визначає, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Економічні, правові та організаційні засади оплати праці працівників, які перебувають у трудових відносинах, на підставі трудового договору з підприємствами, установами, організаціями усіх форм власності та господарювання, а також з окремими громадянами та сфери державного і договірного регулювання оплати праці визначає Закон України «Про оплату праці» від 24.03.1995 року № 108/95-ВР.
Як зазначено у статті 1 Закону України «Про оплату праці» від 24.03.1995 року № 108/95-ВР, заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства.
Відповідно до статті 24 Закону України «Про оплату праці» від 24.03.1995 року № 108/95-ВР - заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше 2 (двох) разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує 16-ти (шістнадцяти) календарних днів, та не пізніше 7-ми (семи) днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.
У разі, коли день виплати заробітної плати збігається з вихідним, святковим або неробочим днем, заробітна плата виплачується напередодні.
Відповідні норми кореспондуються і в положенні ст. 115 Кодексу законів про працю України.
Статтею 116 Кодексу законів про працю України визначено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.
В разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку (ст. 117 КЗпП України).
Обов'язок здійснення контролю за додержанням законодавства про оплату праці покладено на центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю (пункт 1 частини 1 статті 35 Закону України «Про оплату праці» від 24.03.1995 року № 108/95-ВР).
За порушення законодавства про оплату праці винні особи притягаються до дисциплінарної, матеріальної, адміністративної та кримінальної відповідальності згідно з законодавством (стаття 36 Закону України «Про оплату праці» від 24.03.1995 року № 108/95-ВР).
Згідно з частинами першою, другою статті 265 Кодексу законів про працю України - посадові особи органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, винні у порушенні законодавства про працю, несуть відповідальність згідно з чинним законодавством.
Юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу, зокрема, у разі недотримання мінімальних державних гарантій в оплаті праці - у десятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення.
У відповідності до ч. 4 ст. 265 Кодексу законів про працю України - штрафи, зазначені у частині другій цієї статті, накладаються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Механізм накладення на суб'єктів господарювання та роботодавців штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, передбачених частиною другою статті 265 Кодексу законів про працю України та частинами другою - сьомою статті 53 Закону України "Про зайнятість населення" визначається Порядком накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2013 № 509 (далі - Порядок №509).
У відповідності до п. 2 Порядку №509 - штрафи накладаються Головою Держпраці, його заступниками, начальниками управлінь і відділів Держпраці та їх заступниками (з питань, що належать до їх компетенції), начальниками територіальних органів Держпраці та їх заступниками (далі - уповноважені посадові особи).
Штрафи можуть бути накладені на підставі:
рішення суду про оформлення трудових відносин із працівником, який виконував роботу без укладення трудового договору, та встановлення періоду такої роботи чи роботи на умовах неповного робочого часу в разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, в установі, організації;
акта про виявлення під час перевірки суб'єкта господарювання або роботодавця ознак порушення законодавства про працю та/або зайнятість населення, складеного посадовою особою Держпраці чи її територіального органу.
На підставі викладеного, штраф накладений згідно з Порядком №509 є фінансовою санкцією за порушення законодавства про працю у відповідності до ч. 3 ст. 265 Кодексу законів про працю України та не є адміністративно-господарською санкцією у розумінні Господарського кодексу України.
Підпунктом 54 пункту 4 Положення про Державну службу України з питань праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №96 від 11 лютого 2015 року, встановлено, що Держпраці відповідно до покладених на неї завдань накладає у випадках, передбачених законом, штрафи за порушення законодавства, невиконання розпоряджень посадових осіб Держпраці.
Відповідно до пунктів 3 ,4, 6, 7 Порядку № 509 - уповноважена посадова особа не пізніше ніж через 10 днів з дати складення акта приймає рішення щодо розгляду справи про накладення штрафу. Справа розглядається у п'ятнадцятиденний строк з дня прийняття рішення про її розгляд.
Про розгляд справи Держпраці та її територіальні органи письмово повідомляють суб'єктів господарювання та роботодавців не пізніше ніж за п'ять днів до дати розгляду рекомендованим листом чи телеграмою, телефаксом, телефонограмою або шляхом вручення повідомлення їх представникам, про що на копії повідомлення, яка залишається в Держпраці чи її територіальному органі, робиться відповідна позначка, засвідчена підписом такого представника.
Справа розглядається за участю представника суб'єкта господарювання або роботодавця, щодо якого її порушено. Справу може бути розглянуто без участі такого представника у разі, коли його поінформовано відповідно до пункту 6 цього Порядку і від нього не надійшло обґрунтоване клопотання про відкладення її розгляду.
Відповідно до пункту 8 Порядку № 509 - за результатами розгляду справи уповноважена посадова особа на підставі акта, зазначеного в пункті 3 цього Порядку, приймає відповідне рішення.
Постанова про накладення штрафу складається у двох примірниках за формою, встановленою Мінсоцполітики, один з яких залишається у Держпраці або її територіальному органі, другий - надсилається протягом трьох днів суб'єктові господарювання або роботодавцю, стосовно якого прийнято постанову, або видається його представникові, про що на ньому робиться відповідна позначка, засвідчена підписом такого представника.
Відповідно до ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України - кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Згідно до п.п. 1, 3 ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України - у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).
Оцінюючи усі докази, досліджені судом, у їх сукупності, суд приходить до наступного висновку.
В даній справі випадку спірним питанням є правомірність/неправомірність прийнятих відповідачем постанови про накладення на КП «Кривбасводоканал» штрафу з підстав наявності/відсутності факту вчинення підприємством порушення законодавства про працю.
Вважаючи постанову про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами № 404/4.7-6/225 протиправною, позивач вказує, що «у зв'язку із тим, що сума підвищення заробітної плати ОСОБА_5 після переведення значно перевищила суму індексації, яка з урахуванням останнього підвищення заробітної плати у вересні 2015 року, по посаді контролера водопровідного господарства становила суму 19,29 грн., березень 2016 року був прийнятий за базовий місяць індексації, відповідно до індексу споживчих цін, відновилося з червня 2016 року», що свідчить про відсутність порушення порядку проведення індексації заробітної плати.
Відповідно до вимог ч. 5 ст. 95 Кодексу законів про працю України, заробітна плата підлягає індексації у встановленому законодавством порядку.
Статтею 33 Закону України «Про оплату праці» від 24.03.1995 року № 108/95-ВР, в період між переглядом розміру мінімальної заробітної плати індивідуальна заробітна плата підлягає індексації згідно з чинним законодавством.
Законом України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» №2017-III від 05.10.2000р., індексацію доходів населення, яка встановлюється для підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін, віднесено до державних соціальних гарантій (ст. 18), що, згідно зі статтею 19 цього Закону, є обов'язковими для всіх підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.
Пунктом 10-2 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1078 від 17.07.2003р. із змінами, внесеними згідно Постанови Кабінету Міністрів України №1013 від 09.12.2015р. (яка застосовується з 01.12.2015 року) (далі - Порядок № 1078), встановлено, що для працівників, яких переведено на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі або організації, а також переведено на роботу на інше підприємство, в установу або організацію або в іншу місцевість та у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці у разі продовження такими працівниками роботи, для новоприйнятих працівників, а також для працівників, які використали відпустку для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та відпустку без збереження заробітної плати, передбачені законодавством про відпустки, обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення тарифної ставки (окладу), за посадою, яку займає працівник.
Згідно до абзацу 8 п.4 Порядку № 1078, у разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян провадиться їх компенсація відповідно до законодавства.
Так, зі змісту акту перевірки вбачається, що в ході проведеної перевірки контролюючим органом було встановлено, що у зв'язку із переходом ОСОБА_5 на іншу посаду індексація заробітної плати за березень, квітень та травень 2016 року їй не проводилась. Індексація заробітної плати була нарахована ОСОБА_5 тільки в червні 2016 року у розмірі 26,75 грн., хоча останнє підвищення тарифів (окладів) працівників КП «Кривбасводоканал» було проведено у вересні 2015 року.
З матеріалів позову також вбачається, що донараховані суми індексації заробітної плати ОСОБА_5 за період з березня по травень 2016 року з розмірі 58,88 грн. були виплачені працівникові в вересні 2016 року, що підтверджується довідками про суми нарахованої заробітної плати та платіжним дорученням №219 від 27.09.2016 року про перерахування 47,87 грн. (сума індексації за березень - травень 2016 року).
Таким чином, фактично позивач не заперечує того факту, що ним не було проведено індексацію заробітної плати ОСОБА_5 за період з березня по травень 2016 року, що свідчить про обґрунтованість висновків контролюючого органу щодо встановлених порушень вимог ст. 95 Кодексу законів про працю України, ст. 33 Закону України «Про оплату праці», п. 10-2 Порядку № 1078.
Згідно з позицією позивача, Головним управлінням Держпраці у Дніпропетровській області не доведено правомірність застосування штрафу до КП «Кривбасводоканал» за невиплату сум індексації заробітної плати ОСОБА_5 (колишній працівник підприємства) у десятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення, оскільки, на думку позивача, індексація заробітної плати відноситься до державних соціальних гарантій, яка встановлюється з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін, в той час як індексація грошових доходів населення не відноситься до мінімальних гарантій в оплаті праці.
З приводу вищенаведеного суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про оплату праці» від 24.03.1995 року № 108/95-ВР, заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства.
Структура заробітної плати визначена ст. 2 Закону України «Про оплату праці» та складається з: основної заробітної плати, додаткової заробітної плати та заохочувальних і компенсаційних виплат.
Так, основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов'язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) І відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.
Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій.
До інших заохочувальних та компенсаційних виплат належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.
Індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг (стаття 1 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» №1282-XII від 03.07.1991р.).
Індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, в тому числі - оплата праці (грошове забезпечення) (стаття 2 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» №1282-XII від 03.07.1991р.).
Правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення визначені Порядком проведення індексації грошових доходів населення» затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003р. № 1078 (із змінами та доповненнями) який поширюється на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників.
Відповідно до п. 2 Порядку №1078 (зі змінами і доповненнями) - індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема оплата праці, яка включає оплату праці за виконану роботу згідно з тарифними ставками (окладами) і відрядними розцінками, доплати, надбавки, премії, гарантійні та компенсаційні виплати, передбачені законодавством, а також інші компенсаційні виплати, що мають постійний характер.
Постановою Кабінету Міністрів України «Про упорядкування структури заробітної плати, особливості проведення індексації та внесення змін до деяких нормативно - правових актів» №1013 від 09.12.2015р. були внесені зміни до Порядку №1078, що застосовуються з 01.12.2015 року.
Так, починаючи з 01.12.2015 року для працівників, яких переведено на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі або організації, а також переведено на роботу на інше підприємство, в установу або організацію або в іншу місцевість та у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці у разі продовження такими працівниками роботи, для новоприйнятих працівників, а також для працівників, які використали відпустку для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та відпустку без збереження заробітної плати, передбачені законодавством про відпустки, обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення тарифної ставки (окладу), за посадою, яку займає працівник (п. 10-2 Порядку №1078).
Тобто, у зв'язку із тим, що ОСОБА_5 була переведена на тому ж самому підприємстві на іншу посаду (контролера водопровідного господарства) з 09.03.2016 року, індексація її заробітної плати повинна була бути проведена саме з березня 2016 року, оскільки останнє підвищення посадового окладу за цією посадою відбулося у вересні 2015 року.
Слід також зазначити, що посилаючись на п. 5 Порядку № 1078 та нібито відсутність підстав для проведення індексації заробітної плати ОСОБА_5 за.березень - травень 2016 року у зв'язку із тим, що сума підвищення заробітної плати ОСОБА_5 після переведення на іншу посаду значно перевищила суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, позивачем не прийнято до уваги, що в даній ситуації слід застосовувати саме п. 10-2 Порядку №1078.
Так, п. 5 Порядку № 1078 передбачено, що у разі підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків. Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення».
Оскільки, підвищення посадового окладу контролера водопровідного господарства за період, коли на цій посаді стала працювати ОСОБА_5 (з 09.03.2016р.) не відбувалось (останнє підвищення посадового окладу, за твердженням позивача, було проведено в вересні 2015 року), то і індексація її заробітної плати повинна була бути проведена саме з березня 2016 року, як це передбачено п. 10-2 Порядку №1078.
Крім того, з матеріалів позову вбачається, що позивачем допущена ним помилка у застосуванні Порядку № 1078 була виправлена після отримання припису № 189/4.7-6 від 23.09.2016 року та самостійно донараховані та виплачені суми індексації заробітної плати ОСОБА_5 за період з березня по травень 2016 року в розмірі 58,88 грн., що підтверджується довідками про суми нарахованої заробітної плати-та платіжним дорученням від 27.09.2016 року № 219 про перерахування 47,87 грн. (сума індексації за березень -травень 2016 року).
Слід також зазначити, що суми нарахованої індексації заробітної плати не охоплюється поняттям «додаткова заробітна плата».
Правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій визначаються Законом України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» від 05.10.2000р. №2017-III.
Стаття 17 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» від 05.10.2000р. №2017-IIІ зазначає, що основні державні соціальні гарантії встановлюються законами з метою забезпечення конституційного права громадян на достатній життєвий рівень.
До числа основних державних соціальних гарантій включаються: мінімальний розмір заробітної плати; мінімальний розмір пенсії за віком; неоподатковуваний мінімум доходів громадян; розміри державної соціальної допомоги та інших соціальних виплат.
Основні державні соціальні гарантії, які є основним джерелом існування, не можуть бути нижчими від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Економічні, правові та організаційні засади оплати праці працівників, які перебувають у трудових відносинах, на підставі трудового договору з підприємствами, установами, організаціями усіх форм власності та господарювання (далі - підприємства), а також з окремими громадянами та сфери державного і договірного регулювання оплати праці і спрямований на забезпечення відтворювальної і стимулюючої функцій заробітної плати визначаються нормами Закону України «Про оплату праці» від 24.03.1995р. №108/95-ВР.
Статтею 12 Закону України «Про оплату праці» від 24.03.1995р. №108/95-ВР передбачено, що норми оплати праці (за роботу в надурочний час; у святкові, неробочі та вихідні дні; у нічний час; за час простою, який мав місце не з вини працівника; при виготовленні продукції, що виявилася браком не з вини працівника; працівників молодше вісімнадцяти років, при скороченій тривалості їх щоденної роботи тощо) і гарантії для працівників (оплата щорічних відпусток; за час виконання державних обов'язків; для тих, які направляються для підвищення кваліфікації, на обстеження в медичний заклад; для переведених за станом здоров'я на легшу нижчеоплачувану роботу; переведених тимчасово на іншу роботу у зв'язку з виробничою необхідністю; для вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років, переведених на легшу роботу; при різних формах виробничого навчання, перекваліфікації або навчання інших спеціальностей; для донорів тощо), а також гарантії та компенсації працівникам в разі переїзду на роботу до іншої місцевості, службових відряджень, роботи у польових умовах тощо встановлюютьсяКодексом законів про працю України та іншими актами законодавства України.
Норми і гарантії в оплаті праці, передбачені частиною першою цієї статті та Кодексом законів про працю України, є мінімальними державними гарантіями.
У період між переглядом розміру мінімальної заробітної плати індивідуальна зарплата підлягає індексації згідно із чинним законодавством (ст. 33 Закону України «Про оплату праці» від 24.03.1995р. №108/95-ВР).
Відповідно до ст. 95 Кодексу законів про працю України та 3 Закону України "Про оплату праці" №108/95-ВР, мінімальна заробітна плата - це законодавчо встановлений розмір заробітної плати за просту, неквалафіковану працю, нижче якого не може провадитися оплата за виконану працівником місячну, а також погодинну норму праці (обсяг робіт).
Отже, працівнику без кваліфікаційних вимог щодо рівня освіти, стажу роботи тощо, тільки при відпрацьованій ним повній нормі робочого часу, може бути нарахована заробітна плата у розмірі мінімальної.
До мінімальної заробітної плати не включаються доплати, надбавки, заохочувальні та компенсаційні виплати.
Розмір мінімальної заробітної плати встановлюється і переглядається відповідно до статей 9 і 10 Закону України №108/95-ВР та не може бути нижчим від розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Мінімальна заробітна плата є державною соціальною гарантією, обов'язковою на всій території України для підприємств, установ, організацій усіх форм власності і господарювання та фізичних осіб.
Заробітна плата підлягає індексації у встановленому законодавством порядку.
Нараховувати індексацію відповідно із законодавством вимагає і ст. 33 Закону України «Про оплату праці» від 24.03.1995р. №108/95-ВР.
Статтею 18 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» від 05.10.2000р. №2017-III визначено, що індексацію доходів населення, яка встановлюється для підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін, віднесено до державних соціальних гарантій, що, згідно зі статтею 19 цього Закону, є обов'язковими для всіх підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.
У листі Мінсоцполітики України «Про індексацію заробітної плати» за № 219/10/136-14 від 03.10.2014р. вказано, що індексаціє є державною соціальною гарантією, що надається населенню з метою підтримки купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін.
Розмір мінімальної заробітної плати відповідно до ст. 9 Закону України «Про оплату праці» визначається з урахуванням потреб працівників та їх сімей, вартісної величини достатнього для забезпечення нормального функціонування організму працездатної людини, збереження її здоров'я набору продуктів харчування, мінімального набору непродовольчих товарів та мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості, а також загального рівня середньої заробітної плати, продуктивності праці та рівня зайнятості.
У статті 10 Закону України «Про оплату праці» від 24.03.1995р. №108/95-ВР зазначено, що розмір мінімальної заробітної плати встановлюється Верховною ОСОБА_1 України за поданням Кабінету Міністрів України не рідше одного разу на рік у законі про Державний бюджет України з урахуванням пропозицій, вироблених шляхом переговорів, представників професійних спілок, роботодавців, які об'єдналися для ведення колективних переговорів і укладення генеральної угоди, та переглядається залежно від зміни розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Зміни розміру мінімальної заробітної плати іншими законами України та нормативно-правовими актами є чинними виключно після внесення змін до закону про Державний бюджет України на відповідний рік.
Посадові особи органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, винні у порушенні законодавства про працю, несуть відповідальність згідно з чинним законодавством.
У рішенні від 15.10.2013 р. № 9-рп/2013 Конституційний Суд України дійшов висновку, що індексація заробітної плати є складовою належної працівникові заробітної плати.
Таким чином, проведення індексації заробітної плати у встановленому законодавством порядку передбачено ст.95 Кодексу законів про працю України. А тому індексація заробітної плати є мінімальною державною гарантією в оплаті праці, за недотримання якої юридичні та фізичні особи-підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу у десятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника щодо якого скоєно порушення.
Порядок проведення індексації грошових доходів населення затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 р. № 1078 (далі - Порядок № 1078).
У відповідності до п. 4 Порядку № 1078 (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
У межах прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, індексуються оплата праці (грошове забезпечення), допомога по безробіттю та матеріальна допомога у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного, що надаються залежно від страхового стажу у відсотках середньої заробітної плати, стипендії.
Абз. 4 ч. 2 ст. 265 Кодексу законів про працю України (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено відповідальність у разі недотримання мінімальних державних гарантій в оплаті праці у формі штрафу в десятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення.
Штрафи, зазначені у частині другій цієї статті, накладаються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (ч. 2 ст. 265 Кодексу законів про працю України).
Оскільки позивач не заперечив факту невиплати індексації заробітної плати ОСОБА_5 за період з березня 2016 р. по травень 2016 р., а відповідач дотримався вимог нормативно-правових актів з питань оплати праці, оскаржувана постанова Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області є правомірною та не підлягає скасуванню.
Відповідно до статті 265 Кодексу законів про працю України - посадові особи органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, винні у порушенні законодавства про працю, несуть відповідальність згідно з чинним законодавством.
Також, судом встановлено та представником відповідача підтверджено, що КП «Кривбасводоканал» вжито заходів щодо усунення виявлених порушень при проведені перевірки. Водночас, це не є підставою для скасування штрафних санкцій, які застосовані до позивача за сам факт скоєння порушення у сфері законодавства про працю.
В силу ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ст.11 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до ч.1 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України - кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу, а суд згідно ст.86 Кодексу адміністративного судочинства України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Позивачем не було надано належних та достатніх доказів щодо неправомірності та необґрунтованості оскаржуваної постанови ГУ Держпраці у Дніпропетровській області про накладення штрафу.
Таким чином, суд дійшов до висновку, що постанова № 533/4.1-8/409 від 08.12.2016р. про накладення на КП «Кривбасводоканал» штрафу прийнята Головним управлінням Держпраці у Дніпропетровській області є такою, що прийнята відповідно до норм чинного законодавства.
За огляду на вищевикладене, адміністративний позов Комунального підприємства "Кривбасводоканал" до Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області про визнання протиправною та скасування постанови про накладення штрафу - задоволенню не підлягає.
Керуючись ст.ст. 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
У задоволенні адміністративного позову відмовити.
Постанова суду набирає законної сили та може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду в порядку та строки, передбачені статтями 186 та 254 Кодексу адміністративного судочинства України.
Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Постанова або ухвала суду першої інстанції, якщо інше не встановлено цим Кодексом, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Повний текст постанови складено 30 січня 2017 року
Суддя ОСОБА_1