Справа № 445/1993/15-ц
12 червня 2017 року Золочівський районний суд Львівської області
в складі судді Сивак В. М.
з участю секретаря Стеців Н.Р.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Золочів цивільну справуза позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 сільської ради про встановлення факту постійного проживання визнання незаконним рішення виконкому, скасування державної реєстрації та визнання недійсним державного акту про право власності, -
ОСОБА_1 звернулася до Золочівського районного суду Львівської області з позовом (арк.2-9) до ОСОБА_2, ОСОБА_3 сільської ради Золочівського району Львівської області про встановлення факту постійного проживання та прийняття спадщини, визнання недійсним та скасування рішення виконкому ОСОБА_3 сільської ради Золочівського району Львівської області №10 від 26.03.1999р., скасування державної реєстрації права власності на житловий будинок №11 по вул. Шевченка в с. Червоне Золочівського району Львівської області. Визнання недійсним державного акту на право власності на землю серія ІІІ-ЛВ №075654 про передачу у власність ОСОБА_2 земельної ділянки для обслуговування житлового будинку та ведення особистого підсобного господарства пл..0,48га. в с. Червоне Золочівського району Львівської області.
В обґрунтування позову позивач в позовній заяві, а також в усних поясненнях в судовому засіданні, вказує, що 28.02.1980 року помер ОСОБА_4 та 10.10.1996 року померла ОСОБА_5, які приходились позивачці дідом та бабою. Зазначає, що останнім місцем їх проживання було с. Червоне, вул. Шевченка, 11 (колишня Пархоменка) Золочівського району Львівської області, вказує, що її баба ОСОБА_5 за життя склала заповіт (04.02.1990року) за яким все своє майно заповіла батькові позивачки, ОСОБА_6, який 22.12.2014 року помер.
Зазначає, що батько проживав окремо спадщини не приймав, з приводу прийняття спадщини після баби ніхто з рідних до нотаріуса не звертався. Натомість вона, позивачка проживала разом з бабою постійно з серпня 1991 року за адресою: с. Червоне, вул. Шевченка,11 (кол. Пархоменка) Золочівського району Львівської області, до її смерті, і спадщину після померлої прийняла, успадкувала речі домашньої обстановки та вжитку, похоронила померлу, та продовжує проживати там до сьогодні. Зазначає, що виконала всі дії, які передбачав Цивільний кодекс Української РСР,1963р. Вважає, що до вказаних правовідносин слід застосовувати п.5 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, 2004року, щодо спадщини, яка відкрилася, але не була прийнята спадкоємцями до вступу в силу ЦК України. Спадкове майно відумерлим не вважає, а тому зазначає. що вона єдина особа, яка може претендувати на вказане майно після баби.
Вказує, що після смерті батька в 2014 році вона звернулася до нотаріуса, щоб оформити необхідні документи, коли вона отримавши документи в БТІ для спадкування дізналася, що її тепер вже колишній чоловік, з яким розірвано шлюб 14.03.2016р. в 1999 році оформив право власності на даний будинок. Просить строк для звернення до суду поновити (арк.101). Зазначає, що відповідач ОСОБА_2 зареєстрував право власності на підставі рішення виконавчого комітету ОСОБА_3 сільської ради №10 від 26.09.1999року. Вважає, що відповідач набув право власності на вказаний будинок без правової підстави, оскільки забудовником даного будинку не був, вказаний будинок не перебудовував і не добудовував. Зазначає, що спірний будинок був побудований її дідом в 1935 році з каменю як стодола і стайня, яка була в 1950-их роках її батьком перебудована в житловий будинок, а жиловий будинок 1918 року побудови відповідно в стайню та стодолу. Посилається на погосподарські книги з 1955року, при чому вказує, що відповідач ОСОБА_2 навіть не був членом колгоспного двору, тому невідомо на якій підставі після смерті баби позивача, з якою він не мав родинних відносин, саме він став головою двору, адже став проживати в даному будинку з серпня 1991 року одружившись з позивачкою.
Вказує, що правова підстава винесення оскаржуваного рішення - Наказ Держкомітету по житлово-комунальному господарству» №56 від 13.12.1995 року «Про затвердження Правил державної реєстрації об'єктів нерухомого майна, що знаходяться у власності юридичних та фізичних осіб» станом на день винесення оспорюваного рішення - 26.09.1999року втратив силу. Також оспорює рішення щодо отримання у власність земельної ділянки для обслуговування житлового будинку і господарських будівель та ведення особистого підсобного господарства заг. пл. 0,4800 га., яка рахувалась згідно погосподарських книг за двором померлих діда і баби, оскільки відповідач ніколи не був їх користувачем, а рішення про користування приймалось ОСОБА_3 сільською радою в 1993 році відповідно до Декрету Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 року "Про приватизацію земельних ділянок" виключно в користь баби позивача. Вказує, що на той час неодмінною умовою приватизації земельної ділянки є перебування її в користуванні.
Позивач через свого представника позовні вимоги підтримав. Просив позов задовольнити.
Відповідач в судове засідання з'явився. Подав до суду письмові заперечення(арк.104) в яких зазначає, що законодавством України не передбачено встановлення факту прийняття спадщини, а встановлення факту спільного проживання розглядається в порядку окремого провадження, просить застосувати строк позовної давності до даних правовідносин, зазначає, що позивачка не подала жодного доказу поважності пропуску строку позовної давності. Зазначає, що після смерті ОСОБА_4 -28.02.1980р. спадщина не відкривалася, оскільки там проживали інші члени колгоспного двору, в тому числі і він, відповідач. Зазначає, що він здобув право на частку у майні цього колгоспного двору, але до 1999 року не оформляв на себе право власності на це майно колишнього колгоспного двору. Вказує, що станом на 15.04.1991року він був прописаний і там проживав. Зазначає, що позивачка з 1999року оплачувала житлово-комунальні послуги на його ім»я, тому їй було відомо про те, що він оформив за собою право власності на вказане майно. Подав заяву про застосування строків давності (арк.105). Проте в своїх усних поясненнях даних в судовому засіданні підтвердив, що він із позивачкою дійсно прибули проживати до її матері восени 1991 року, до цього він був зареєстрований в своєї баби ОСОБА_7 з 1988 року. Вказав, що добудов чи перебудов, капітальних ремонтів з заміни основних конструкцій спірного житлового будинку він з позивачкою не проводив. Чого його записали в сільраді головою двору не знає, зазначає, що його дружині на той час було відомо про те, що він оформляє право власності на себе, хоч вона і часто бувала за кордоном, однак вона завжди оплачувала житлово-комунальні послуги. В спірному будинку зараз проживає позивачка, коли приїжджає з ОСОБА_8 в Україну, в цьому будинку він проживав з 1991 року та приблизно по 2012 рік. Зараз має іншу жінку з якою проживає окремо.
Інший відповідач ОСОБА_3 сільська рада подала листи (арк.119,124,) в яких просить розглядати справу в відсутності їхнього представника.
Суд оцінивши належність та допустимість наявних у справі доказів, а також кожного доказу окремо, всебічно, повно, об'єктивно та безпосередньо, а також всі докази в їх сукупності, приходить до висновку про задоволення позову, виходячи з такого:
Судом встановлено, що дід та баба позивачки ОСОБА_4 та ОСОБА_5 померли в с. Червоне Золочівського району Львівської області 28.02.1980р. та 10.10.1996р. відповідно. (арк.10-12).
ОСОБА_6 помер 22.12.2014року в с. Червоне, який приходився позивачці батьком.
ОСОБА_5 склала заповіт (арк.18), за яким все своє майно заповіла ОСОБА_6, однак спадкова справа після її смерті не заводилася (арк.102).
Позивачка ОСОБА_1 вступила в управління та володіння майном померлої ОСОБА_5 взявши в користування її речі домашньої обстановки та вжитку(арк.23).
Відповідач став головою господарського двору в 1996році, до цього головою двору була ОСОБА_5 (арк.24)
Житловий будинок №11 по вул. Шевченка, 11 (кол. Пархоменка) в с. Червоне (кол. ОСОБА_9) Золочівського району Львівської області збудований ОСОБА_10 в 1935 році як стодола та стайня (арк.38-46), який зазнав перебудови в житловий (арк. 74-50).
Право власності на вказаний житловий будинок зареєстровано БТІ в 1999році згідно рішення виконкому ОСОБА_3 сільської ради №10 від 26.09.1999р. у відповідності до Наказу Держкомітету по житлово-комунальному господарству» №56 від 13.12.1995 року «Про затвердження Правил державної реєстрації об'єктів нерухомого майна, що знаходяться у власності юридичних та фізичних осіб» (арк. 20). Даний наказ дійсно втратив чинність 09.06.1998р. згідно наказу №121 ДКБАЖП України (арк. 77)
Право власності відповідача ОСОБА_2 на присадибну земельну ділянку посвідчується Державним актом серія ІІІ-ЛВ №075654 від 20.06.2001р., який виданий згідно рішення ОСОБА_3 сільської ради №60 від 08.11.2000р.(арк.33,34) . Однак вказана земельна ділянка до того дійсно перебувала в користуванні ОСОБА_5 згідно рішення №133 від 21.12.1993р. (арк.30,32). Докази надання відповідачу ОСОБА_2 присадибної земельної ділянки (на той час для обслуговування житлового будинку та для ведення підсобного господарства) в користування в матеріалах справи відсутні.
Суд погоджується з тим, що відповідач ОСОБА_2 не мав жодної правової підстави передбаченої Цивільним кодексом Української РСР 1963 року,чи Законом України «Про власність», які діяли на той момент для оформлення права власності на вказаний будинок. Не було такої підстави і в ОСОБА_3 сільської ради для винесення оспорюваного рішення №10 від 26.09.1999р., тим більше на підставі нормативно-правового акту, який втратив на момент винесення рішення чинність.
ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1, не був забудовником цього нерухомого майна, не був в родинних відносинах з забудовниками вказаного майна, доказів того, що він своїми коштами суттєво збільшив вартість вказаного майна суду не надавав. Вищевказане не заперечувалося в судовому засіданні і самим відповідачем ОСОБА_2 Тому таке рішення ОСОБА_3 сільської ради суперечить законодавству. Іншими словами з вини відповідача, як органу місцевого самоврядування, утворилась підстава для набуття майна, однак така за своєю природою була відсутня взагалі.
Разом з тим згідно абз.2 ч.2 ст.26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». У разі скасування судом документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав до 1 січня 2013 року, або скасування записів про державну реєстрацію прав, інформація про які відсутня в Державному реєстрі прав, запис про державну реєстрацію прав вноситься до Державного реєстру прав та скасовується. Тому позов в частині скасування державної реєстрації задоволенню не підлягає.
Крім того, суд погоджується з доводами позивача щодо незаконності отримання відповідачем в власність земельної ділянки для обслуговування житлового будинку та для ведення особистого підсобного господарства, так як вказані ділянки відповідачу ОСОБА_8 в користування не надавались, а від ОСОБА_5 не вилучались Станом на 2000 рік згідно ст. 17 Земельного кодексу України (1992р). Передача у власність громадян земельних ділянок, що перебувають у власності або користуванні інших громадян чи юридичних осіб, провадиться місцевими Радами народних депутатів після вилучення (викупу) їх у порядку, встановленому статтями 31 і 32 цього Кодексу.
Жодних рішень про вилучення вказаної земельної ділянки та надання відповідачу ОСОБА_2 відповідачами не надано, а згідно абз.2 п.1 Перехідних положень Земельного кодексу України, 2004року, Рішення про передачу громадянам України безоплатно у приватну власність земельних ділянок, прийняті органами місцевого самоврядування відповідно до Декрету Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 року "Про приватизацію земельних ділянок", є підставою для реєстрації права власності на земельні ділянки цих громадян або їх спадкоємців відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".
Як вбачається з рішення виконавчого комітету №133 від 21.12.1993року то воно прийняте на виконання Декрету Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 року (арк.30). Оскільки ОСОБА_2 не був спадкоємцем ОСОБА_5 то він не міг претендувати на приватизацію земельної ділянки, яка надана в користування іншій особі, без прийнятого Органом місцевого самоврядування рішення про вилучення вказаної земельної ділянки.
Стаття 1225 ЦК України визначає, що Право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців на загальних підставах, із збереженням її цільового призначення. До спадкоємців житлового будинку, інших будівель та споруд переходить право власності або право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені.
Тому в тій частині позов підлягає задоволенню.
Щодо встановлення факту постійного проживання позивачки з померлою ОСОБА_5 з 1991року по день смерті ОСОБА_5 - 10.10.1996р. і прийняття спадщини, то суд з цього приводу зазначає наступне:
Згідно статті 1216 ЦК України. Спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Згідно ч. 1 статті 1220 ЦК України. Спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою.
Тобто спадщина відкривається саме як наслідок смерті особи, а не внаслідок будь-яких дій чи бездіяльності спадкоємців. За ст. 525 Цивільного кодексу (1963р.).Часом відкриття спадщини визнається день смерті спадкодавця, Таким чином спадщина після ОСОБА_5 відкрилася 10.10.1996р., і була прийнята позивачкою в силу п.5 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України 2004року.
Крім того згідно статті 533 Цивільного кодексу (1963р.) Предмети звичайної домашньої обстановки і вжитку переходять до спадкоємців за законом, які проживали спільно з спадкодавцем, незалежно від їх черги і спадкової частки, якщо вони проживали з спадкодавцем до його смерті не менше одного року.
В судовому засіданні встановлено і не заперечується сторонами, що ОСОБА_1 з серпня 1991року в по день смерті ОСОБА_5 постійно проживала з сім»єю в житловому будинку №11 по вул. Шевченка в с. Червоне Золочівського району Львівської області, успадкувала речі домашньої обстановки та вжитку померлої, та залишилась там проживати. Таким чином позивачка спадщину прийняла.
Згідно п. 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7. Справи про спадкування розглядаються судами за правилами позовного провадження, якщо особа звертається до суду з вимогою про встановлення фактів, що мають юридичне значення, які можуть вплинути на спадкові права й обов'язки інших осіб та (або) за наявності інших спадкоємців і спору між ними.
Якщо виникнення права на спадкування залежить від доведення певних фактів, особа може звернутися в суд із заявою про встановлення цих фактів, яка, у разі відсутності спору, розглядається за правилами окремого провадження. Зокрема, у такому порядку суди повинні розглядати заяви про встановлення родинних відносин із спадкодавцем, проживання з ним однією сім'єю, постійного проживання разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, прийняття спадщини, яка відкрилася до 1 січня 2004 року тощо.
Однак розгляд справи про встановлення факту, що має юридичне значення за правилами позовного провадження, зокрема остійного проживання разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, прийняття спадщини, яка відкрилася до 1 січня 2004 року може мати місце, коли особа звертається до суду з вимогою про встановлення фактів, що мають юридичне значення, які можуть вплинути на спадкові права й обов'язки інших осіб та (або) за наявності інших спадкоємців і спору між ними.
Оскільки інших спадкоємців немає, а даний факт, який просить встановити позивач не може вплинути саме на спадкові права інших осіб, оскільки відповідач ОСОБА_2А спадкоємцем ОСОБА_5 не являється.
З іншого боку вказаний факт підтверджений довідкою ОСОБА_3 сільської ради (арк.23) Відповідач ОСОБА_11 в судовому засіданні також підтвердив спільне проживання позивачки з сім'єю з померлою ОСОБА_5 з 1991року, та до часу її смерті, а тому такий факт додаткового встановлення в судовому засіданні не потребує.
Крім того позивачка просить поновити їй строк для захисту свого права (арк.101) мотивуючи це тим, що про наявність реєстрації права власності за відповідачем ОСОБА_2 вона взнала в 2014році після смерті батька, коли звернулася до нотаріуса з питань спадкування. Зазначає, що їй було відомо про заповіт ОСОБА_5 в користь ОСОБА_6 вказану причину вважає поважною. Зазначає, що вона перший раз поїхала до ОСОБА_11 в 1991році, перший паспорт для виїзду за кордон отримала в 1988році. Стала працювати в Варшаві з 2000 року постійно. Свідки ОСОБА_12 та ОСОБА_13 підтвердили, що з кінця 1990-их поч. 2000-их років разом із позивачкою працювали в м. Варшава. Позивачка спочатку працювала неофіційно. Позивачка там працювала в дитячому будинку. З того часу позивачка приїжджала рідко, виключно на час відпустки, або по невідкладних справах на день,-два. В будинку по-сусідству проживала її мати яка в 2016 році померла. Оскільки покази свідків є взаємодоповнюючими, не містять суперечностей, суд бере їх до уваги та враховує частковість перебування позивачки на території України, вважає причини пропуску строку поважними. Відповідачем не представлено доказів, які би свідчили про обізнаність позивача в реєстрації права власності на спірний будинок. Словесні твердження відповідача ОСОБА_2 суд оцінює критично. Тому суд приходить до висновку необхідності поновити позивачці строк звернення до суду, пропущений з поважних причин.
Керуючись ст.ст.1,3,10,11,15,60,209,212-215,218,223 ЦПК України, -
позов задовольнити частково:
Визнати незаконним та скасувати рішення виконавчого комітету ОСОБА_3 сільської ради Золочівського району Львівської області №10 від 26.03.1999року про можливість оформлення права власності на житловий будинок з господарськими будівлями в с. Червоне Золочівського району Львівської області за ОСОБА_2.
Визнати недійсним державний акт на право приватної власності на землю серія ІІІ-ЛВ №075654 про передачу у власність ОСОБА_2 земельної ділянки для обслуговування житлового будинку та ведення особистого підсобного господарства пл.0,48га. В с. Червоне Золочівського району Львівської області.
Стягнути з ОСОБА_2 в користь ОСОБА_1 974,4 грн. судових витрат.
Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду Львівської області протягом десяти днів з дня його проголошення.
Суддя ОСОБА_14