29.06.17р. Справа № 904/6567/17
За позовом Публічного акціонерного товариства "Дніпрогаз" (м. Дніпро)
до Квартирно-експлуатаційного відділу м. Дніпра (м. Дніпро)
про стягнення заборгованості за договором розподілу природного газу № 42ABDg2300-17 від 31.03.2017 у загальному розмірі 13 705 грн. 98 коп.
Суддя Фещенко Ю.В.
Представники:
від позивача: ОСОБА_1 - головний юрисконсульт (довіреність від 20.12.2016)
від відповідача: ОСОБА_2 - представник (довіреність № 1768 від 11.05.2017)
Публічне акціонерне товариство "Дніпрогаз" (далі - позивач) звернулося до господарського суду Дніпропетровської області із позовною заявою, в якій просить суд стягнути з Квартирно-експлуатаційного відділу м. Дніпра (далі - відповідач) заборгованість за договором розподілу природного газу № 42ABDg2300-17 від 31.03.2017 у загальному розмірі 13 705 грн. 98 коп.
Ціна позову складається з наступних сум:
- 13 565 грн. 86 коп. - основний борг;
- 125 грн. 62 коп. - пеня;
- 14 грн. 50 коп. - 3% річних.
Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов'язань за договором розподілу природного газу № 42ABDg2300-17 від 31.03.2017 в частині повного та своєчасного розрахунку за надані позивачем у квітні 2017 року послуги та, відповідно, наявністю боргу у сумі 13 565 грн. 86 коп. За прострочення виконання зобов'язання на підставі пункту 8.2. договору позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача пеню за період прострочення з 11.05.2017 по 23.05.2017 в сумі 125 грн. 62 коп. На підставі статті 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача 3% річних за період прострочення з 11.05.2017 по 23.05.2017 у сумі 14 грн. 50 коп.
Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 12.06.2017 порушено провадження у справі та її розгляд призначено в засіданні на 29.06.2017.
Від відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вх.суду 36588/17 від 29.06.2017), в якому він проти задоволення позовних вимог заперечував, посилаючись на те, що квартирно-експлуатаційний відділ м. Дніпро є бюджетною установою який утримується за кошти Державного бюджету України, згідно бюджетного законодавства він має право здійснювати видатки (витрачання) коштів лише згідно із затвердженим кошторисом. Відповідно до статті 51 Бюджетного кодексу України взяття зобов'язань та сплата коштів на видатки, які не мають кошторисних призначень містять склад бюджетного правопорушення.
У судове засідання 29.06.2017 з'явилися представники позивача та відповідача.
Представником позивача у судовому засіданні 29.06.2017 було викладено зміст позовних вимог, наведено доводи в їх обґрунтування.
Представник відповідача у судовому засіданні 29.06.2017 виклав зміст відзиву на позовну заяву, з урахуванням доводів якого просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог.
Судом враховано, що всіма учасниками судового процесу висловлена своя правова позиція у даному спорі, а також представниками позивача та відповідача у судовому засіданні 29.06.2017 наголошено на тому, що ними долучені до матеріалів справи всі докази, необхідні для правильного вирішення спору.
Враховуючи те, що норми статті 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов'язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами.
У пункті 2.3. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 роз'яснено: якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина 1 статті 38 Господарського процесуального кодексу України), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.
Клопотання про здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не заявлялось.
Суд, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши представників позивача та відповідача, -
Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
За приписами статті 627 Цивільного кодексу України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (стаття 628 Цивільного кодексу України).
За змістом статті 634 Цивільного кодексу України, договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
При цьому, у пункті 1.3. типового договору розподілу природного газу, затвердженого постановою НКРЕКП від 30.09.2015 № 2498 із змінами внесеними Постановою НКРЕКП № 1418 від 11.08.2016 визначено, що договір є договором приєднання, що укладається з урахуванням вимог статей 633, 634, 641 та 642 Цивільного кодексу України на невизначений строк. Фактом приєднання споживача до умов договору (акцептування договору) є вчинення споживачем будь-яких дій, які засвідчують його бажання укласти договір, зокрема надання підписаної споживачем заяви-приєднання за формою, наведеною у додатку 1 (для побутових споживачів) або у додатку 2 (для споживачів, що не є побутовими) до договору, яку в установленому порядку оператор ГРМ направляє споживачу інформаційним листом за формою, наведеною у додатку 3 до договору, та/або сплата рахунка оператора ГРМ, та/або документально підтверджене споживання природного газу.
У відповідності до вказаних умов, 31.03.2017 Квартирно-експлуатаційний відділ м.Дніпра (далі - споживач, відповідач) звернувся до Публічного акціонерного товариства "Дніпрогаз" (далі - постачальник, позивач) із заявою-приєднанням № 42АВПд2300-17 до умов договору розподілу природного газу (для споживача, що не є побутовим), в якій вказав таке: ознайомившись з умовами типового договору розподілу природного газу, затвердженого постановою НКРЕКП від 30.09.2015 № 2498 із змінами внесеними Постановою НКРЕКП № 1418 від 11.08.2016 (далі - договір, а.с.11-16), на офіційному сайті НКРЕКП, сайті оператора ГРМ в мережі Інтернет за адресою: dpgor.104.ua та в друкованому виданні, що публікується в межах території ліцензованої діяльності: газета "Заря-город" № 52 від 30.12.2015, № 49 від 07.12.2016, приєднуюсь до умов договору з нижченаведеними персоніфікованими даними, зокрема:
- загальна ціна договору - 556 642 грн. 80 коп.;
- вартість тарифу (на послуги з розподілу природного газу) - 559 грн. 44 коп. за 1000 куб. м. з ПДВ (станом на 01.01.2017);
- обсяги розподілу природного газу - 995, 000 тис. куб. м.;
- строк надання послуги (з урахуванням умов статті 631 Цивільного кодексу України) - з 01.02.2017 по 31.12.2017 (з урахуванням частини 5 статті 36 Закону України "Про публічні закупівлі" від 25.12.2015 № 922-VIII) (а.с.17).
Згідно із пунктом 2.1. договору за договором оператор ГРМ зобов'язується надати споживачу послугу розподілу природного газу, а споживач зобов'язується прийняти зазначену послугу та сплатити її вартість у розмірі, строки та порядку, визначені договором.
При вирішенні всіх питань, що не обумовлені договором, сторони зобов'язуються керуватися Законом України "Про ринок природного газу" та Кодексом газорозподільних систем. Оператор ГРМ зобов'язується вносити зміни та оновлювати інформацію, що розміщена на його сайті, зокрема, чинну редакцію тексту договору та Кодексу газорозподільних систем (пункт 2.3. договору).
Вказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно статей 173, 174, 175 Господарського кодексу України, статей 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, а згідно статті 629 Цивільного кодексу України є обов'язковим для виконання сторонами.
У розділі V договору передбачено умов щодо порядку обліку природного газу, що передається споживачу, зокрема: визначення об'єму розподілу та споживання природного газу по споживачу здійснюється на межі балансової належності між оператором ГРМ та споживачем на підставі даних комерційного вузла обліку (лічильника газу), визначеного в заяві-приєднання, та з урахуванням регламентних процедур, передбачених Кодексом газорозподільних систем та договором (пункт 5.2. договору).
Відповідно до частини 2 пункту 3.2. договору приймання-передача обсягу газу, належного споживачу, а також перехід експлуатаційної відповідальності за стан газових мереж від оператора ГРМ до споживача відбуваються на межі балансової належності об'єкта споживача.
Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов договору позивачем у квітні 2017 року були надані відповідачу послуги по розподілу природного газу на суму 13 565 грн. 86 коп., що підтверджується актом № ДНГ74522358 від 30.04.2017 наданих послуг з розподілу природного газу складеним про те, що у квітні 2017 року оператор ГРМ розподілив, а споживач прийняв 24 249 м. куб. природного газу на суму 13 565 грн. 86 коп. (а.с.18).
Вказаний акт підписаний позивачем та відповідачем без будь-яких зауважень щодо обсягів та якості наданих послуг. Акт підписаний представником відповідача та скріплений відтиском його печатки.
Враховуючи зазначений вид договорів, вбачається, що він є оплатним, і обов'язку позивача за договором надати послуги з розподілу природного газу відповідає обов'язок відповідача оплатити вартість наданих послуг.
Так, у розділі VI договору визначено умови щодо порядку розрахунків, а саме:
- оплата вартості послуги оператора ГРМ з розподілу природного газу здійснюється споживачем за тарифом, встановленим регулятором для оператора ГРМ , що сплачується як плата за потужність (абонентська плата), з урахуванням вимог Кодексу газорозподільних систем (пункт 6.1. договору);
- тариф, встановлений згідно з пунктом 6.1. розділу, є обов'язковим для сторін з дати набрання чинності постановою Регулятора щодо його встановлення (пункт 6.2. договору);
- розрахунковим періодом за договором є календарний місяць (пункт 6.3. договору);
- оплата вартості послуги з розподілу природного газу за договором здійснюється споживачем, який не є побутовим, на умовах попередньої оплати до початку розрахункового періоду на підставі рахунка оператора ГРМ. Якщо згідно із законодавством споживач має сплачувати оператору ГРМ за послуги з розподілу природного газу зі свого поточного рахунку із спеціальним режимом використання, оплата послуг розподілу природного газу здійснюється з поточного рахунку із спеціальним режимом використання споживача на поточний рахунок оператора ГРМ кожного банківського дня згідно з алгоритмом розподілу коштів, встановленим регулятором, та зараховується як плата за послуги розподілу природного газу в тому місяці, в якому надійшли кошти. Остаточний розрахунок за надані у звітному місяці послуги проводиться споживачем до десятого числа місяця, наступного за звітним, відповідно до акта наданих послуг та з урахуванням раніше перерахованих коштів. Дата оплати визначається датою, на яку були зараховані кошти на рахунок оператора ГРМ (пункт 6.4. договору).
В порушення умов договору, у встановлені в пункті 6.4. договору строки, відповідач надані позивачем у квітні 2017 року послуги з розподілу природного газу не оплатив. Вказане і є причиною спору.
При цьому, в матеріалах справи відсутні будь-які докази щодо наявності заперечень відповідача стосовно строку та якості наданих у спірний період послуг. А також, з вищезазначеного акту наданих послуг з розподілу природного газу № ДНГ74522358 від 30.04.2017 вбачається, що він підписаний без заперечень. Отже, позивачем дотримано вимоги договору в частині виконання його зобов'язань за договором.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з таких підстав.
Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення Господарського кодексу України як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.
Згідно зі статтею 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Згідно з нормами статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно зі статтею 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
За нормами частини 1 статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Щодо посилань відповідача на відсутність фінансування оплати наданих позивачем послуг, господарський суд вважає за необхідне зазначити наступне.
На підставі укладеного договору між сторонами виникли господарські відносини, що регулюються нормами Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України.
Статтею 1 Цивільного кодексу України встановлено, що цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників. До майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а також до податкових, бюджетних відносин цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом.
Відповідач є юридичною особою, а відповідно до статті 96 Цивільного кодексу України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями.
Між тим, ані приписи Господарського кодексу України, ані норми Цивільного кодексу України не допускають привілейованого становища суб'єктів господарювання, що пов'язані із фінансуванням від третіх осіб, в тому числі бюджетного фінансування.
Обов'язок відповідача сплатити суму боргу, додатково обґрунтовується тим, що відповідач, як юридична особа, самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями за договором, і така відповідальність не може ставитися у залежність від дій чи бездіяльності будь-яких третіх осіб, в тому числі головного розпорядника бюджетних коштів.
При цьому, суд відзначає, що відповідно до статті 617 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.
За статтею 617 Цивільного кодексу України відсутність у боржника необхідних коштів не вважається випадком, внаслідок якого боржник може бути звільнений від відповідальності. Тому відсутність коштів у відповідача не може бути підставою для звільнення його від відповідальності. Ці положення повністю кореспондуються з положеннями частини 2 статті 218 Господарського кодексу України, де зазначено, що непереборною силою, тобто надзвичайними і невідворотними обставинами не вважаються, зокрема, відсутність у боржника необхідних коштів.
Враховуючи викладене, відсутність бюджетних коштів не виправдовує бездіяльність замовника і не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення договірного зобов'язання.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Вищого господарського суду України від 23.08.2012 № 15/5027/715/2011, в постанові Верховного Суду України від 15.05.2012 № 11/446 та в рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України" від 18.10.2005.
Отже, заперечення відповідача, викладені у відзиві на позовну заяву, не приймаються до уваги судом.
Крім того, слід зазначити, що відповідно до статті 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.
Згідно з пунктом 4 частини 3 статті 129 Конституції України, статті 33 та статті 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Так, з матеріалів справи вбачається, що надані позивачем у квітні 2017 року послуги з розподілу природного газу відповідачем оплачені не були, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість в сумі 13 565 грн. 86 коп.
Доказів на підтвердження погашення заборгованості в сумі 13 565 грн. 86 коп. відповідач не надав, доводи позивача щодо наявності боргу, шляхом надання належних доказів, не спростував.
Враховуючи вказане, з огляду на положення пункту 6.4. договору, строк оплати наданих позивачем у квітні 2017 року послуг з розподілу природного газу на суму 13 565 грн. 86 коп. є таким, що настав 10.05.2017.
Враховуючи вищезазначене, факт наявності основної заборгованості за договором у відповідача перед позивачем в сумі 13 565 грн. 86 коп. належним чином доведений, документально підтверджений, а отже, позовні вимоги в частині стягнення основного боргу в сумі 13 565 грн. 86 коп. визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Суд зазначає, що правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статей 549 - 552, 611, 625 Цивільного кодексу України.
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).
Згідно з частиною 6 статті 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
У відповідності до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Згідно зі статтями 1 та 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Так, у пункті 8.2. договору передбачено, що у разі порушення споживачем строків оплати за договором він сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.
На підставі вказаного пункту договору, з урахуванням того, що позивачем його зобов'язання за договором були виконані у повному обсязі, а відповідачем порушені, була нарахована пеня за період прострочення з 11.05.2017 по 123.05.2017 в сумі 125 грн. 62 коп.
Господарським судом здійснено перевірку розрахунку пені, зробленого позивачем, та встановлено, що під час його проведення позивачем було вірно визначено суму заборгованості та період прострочення, арифметично розрахунок проведено також вірно. Отже, розрахунок пені, наведений позивачем у позовній заяві, визнається судом обґрунтованим та таким, що відповідає вимогам законодавства та фактичним обставинам справи.
Враховуючи викладене, вимоги позивача про стягнення пені в розмірі 125 грн. 62 коп. визнаються судом обґрунтованими.
При цьому, згідно зі статтею 233 Господарського кодексу України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Згідно з частиною 3 статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
В пункті 3 статті 83 Господарського процесуального кодексу України також зазначено, що господарський суд, приймаючи рішення, має право, зокрема, зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.
Відповідно до пункту 3.17.4. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", передбачено, що вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 Господарського процесуального кодексу України), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру. В аспекті права на справедливий суд, передбаченого міжнародним договором, суд звертає увагу на наступні обставини та вважає за необхідне використати надане національним законодавством України право суду на зменшення розміру штрафних санкцій.
Отже, зі змісту наведених норм випливає, що при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки (штрафу), суд бере до уваги майновий стан сторін і оцінює співвідношення розміру заявлених штрафних санкцій, зокрема, із розміром збитків кредитора, враховує інтереси обох сторін. Майновий стан сторін та соціальна значущість підприємства мають значення для вирішення питання про зменшення розміру штрафних санкцій. При цьому, розмір, до якого вони підлягають зменшенню, закон відносить на розсуд суду.
Суд об'єктивно оцінивши даний випадок, приймає до уваги причини неналежного виконання зобов'язання відповідачем, а також тяжкий матеріальний стан відповідача, враховуючи те, що Квартирно-експлуатаційний відділ м. Дніпропетровська є бюджетною організацією, фінансування якої проводиться з Державного бюджету України, та з огляду на те, що на даний час в деяких областях країни відбуваються збройні конфлікти, а відповідач безпосередню пов'язаний з діяльністю військових частин, суд вважає за необхідне зменшити розмір пені (125 грн. 62 коп.) на 50%, а саме: до 62 грн. 81 коп.
Отже, вимога позивача про стягнення пені підлягає задоволенню частково у сумі 62 грн. 81 коп.
Крім того, відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Враховуючи вищевикладене та у зв'язку з простроченням відповідачем виконання зобов'язання щодо оплати наданих послуг у строки, визначені умовами договору, позивачем на підставі статті 625 Цивільного кодексу України були заявлені до стягнення 3% річних за загальний період прострочення з 11.05.2017 по 23.05.2017 у сумі 14 грн. 50 коп.
Господарським судом також здійснено перевірку розрахунку 3% річних, зробленого позивачем, та встановлено, що під час його проведення позивачем було вірно визначено суму заборгованості та період прострочення, арифметично розрахунок проведено також вірно. Отже, розрахунок 3% річних, наведений позивачем у позовній заяві, визнається судом обґрунтованим та таким, що відповідає вимогам законодавства та фактичним обставинам справи.
Враховуючи викладене, вимоги позивача в частині стягнення 3% річних в сумі 14 грн. 50 коп. визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Отже, позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.
Щодо розподілу судових витрат по справі суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується статтею 49 Господарського процесуального кодексу України. У спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Згідно з приписами пункту 4.3. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України", у разі коли господарський суд на підставі пункту 3 статті 83 Господарського процесуального кодексу України зменшує розмір неустойки (штрафу, пені), витрати позивача, пов'язані зі сплатою судового збору відшкодовуються за рахунок відповідача у сумі, сплаченій позивачем за позовною вимогою, яка підлягала б задоволенню, якби зазначений розмір судом не було зменшено.
Враховуючи вказане та відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір у сумі 1 600 грн. 00 коп. покладається на відповідача у повному обсязі.
Враховуючи вищевикладене, керуючись статтями 1, 4-5, 33, 34, 49, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -
Позовні вимоги задовольнити частково.
Стягнути з Квартирно-експлуатаційного відділу м. Дніпра (49005, м. Дніпро, вулиця Феодосіївська, будинок 13; ідентифікаційний код 08004581) на користь Публічного акціонерного товариства "Дніпрогаз" (49029, м. Дніпро, вулиця Олександра Кониського, будинок 5; ідентифікаційний код 20262860) - 13 565 грн. 86 коп. основного боргу, 62 грн. 81 коп. - пені, 14 грн. 50 коп. - 3% річних, 1 600 грн. 00 коп. витрат по сплаті судового збору.
В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.
Рішення суду може бути оскаржене протягом десяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпропетровського апеляційного господарського суду через господарський суд Дніпропетровської області.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Суддя ОСОБА_3