Справа: № 826/4798/17 Головуючий у 1-й інстанції:Шрамко Ю.Т. Суддя-доповідач: Оксененко О.М.
Іменем України
27 червня 2017 року м. Київ
Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого - судді Оксененка О.М.,
суддів - Губської Л.В., Федотова І.В.,
при секретарі - Кривохижій О.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління ДФС у місті Києві на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 травня 2017 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління ДФС у місті Києві про визнання протиправними та скасування рішень,
ОСОБА_2 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління ДФС у місті Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 08.06.2015 №0164-17; визнання протиправною та скасування податкової вимоги від 22.10.2015 №10929-23; визнання протиправним та скасування рішення про опис майна у податкову заставу від 09.12.2015 №20071/Г/26-56-16-01-10.
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 травня 2017 року позовні вимоги задоволено в повному обсязі.
Не погоджуючись з прийнятою постановою, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції, як таку, що ухвалена з порушенням норм матеріального права та прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Сторони, будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, в судове засідання не з'явилися. Про причини своєї неявки суд не повідомили.
Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін в судовому засіданні - не обов'язкова, колегія суддів відповідно до ч.4 ст. 196 КАС України визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи за відсутності представників сторін.
Згідно ст. 41 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи та дослідивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, позивач є власником легкового автомобіля марки Lexus, модель НОМЕР_1, рік випуску 2010, об'єм двигуна 3456 куб. см, дата реєстрації 29 листопада 2010 року.
ДПІ у Подільському районі Головного управління ДФС у місті Києві 08 червня 2015 року прийнято оскаржуване податкове повідомлення-рішення №0164-17, яким позивачу визначено податкове зобов'язання з транспортного податку з фізичних осіб у розмірі 25000,00 грн.
Вказане податкове повідомлення-рішення відповідачем прийнято у зв'язку з тим, що позивач є власником ТЗ, який є об'єктом оподаткування згідно з пп. 267.2.1 п. 267.2 ст. 267 ПК України.
Крім того, у зв'язку із несплатою визначеного податковим повідомленням-рішенням від 08.06.2015 №0164-17 грошового зобов'язання відповідачем у відношенні позивача складено (прийнято) оскаржувані податкову вимогу від 22.10.2015 №10929-23 та рішення про опис майна у податкову заставу від 09.12.2015 №20071/Г/26-56-16-01-10.
Не погоджуючись з вказаними рішеннями податкового органу позивач звернулася до суду про їх скасування.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення є безпідставним і підлягає скасуванню як протиправне.
Колегія суддів погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
Підпункт 267.1.1 п. 267.1 ст. 267 Податкового кодексу України визначає коло осіб, які є платниками транспортного податку, а саме: фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які мають зареєстровані в Україні згідно з чинним законодавством власні легкові автомобілі, що відповідно до підпункту 267.2.1 п. 267.2 цієї статті є об'єктами оподаткування.
Об'єктом оподаткування є легкові автомобілі, які використовувалися до 5 років і мають об'єм циліндрів двигуна понад 3000 куб. см. (пп. 267.2.1 п. 267.1 ст. 267 ПК України).
Базою оподаткування у відповідності до пп. 267.3.1 п. 267.1 ст. 267 Податкового кодексу є легковий автомобіль, що є об'єктом оподаткування відповідно до пп. 267.2.1 п. 267.2 цієї статті.
За п. 267.4 ст. 267 ПК України, ставка податку встановлюється з розрахунку на календарний рік у розмірі 25000 гривень за кожен легковий автомобіль, що є об'єктом оподаткування відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті.
В свою чергу, 01 січня 2015 року набрав чинності Закон України № 71-VIII від 28.12.14 «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи», яким згідно зі статтею 267 Податкового кодексу України було введено новий транспортний податок.
Згідно пп. 267.5.1 п. 267.1 ст. 267 Податкового кодексу України базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року.
Відповідно до пп. 267.6.2 п. 267.6 ст. 267 Податкового кодексу України, податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку та відповідні платіжні реквізити надсилаються (вручаються) платнику податку контролюючим органом за місцем його реєстрації до 1 липня року базового податкового (звітного) періоду (року).
Щодо об'єктів оподаткування, придбаних протягом року, податок сплачується фізичною особою-платником починаючи з місяця, в якому виникло право власності на такий об'єкт. Контролюючий орган надсилає податкове повідомлення-рішення новому власнику після отримання інформації про перехід права власності.
Нарахування податку та надсилання (вручення) податкових повідомлень-рішень про сплату податку фізичним особам - нерезидентам здійснюють контролюючі органи за місцем реєстрації об'єктів оподаткування, що перебувають у власності таких нерезидентів.
Правовий аналіз зазначених вище приписів ПК України, дає підстави зробити висновок, що із набранням 01.01.2015 чинності вказаними положеннями, власники транспортних засобів, які використовувалися до 5 років та об'ємом більше 3000 куб. см є платниками транспортного податку.
В свою чергу, ПК України не відносить транспортний податок до загальнодержавних податків та зборів (ст. 9 ПК України). При цьому, п. 9.4. ст. 9 ПК України забороняє установлювати загальнодержавні податки та збори, не передбачені цим Кодексом.
Стаття 10 ПК України містить перелік місцевих податків. Проте, і дана норма прямо не відносить транспортний податок до такого виду податків як місцеві. Разом з тим, у цьому переліку говориться про податок на майно (п.п. 10.1.1 ст. 10 ПК України), який складається із 3 (трьох) різних податків, кожен із різними елементами податку, як їх визначено п. 7.1 ст. 7 ПК України.
Стаття 265 ПК України (у діючій з 01.01.2015 року редакції) визначає склад податку на майно, зокрема, він включає в себе: податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; транспортний податок; плату за землю.
Наведене вище свідчить, що транспортний податок безумовно є підвидом місцевих податків, особливість яких, серед іншого, заключається в тому, що вони за законом не можуть бути встановлені безпосередньо рішенням Верховної Ради України, адже, встановлення місцевих податків, із дотриманням встановлених Верховною Радою критеріїв, віднесено до компетенції відповідних місцевих рад.
В силу приписів п. 8.3. ст.8 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час прийняття оспорюваного податкового повідомлення-рішення), до місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених цим Кодексом, рішеннями сільських, селищних і міських рад у межах їх повноважень, і є обов'язковими до сплати на території відповідних територіальних громад.
Встановлення місцевих податків виключно відповідними рішеннями місцевих рад фактично продубльовано і п. 24 ч. 1 ст. 26 Закону «Про місцеве самоврядування в Україні» та ст. 143 Конституції України.
Сільські, селищні, міські ради в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів, що здійснюється у порядку, визначеному цим Кодексом (п. 12.3 ст. 12 ПК України).
Пункт 12.5 ст. 12 ПК України передбачає, що офіційно оприлюднене рішення про встановлення місцевих податків та зборів є нормативно-правовим актом з питань оподаткування місцевими податками та зборами, яке набирає чинності з урахуванням строків, передбачених пп. 12.3.4 ст. 12 цього кодексу.
За пп. 12.3.4 ст. 12 ПК України рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлених місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим.
У відповідності до ст. 3 Бюджетного кодексу України бюджетний період для всіх бюджетів, що складають бюджетну систему України, становить один календарний рік, який починається 1 січня кожного року і закінчується 31 грудня того ж року.
Тобто, в даному випадку 2015 рік - це плановий період, а 2016 рік - бюджетний період.
Отже, місцеві ради відповідно до ПК України мають обов'язково своїм рішенням встановити транспортний податок і вирішити питання (на власний розсуд), чи запроваджувати податок ( і в яких розмірах). При цьому, рішення має бути оприлюдненим до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлених місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим.
З огляду на вказане, спірний транспортний податок не може бути визнаний обов'язковими до сплати принаймні в 2015 році, адже місцеві ради не приймали і не могли прийняти і офіційно оприлюднити до 15 липня 2014 року рішення про встановлення таких податків і зборів.
Підпунктом 12.3.5. ст. 12 ПК України визначено, що у разі якщо сільська, селищна або міська рада не прийняла рішення про встановлення відповідних місцевих податків і зборів та акцизного податку в частині реалізації суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів, що є обов'язковими згідно з нормами цього Кодексу, такі податки до прийняття рішення справляються виходячи з норм цього Кодексу із застосуванням їх мінімальних ставок, а плата за землю справляється із застосуванням ставок, які діяли до 31 грудня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування цього податку.
Враховуючи значний об'єм законодавчої бази, яка регулює питання встановлення розміру, порядку адміністрування та сплати транспортного податку, зважаючи на суперечність, непослідовність та неузгодженість зазначених вище норм нормативно-правових актів, колегія суддів дійшла висновку про наявність неоднозначного (множинного) трактування прав та обов'язків платників податків у спірному випадку.
Стаття 4 ПК України визначає основні засади податкового законодавства України, серед них і презумпція правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу.
Одночасно необхідно виходити і з приписів п. 56.21 ст. 56 ПК України, за якими: у разі коли норма цього Кодексу чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі цього Кодексу, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів, або коли норми одного і того ж нормативно-правового акта суперечать між собою та припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.
Крім того, принцип стабільності, як засада податкового законодавства, має на меті встановлення незмінних умов оподаткування, елементів податків протягом певного часу.
Проаналізувавши обставини справи у площині зазначених вище норм ПК України, апеляційна інстанція приходить до однозначного висновку, що застосування контролюючим органом положень ст. 267 ПК України з метою оподаткування транспортним податком не може мати місце у 2015 році. Набрання чинності даною нормою у 2015 році не означає, що вона може бути застосована до правовідносин у цьому ж році, адже саме ПК України передбачено обов'язкову процедуру, яка передує застосуванню вказаної статті на практиці.
Більш того, у випадку такого застосування вказаної норми, це суперечило б положенням ст. 58 Конституції України, відповідно до якої закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Надаючи офіційне тлумачення вищезазначених положень, Конституційний Суд України у рішенні від 09.02.1999 року у справі № 1-рп/99 зазначив, що принцип, закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
Наведене вище повністю узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини (рішення у справах «Серков проти України» та «Щокін проти України», якими було встановлено порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, оскільки органи держаної влади віддали перевагу найменш сприятливому тлумаченню національного законодавства, що призвело до накладення на заявника додаткових зобов'язань зі сплати прибуткового податку.
Таким чином, наявні правові підстави для скасування спірного рішення в силу його протиправності, що правомірно було встановлено судом першої інстанції.
Колегія суддів також погоджується з висновками суду першої інстанції, що враховуючи те, що оскаржувані податкова вимога та рішення про опис майна у податкову заставу складено (прийнято) у зв'язку із несплатою позивачем грошового зобов'язання, визначеного податковим повідомленням-рішенням, яке визнано протиправним та скасовано, то відповідно вказані податкова вимога та рішення про опис майна у податкову заставу також є протиправними та підлягають скасуванню.
Відповідно до ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Частиною другою ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладає на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Всупереч наведеним вимогам відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не довів правомірність винесення ним спірного податкового повідомлення-рішення, податкової вимоги та рішення про опис майна у податкову заставу, а тому суд першої інстанції дійшов правильних висновків про обґрунтованість позовних вимог.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 198, п. 1 ч. 1 ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст. ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів
Апеляційну скаргу державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління ДФС у місті Києві залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 травня 2017 року - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядок і строки, визначені ст. 212 КАС України.
Головуючий суддя:
Судді:
Головуючий суддя Оксененко О.М.
Судді: Губська Л.В.
Федотов І.В.