26 червня 2017 рокуЛьвів№ 876/5514/17
Львівський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого-судді: Сапіги В.П.,
суддів: Попка Я.С., Сеника Р.П.,
за участі секретаря судових засідань ОСОБА_1,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу апеляційного суду Волинської області на постанову Волинського окружного адміністративного суду від 28.03.2017 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Апеляційного суду Волинської області про визнання протиправним рішення та зобов'язання вчинити певні дії,-
15.03.2017р. ОСОБА_2 звернувся в суд з адміністративним позовом до апеляційного суду Волинської області про визнання протиправною бездіяльності щодо невиплати йому при виході у відставку вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою та зобов'язання вчинити дії, нарахувати та виплатити йому вихідну допомогу у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.
Постановою Волинського окружного адміністративного суду від 28.03.2017 року позов задоволено.
Не погоджуючись з вищезазначеною постановою суду першої інстанції, апеляційний суд Волинської області оскаржив її в апеляційному порядку, який, покликаючись на неповне засування судом обставин, що мають значення для справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить суд апеляційної інстанції скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким в задоволенні адміністративного позову відмовити, з підстав, викладених у своїй апеляційній скарзі.
Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється відповідно до ч. 1 ст. 41 Кодексу адміністративного судочинства України у зв'язку з неявкою у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апелянта у їх сукупності, колегія суддів дійшла переконання, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.
Як достовірно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_2 з 27 серпня 1984 року по 30 листопада 1992 року працював на посаді народного судді Володимир-Волинського міського суду, а з грудня 1992 року обіймав посаду судді Волинського обласного суду, який 20 серпня 2001 року перейменований на Апеляційний суд Волинської області. З 30 жовтня 2006 року по 13 квітня 2015 року виконував обов'язки заступника голови Апеляційного суду Волинської області. Дана обставина підтверджується витягом з трудової книжки позивача.
Постановою Верховної ОСОБА_3 України від 08 вересня 2016 року № 1515-VIII «Про звільнення суддів» позивача звільнено з посади судді Апеляційного суду Волинської області у зв'язку з поданням заяви про відставку. Наказом голови Апеляційного суду Волинської області від № 9.7/15 від 15 вересня 2016 року ОСОБА_2 звільнено з посади судді у зв'язку з поданням заяви про відставку відповідно до пункту 9 частини п'ятої статті 126 Конституції України.
При звільненні позивачу не виплачена вихідна допомога на підставі статті 136 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у редакції, що діяла до 27 березня 2014 року. Дана обставина не заперечується представником відповідача.
Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що позивач має право на отримання вихідної допомоги судді у зв'язку з відставкою на підставі прямих норм Конституції України, оскільки установлення менш сприятливих умов надання гарантій матеріального та соціального забезпечення суддям, що призначені (обрані) на посаду раніше введеного в дію нового правового регулювання, порівняно з тими умовами, що були законодавчо передбачені при призначенні (обранні) їх на посаду, за своїм значенням у системі правового регулювання практично означає зниження рівня незалежності суддів, що є недопустимим у силу положень частина третя статті 22, частина перша, друга та сьома статті 126 Конституції України та підтверджено практикою Конституційного Суду України.
Такі висновки суду першої інстанції не відповідають фактичним обставинам справи та є помилковими, виходячи з наступного.
У відповідності до частини 1 статті 120 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» (в редакції, яка діяла на прийняття ВРУ постанови №636-VIII) суддя, який має стаж роботи на посаді судді не менше двадцяти років, що визначається відповідно до статті 135 цього Закону, має право подати заяву про відставку.
Частинами 3, 4 цієї статті передбачено, що заява про відставку, заява про звільнення з посади за власним бажанням подається суддею безпосередньо до Вищої ради юстиції, яка протягом одного місяця з дня надходження відповідної заяви вносить до органу, який обрав або призначив суддю, подання про звільнення судді з посади.
Суддя здійснює свої повноваження до прийняття рішення про його звільнення.
Із набранням чинності Законом №2453-VI питання вихідної допомоги регулювалося статтею 136 цього Закону, відповідно до якої судді, який вийшов у відставку, виплачувалася вихідна неоподатковувана допомога у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою. Законом України від 27 березня 2014 року № 1166-VII «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» наведену правову норму було виключено.
З 28.03.2015 року діяла редакція Закону України «Про судоустрій та статус суддів», визначена Законом України «Про забезпечення права на справедливий суд» № 192-VIIІ від 12.02.2015 року, яка взагалі не передбачала виплату вихідної допомоги судді у зв»язку з відставкою.
З матеріалів справи видно, що на час звільнення позивача з посади судді та відрахування зі штату Апеляційного суду Волинської області, набрав чинності Закон №2453-VI в редакції від 01.04.2014 року, в якому відповідно до Закону №1166-VII від 27.03.2014 виключено ст. 136, яка передбачає виплату судді, який вийшов у відставку, вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.
У рішенні Конституційного Суду України від 09 лютого 1999 року №1-рп/99 зазначено, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у ч. 1 ст. 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
Внесені Законом №1166-VII зміни до Закону №2453-VI є чинними, неконституційними у встановленому порядку не визнавались.
Таким чином, на час звільнення позивача виплата вихідної допомоги не передбачалась чинним законодавством України, оскільки в даному випадку до спірних правовідносин слід застосовувати положення нормативно-правових актів, які діяли на час прийняття ВРУ Постанови №636-VIII про звільнення позивача (08.09.2016 року).
Лише у зв'язку з прийняттям Закону України «Про судоустрій та статус суддів» від 2 червня 2016 року №1402- VIIІ (далі - Закон України №1402-VIIІ), який набув чинності з 30 вересня 2016 року, статтею 143 відновлено право судді на отримання вихідної допомоги у зв'язку з відставкою в розмірі 3 місячних суддівських винагород за останньою посадою.
Необхідно зауважити, що дана норма права не розповсюджується на осіб, що звільненні з посади судді до набрання нею чинності.
Крім того, у рішенні від 19 листопада 2013 року №10-рп/2013 Конституційний Суд України зазначив, що за своєю правовою природою вихідна допомога є разовою формою матеріальної винагороди при виході судді у відставку. Вихідна допомога не належить до таких конституційних гарантій незалежності суддів, як суддівська винагорода чи довічне грошове утримання, оскільки не є основним джерелом матеріального забезпечення суддів, не має постійного характеру та не покриває соціальних ризиків, пов'язаних, зокрема, із хворобою, інвалідністю, старістю. У зв'язку з цим парламент повноважний встановлювати вихідну допомогу та визначати її розмір.
У відповідності до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
З огляду на вищевикладене, доводи апеляційних скарги є суттєвими і складають підстави для висновку про порушення судом норм матеріального права, суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору помилково встановив фактичні обставини справи та надав їм неналежну правову оцінку через що постанова суду підлягає скасуванню з прийняттям нової постанови, якою в задоволенні адміністративного позову відмовити.
Керуючись статтями 160 ч.3, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Апеляційну скаргу Апеляційного суду Волинської області задовольнити.
Постанову Волинського окружного адміністративного суду від 28.03.2017 року у справі №803/376/17 скасувати та прийняти нову постанову, якою в задоволенні адміністративного позову відмовити.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання постановою законної сили, а у разі складення постанови в повному обсязі відповідно до ст. 160 КАС України - з дня складення постанови в повному обсязі.
Головуючий суддя ОСОБА_4
судді ОСОБА_5
ОСОБА_3
Повний текст виготовлено 27.06.2017р.