Справа: № 357/3440/17 Головуючий у 1-й інстанції: Кошель Л.М.
Суддя-доповідач: Степанюк А.Г.
Іменем України
27 червня 2017 року м. Київ
Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді - Степанюка А.Г.,
суддів - Кузьменка В.В., Шурка О.І.,
при секретарі - Ліневській В.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Департаменту соціального захисту населення Київської обласної державної адміністрації на постанову Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 25 квітня 2017 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Управління соціального захисту населення Білоцерківської міської ради Київської області, виконавчого комітету Білоцерківської міської ради Київської області, Київської обласної державної адміністрації про визнання протиправною відмови та зобов'язання вчинити дії, -
У березні 2017 року ОСОБА_2 (далі - Позивач, ОСОБА_2.) звернулася до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області з позовом до Управління соціального захисту населення Білоцерківської міської ради Київської області (далі - Відповідач-1, УСЗН Білоцерківської міськради), виконавчого комітету Білоцерківської міської ради Київської області (далі - Відповідач-2, виконком Білоцерківської міськради), Київської обласної державної адміністрації (далі - Відповідач-3, Київська ОДА) про:
- визнання протиправною відмови Відповідача-1 та Відповідача-3 у прийнятті документів Позивача для встановлення статусу особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії 1;
- зобов'язання УСЗН Білоцерківської міськради прийняти документи ОСОБА_2 для встановлення статусу особи, постраждалої внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії 1;
- зобов'язання виконкому Білоцерківської міськради внести подання до Київської ОДА для встановлення ОСОБА_2 статусу особи, постраждалої внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії 1;
- зобов'язання Київської ОДА розглянути вказане подання про встановлення ОСОБА_2 статусу особи, постраждалої внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії 1, та видати посвідчення особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії 1.
Постановою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 25.04.2017 року позов задоволено повністю. При цьому суд першої інстанції виходив з того, що виключення законодавцем з 01.01.2015 року з правового поля зони посиленого радіоекологічного контролю не позбавляє особу статусу потерпілого від Чорнобильської катастрофи категорії 4, набутого до цієї дати.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду, Департамент соціального захисту населення Київської ОДА (далі - Апелянта, Департамент Київської ОДА) подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати оскаржувану постанову та ухвалити нову, якою у задоволенні позову відмовити повністю. При цьому звертає увагу на порушення судом норм матеріального права, вказуючи на те, що з 01.01.2015 року набрали чинності зміни до Закону України «Про правовий режим території, що зазначала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи», згідно яких виключено зону посиленого радіоекологічного контролю, у зв'язку з чим відсутні правові підстави для віднесення Позивача до постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії 1 з числа потерпілих від Чорнобильської катастрофи категорії 4. Наголошує, що, покладаючи на Департамент Київської ОДА обов'язок з розгляду подання про встановлення ОСОБА_2 статусу особи, постраждалої внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії 1, суд першої інстанції не врахував, що Апелянт взагалі не брав участь у розгляді і вирішенні даної справи у будь-якому процесуальному статусі.
У судовому засіданні Позивач наполягав на залишенні апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення - без змін.
Апелянт та Відповідачі, будучи належним чином повідомленими про дату, час та місце судового розгляду справи, у судове засідання не прибули.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення Позивача, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а постанова суду першої інстанції - скасуванню в частині, виходячи з такого.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_2 є особою, яка постійно проживає на території зони посиленого радіоекологічного контролю у 1986 - 1993 роках, категорія 4, що підтверджується копію посвідчення НОМЕР_1, виданого Київською обласною державною адміністрацією 21.10.1993 року (а.с. 10).
Згідно експертного висновку від 21.09.2015 року №3974, складеного Центральною міжвідомчою експертною комісією МОЗ та МНС України по встановленню причинного зв'язку хвороб, що привели до інвалідності та смерті з дією іонізуючого випромінювання та інших шкідливих чинників внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС (а.с. 5), ОСОБА_2 встановлено основний діагноз та зазначено, що захворювання пов'язано з впливом аварії на Чорнобильській АЕС. На підставі вказаного висновку Позивачу було встановлено другу групу інвалідності з 30.09.2015 року довічно у зв'язку з захворюванням, пов'язаним з впливом аварії на Чорнобильській АЕС, що підтверджується копією довідки МСЕК серії АВ №0512286 від 30.09.2015 року (а.с. 6).
Крім того, матеріали справи свідчать, що у січні 2017 року ОСОБА_2 звернулася до УСЗН Білоцерківської міськради із заявою про встановлення статусу постраждалого внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії 1 з числа потерпілих від Чорнобильської катастрофи.
Листом від 17.02.2017 року №1017 (а.с. 4) Відповідач-1 повідомив Позивача про відсутність можливості встановлення статусу особи, віднесеної до категорії 1 як особі, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії 4, оскільки з 01.01.2015 року зона посиленого радіоекологічного контролю відсутня.
На підставі встановлених вище обставин, виходячи з системного аналізу приписів ст. ст. 9, 11, 14, 15 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», ст. 2 Закону України «Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення Чорнобильської катастрофи», Закону України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України», Порядку видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 20.01.1997 року №51, суд першої інстанції дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог, оскільки Позивач має видане в установленому законом порядку посвідчення потерпілої внаслідок Чорнобильської катастрофи, причинний зв'язок інвалідності з наслідками Чорнобильської катастрофи встановлено експертною комісією, то подальші законодавчі зміни щодо виключення зони посиленого радіоекологічного контролю не можуть впливати на статус потерпілих від Чорнобильської катастрофи, який отримано до 01.01.2015 року.
З таким висновком суду першої інстанції не можна повністю погодитися з огляду на таке.
Закон України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» визначає основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я та створює єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення (далі - Закон).
Відповідно до ст. 9 Закону особами, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, інших ядерних аварій та випробувань, військових навчань із застосуванням ядерної зброї, є: 1) учасники ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС - громадяни, які брали безпосередню участь у ліквідації аварії та її наслідків; 2) потерпілі від Чорнобильської катастрофи - громадяни, включаючи дітей, які зазнали впливу радіоактивного опромінення внаслідок Чорнобильської катастрофи; 3) громадяни, які брали безпосередню участь у ліквідації інших ядерних аварій та їх наслідків, у ядерних випробуваннях, у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, у складанні ядерних зарядів та здійсненні на них регламентних робіт; 4) громадяни, які постраждали від радіоактивного опромінення внаслідок будь-якої аварії, порушення правил експлуатації обладнання з радіоактивною речовиною, порушення правил зберігання і захоронення радіоактивних речовин, що сталося не з вини потерпілих.
Приписи ч. 1 ст. 11 Закону визначають, що до потерпілих від Чорнобильської катастрофи належать:
1) евакуйовані із зони відчуження (в тому числі особи, які на момент евакуації перебували у стані внутріутробного розвитку, після досягнення ними повноліття), а також відселені із зон безумовного (обов'язкового) і гарантованого добровільного відселення;
2) особи, які постійно проживали на територіях зон безумовного (обов'язкового) та гарантованого добровільного відселення на день аварії або прожили за станом на 1 січня 1993 року на території зони безумовного (обов'язкового) відселення не менше двох років, а на території зони гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років, та відселені або самостійно переселилися з цих територій;
3) особи, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються у зонах безумовного (обов'язкового) та гарантованого добровільного відселення, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у зоні безумовного (обов'язкового) відселення не менше двох років, а у зоні гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років;
4) особи, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у цій зоні не менше чотирьох років;
5) особи, які працювали з моменту аварії до 1 липня 1986 року не менше 14 календарних днів або не менше трьох місяців протягом 1986-1987 років за межами зони відчуження на роботах з особливо шкідливими умовами праці (за радіаційним фактором), пов'язаними з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, що виконувалися за урядовими завданнями. Перелік видів робіт і місць, де виконувалися зазначені роботи, встановлюється Кабінетом Міністрів України;
6) особи, які досягли повноліття, з числа зазначених у статті 27 цього Закону, та яким у дитячому віці встановлено причинний зв'язок інвалідності з наслідками Чорнобильської катастрофи, за умови проходження переогляду у спеціалізованій медико-соціальній експертній комісії відповідно до частини п'ятої статті 17 цього Закону.
Згідно ч. 1 ст. 12 вказаного Закону причинний зв'язок між захворюванням, пов'язаним з Чорнобильською катастрофою, частковою або повною втратою працездатності громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, і Чорнобильською катастрофою визнається встановленим (незалежно від наявності дозиметричних показників чи їх відсутності), якщо його підтверджено під час стаціонарного обстеження постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи уповноваженою медичною комісією не нижче обласного рівня або спеціалізованими медичними установами Міністерства оборони України, Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України, які мають ліцензію центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони здоров'я.
Згідно п. 1 ч. 1 ст. 14 Закону для встановлення пільг і компенсацій визначаються такі категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи - інваліди з числа учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та потерпілих від Чорнобильської катастрофи (статті 10, 11 і частина третя статті 12), щодо яких встановлено причинний зв'язок інвалідності з Чорнобильською катастрофою, хворі внаслідок Чорнобильської катастрофи на променеву хворобу, - категорія 1.
Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що особи, які постійно проживають на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у цій зоні не менше чотирьох років (стаття 11 Закону) мають право на отримання статусу особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії 1 за умови встановлення уповноваженою медичною комісією не нижче обласного рівня або спеціалізованими медичними установами Міністерства оборони України, Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України причинного зв'язок між захворюванням, пов'язаним з Чорнобильською катастрофою.
Крім того, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що відповідно до ст. 13 Закону держава бере на себе відповідальність за завдану шкоду громадянам та зобов'язується відшкодувати її за: 1) пошкодження здоров'я або втрату працездатності громадянами та їх дітьми, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи; 2) втрату годувальника, якщо його смерть пов'язана з Чорнобильською катастрофою; 3) матеріальні втрати, що їх зазнали громадяни та їх сім'ї у зв'язку з Чорнобильською катастрофою, відповідно до цього Закону та інших актів законодавства України.
На державу покладаються також зобов'язання щодо своєчасного медичного обстеження, лікування і визначення доз опромінення учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та потерпілих від Чорнобильської катастрофи.
Отже, виходячи із системного аналізу вищенаведених норм, до постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи 1 категорії належать, у тому числі, особи, щодо яких встановлено причинний зв'язок інвалідності із Чорнобильською катастрофою.
Відповідно до ч. ч. 1, 4 ст. 65 Закону учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та потерпілим від Чорнобильської катастрофи видаються посвідчення, виготовлені за зразками, затвердженими Кабінетом Міністрів України.
Порядок видачі посвідчень встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Правила видачі посвідчень учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС і потерпілого внаслідок Чорнобильської катастрофи регулює затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 20.01.1997 року №51 Порядок видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи (далі - Порядок №51).
Відповідно до п. 3 Порядку №51 інвалідам з числа учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС і потерпілим від Чорнобильської катастрофи, щодо яких встановлено причинний зв'язок інвалідності з Чорнобильською катастрофою, хворим внаслідок Чорнобильської катастрофи на променеву хворобу, віднесеним до категорії 1, видаються посвідчення синього кольору, серія А.
Приписи абз. 3 п. 10 Порядку №51 визначають, що видача посвідчень провадиться потерпілим від аварії на Чорнобильській АЕС - Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями за поданням місцевих органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування за місцем проживання.
При цьому, згідно абз. 6 п. 10 Порядку №51 посвідчення видаються інвалідам із числа учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС і потерпілим від Чорнобильської катастрофи, віднесеним до категорії 1, щодо яких встановлено причинний зв'язок інвалідності з Чорнобильською катастрофою, - на підставі довідки медико-соціальної експертної комісії про встановлення інвалідності відповідної групи, пов'язаної з наслідками Чорнобильської катастрофи.
Тобто, підставою для видачі посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи, віднесеної до 1 категорії, щодо якої встановлено причинний зв'язок інвалідності з Чорнобильською катастрофою, є довідка медико-соціальної експертної комісії про встановлення інвалідності відповідної групи, пов'язаної з наслідками Чорнобильської катастрофи.
Як було встановлено вище, матеріалами справи підтверджується, що Позивач має захворювання, пов'язане із впливом аварії на Чорнобильській АЕС (інвалід ІІ групи). Крім того, про наявність у ОСОБА_2 захворювання, пов'язаного з впливом аварії на Чорнобильській АЕС, свідчить наявний у матеріалах справи експертний висновок Центральної міжвідомчої експертної комісії МОЗ та МНС України від 21.09.2015 року №3974.
З огляду на викладене, судова колегія погоджується з твердженням суду першої інстанції про наявність у Позивача права на встановлення йому статусу постраждалого внаслідок Чорнобильської катастрофи 1 категорії.
Посилання Апелянта на те, що таке право було втрачене Позивачем у зв'язку з набранням чинності Законом України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» від 28.12.2014 року №76-VIII, яким було виключено зону посиленого радіоекологічного контролю, у якій проживає Позивач, з переліку радіоактивно забруднених територій, судова колегія оцінює критично з огляду на таке.
Визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій містилося у ст. 2 Закону, згідно якої до зон радіоактивного забруднення належали: зона відчуження, зона безумовного (обов'язкового) відселення, зона гарантованого добровільного відселення та зона посиленого радіоекологічного контролю.
Аналогічне визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій було закріплено у ст. 2 Закону України «Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Так, 01.01.2015 року набув чинності Закон України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» від 28.12.2014 року № 76-VIII, яким статтю 2 Закону було виключено, а також виключено абз. 5 ч. 2 ст. 2 Закону України «Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи», які визначали зону посиленого радіоекологічного контролю як одну із зон радіоактивно забруднених територій.
Разом з тим, як вірно зазначив суд першої інстанції, саме по собі виключення зони посиленого радіоекологічного контролю із переліку радіоактивно забруднених територій не позбавляє осіб, яким раніше були видані посвідчення постраждалого внаслідок Чорнобильської катастрофи, відповідного статусу і не спростовує факту проживання/роботи/навчання особи протягом, встановленого законом, проміжку часу, на території раніше віднесеній до зони посиленого радіоекологічного контролю.
При цьому, судова колегія вважає за необхідне підкреслити, що прикінцевими положеннями Закону України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» також не було передбачено, що раніше видані посвідчення особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи 4 категорії, є недійсними.
Крім того, Закон у редакції, чинній після 01.01.2015 року, передбачає надання особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи 4 категорії, певних пільг та компенсацій. Зокрема, ст. ст. 51 та 56 вказаного Закону передбачають надання особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи 4 категорії, додаткової пенсії та пільг щодо обчислення стажу роботи (служби).
Враховуючи вищенаведені положення законодавства, а також те, що Позивачем надано всі необхідні документи для встановлення статусу особи, постраждалої внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії 1, колегія суддів дійшла висновку про протиправність відмови УСЗН Білоцерківської міськради у прийнятті документів до розгляду для встановлення статусу особи, постраждалої внаслідок Чорнобильської катастрофи 1 категорії та, як наслідок, наявність підстав до задоволення позовних вимог в указаній частині.
Посилання Апелянта на лист Мінсоцполітики України від 08.06.2015 року №658/20/112-15, в якому вказано на можливість отримання статусу постраждалої внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії 1 особою, якій встановлено причинний зв'язок інвалідності з Чорнобильської катастрофи виключно до 01.01.2015 року, судовою колегією оцінюється критично, оскільки даний лист центрального органу виконавчої влади не зареєстрований у Міністерстві юстиції, а відтак не є нормативним актом, що містить обов'язкові правила поведінки, а тому має суто інформаційний характер.
Оцінюючи висновки суду першої інстанції про наявність правових підстав для зобов'язання Департаменту Київської ОДА розглянути подання про встановлення ОСОБА_2 статусу особи, постраждалої внаслідок Чорнобильської катастрофи, судова колегія вважає за необхідне зазначити таке.
Відповідно до п. 10 Порядку №51 рішення про видачу або відмову у видачі посвідчення приймається у місячний термін з дня надходження необхідних документів до органу, що видає посвідчення.
Тобто, передумовою для розгляду і вирішення питання про видачу або відмову у видачі посвідчення особи, постраждалої внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії 1, є надходження до органу, що видає посвідчення (у даному випадку Київська обласна державна адміністрація), необхідних документів.
Водночас, як вбачається з матеріалів справи, однак не було враховано судом першої інстанції, подані ОСОБА_2 документи не були прийняті УСЗН Білоцерківської міськради, а відтак на розгляд Київської ОДА не передавалися. Наведене, на переконання судової колегії, свідчить про передчасність позовних вимог до Відповідача-3, оскільки останнім не могло бути вчинено жодних дій з розгляду і вирішення питання про надання Позивачу статусу постраждалої від Чорнобильської катастрофи особи категорії 1.
З урахуванням наведеного колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що відповідно до ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
У свою чергу, захист прав, свобод та інтересів слід відрізняти від їх охорони. Охорона прав та інтересів має на меті запобігти їх порушенню. Охорона здійснюється шляхом встановлення відповідних норм права, правових стимулів, заборон тощо. Натомість, захист прав здійснюється виключно у разі їх порушення.
Таким чином, під час розгляду справи суд повинен встановити чи має місце порушення прав позивача, а позивачу при зверненні до суду із позовом до суб'єкта владних повноважень в порядку адміністративного судочинства необхідно довести попереднє виникнення між сторонами у справі публічно-правових відносин та порушення своїх прав.
Водночас, зі змісту позовної заяви та матеріалів справи не вбачається, що на час вирішення даної справи Київською ОДА було будь-яким чином порушено права Позивача, зокрема, відмовлено у вирішенні питання про видачу посвідчення постраждалої внаслідок Чорнобильської катастрофи 1 категорії, у зв'язку з чим колегія суддів вважає такі позовні вимоги передчасними та такими, що наразі не підлягають задоволенню.
На переконання колегії суддів, належним та достатнім способом захисту порушеного права позивача в даному випадку буде зобов'язання Управління СЗН Білоцерківської міськради прийняти у ОСОБА_2 документи та передати їх для підготовки подання для оформлення посвідчення постраждалого внаслідок Чорнобильської катастрофи 1 категорії, а також зобов'язання виконкому Білоцерківської міськради внести подання до Департаменту Київської ОДА як структурного підрозділу Київської обласної державної адміністрації для розгляду.
Аналогічна правова позиція випливає зі змісту постанови Вищого адміністративного суду м. Києва від 14.06.2016 року у справі №К/800/35280/15.
З урахуванням викладеного позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають як такі, що заявлені передчасне, що помилково не було враховано судом першої інстанції.
Крім того, судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Відповідно до п.п. 1, 3 ч. 1 ст. 198 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право: залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін; скасувати її та прийняти нову постанову суду.
Згідно ч. 1 ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 202 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є порушення норм матеріального права.
За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції при ухваленні постанови порушено норми матеріального та процесуального права, що стали підставою для неправильного вирішення справи. У зв'язку з цим колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити частково, а постанову суду - скасувати в частині.
Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 198, 200, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Департаменту соціального захисту населення Київської обласної державної адміністрації - задовольнити частково.
Постанову Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 25 квітня 2017 року - скасувати в частині позовних вимог до Київської обласної державної адміністрації та ухвалити у вказаній частині нову постанову, якою у задоволенні позову відмовити.
Доповнити постанову Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 25 квітня 2017 року новим абзацом такого змісту: «У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.».
В іншій частині постанову Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 25 квітня 2017 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Управління соціального захисту населення Білоцерківської міської ради Київської області, виконавчого комітету Білоцерківської міської ради Київської області, Київської обласної державної адміністрації про визнання протиправною відмови та зобов'язання вчинити дії - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення. Касаційна скарга на судові рішення подається у порядку та строки, визначені ст.ст. 211, 212 КАС України.
Головуючий суддя А.Г. Степанюк
Судді В.В. Кузьменко
О.І. Шурко
Головуючий суддя Степанюк А.Г.
Судді: Шурко О.І.
Кузьменко В. В.