Справа № 236/1861/17
29.06.2017 м. Лиман
Краснолиманський міський суд Донецької області у складі:
Головуючого судді - Саржевська І.В.
за участю: секретаря Білоус Д.А.,
заявника ОСОБА_1,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Лиман цивільну справу за заявою ОСОБА_1, заінтересована особа Лиманський міський відділ державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Донецькій області про встановлення факту смерті,
27.06.2017 ОСОБА_1 звернувся до суду з заявою про встановлення факту смерті свого батька ОСОБА_2. Заявник повідомляє, що 03.06.2017 року у м. Донецьк помер його батько ОСОБА_2 Заявник отримав на підтвердження факту смерті ОСОБА_2 лікарське свідоцтво про смерть та довідку про причину смерті № 50 від 04.06.2017, яке видано Комунальним підприємством “Центр медіко-санітарної допомоги м. Донецька”.
ОСОБА_1 є внутрішньо переміщеною особою із зони проведення АТО та на теперішній час зареєстрований за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1. В червні 2017 року він звернувся до Лиманського МВ ДРАЦС Головного територіального управління юстиції у Донецькій області, із заявою про реєстрацію факту смерті ОСОБА_2, однак територіальним органом ДРАЦС було повідомлено про неможливість здійснити державну реєстрацію факту смерті фізичної особи з причини відсутності у заявника необхідних медичних документів встановленої законодавством України форми. У зв'язку із цим він не може зареєструвати смерть батька та реалізувати спадкові права.
З огляду на це, ОСОБА_1 був змушений звернутись до суду задля встановлення факту смерті свого батька ОСОБА_2 із заявою в порядку окремого провадження; просить встановити факт смерті фізичної особи у певний час.
В судовому засіданні ОСОБА_1 свою заяву підтримав, просив її задовольнити, надав пояснення, аналогічні викладеним у поданій заяві. Крім того, пояснив, що його батько мешкав в м. Донецьк та помер 03.06.2017.
Лиманський МВ ДРАЦС Головного територіального управління юстиції у Донецькій області було повідомлено про дату, час та місце розгляду справи судом; заінтересованою особою не направлено свого представника для участі в судовому засіданні, подано заяву про розгляд справи без участі такого представника; заперечень проти задоволення заяви заінтересованою особою висловлено не було.
Суд, вислухавши пояснення заявника, дослідивши письмові матеріали по справі, встановив наступні обставини і визначив відповідні до них правовідносини.
Відповідно до наданих заявником копії свідоцтва про народження вбачається, що ОСОБА_2 є батьком ОСОБА_1, 22.05.1964року народження.
ОСОБА_1 є внутрішньо переміщеною особою із зони проведення АТО та на теперішній час зареєстрований за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1.
ОСОБА_2 народився 15.04.1932 року, був зареєстрований за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2.
З причини тяжкої хвороби ОСОБА_2 03.06.2017 помер у м. Донецьк;факт смерті відображено в наданими заявником: лікарськім свідоцтвом про смерть і довідкою про причину смерті № 50 від 04.06.2017, виданим Комунальним підприємством “Центр медіко-санітарної допомоги м. Донецька”, а також заявник надав до суду документи, які видані на ім*я заявника ОСОБА_3, підтверджуючи організацію та проведення захоронення ОСОБА_2, дані документи видані на території тимчасово непідконтрольній державній владі України. Суд не сприймає ці документи як допустимі докази з огляду на положення Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», але звертає увагу на їхній зміст, оскільки викладена в них інформація підтверджується іншими доказами по справі.
Разом із тим, суд враховує практику Європейського суду з прав людини, зокрема висновки у справах проти Туреччини (зокрема, «Loizidou v. Turkey»,«Cyprus v. Turkey»), а також Молдови та Росії (зокрема, «Mozer v. The Republic of Moldova and Russia», «Ilascu and Others v. Moldova and Russia»), де, ґрунтуючись на Консультативному висновку Міжнародного суду (ООН) у справі Намібії (Namibia case), ЄСПЛ наголосив, що першочерговим завданням щодо прав, передбачених Конвенцією, завжди має бути їх ефективна захищеність на території всіх Договірних Сторін, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої Договірної Сторони. Зокрема, недійсність не може бути застосована до таких дій, як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів, невизнання яких може завдати лише шкоди особам, які проживають на території, контрольованій не визнаним на міжнародному рівні державним утворенням.
ОСОБА_1 звертався до Лиманського міського відділу ДРАЦС ГТУЮ у Донецькій області в червні 2017 року із заявою про реєстрацію факту смерті своєї матері, однак орган ДРАЦС листом від 27.06.2017 № 1215/15.37-94 повідомив про неможливість здійснення реєстрації цього факту через невідповідність поданих медичних документів встановленій законодавством України формі, неможливість прийняття до розгляду документів, виданих підприємствами, установами, організаціями на тимчасово непідконтрольній українській владі території Донецької області.
Відповідно до п. 8 ч. 1 ст. 256 ЦПК України встановлення факту смерті особи в певний час провадиться тільки у разі неможливості органом ДРАЦС зареєструвати факт смерті; датою смерті у цих випадках є встановлена судом у рішенні дата фактичної смерті. Суд встановлює факт смерті особи за умови підтвердження доказами, що ця подія мала місце у певний час та за певних обставин.
Так, судом встановлено, що 03.06.2017 помер ОСОБА_2, про що на тимчасово непідконтрольній українській владі території Комунальним підприємством “Центр медіко-санітарної допомоги м. Донецька” 04.06.2017 було видано лікарське свідоцтво про смерть і довідка про причину смерті № 50.
Загальновідомою та такою, що не потребує доказування, за змістом ст. 61 ЦПК України є обставина проведення антитерористичної операції на території Донецької області та вихід частини території області (в тому числі м. Донецьк) з-під контролю державної влади України.
Нормами ст. 1 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» визначено період проведення антитерористичної операції як час між датою набрання чинності Указом Президента України "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України" від 14 квітня 2014 року № 405/2014 та датою набрання чинності Указом Президента України про завершення проведення антитерористичної операції або військових дій на території України; визначено територію проведення антитерористичної операції як територію України, на якій розташовані населені пункти, визначені у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України" від 14 квітня 2014 року № 405/2014.
Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 07.11.2014 року № 1085-р (зі змінами) затверджено перелік населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, в тому числі на території м. Донецьк.
Відповідно до ст. 14 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» в районі проведення антитерористичної операції можуть вводитися тимчасово обмеження прав і свобод громадян; на вимогу керівників учасників антитерористичної операції підприємства, установи та організації, що знаходяться в районі проведення антитерористичної операції, частково або повністю припиняють свою роботу.
Згідно зі ст. 9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» державні органи та органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до Конституції та законів України, їхні посадові та службові особи на тимчасово окупованій території діють лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом. Будь-який акт (рішення, документ), виданий такими органами та/або особами, є недійсним і не створює правових наслідків.
Виходячи із засад справедливості та розумності, притаманних цивільному судочинству, суд за таких обставин вважає обґрунтованим твердження заявника про неможливість отримання на території, тимчасово непідконтрольній українській владі, документів, що підтверджують факт смерті за формою, встановленою чинним законодавством України, на теперішній час з об'єктивних причин.
Відповідно до ст. 17 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» державна реєстрація смерті проводиться органом державної реєстрації актів цивільного стану на підставі документа встановленої форми про смерть, виданого закладом охорони здоров'я або судово-медичною установою; рішення суду про встановлення факту смерті особи в певний час або про оголошення її померлою.
Підрозділом 5 розділу ІІІ Правил державної реєстрації актів громадянського стану в Україні, затв. наказом Міністерства юстиції України від 18.10.2000 року № 52/5 (зі змінами) передбачено, що підставою для державної реєстрації смерті є: лікарське свідоцтво про смерть (форма № 106/о); фельдшерська довідка про смерть (форма № 106-1/о); лікарське свідоцтво про перинатальну смерть; рішення суду про оголошення особи померлою; рішення суду про встановлення факту смерті особи в певний час;повідомлення державного архіву або органів Служби безпеки України у разі реєстрації смерті осіб, репресованих за рішенням несудових та судових органів; повідомлення установи виконання покарань або слідчого ізолятора, надіслане разом з лікарським свідоцтвом про смерть.
Для встановлення смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті необхідні обставини, які свідчать про реєстрацію цієї події, а також про те, що заінтересована особа не має можливості відновити втрачені або знищені документи про це.
Відповідно до п. 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року № 5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення», в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, якщо згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для заявника ОСОБА_1 від встановлення факту смерті його батька в певний час залежить подальша реєстрація факту смерті в органах державної реєстрації актів цивільного стану.
За таких обставин суд дійшов висновку, що заява ОСОБА_1 в порядку окремого провадження про встановлення факту смерті особи в певний час підлягає задоволенню.
Враховуючи викладене, керуючись ст. 208-223,256-259, 367 ЦПК України, суд
Заяву окремого провадження ОСОБА_1, заінтересована особа Лиманський міський відділ державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Донецькій області про встановлення факту смерті задовольнити.
Встановити факт смерті громадянина України ОСОБА_2, який народився 15.04.1932 року, був зареєстрований за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2, помер 03 червня 2017 року в м. Донецьк, у віці 85 років.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо воно не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення. У разі, якщо рішення було постановлено без участі особи, яка його оскаржує, апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії рішення.
Рішення суду відповідно до ст. 257-1, 367 ЦПК України підлягає негайному виконанню; оскарження цього рішення не зупиняє його виконання.
Суддя -