Справа №461/1522/17
27 червня 2017 року Галицький районний суд м. Львова в складі:
головуючого - судді Стрельбицького В.В.,
при секретарі Скаб В.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа - орган опіки та піклування Сихівської районної адміністрації Львівської міської ради про стягнення аліментів та позбавлення батьківських прав,
встановив:
Позивач звернулась до суду з позовом в якому, просить позбавити відповідача ОСОБА_2 батьківських прав відносно їхнього малолітнього сина ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1.
Одночасно просить суд, стягнути з відповідача аліменти на утримання їхнього сина ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, в розмірі 500 грн. щомісячно, до досягнення дитиною повноліття, починаючи з 1 березня 2017 року.
В обґрунтування позову покликається на те, що до 22.10.2015 року проживала з відповідачем у шлюбі, під час якого в них народився син - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1. Після розірвання шлюбу дитина проживає з нею. Всі витрати на сина вона несе самостійно. Відповідач не допомогає їй та ухиляється від свого обов'язку на утримання їхньої дитини, яка потребує належного піклування. Крім того, як вказує позивач, у відповідача немає бажання приймати участь у вихованні їхнього сина, його розвитку та оздоровленні що, як вважає позивач, свідчить про нехтування своїми обов'язками по вихованню та утриманню дитини.
Позивач та її представник в судовому засіданні позов підтримали, з мотивів наведених у ньому. Просять позов задоволити.
Відповідач та його представник в судовому засіданні позов визнали частково, в частині стягнення аліментів на утримання дитини. Щодо позбавлення відповідача батьківських прав заперечили, посилаючись на те, що у відповідача є бажання брати участь у вихованні сина та бачитись з ним, однак позивач чинить йому у цьому перешкоди.
Представник третьої особи в судовому засіданні позов підтримала повністю. Просить позов задоволити.
Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, суд вважає, що позов підлягає до часткового задоволення, виходячи з наступного.
Відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 від 10.07.2014 року, виданого Міським відділом реєстрації актів цивільного стану Львівського міського управління юстиції - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 є сином ОСОБА_4 та ОСОБА_2 /а.с.6/.
Згідно рішення Галицького районного суду м. Львова від 22.10.2015 року, шлюб між позивачем ОСОБА_4 та відповідачем ОСОБА_5 розірвано, відновлено дошлюбне прізвище позивача «ОСОБА_1» /а.с.8-11/.
З долучених до матеріалів справи заяв ОСОБА_1 до органів ГУ НП у Львівській області вбачається, що остання неодноразово зверталася з приводу протиправних дій відповідача по відношенню до неї, на що їй було повідомлено про те, що правоохоронними органами проведені перевірки з цього приводу та відповідні профілактичні заходи з ОСОБА_5 /12-17, 20-22/.
З дослідженого в судовому засіданні висновку органу опіки та піклування Сихівської районної адміністрації Львівської міської ради №20 від 18.05.2016 року, комісією з питань захисту дітей було прийнято рішення про недоцільність позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав стосовно його сина /а.с.19/.
Згідно розпорядження Сихівської районної адміністрації ЛМР №271 від 27.05.2017 року, виходячи з інтересів дитини, комісією з питань захисту прав дітей було визначено спосіб та порядок участі відповідача у вихованні малолітнього сина ОСОБА_3, яким встановлено години для спілкування батька та сина, в присутності матері /а.с.18/.
Як видно з висновку органу опіки та піклування Сихівської районної адміністрації Львівської міської ради №10 від 23.03.2017 року, на засіданні комісії з питань захисту прав дитини було прийнято рішення про доцільність позбавлення відповідача батьківських прав відносно сина ОСОБА_3 /а.с.155/.
Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_6 показала, що є матір'ю позивача. Дочка не проживає з відповідачем близько двох років, від цього часу відповідач сина не бачив. На даний час, позивач проживає з нею. Жодних перешкод ОСОБА_5 у спілкуванні з сином позивач не чинить. В актах, що долучені до справи все відображено вірно.
Свідок ОСОБА_7 в судовому засіданні показав, що є головою правління будинку, в якому проживає з матір'ю позивач. Батька дитини він не бачив жодного разу. Засвідчував акти, складені за фактом неприбуття відповідача відвідати дитину.
Свідок ОСОБА_8 в судовому засіданні показала, що є хресною матір'ю дитини. Знайома з позивачем з моменту її одруження. Відповідач зловживав алкоголем та лікувався від алкоголізму. Після розлучення ОСОБА_1, вона регулярно відвідує дитину на свята, але жодного разу під час таких візитів відповідача не бачила. У позивача вдома буває мінімум раз на два місяці. Відповідача не бачила біля дитини, з часу коли хлопчику виповнилось 3 місяці.
Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_9 показала, що працює з позивачем. Знає її близько 10-ти років. 27 жовтня 2016 року, відповідач з'явився на роботу до позивача і влаштував скандал. Не бачила, щоб відповідач та його мати приносили подарунки дитині чи просили про зустріч з дитиною.
Свідок ОСОБА_10 в судовому засіданні показала, що є матір'ю відповідача. Подарунки для дитини вона та її син передавали, однак не впевнена чи доходили вони до внука. Відповідачу постійно чиняться перешкоди у спілкуванні з дитиною.
Допитаний в судовому засіданні в якості свідка відповідач ОСОБА_5 показав, що має бажання спілкуватися з сином та брати участь у його вихованні. Позивач постійно чинить йому перешкоди у спілкуванні з сином, відмовляється надати йому можливість побачитись з сином без будь-яких на це пояснень.
Стаття 18 Конвенції про права дитини передбачає, що батьки несуть основну відповідальність за виховання дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Відповідно до вимог ст.150 СК України батьки зобов'язані виховувати своїх дітей, піклуватися про їх здоров'я, фізичний і моральний розвиток.
Ухилення від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини згідно із п.2 ст.164 СК України є підставою позбавлення батьківських прав.
Пленум Верховного Суду України в п.15, 18 Постанови №3 від 30 березня 2007 року «Про практику застосування судоми законодавства при розгляді прав про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» роз'яснив, що позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно їх утримують та інше), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.
Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення, не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування своїми обов'язками.
Відповідно до ст. 141 СК України, мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
Відповідно до п. 86, 87 рішення ЄСПЛ у справі «МакМайкл проти Сполученого Королівства», право батьків і дітей бути поряд один з одним становить основоположну складову сімейного життя і що заходи національних органів, спрямовані перешкодити цьому, є втручанням у права, гарантовані статтею від 24 лютого 1995 року. Таке втручання є порушенням зазначеного положення, якщо воно здійснюється не «згідно із законом», не відповідає законним цілям, переліченим у пункті 2 статті 8, і не може вважатися «необхідним у демократичному суспільстві» .
Судом встановлено, що відповідачем вживались неодноразові спроби щодо можливості побачень з сином, його відвідин, та можливості брати участь у вихованні дитини, піклуватися про фізичний і духовний розвиток сина, тож суд приймає до уваги той факт, що у відповідача є бажання брати участь у вихованні дитини і відхиляє посилання позивача на факт нехтування ОСОБА_5 своїх обов'язків по вихованню дитини.
Суд відхиляє висновок органу опіки та піклування Сихівської районної адміністрації Львівської міської ради №10 від 23.03.2017 року, про доцільність позбавлення відповідача батьківських прав відносно сина ОСОБА_3 оскільки, як встановлено в судовому засіданні, такий був прийнятий без врахування думки батька дитини, який заявив про намір піклуватись до сина. Відхиляючи вказаний висновок, суд звертає увагу органу опіки та піклування, що комісією було проігноровано даний факт та не взято до уваги пояснення батька малолітнього ОСОБА_3, що в свою чергу порушує право батька на участь у вихованні дитини. Даний висновок складений поверхнево, а орган опіки та піклування формально поставився до своїх обов'язків, нехтуючи при цьому інтересами дитини і фактично самоусунувся від виконання своїх функцій. При цьому, питання спілкування дитини з батьком в присутності представника органу опіки та піклування не розглядалось.
Також суд відхиляє посилання позивача на наявні в матеріалах справи акти, складені та підписані позивачем, її матір'ю, сусідкою та головою правління будинку, в яких зазначено про те, що відповідач не відвідує свого сина ОСОБА_3, впродовж певного часу, адже такі акти складені не уповноваженою на те особою, відтак не є належним засобом доказування по справі.
Таким чином, приймаючи до уваги, встановлені в ході розгляду справи обставини, суд вважає за необхідне відмовити в задоволенні вимоги позивача про позбавлення відповідача ОСОБА_2 батьківських прав відносно їхнього малолітнього ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1.
Стосовно вимоги позивача щодо стягнення з відповідача аліментів на утримання їхнього сина ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, суд приходить до наступного.
Згідно ст.180 Сімейного кодексу України, батьки зобов'язані утримувати дітей до досягнення ними повноліття.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України № 789ХІІ (78912) від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Розмір аліментів на утримання дитини не може бути меншим 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку (ст.182 СК України).
Відповідно до ч.4 ст.84 Сімейного кодексу України, право на утримання вагітна дружина, а також дружина, з якою проживає дитина, має незалежно від того, чи вона працює та незалежно від її матеріального становища, за умови, що чоловік може надавати матеріальну допомогу.
Згідно ст.191 Сімейного кодексу України, аліменти присуджуються за рішенням суду від дня пред'явлення позову.
Судом встановлено, що малолітній ОСОБА_3 проживає разом із матір'ю, відповідач матеріально не утримує дитину, а дохід позивача не може забезпечити належний рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.
Відтак, суд приходить до висновку, що обов'язок утримувати дитину є рівною мірою обов'язком як матері, так і батька, причому обов'язком особистим, індивідуальним. Проживання окремо не звільняє від виконання цього обов'язку. Батьки мають всебічно сприяти розвитку дитини. Забезпечення умов для такого розвитку та навчання пов'язане з належним наданням матеріальної допомоги, що має бути достатньою.
Беручи до уваги вищенаведені обставини, в тому числі те, що відповідач пред'явлений до нього позов визнав, в частині стягнення аліментів, суд вважає, що слід стягнути з відповідача на користь позивача аліменти на утримання їх малолітнього сина в розмірі 500 грн. щомісячно до досягнення дитиною повнолітня, оскільки такий розмір аліментів забезпечить достатній життєвий рівень дитини.
Керуючись ст.ст. 3-11, 60, 212-215 ЦПК України, суд, -
вирішив:
Позов задоволити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання сина ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, в розмірі 500 (п'ятсот) гривень щомісяця, але не менше ніж 30 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, до досягнення дитиною повноліття, починаючи 01 березня 2017 року.
В решті позовних вимог відмовити.
Рішення в частині стягнення аліментів за один місяць підлягає до негайного виконання.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
На рішення суду може бути подана апеляційна скарга протягом 10-ти днів після його оголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Суддя: Стрельбицький В.В.