14 листопада 2016 р. Справа № 804/6079/16
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді ОСОБА_1
розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовом ОСОБА_2 до Лівобережної об'єднаної державної податкової інспекції м.Дніпропетровська Головного управління ДФС у Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -
ОСОБА_2 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Лівобережної об'єднаної державної податкової інспекції м.Дніпропетровська Головного управління ДФС у Дніпропетровській області (правонаступник Лівобережної об'єднаної державної податкової інспекції м.Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області; далі-Лівобережна ОДПІ, податковий орган, контролюючий орган, відповідач), у якому просить суд визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Лівобережної об'єднаної державної податкової інспекції м.Дніпропетровська Головного управління ДФС у Дніпропетровській області №5940-15 від 27.06.2014р., №5335-15 від 18.05.2015р., №4492-1302 від 29.04.2016р.
Позовні вимоги обгрунтовані протиправність оскаржуваних рішень податкового органу, оскільки, на думку позивача, контролюючий орган не мав права підвищувати йому орендну плату та встановлювати її на рівні земельного податку. Окрім того, ОСОБА_2 у позовній заяві зауважує, що він є пенсіонером за віком та має право на пільги щодо сплати земельного податку у відповідності до п.п. 281.1.3 п. 281.1 ст. 281 Податкового кодексу України
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України - кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідачем заперечень до суду не надано.
Заслухавши пояснення позивача, дослідивши матеріали справи та надані до суду докази, а також проаналізувавши зміст норм матеріального та процесуального права, що регулюють спірні правовідносини, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог, з огляду на наступне.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_2 є власником житлового будинку за №15 по провулку Кальміуський у м.Дніпропетровську у відповідності до свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 22.10.2004 року.
Даний об'єкт нерухомості був побудований у 2002 році та розташований на переданій позивачу у приватну власність земельній ділянці площею 0,1000 га згідно рішення Дніпропетровської міської ради від 19.06.2002 року, що також підтверджується Державним актом на право приватної власності на землю серії III-ДП №009703, який зареєстровано у Книзі записів державних актів на право власності на землю за №039366.
17.12.2002р. між ОСОБА_2 та Дніпропетровською міською радою був укладений договір оренди земельної ділянки, який посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_3 за реєстраційним номером - 5445 (далі - договір оренди).
Згідно даного договору площа орендованої земельної ділянки складає 0,0244 га (код 72443048) та розташована за адресою: Дніпропетровська область, м.Дніпропетровськ, провулок Кальміуський, 15. Орендована земельна ділянка прилягає до земельної ділянки, яка належить позивачу на праві приватної власності та на якій розташовано належний позивачу об'єкт нерухомості (будинок).
Договором оренди визначено, що цільовим призначенням орендованої земельної ділянки є обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд. Строк дії договору оренди встановлений до 19.06.2017 року. При укладенні вказаного договору оренди, кадастровий номер земельної ділянки власником не отриманий.
При укладенні договору оренди розмір орендної плати становив 241,95грн. (п. 3.1. договору оренди).
Відповідно до положень п.3 договору оренди, орендна плата за користування земельною ділянкою сплачується у грошовій формі в розмірі трьох відсотків земельного податку, вноситься на розрахунковий рахунок Держказначейства за місцем податкового звіту щомісячно (до 15 числа наступного місяця) і на майбутній період вноситься на термін не більше одного календарного року. Розмір земельного податку переглядається у разі законодавчої зміни ставок земельного податку.
ОСОБА_2 отримано від Лівобережної ОДПІ рішення, якими позивачу нараховано грошове зобов'язання по сплаті земельного подакту, а саме:
-податкове повідомлення-рішення №5940-15 від 27.06.2014р., яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання за платежем «Орендна плата з фізичних осіб» за 2014 рік у розмірі 2997, 32 грн.;
-податкове повідомлення-рішення №5335-15 від 18.05.2015р., яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання за платежем «Орендна плата з фізичних осіб» за 2016 рік у розмірі 4938, 03 грн.;
-податкове повідомлення-рішення №4492-1302 від 29.04.2016р., яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання за платежем «Орендна плата з фізичних осіб» за 2016 рік у розмірі 7282, 33грн.
Правомірність податкових повідомлень-рішень Лівобережної ОДПІ за №5940-15 від 27.06.2014р., №5335-15 від 18.05.2015р., №4492-1302 від 29.04.2016р., є предметом розгляду даної адміністративної справи.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам та вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 14 Конституції України, земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Статтею 206 Земельного кодексу України встановлено, що використання землі в Україні є платним, а об'єктом плати за землю є земельна ділянка.
Відповідно до пп.9.1.10 п. 9.1 статті 9 Податкового кодексу України, плата за землю є одним з загальнодержавних податків та зборів.
Згідно з п.п.14.1.72, п.п. 14.1.73 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України, земельний податок - обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів (далі - податок для цілей розділу XII цього Кодексу); землекористувачі - юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди.
Згідно зі ст.269 Податкового кодексу України платниками земельного податку є:
- власники земельних ділянок, земельних часток (паїв);
- землекористувачі.
Об'єктами оподаткування земельним податком є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні та земельні частки (паї), які перебувають у власності (ст. 270 Податкового кодексу України).
Статті 42, 125, 126 Земельного кодексу України зазначають, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.
Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень". Земельні ділянки, на яких розташовані багатоквартирні жилі будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території державної або комунальної власності, надаються в постійне користування підприємствам, установам і організаціям, які здійснюють управління цими будинками. Розміри та конфігурація земельних ділянок, на яких розташовані багатоквартирні жилі будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території, визначаються на підставі відповідної землевпорядної документації.
Право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом. Право власності на земельну ділянку, набуту у власність із земель приватної власності без зміни її меж, цільового призначення, посвідчується цивільно-правовою угодою щодо відчуження земельної ділянки, укладеною в порядку, встановленому законом, у разі набуття права власності на земельну ділянку за такою угодою; свідоцтвом про право на спадщину. Право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державним актом на право постійного користування земельною ділянкою. Право оренди земельної ділянки посвідчується договором оренди землі,зареєстрованим, відповідно до закону.
Відповідно до положень ст.286 Податкового кодексу України - нарахування фізичним особам сум податку проводиться органами державної податкової служби, які видають платникові до 1 липня поточного року податкове повідомлення-рішення про внесення податку за формою, встановленою у порядку визначеному статтею 58 цього Кодексу.
У разі переходу права власності на земельну ділянку від одного власника до іншого протягом календарного року податок сплачується попереднім власником за період з 1 січня цього року до початку того місяця, в якому він втратив право власності на зазначену земельну ділянку, а новим власником - починаючи з місяця, в якому у нового власника виникло право власності.
У разі переходу права власності на земельну ділянку від одного власника до іншого протягом календарного року орган державної податкової служби надсилає податкове повідомлення-рішення новому власнику після отримання інформації про перехід права власності.
Відповідно до пункту 287.6 статті 287 Податкового кодексу України - при переході права власності на будівлю, споруду (їх частину) податок за земельні ділянки, на яких розташовані такі будівлі, споруди (їх частини), з урахуванням прибудинкової території сплачується на загальних підставах з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.
Згідно із приписами статті 271 Податкового кодексу України, базою оподаткування земельним податком є:
- нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого цим розділом;
- площа земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких не проведено.
Рішення рад щодо нормативної грошової оцінки земельних ділянок, розташованих у межах населених пунктів, офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування нормативної грошової оцінки земель або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.
Відповідно до п.274.1 статті 274 Податкового кодексу України, ставка податку за земельні ділянки, нормативну грошову оцінку яких проведено, встановлюється у розмірі не більше З відсотків від їх нормативної грошової оцінки, а для сільськогосподарських угідь та земель загального користування - не більше 1 відсотка від їх нормативної грошової оцінки.
Стаття 286 Податкового кодексу України визначає, що підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.
Водночас, з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 звертався до ЦНАП Дніпропетровської міської радиіз запито про надання інформації про нормативно-грошову оцінку земельної ділянки, яка перебуває в оренді позивача.
У відповіді на дане звернення ЦНАП Дніпропетровської міської ради зазначило про неможливість надання витягу технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, розташованої за адресою: Дніпропетровська область, м.Дніпропетровськ, пров. Кальміуський, 15, з огляду на відсутність у Державному земельному кадастрі такого об'єкта земельних відносин.
Отже, з цієї відповіді державного органу, якому державою надано право визначати нормативну грошову оцінку земельної ділянки, я дізнався, що надати відомості про нормативну грошову оцінку орендованої мною земельної ділянки не має можливості, оскільки в Державному земельному кадастрі відсутній такий об'єкт земельних відносин.
При цьому відповідачем не надано пояснень стосовно того, на підставі яких даних державного земельного кадастру нараховувався податок, не зазначено яким чином здійснено нарахування, на підставі яких даний, за яку площу земельної ділянки.
Вищенаведене свідчить про відсутність у податкового органу відомостей, визначених у ст. 286 Податкового кодексу України, які слугували правовою підставою для нарахування позивачу грошового зобов'язання по сплаті орендної плати за землю з фізичних осіб.
Окремо, суд звертає увагу, що відповідно до пп. 281.1.3 п. 281.1 статті 281 Податкового кодексу України, від сплати податку звільняються пенсіонери (за віком).
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджується, що ОСОБА_2 (06.01.1947р.н.) має пенсійне посвідчення №1717206715, видане Пенсійним Фондом України від 20.02.2007р. із терміном дії - довічно.
Отже, ОСОБА_2, як пенсіонер, навіть маючи підстави для сплати зазначеного податку мав бути звільнений від його сплати, враховуючи пільги із земельного податку для платників податку фізичних-осіб, встановлені статтею 281 цього Кодексу.
Враховуючи вищевикладене, суд доходить до висновку, що відповідач діяв всупереч встановленому законом порядку при винесенні оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.
Частиною 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно ст. 21 Податкового кодексу України, посадові особи контролюючих органів зобов'язані дотримуватися Конституції' України і діяти виключно у відповідності з цим Кодексом та іншими законами України, іншими нормативними актами; забезпечувати сумлінне виконання покладених па контролюючі органи функцій; забезпечувати ефективну роботу та виконання завдань контролюючих органів відповідно до їх повноважень; не допускати порушення прав і охоронюваних законом інтересів громадян, підприємств, установ, організацій.
Частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно ст.86 Кодексу адміністративного судочинства України - суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості (ч. 1 ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України).
Стаття 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Таким чином, суд доходить висновку, що відповідачем - суб'єктом владних повноважень не доведено правомірність своїх рішень та їх відповідність нормам діючого законодавства України, у зв'язку з чим оскаржувані податкові повідомлення-рішення є протиправнимита підлягають скасуванню.
Враховуючи, що відповідачем не надано до суду заперечень на адміністративний позов, тому, приймаючи до уваги, презумпцію вини відповідача - суб'єкта владних повноважень, що діє в адміністративному судочинстві (ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України), а також зважаючи на вищевикладене, позов ОСОБА_2 до Лівобережної об'єднаної державної податкової інспекції м.Дніпропетровська Головного управління ДФС у Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень - підлягає задоволенню.
Керуючись ст.ст. 158 - 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасуват податкове повідомлення-рішення Лівобережної об'єднаної державної податкової інспекції м.Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області №5940-15 від 27.06.2014р.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Лівобережної об'єднаної державної податкової інспекції м.Дніпропетровська Головного управління ДФС у Дніпропетровській області №5335-15 від 18.05.2015р.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Лівобережної об'єднаної державної податкової інспекції м.Дніпропетровська Головного управління ДФС у Дніпропетровській області №4492-1302 від 29.04.2016р.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Лівобережної об'єднаної державної податкової інспекції м.Дніпропетровська Головного управління ДФС у Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 39499924) на користь ОСОБА_2 (р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1) судові витрати у розмірі 551, 20 грн. (п'ятсот п'ятдесят одна гривня двадцять копійок).
Постанова суду набирає законної сили та може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду в порядку та строки, передбачені статтями 186 та 254 Кодексу адміністративного судочинства України.
Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Постанова або ухвала суду першої інстанції, якщо інше не встановлено цим Кодексом, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Суддя ОСОБА_1