27 червня 2017 року справа № 333/1359/17(2-а/333/102/17)
Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Гімона М.М.
суддів: Чумака С. Ю. Юрко І.В.
розглянув у порядку письмового провадження в приміщенні суду в місті Дніпро апеляційну скаргу Шевченківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Запоріжжя на постанову Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 11 травня 2017 року у справі № 333/1359/17 за позовом ОСОБА_1 до Шевченківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України м.Запоріжжя про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії, -
Позивач звернувся до суду із позовом, в якому просив з урахуванням уточнених позовних вимог визнати протиправними дії щодо відмови в розрахунку пенсії за віком та зобов'язати відповідача перерахувати пенсію за віком відповідно до ч. 2 ст. 40 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з 16.02.2017 із застосуванням показника середньої зарплати з якої сплачено страхові внески в Україні, за три календарні роки, що передують року звернення з заявою за призначенням пенсії за віком (2014-2016) та виплатити різницю між фактично отриманою та призначеною пенсією; стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати у розмірі 640,00 грн. та витрати на правову допомогу у розмірі 2000,00 грн.
Постановою Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 11 травня 2017 року позов ОСОБА_1 задоволено.
Вважаючи вказане рішення таким, що винесено судом першої інстанції з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить постанову суду скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
В обґрунтування апеляційної скарги заявник вказав, що суд не врахував, що не відбулось нового призначення пенсії, а лише здійснено перехід з одного виду пенсії на інший, що не передбачає перерахунку із застосуванням іншого показника заробітної плати. Крім того, позивач документально не підтвердив понесені ним витрати на правову допомогу, що є підставою для відмови у задоволенні й цієї вимоги.
Сторони в судове засідання суду апеляційної інстанції не з'явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином. За приписами п.2 ч.1 ст.197 КАС України розгляд справи колегією суддів здійснюється в письмовому провадженні.
Вивчивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, судова колегія вважає, що останню необхідно задовольнити частково з огляду на наступне.
Судом першої та апеляційної інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що ОСОБА_1 отримував пенсію за вислугу років відповідно до ст. 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», перебуваючи на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Запорізької області і продовжуючи працювати.
16 лютого 2017 року ОСОБА_1 звернувся в Управління Пенсійного фонду України в Комунарському районі м. Запоріжжя, правонаступником якого є Шевченківське об'єднане управління Пенсійного фонду України м. Запоріжжя, із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-VI.
Листом № 61/В-9 від 10.03.2017 відповідач повідомив позивача про попереднє надання йому роз'яснень листом від 08.02.2017 № 21/В-9, а саме про переведення позивача на пенсію за віком та здійснення розрахунку пенсії з застосуванням показника середньої заробітної плати в галузях економіки за 2007 рік.
Вважаючи так дії протиправними, позивач звернувся до суду за захистом порушеного права.
Задовольнивши адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки позивачу було призначено пенсію за віком за нормами Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» вперше, то має застосовуватися середня заробітна плата (дохід) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення позивача за призначенням пенсії, як це передбачено ст. 40 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, колегія суддів зазначає, що відповідно до частини першої статті 9 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» за рахунок коштів Пенсійного Фонду України в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: пенсія за віком; пенсія по інвалідності внаслідок загального захворювання (у тому числі каліцтва, не пов'язаного з роботою, інвалідності з дитинства); пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Згідно з приписами частини другої статті 40 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», заробітна плата (дохід) для обчислення пенсії визначається за формулою: Зп = Зс х (Ск : К), де: Зп - заробітна плата (дохід) застрахованої особи для обчислення пенсії, у гривнях; Зс - середня заробітна плата (дохід) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії. Порядок визначення показників зазначеної заробітної плати затверджується Пенсійним фондом України за погодженням з центральними органами виконавчої влади, що забезпечують формування державної фінансової політики, державної політики у сферах економічного розвитку, статистики. Ск - сума коефіцієнтів заробітної плати (доходу) за кожний місяць (Кз 1 + Кз 2 + Кз 3 + ... + Кз n); К - страховий стаж за місяці, які враховано для визначення коефіцієнта заробітної плати (доходу) застрахованої особи.
Частиною третьою статті 45 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» встановлено, що переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється з дня подання заяви на підставі документів про страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час переведення з одного виду пенсії на інший в пенсійній справі, а також додаткових документів, одержаних органами Пенсійного фонду.
При переведенні з одного виду пенсії на інший за бажанням особи може враховуватися заробітна плата (дохід) за періоди страхового стажу, зазначені в частині першій статті 40 цього Закону, із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу), який враховувався під час призначення (попереднього перерахунку) попереднього виду пенсії.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що частиною третьою статті 45 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» регламентовано порядок переведення з одного виду пенсії, призначеного саме за цим Законом, на інший.
Отже, показник середньої заробітної плати при переведенні на інший вид пенсії має бути незмінним, тобто таким, яким він був на час призначення пенсії, передбаченої Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Водночас, позивачу було призначено пенсію відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», котрий передбачає інші підстави та порядок призначення пенсії.
Крім того, після призначення пенсії за вислугу років, позивач продовжував працювати та сплачувати у встановленому законом порядку страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування та до накопичувальної системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування.
За таких обставин колегія суддів не погоджується з доводами Пенсійного фонду викладеними в апеляційній скарзі щодо необхідності застосування частини третьої статті 45 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» під час нарахування пенсії позивачу.
Крім того, подібна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 31 березня 2015 року у справі № 21-612а14, яка відповідно до приписів статті 244-2 КАС України, є обов'язковою для всіх судів України.
Проте, колегія суддів, не погоджується із висновком суду першої інстанції щодо розміру стягнення витрат на правову допомогу з огляду на наступне.
Виходячи з положень частин 1, 2, 4 статті 94 КАС України компенсація витрат на правову допомогу - це надана нормами Кодексу перевага фізичним та юридичним особам позивачам у справі, оскільки суб'єкт владних повноважень може компенсувати лише витрати, пов'язані із залученням свідків та проведенням судових експертиз.
У частині 2 статті 16 КАС України зазначається, що для надання правової допомоги при вирішенні справ у судах в Україні діє адвокатура. У випадках, встановлених законом, правова допомога може надаватися й іншими фахівцями в галузі права. Порядок і умови надання правової допомоги, права й обов'язки адвокатів та інших фахівців у галузі права, які беруть участь в адміністративному процесі і надають правову допомогу, визначаються цим Кодексом та іншими законами.
Відповідно до ст. 87 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на правову допомогу.
Як зазначено в частині 1 статті 90 КАС України, до витрат на правову допомогу відносяться витрати, пов'язані з оплатою допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, які надають правову допомогу за договором.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах» розмір компенсації витрат на правову допомогу в адміністративних справах, в яких така компенсація виплачується суб'єктом владних повноважень, не може перевищувати 40 відсотків встановленої законом мінімальної заробітної плати у місячному розмірі за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні.
Таким чином, право на відшкодування витрат на правову допомогу передбачено лише за участь адвоката у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді.
Разом із тим, відповідно до наявного у матеріалах справи акту про прийняття грошових коштів за надання правової допомоги згідно договору № 520 від 24.02.2017 (а.с. 11) та розрахунку витрат на правову допомогу (а.с. 13) заявлена позивачем сума витрат на правову допомогу у розмірі 1500,00 грн. містить витрати лише на складення адміністративного позову, а отже правові підстави для задоволення таких вимог відсутні.
В той же час, в одному судовому засіданні 11.05.2017 р. на підставі договору про надання юридичних послуг № 520 приймав участь представник позивача і за це позивачем понесені витрати на правову допомогу в сумі 500 грн., що підтверджено квитанцією до приходного касового ордеру № 520/2 від 05.05.2017 р., розрахунком витрат на правову допомогу та актом прийняття грошових коштів (а.с. 49-51). Такі витрати підлягають відшкодуванню.
З урахуванням того, що суд першої інстанції у даній справі прийняв вірне рішення, але з помилковим застосуванням норм матеріального та процесуального права, за приписами пункту 1 частини 1 статті 201 КАС України це є підставою для зміни постанови суду.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 24, 195, 197, 198, 201, 205, 207, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Шевченківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Запоріжжя - задовольнити частково.
Постанову Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 11 травня 2017 року у справі № 333/1359/17 - змінити.
В абзаці четвертому резолютивної частини постанови суду словосполучення «витрати на правову допомогу у розмірі 2000,00 грн.» замінити на словосполучення «витрати на правову допомогу у розмірі 500,00 грн.».
В іншій частині постанову Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 11 травня 2017 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили через п'ять днів після направлення їх копій особам, які беруть участь у справі та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом 20 днів після набрання законної сили.
Головуючий: М.М.Гімон
Суддя: С.Ю. Чумак
Суддя: І.В. Юрко