21 липня 2016 р. Справа № 804/4024/16
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді: Турової О.М.
розглянувши в порядку письмового провадження у м. Дніпро адміністративну справу за позовом Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю «Тотал» про стягнення адміністративно-господарських санкцій, -
Дніпропетровське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулося до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Тотал», в якій просило стягнути з відповідача на користь держави в особі Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції у розмірі 36083,52грн.
В обґрунтування заявлених позовних вимог зазначалося, що відповідач на виконання вимог ст.20 Закону України від 21 березня 1991 року № 875-ХІІ “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” (далі - Закон № 875-ХІІ), як юридична особа, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим ст.19 цього Закону, повинен був сплатити позивачу адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньорічної заробітної плати на цьому підприємстві за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте ним, проте, відповідач означені вимоги закону не виконав, тому позивач просить стягнути суму вказаних адміністративно-господарських санкцій в судовому порядку.
Позивач про час, дату та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, проте у судове засідання його представник не з'явився, надав клопотання про розгляд справи за його відсутності.
Відповідач також був належним чином повідомлений про час, дату та місце розгляду справи, проте у судове засідання його представник не з'явився, надав клопотання про розгляд справи за його відсутності.
20.07.2016р. на адресу Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла заява відповідача про визнання адміністративного позову в повному обсязі, в якій також висловлено клопотання про розстрочення виконання рішення в цій справі.
Зважаючи на приписи ч.4 ст.122, ч.4, ч.6 ст.128 КАС України, а також на строки розгляду адміністративних справ, встановлені ст.122 КАС України, суд розглянув дану справу в порядку письмового провадження за наявними у справі доказами, оскільки не вбачає потреби заслуховувати свідків та експертів.
Дослідивши матеріали справи та надані сторонами докази, проаналізувавши зміст норм матеріального та процесуального права, які регулюють спірні правовідносини, суд приходить до висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.
За змістом статті 19 Закону №875-ХІІ для підприємств, установ, організацій встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів. Зокрема означеною статтею визначено, що для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця. Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.
Судом встановлено, що відповідач на виконання вимог означеної норми закону подано до Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів Звіт за Формою № 10-ПІ про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2015 рік, відповідно до якого середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу відповідача фактично за 2015 рік складає 91 особи, з яких середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність - 2 особи, при цьому кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог ст.19 Закону № 875-ХІІ, - 4 особи; середньорічна заробітна плата штатного працівника складає 18041,76грн., а сума адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів (самостійно визначена відповідачем) - 36083,52грн.
Зважаючи на приписи ст.19 Закону № 875-ХІІ, суд приходить до висновку, що відповідачем було вірно визначено норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів, виходячи з середньооблікової кількості штатних працівників облікового складу Товариства з обмеженою відповідальністю «Тотал» за 2015 рік, а також вірно розрахована сума адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів (двох осіб). Наведене позивачем також не заперечувалося та підтверджується наданим ним розрахунком суми позову.
Частиною 3 статті 18 Закону № 875-ХІІ встановлено, що підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Доказів подання протягом 2015 року звітів за формою №3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» до відповідного районного центру зайнятості, в яких би зазначалося про наявність вакансії для працевлаштування інвалідів, відповідачем суду не надано.
Означене свідчить про неналежне виконання відповідачем вимог ч.3 ст.18 Закону №875-ХІІ.
Частиною першою статті 20 Закону №875-ХІІ передбачено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом.
Згідно з частиною 2 цієї статті порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.
При цьому, адміністративно-господарські санкції за незайняті інвалідами робочі місця не є податком, збором (обов'язковим платежем), обов'язкова сплата яких передбачена Конституцією України та Податковим кодексом України, а є заходом впливу на правопорушника у сфері господарювання у зв'язку зі скоєнням правопорушення.
Так, відповідно до частини першої статті 218 ГК України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Частиною другою наведеної статті передбачено, що учасник господарських відносин відповідає, зокрема, за порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито всіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
Згідно зі ст.18 Закону №875-ХІІ забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості, при цьому підбір робочого місця здійснюється переважно на підприємстві, де настала інвалідність, з урахуванням побажань інваліда, наявних у нього професійних навичок і знань, а також рекомендацій медико-соціальної експертизи. Інвалідам, які не мають змоги працювати на підприємствах, в установах, організаціях, державна служба зайнятості сприяє у працевлаштуванні з умовою про виконання роботи вдома.
Статтею 18-1 цього Закону встановлено, що інвалід, який не досяг пенсійного віку, не працює, але бажає працювати, має право бути зареєстрованим у державній службі зайнятості як безробітний, при цьому Державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації та знань, з урахуванням його побажань.
Встановлені судом обставини свідчать про те, що відповідачем не було вжито всіх необхідних заходів, передбачених законодавством та спрямованих на створення робочих місць для працевлаштування інвалідів та недопущення правопорушення у сфері господарювання.
Зважаючи на те, що відповідачем не доведено факт вжиття ним всіх необхідних заходів, передбачених законодавством та спрямованих на створення робочих місць для працевлаштування інвалідів та недопущення правопорушення у сфері господарювання, що в розумінні приписів ст.218 ГК України виключало б притягнення останнього до відповідальності за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, та враховуючи, що відповідач повністю визнав пред'явлений адміністративний позов, що згідно приписів ст.ст.112, 136 КАС України, є підставою для його задоволення, суд вважає, що адміністративно-господарські санкції були застосовані до відповідача правомірно, відтак позовні вимоги про їх стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Тотал» підлягають задоволенню.
Щодо заявленої відповідачем заяви про розстрочення виконання судового рішення згідно зі ст.263 КАС України, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч.1 ст.263 КАС України за наявності обставин, що ускладнюють виконання судового рішення (відсутність коштів на рахунку, відсутність присудженого майна в натурі, стихійне лихо тощо), державний виконавець може звернутися до адміністративного суду першої інстанції, незалежно від того, суд якої інстанції видав виконавчий лист, що видав виконавчий лист, із поданням, а особа, яка бере участь у справі, та сторона виконавчого провадження - із заявою про відстрочення або розстрочення виконання, зміну чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення. Питання про відстрочення або розстрочення виконання, зміну чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення може бути розглянуто також за ініціативою суду.
Згідно з ч.2 ст.263 КАС України суд розглядає питання про відстрочення або розстрочення виконання, зміну чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення в десятиденний строк у судовому засіданні з повідомленням державного виконавця або сторони виконавчого провадження, що звернулися із поданням (заявою), та осіб, які беруть участь у справі, та у виняткових випадках може відстрочити або розстрочити виконання, змінити чи встановити спосіб і порядок виконання рішення.
При цьому стадії адміністративного процесу чітко визначено в КАС України, згідно з приписами якого, зокрема, стадія судового розгляду справи завершується винесенням судового рішення. Після набрання судовим рішенням законної сили розпочинається стадія його виконання.
З аналізу вищевказаних норм вбачається, що вирішення питання про розстрочення та відстрочення виконання судового рішення відповідно до ст.263 КАС України можливо на стадії виконання відповідного рішення.
Оскільки постанова Дніпропетровського окружного адміністративного суду, ухвалена за результатами розгляду справи 804/4024/16, не набрала законної сили та не було видано відповідний виконавчий лист, заява відповідача про розстрочення судового рішення в означеній справі є передчасною та задоволенню не підлягає.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить із того, що відповідно до ч.4 ст.94 Кодексу адміністративного судочинства України у справах, у яких позивачем є суб'єкт владних повноважень, а відповідачем - фізична чи юридична особа, судові витрати з відповідача не стягуються.
Керуючись ст.ст.160-163,183-3, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Адміністративний позов Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю «Тотал» про стягнення адміністративно-господарських санкцій - задовольнити у повному обсязі.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Тотал» (код ЄДРПОУ 24241464) на користь держави в особі Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції у розмірі 36083,52грн. (тридцять шість тисяч вісімдесят дві гривні 52 копійки).
У задоволені заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Тотал» про розстрочення виконання судового рішення у справі №804/4024/16 - відмовити у повному обсязі.
Постанова суду набирає законної сили відповідно до вимог ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена в порядку та у строки, встановлені ст. 186 цього Кодексу до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги через Дніпропетровський окружний адміністративний суд з одночасним направленням копії апеляційної скарги особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Суддя ОСОБА_1