К/800/19602/17
13 червня 2017 року м. Київ
Суддя Вищого адміністративного суду України Мойсюк М.І., перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Вінницького міського суду Вінницької області від 17 січня 2017 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 24 травня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Лівобережного міжрайонного центру зайнятості м. Вінниці, третя особа - Управління Пенсійного фонду України у м. Вінниці, про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Лівобережного міжрайонного центру зайнятості м. Вінниці, третя особа - Управління Пенсійного фонду України у м. Вінниці, , про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії.
В обґрунтування своїх вимог вказує, що відповідачем порушено норми чинного законодавства, що регулюють порядок призначення пенсії по інвалідності, чим порушив її права, а тому ОСОБА_1 просила задовольнити позовні вимоги.
Постановою Вінницького міського суду Вінницької області від 17 січня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 24 травня 2017 року, в задоволення позовних вимог відмовлено.
Позивач подав касаційну скаргу в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій і ухвали нове - про задоволення позовних вимог.
У відкритті касаційного провадження у цій справі необхідно відмовити враховуючи наступне.
За правилами частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
При цьому, згідно з положеннями частини 3 статті 211 Кодексу адміністративного судочинства України, підставами касаційного оскарження є порушення судом норм матеріального чи процесуального права.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач перебуває на обліку в Управлінні Пенсійного фонду України в місті Вінниці та отримувала пенсію по інвалідності 3-ї групи (загальне захворювання) з 17 жовтня 2011 року по 31 грудня 2016 року.
З 15 березня 2001 року по 2 березня 2011 року та з 17 березня 2011 року по 5 грудня 2014 року ОСОБА_1 перебувала на обліку в управлінні соціального захисту населення (Лівобережне) та отримувала компенсацію непрацюючій працездатній особі по догляду за інвалідом 1 групи.
З 4 грудня 1998 року по 14 березня 2001 року позивач перебувала на обліку в Лівобережному міжрайонному центрі зайнятості як безробітна та отримувала допомогу по безробіттю.
5 січня 2015 року позивач звернулася до відповідача з метою пошуку роботи.
Наказом № НТ 150105 від 5 січня 2015 року відповідач поновив ОСОБА_1 статус безробітного та прийняв рішення про відмову у призначенні їй допомоги по безробіттю.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог суд першої інстанції, з рішенням якого погодився і суд апеляційної інстанції, виходили з наступного.
Загальнообов'язкове державне соціальне страхування - це система прав, обов'язків і гарантій, яка передбачає надання соціального захисту, що включає матеріальне забезпечення громадян у разі хвороби, повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати страхових внесків власником або уповноваженим ним органом (роботодавцем), громадянами, а також бюджетних та інших джерел, передбачених законом, та регулюються Законом України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування».
Згідно з статтею 21 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала страхуванню у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та за який щомісяця сплачено нею та роботодавцем або нею страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок, крім випадків, передбачених абзацом другим цієї частини. Період відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, отримання виплат за окремими видами соціального страхування, крім пенсій (за винятком пенсії по інвалідності) та виплат за страхування на випадок безробіття, включається до страхового стажу як період, за який сплачено страхові внески виходячи з розміру мінімального страхового внеску.
Відповідно до статті 22 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» право на допомогу по безробіттю залежно від страхового стажу мають застраховані особи, визнані в установленому порядку безробітними, страховий стаж яких протягом 12 місяців, що передували реєстрації особи як безробітної, становить не менше ніж шість місяців за даними Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування. Застраховані особи, визнані в установленому порядку безробітними, які протягом 12 місяців, що передували початку безробіттю, працювали менше 26 календарних тижнів, а також особи, які бажають відновити трудову діяльність після тривалої (більше 6 місяців) перерви, та застраховані особи, звільнені з останнього місця роботи з підстав, передбачених статтею 37, пунктами 3, 4, 7, 8 статті 40, статтями 41 і 45 Кодексу законів про працю України, мають право на допомогу по безробіттю без урахування страхового стажу. Право на допомогу по безробіттю зберігається у разі настання перерви страхового стажу з поважних причин, якщо особа протягом місяця після закінчення цієї перерви зареєструвалась в установленому порядку в державній службі зайнятості як безробітна. Поважними причинами зокрема є здійснення догляду непрацюючою працездатною особою за інвалідом I групи або дитиною-інвалідом віком до 18 років, а також за пенсіонером, який за експертним медичним висновком потребує постійного стороннього догляду.
Відповідно до пункту 6.13 Порядку надання допомоги по безробіттю, у тому числі одноразової її виплати для організації безробітним підприємницької діяльності, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України №307 від 20 листопада 2000 року, у разі визнання в установленому порядку особи безробітною за межами дворічного періоду після її працевлаштування допомога по безробіттю визначається відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття». Якщо особа не була працевлаштована або без сплати внесків на страхування на випадок безробіття здійснювала підприємницьку або іншу діяльність (виконувала роботи (послуги) за цивільно-правовими угодами, забезпечувала себе роботою самостійно), працювала за межами України за відсутності міжнародних договорів, що передбачають взаємне визнання страхового (трудового) стажу, якщо інше не передбачено міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, то допомога по безробіттю їй не призначається.
Крім того, пунктом 2.3. Порядку визначено, що діяльність по догляду інваліда І групи непрацюючою працездатною особою визначається лише як поважною причиною перерви страхового стажу для обчислення розміру грошової допомоги по безробіттю.
Відповідно до статті 4 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» страхуванню на випадок безробіття підлягають особи, які працюють на умовах трудового договору (контракту), цивільно-правового договору, включаючи тих, які проходять альтернативну (невійськову) службу, а також тих, які працюють неповний робочий день або неповний робочий тиждень, та на інших підставах, передбачених законодавством про працю, військовослужбовці (крім військовослужбовців строкової служби), особи, які забезпечують себе роботою самостійно, та фізичні особи підприємці.
Згідно з частиною 2 статті 21 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» страховий стаж обчислюється за даними персоніфікованого обліку відомостей про застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, а за періоди до його запровадження - у порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше.
Таким чином, право державної допомоги по безробіттю є соціальною гарантією держави, яку можуть отримати особи, які перебували у трудових відносинах з роботодавцем, самозайняті особи, інші особи, визначені чинним законодавством.
При цьому, законодавець визначає конкретні умови щодо виникнення права на допомогу по безробіттю.
Судами встановлено, що позивач в періоди отримання пенсії по інвалідності та здійснення догляду за інвалідом І групи не працювала та не забезпечувала себе роботою самостійно.
Отже, позивач не здійснювала діяльність передбачену частиною 1 статті 4 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття».
Таким чином, ОСОБА_1 у періоди з 15 березня 2001 року по 14 лютого 2014 року та з 17 жовтня 2011 року по 5 січня 2015 року не підлягала страхуванню на випадок безробіття та не могла набути страховий стаж, оскільки в цей час нею не було сплачено страхові внески на випадок безробіття.
Крім того, статтею 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» визначено перелік осіб, які являються платниками єдиного внеску серед яких відсутні особи, які отримують пенсію по інвалідності.
Нарахування та виплата єдиного внеску за осіб, які доглядають за інвалідами І групи та отримують компенсацію здійснюється за рахунок коштів державного бюджету відповідно до Порядку нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за деякі категорії осіб, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №178 від 2 березня 2011 року, але не менше мінімального страхового внеску за кожну особу.
Згідно з абзацом 2 частини 6 статті 8 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" єдиний внесок для платників, зазначених в абзаці сьомому пункту 1 частини першої статті 4 цього Закону (крім військових частин та органів, які виплачують грошове забезпечення особам, зазначеним у пункті 9 частини першої статті 4 цього Закону), встановлюється у розмірі 33,2 відсотка визначеної абзацом другим пункту 1 частини першої статті 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.
Відповідно до частини 18 статті 8 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» сума єдиного внеску, зазначеного в абзаці другому частини шостої цієї статті, спрямовується на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування (до солідарної системи).
Отже, єдиний внесок за позивача сплачувався у розмірі 33,2% визначеної бази нарахування єдиного внеску та спрямовувався на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування (до солідарної системи).
Таким чином, надходження з єдиного внеску були лише до Пенсійного фонду України, а сплата до Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття позивачем не здійснювалась.
За таких обставин, висновки суду першої інстанції, з якими погодився і суду апеляційної інстанції - є правильними.
Такі висновки судів узгоджуються з вимогами законодавства, яким врегульовано спірні правовідносини, відповідають дійсним обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права, доводи касаційної скарги їх висновків не спростовують, такі ґрунтуються на помилковому трактуванні правових норм, а тому касаційна скарга є необґрунтованою і викладені в ній доводи не викликають необхідності перевірки матеріалів справи.
Відповідно до положень пункту 5 частини 5 статті 214 Кодексу адміністративного судочинства України суддя-доповідач відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційна скарга є необґрунтованою і викладені в ній доводи не викликають необхідності перевірки матеріалів справи.
За змістом цієї норми касаційна скарга повинна містити посилання на неправильне застосування судами норм матеріального права при вирішенні справи або порушення норм процесуального права.
Виходячи зі змісту касаційної скарги та оскаржуваних судових рішень, касаційна скарга є необґрунтованою, а викладені в ній доводи не викликають необхідності перевірки матеріалів справи, оскільки заявник не наводить підстав, які б дозволили вважати, що судами неправильно застосовано норми матеріального або порушили норми процесуального права.
Керуючись статтями 211, 213, пунктом 5 частини 5 статті 214 Кодексу адміністративного судочинства України,
У відкритті касаційного провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Лівобережного міжрайонного центру зайнятості м. Вінниці, третя особа - Управління Пенсійного фонду України у м. Вінниці, про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Вінницького міського суду Вінницької області від 17 січня 2017 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 24 травня 2017 року, відмовити.
Матеріали касаційної скарги повернути скаржнику.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя Вищого адміністративного
суду України (підпис) М.І. Мойсюк