27 червня 2017 року Справа № 876/5607/17
Колегія суддів Львівського апеляційного адміністративного суду в складі:
головуючого судді Ніколіна В.В.,
суддів Багрія В.М., Качмара В.Я.,
участю секретаря Смидюх Х.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційні скарги Державної фіскальної служби України, ОСОБА_1 митниці ДФС на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 06.04.2017 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Державної фіскальної служби України, ОСОБА_1 митниці ДФС, про скасування наказів та зобов'язання вчинити дії, -
ОСОБА_2 29.06.2016 року звернувся до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до Державної фіскальної служби України, ОСОБА_1 митниці ДФС, в якій з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог просить суд: - визнати незаконним і скасувати наказ ДФС України від 08.06.2016 року №2283-о “Про припинення державної служби ”; - визнати незаконним і скасувати наказ ОСОБА_1 митниці ДФС від 09.06.2016 року №231-к “Про звільнення ОСОБА_2В.”; - зобов'язати Державну фіскальну службу України запропонувати та працевлаштувати ОСОБА_3 на посаді рівнозначній тій, яку він займав до звільнення.
В обґрунтування позовних вимог зазначив, що наказом ДФС України від 08.06.2016 року №2283-о позивачу припинено державну службу у зв'язку із поновленням на посаді державної служби особи, яка раніше її займала, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 88 Закону України “Про державну службу”. Наказом ОСОБА_1 митниці ДФС №231-к від 09.06.2016 р позивача, заступника начальника ОСОБА_1 митниці ДФС звільнено із займаної посади відповідно до наказу ДФС України №2283-о “Про припинення державної служби”. Позивач вважає вказані накази протиправними та такими, що підлягають скасуванню, оскільки, відповідно до статті 49-2 Кодексу законів про працю України, йому не було запропоновану іншу роботу у Львівській митниці, хоча, на його думку, така можливість у відповідача була. Також, відповідачем при його звільненні не враховано норму ч. 3 ст. 40 КЗпП, якою передбачено, що не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності.
Оскаржуваною постановою Львівського окружного адміністративного суду від 06.04.2017 року позовну заяву - задоволено.
У поданій апеляційній скарзі відповідачі просить зазначену постанову скасувати та прийняти нову, якою в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі, покликаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права. Вимоги за апеляційною скаргою обґрунтовує, що на виконання постанови Львівського окружного адміністративного суду від 04.01.2016 року у справі №813/6010/15 та постанови про відкриття виконавчого провадження від 21.03.2016 року та вимоги державного виконавця №342/5-20.1 від 18.05.2016 року, наказом від 08.06.2016 року №2282-о передбачено поновлення на посаді заступника начальника ОСОБА_1 митниці ДФС з 27.01.2015 року ОСОБА_4 , у зв'язку із чим позивачу припинено державну службу та звільнено із займаної посади. Вважає, що відсутні підстави для скасування наказів, позаяк такі прийнято з метою виконання судового рішення. Представник відповідача ОСОБА_1 митниці ДФС у судовому засіданні проти позову заперечив з підстав аналогічних викладеним у письмових запереченнях, долучених до матеріалів справи Зазначив, що у даному випадку звільнення позивача відбулось у зв'язку із обставинами, що склались не залежно від волі сторін так, як судові рішення відповідно до ст. 124 Конституції України є обов'язковими до виконання на всій території України.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційних скарг у їх сукупності, колегія суддів приходить до переконання, що подані скарги підлягають до задоволення частково.
Задовольняючи позов суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до положень ч. 1 ст. 235 Кодексу законів про працю України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
Як зазначив Верховний суд України в ухвалі від 02.06.2010 року у справі за позовом ВАТ “Херсонський бавовняний комбінат” до фізичних осіб, третьої особи акціонерно-комерційний банк соціального розвитку “Укрсоцбанк”, про визнання незаконними дій посадових осіб товариства, захист прав це передбачені законом способи охорони прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення. Під способами захисту прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.
Судом встановлено, що постановою Львівського окружного адміністративного суду від 04.01.2016 року у справі №813/6010/15 визнано протиправним та скасовано наказ Державної фіскальної служби України від 26.10.2015 року за №3409-о “Про звільнення ОСОБА_4В.”, поновлено ОСОБА_4 на посаді заступника начальника ОСОБА_1 митниці ДФС з 27.10.2015 року.
За таких обставин, з метою недопущення порушення прав ОСОБА_4 та з урахуванням того,що ОСОБА_2 звільнений з посади з порушенням порядку вивільнення працівника, суд дійшов висновку, що у даному випадку, його порушене право повинно бути відновлене шляхом зобов'язання Державну фіскальну службу України запропонувати та працевлаштувати ОСОБА_2 на посаді рівнозначній тій, яку він займав до припинення державної служби 08.06.2016 року.
В даному випадку не буде втручанням суду у дискреційні повноваження відповідачів, а буде обґрунтованим способом захисту порушеного права позивача, оскільки, єдиним правильним способом захисту порушеного права є зобов'язання запропонувати та працевлаштувати ОСОБА_2 і це зобов'язання повністю узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України, який у своєму рішенні від 16.09.2015 у справі № 21-1465а15 вказав, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень.
Такі висновки суду першої інстанції, на думку колегії суддів, частково відповідають нормам матеріального права.
ОСОБА_2 з липня 2003 року перебував на службі в митних органах.
Відповідно до наказу Державної фіскальної служби України №52-о від 16.01.2016 року призначений на посаду заступника начальника ОСОБА_1 митниці ДФС, як такий, що успішно пройшов стажування, в порядку переведення з Львівської митниці ДФС.
Наказом Державної фіскальної служби України №2283-о від 08.06.2016 року “Про припинення державної служби” у зв'язку із поновленням на посаді заступника начальника ОСОБА_1 митниці ДФС ОСОБА_4 та на виконання постанови Львівського окружного адміністративного суду від 04.01.2016 року у справі №813/6010/15,з урахуванням постанови про відкриття виконавчого провадження від 21.03.2016 року №50550116 та вимогою державного виконавця №342/5-20.1 від 18.05.2016 року, ОСОБА_2, заступнику начальника ОСОБА_1 митниці ДФС припинено державну службу з 08.06.2016 року.
Наказом ОСОБА_1 митниці ДФС №231-к від 09.06.2016 року “Про звільнення ОСОБА_2В” ., заступника начальника ОСОБА_1 митниці ДФС вважати таким, що припинив державну службу з 08 червня 2016 року відповідно до п. 1 частини першої статті 88 Закону України від 10.12.2015 року №889-VІІІ “Про державну службу”.
ОСОБА_1 митниці ДФС від 14.06.2016 року ОСОБА_2 повідомлено про припинення державної служби з 08.06.2016 року, у зв'язку із поновленням на посаді державної служби особи, яка раніше її займала, відповідно до пункту 1 частини першої статті 88 Закону України “Про державну службу”.
Позивач вважаючи вказані накази протиправними та такими, що прийняті із порушенням встановленої процедури звільнення звернувся із вказаним позовом до суду.
Статтею 19 Конституції України передбачено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Порядок та умови проходження служби в митних органах регулюються Конституцією України та Митним кодексом України.
Посадові особи органів доходів і зборів є державними службовцями (частина 1 статті 569 Митного кодексу України).
Відповідно до статті 1 Закону №889-VIII від 10.12.2015 року, Державна служба - це публічна, професійна, політично неупереджена діяльність із практичного виконання завдань і функцій держави.
Державний службовець - це громадянин України, який займає посаду державної служби в органі державної влади, іншому державному органі, його апараті (секретаріаті) (далі - державний орган), одержує заробітну плату за рахунок коштів державного бюджету та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, безпосередньо пов'язані з виконанням завдань і функцій такого державного органу, а також дотримується принципів державної служби.
Статтею 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Відповідно до абзацу 2 пункту 13 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 06.03.2008 року №2 “Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду адміністративних справ”, при розгляді спорів з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби застосовуються положення, встановлені спеціальними законами. У разі коли ці закони зазначені питання не врегульовують, то необхідно субсидіарно застосовувати законодавство про працю, зокрема, КЗпП України.
Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 51 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.
Статтею 83 Закону України “Про державну службу” передбачено, що державна служба припиняється: 1) у разі втрати права на державну службу або його обмеження (стаття 84 цього Закону); 2) у разі закінчення строку призначення на посаду державної служби (стаття 85 цього Закону); 3) за ініціативою державного службовця або за угодою сторін (стаття 86 цього Закону); 4) за ініціативою суб'єкта призначення (стаття 87 цього Закону); 5) у разі настання обставин, що склалися незалежно від волі сторін (стаття 88 цього Закону); 6) у разі незгоди державного службовця на проходження державної служби у зв'язку із зміною її істотних умов (стаття 43 цього Закону); 7) у разі досягнення державним службовцем 65-річного віку, якщо інше не передбачено законом; 8) у разі застосування заборони, передбаченої Законом України "Про очищення влади".
Підставами для припинення державної служби у зв'язку з обставинами, що склалися незалежно від волі сторін, є зокрема, поновлення на посаді державної служби особи, яка раніше її займала.
Аналогічна за змістом норма міститься у ст. 40 Кодексу законів про працю України, яка регламентує процедуру розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу. Згідно з п. 6. ч. 1 цієї статті , трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку поновлення на роботі працівника, який раніше виконував цю роботу.
Нормою частини 2 ст. 40 Кодексу Законів про працю України передбачено, що звільнення з підстав визначених у п. 1,2 і 6 цієї статті допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою на іншу роботу.
Отже, з урахуванням положень статті 40 Кодексу Законів про працю України та ст. 88 Закону України “Про державну службу” звільнення працівника допускається лише після пропозиції працівникові всіх вакансій на тому ж підприємстві, в установі, організації та у разі відмови працівника від такої. Під поняттям “перевести працівника за його згодою на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації” розуміється переведення на рівнозначну посаду у тій, на якій робітник перебував до звільнення.
Згідно інформації наданої на вимогу суду Департаментом кадрової політики та роботи з персоналом Державної фіскальної служби України від 02.02.2017 року №201/99-99-04-03-18 судом встановлено, що перед виданням наказу ДФС від 08.06.2016 року № 2283-о інші вакантні посади ОСОБА_2 не пропонувались.
Однак, на запит представника позивача, щодо надання інформації про наявність вакантних посад в органах ДФС України станом на 08.06.2016 року, отримано ряд відповідей від територіальних органів ДФС України, зі змісту яких встановлено, що на вказану дату в штатному розписі ДФС України були наявні вакантні посади, що віднесені до номенклатури голови ДФС України.
Власник є таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 492 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.
При цьому роботодавець зобов'язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.
Вказана правова позиція викладена Верховним судом України у справі №6-40цс15 від 01.04.2015 року.
Отже, при прийнятті рішення судом враховано, що Державною фіскальною службою України та ОСОБА_1 митницею ДФС не виконано вимоги законодавства в частині процедури звільнення працівника, оскільки не запропоновано рівнозначну посаду у тій же установі, більше того згідно з долученими копіями відповідей на запити представника позивача такі мали можливість перевести працівника з його згоди на іншу роботу, чим порушили його трудові гарантії як працівника, що є підставою для визнання протиправними та скасування Наказу Державної фіскальної служби України №2283-о від 08.06.2016 року “Про припинення державної служби” та Наказу ОСОБА_1 митниці ДФС №231-к від 09.06.2016 року “Про звільнення ОСОБА_2В.”
Згідно стаття 69 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 235 Кодексу законів про працю України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
Як зазначив Верховний суд України в ухвалі від 02.06.2010 року у справі за позовом ВАТ “Херсонський бавовняний комбінат” до фізичних осіб, третьої особи акціонерно-комерційний банк соціального розвитку “Укрсоцбанк”, про визнання незаконними дій посадових осіб товариства, захист прав це передбачені законом способи охорони прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення. Під способами захисту прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.
Судом встановлено, що постановою Львівського окружного адміністративного суду від 04.01.2016 року у справі №813/6010/15 визнано протиправним та скасовано наказ Державної фіскальної служби України від 26.10.2015 року за №3409-о “Про звільнення ОСОБА_4В.”, поновлено ОСОБА_4 на посаді заступника начальника ОСОБА_1 митниці ДФС з 27.10.2015 року.
За таких обставин, з метою недопущення порушення прав ОСОБА_4 та з урахуванням того, що ОСОБА_2 звільнений з посади з порушенням порядку вивільнення працівника, суд дійшов висновку, що у даному випадку, його порушене право повинно бути відновлене, але не шляхом зобов'язання Державну фіскальну службу України запропонувати та працевлаштувати ОСОБА_2 на посаді рівнозначній тій, яку він займав до припинення державної служби 08.06.2016 року, а поновлення ОСОБА_3 на посаді заступника начальника ОСОБА_1 митниці Державної фіскальної служби України з 08 червня 2016року.
В даному випадку судом першої інстанції помилково було втручання у дискреційні повноваження відповідачів, а буде обґрунтованим способом захисту порушеного права позивача та єдиним правильним способом захисту порушеного права є поновлення ОСОБА_3 на посаді заступника начальника ОСОБА_1 митниці Державної фіскальної служби України з 08 червня 2016року, оскільки спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень.
А тому висновки суду першої інстанції частково відповідають нормам матеріального та процесуального права.
На підставі наведеного колегія судів прийшла до висновку, що судом першої інстанції, при винесені оскаржуваної постанови не вірно дано правову оцінку обставинам справі та ухвалено судове рішення без додержанням норм матеріального і процесуального права, що згідно ст. 202 КАС України є підставою для часткового задоволення апеляційних скарг.
Керуючись ст. ч 3 160 ст. 195, 196, 199, 205, 207, 254 КАС України суд, -
Апеляційні скарги Державної фіскальної служби України, ОСОБА_1 митниці ДФС - задовольнити частково.
Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 06.04.2017 року у справі № 813/2091/16 - в частині зобов'язати Державну фіскальну службу України запропонувати та працевлаштувати ОСОБА_3 на посаді рівнозначній тій, яку він займав до звільнення - скасувати та прийняти нову, якою поновити ОСОБА_3 на посаді заступника начальника ОСОБА_1 митниці Державної фіскальної служби України з 08 червня 2016року.
В решті постанову Львівського окружного адміністративного суду від 06.04.2017року - залишити без змін.
Постанова може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду у порядку адміністративного судочинства протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий В.В. Ніколін
Судді В.М. Багрій
ОСОБА_5