ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
20.06.2017Справа №910/6744/17
За позовом Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Львівська залізниця"
до Державного агентства резерву України
про стягнення 522 879,31 грн., -
Суддя Морозов С.М.
За участю представників сторін:
від позивача: Кобко О.Л. (представник за довіреністю № 9535 від 25.10.2016р.);
від відповідача: Ващенко В.В. (представник за довіреністю вих. №3844/0/4-16 від 09.11.2016р.).
Публічне акціонерне товариство "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Львівська залізниця" (надалі також - позивач) звернулося до суду з позовною заявою про стягнення з Державного агентства резерву України (надалі також - відповідач) суми заборгованості за Договором № Л/НР-0315з/НЮ відповідального зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву в розмірі 522 879,31 грн.
Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідач в порушення норм чинного законодавства України та укладеного між сторонами договору не виконав взяті на себе зобов'язання по відшкодуванню витрат за зберігання матеріальних цінностей за 3-4 квартали 2016 року, у зв'язку з чим в останнього виникла заборгованість.
Відповідач надав для долучення до матеріалів справи письмовий відзив на позовну заяву, відповідно до якого заперечує проти задоволення позовних вимог, посилаючись на те, що витрати за зберігання матеріальних цінностей за 3-4 квартали 2016 року з ним не узгоджено та не підписано відповідний акт взаєморозрахунків фактичних витрат на заявлену позивачем суму, у зв'язку з чим, на думку відповідача, відсутні підстави для сплати заборгованості позивачу.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.04.2017р. прийнято позовну заяву до розгляду та порушено провадження у справі, розгляд призначено на 30.05.2017р.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.05.2017р. розгляд справи відкладено до 20.06.2017р.
Розгляд справи відбувся з урахуванням положень ст. 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними у справі матеріалами.
В судовому засіданні 20 червня 2017 року було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -
11.06.2003р. між Державним комітетом з державного матеріального резерву України (комітет) та Львівською державною залізницею (зберігач) укладено Договір № Л/НР-0315з/НЮ відповідального зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву (надалі - Договір), відповідно до умов якого комітет передає, а зберігач приймає на відповідальне зберігання цінності згідно з затвердженою номенклатурою у кількості та за вартістю згідно з актом форми № 1. Зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву без користування ними зберігачем здійснюються на складських приміщеннях, майданчиках зберігача.
Відповідно до пункту 3.1. Договору комітет зобов'язаний відшкодувати зберігачу витрати на зберігання цінностей згідно з погодженим зведеним кошторисом витрат між зберігачем та комітетом у межах асигнувань, передбачених на ці цілі.
Згідно з пунктом 4.3. Договору зберігач надає комітетові щоквартально до 15 числа місяця, наступного за звітним, звіти про фактичні витрати за зберігання цінностей, що підтверджуються актом звірки взаєморозрахунків на утримання цінностей мобілізаційного резерву за встановленою формою.
Відшкодування витрат (з урахування податку на додану вартість) зберігачу за зберігання цінностей мобілізаційного резерву комітет здійснює в межах, визначених підписаними актами взаєморозрахунків фактичних витрат у відповідності до пункту 4.3 цього договору, не пізніше 30 числа місяця наступного за звітним кварталом (пункт 4.4 Договору).
У відповідності до пункту 7.3. Договору сторони визначили, що договір набирає чинності з моменту його підписання та діє протягом усього терміну зберігання цінностей мобілізаційного резерву.
Постановою Кабінету Міністрів України № 200 від 25.06.2014р. "Про утворення публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" утворено публічне акціонерне товариство "Українська залізниця" (далі - ПАТ "Укрзалізниця") на базі Державної адміністрації залізничного транспорту, підприємств та установ залізничного транспорту загального користування, які реорганізовуються шляхом злиття.
Відповідно до пункту 6 статті 2 Закону України "Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування" та пункту 2 статуту ПАТ "Українська залізниця", затвердженого постановою КМУ № 735 від 02.09.2015р., правонаступником всіх прав та обов'язків Укрзалізниці та підприємств залізничного транспорту, зокрема і Державного територіально-галузевого об'єднання «Львівська залізниця» є ПАТ "Укрзалізниця".
Указом Президента України № 1085/2010 від 09.12.2010р. "Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади" утворено Державне агентство резерву України, реорганізувавши Державний комітет з державного матеріального резерву України.
30.12.2015р. між сторонами з урахуванням наведених нормативно-правових актів укладено Додаткову угоду № 11 до Договору, якою внесено зміни до п. 8. Договору «Юридичні адреси та банківські реквізити сторін».
На виконання умов договору між сторонами було підписано кошторис витрат на зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву України, згідно з яким погоджено розмір витрат на 2016 рік на суму 1 243 691,94 грн., в тому числі на 3-й квартал 2016р. - 260 928,25 грн. та на 4-й квартал - 345 319,79 грн.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач супровідними листами № Н-10/3453 від 12.10.2016р. та № Н-10/132 від 19.01.2017р. направив на адресу відповідача звіти про витрати на зберігання матеріальних цінностей державного (мобілізаційного) резерву за 3-й та 4-й квартали 2016р. відповідно, розгорнуті звіти про витрати на зберігання матеріальних цінностей державного (мобілізаційного) резерву за 3-й та 4-й квартали 2016р. відповідно, акти на відшкодування витрат на зберігання матеріальних цінностей за 3-й та 4-й квартали 2016р. відповідно, акти звірки взаємних розрахунків, інші документи, що підтверджують суму витрат по зберіганню матеріальних цінностей за 3-й та 4-й квартали 2016р.
Зазначені вище документи були отримані відповідачем, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями повідомлень про вручення поштових відправлень, проте, на жоден із вищевказаних листів позивач не отримав відповіді та будь-яких повідомлень з боку відповідача про недоліки чи зауваження щодо змісту вищезазначених документів.
Відповідно до наявних в матеріалах справи звітів про витрати на зберігання матеріальних цінностей державного (мобілізаційного) резерву та актів на відшкодування витрат на зберігання матеріальних цінностей, послуги зі зберігання (витрати) позивача становлять 236 805,10 за 3-й квартал 2016р. та 286 074,21 грн. за 4-й квартал 2016р., що разом становить 522 879,31 грн.
З огляду на наяву у відповідача заборгованість з оплати витрат за зберігання матеріальних цінностей державного (мобілізаційного) резерву за 3-й та 4-й квартали 2016р., позивач направив відповідачу лист (вимогу) № Н-10/306 від 07.02.2017р. щодо вжиття заходів по відшкодуванню вказаних витрат на суму 522 879,31 грн.
У зв'язку з тим, що відповідач не розрахувався з позивачем за послуги зі зберігання матеріальних цінностей, останній був змушений звернутись до суду з даним позовом.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.
Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частина 1 статті 626 ЦК України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно зі ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до ч. ч. 2, 3 ст. 6 Цивільного кодексу України сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.
Укладений між позивачем та відповідачем Договір за своєю правовою природою є договором зберігання, правовідносини за яким регулюються положеннями Глави 66 Цивільного кодексу України.
Згідно положень частини 1 статті 936 Цивільного кодексу України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.
Зберігач зобов'язаний вживати усіх заходів, встановлених договором, законом, іншими актами цивільного законодавства, для забезпечення схоронності речі (ч. 1 ст. 942 ЦК України).
За приписами статті 938 Цивільного кодексу України, зберігач зобов'язаний зберігати річ протягом строку, встановленого у договорі зберігання. Якщо строк зберігання у договорі зберігання не встановлений і не може бути визначений виходячи з його умов, зберігач зобов'язаний зберігати річ до пред'явлення поклажодавцем вимоги про її повернення.
Частиною 1 статті 946 Цивільного кодексу України встановлено, що плата за зберігання та строки її внесення встановлюються договором зберігання.
Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено обов'язковість договору для виконання сторонами.
Нормами частини 3 статті 7 Закону України "Про державний матеріальний резерв" встановлено, що фінансування витрат підприємств, установ і організацій, пов'язаних з обслуговуванням і зберіганням, списання збитків від уцінки і природних втрат матеріальних цінностей державного резерву, здійснюється за рахунок коштів державного бюджету, зокрема коштів, одержаних від позичання матеріальних цінностей державного резерву, а також коштів, одержаних від реалізації розброньованих матеріальних цінностей мобілізаційного резерву.
Відповідно до частини 5 статті 11 Закону України "Про державний матеріальний резерв" відшкодування витрат підприємствам, установам і організаціям, що виконують відповідальне зберігання, оплата тарифу за перевезення вантажів, спеціальної тари, упаковки, послуг постачальницько-збутових організацій за поставку і реалізацію матеріальних цінностей державного резерву провадиться у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Згідно з Порядком відшкодування підприємствам, установам та організаціям витрат, пов'язаних з відповідальним зберіганням матеріальних цінностей державного резерву (затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 12.04.2002 № 532) суми витрат, які підлягають відшкодуванню повинні визначатися на кожний рік.
Внаслідок того, що відповідачем не здійснено оплату понесених позивачем витрат зі зберігання матеріальних цінностей за 3-4 квартали 2016 року у відповідача утворилась заборгованість у загальному розмірі 522 879,31 грн.
Судом не приймаються до уваги доводи відповідача наведені у відзиві на позовну заяву про те, що витрати за зберігання матеріальних цінностей за 3-4 квартали 2016 року з ним не узгоджено та не підписано відповідний акт взаєморозрахунків фактичних витрат на заявлену позивачем суму, з огляду на те, що всі підтверджуючі документи понесених витрат, як те передбачено умовами договору, в тому числі й акти взаєморозрахунків, було направлено відповідачу та відповідно до повідомлень про вручення поштових відправлень отримано останнім, при цьому вказані звіти та акти не погоджені саме з боку відповідача.
При цьому, суд виходить з того, що сам факт не підписання (відмови від підписання) таких актів та звітів про витрати, за відсутності вмотивованої відмови від їх підписання, не може свідчити про те, що такі витрати не були понесені позивачем.
Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Зазначене також кореспондується з нормами статей 525, 526 Цивільного кодексу України.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Статтею 599 ЦК України передбачено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Факт наявності боргу у відповідача перед позивачем в сумі 522 879,31 грн. належним чином доведений, документально підтверджений та відповідачем не спростований належними та допустимими доказами.
Статтею 33 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
Відповідно до ст. 34 ГПК України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Відповідачем не надано до матеріалів справи доказів, що підтверджують та обґрунтовують відсутність у нього підстав для невиконання зобов'язань, передбачених умовами Договору, укладеного з позивачем.
Враховуючи все вищенаведене, суд дійшов висновку, що заявлені в справі №910/6744/17 позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі та до стягнення з відповідача на користь позивача підлягає сума боргу в розмірі 522 879,31 грн.
Судовий збір в розмірі 7 843,19 грн., відповідно до положень статті 49 Господарського процесуального кодексу України, покладається на відповідача.
Керуючись ст.ст. 33, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
1. Позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
2. Стягнути з Державного агентства резерву України (ідентифікаційний код 37472392, адреса: 01601, м. Київ, вул. Пушкінська, буд. 28) на користь Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" (ідентифікаційний код 40075815, адреса: 03680, м. Київ, вул. Тверська, буд. 5) в особі Регіональної філії "Львівська залізниця" (ідентифікаційний код 40081195, адреса: 79007, м. Львів, вул. Гоголя, буд. 1) 522 879,31 грн. (п'ятсот двадцять дві тисячі вісімсот сімдесят дев'ять гривень 31 коп.) суми основного боргу та 7 843,19 грн. (сім тисяч вісімсот сорок три гривні 19 коп.) судового збору.
3. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.
4. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повне рішення складено 26.06.2017р.
Суддя С.М. Морозов