Справа № 802/436/17-а
Головуючий у 1-й інстанції: Дончик В. В.
Суддя-доповідач: ОСОБА_1
20 червня 2017 року
м. Вінниця
Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Сапальової Т.В.
суддів: Боровицького О. А. Матохнюка Д.Б. ,
за участю:
секретаря судового засідання: Бондаренко С.А.,
представника позивача ОСОБА_2,
представника позивача ОСОБА_3,
представника відповідача ОСОБА_4,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги ОСОБА_5 та Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Вінницькій області на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 04 травня 2017 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_5 до Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
в березні 2017 року ОСОБА_5 звернулася до Вінницького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.
Відповідно до постанови Вінницького окружного адміністративного суду від 04 травня 2017 року адміністративний позов задоволено частково: визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Вінницькій області № 132819-13 від 22.06.2016 в частині визначення суми грошового зобов'язання 2863,27 грн.
Не погодившись з прийнятим рішенням, позивач та відповідач подали апеляційні скарги, в яких просять його скасувати. В апеляційних скаргах апелянти посилаються на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування всіх обставин справи, що призвело до неправильного її вирішення.
Представник позивача в судовому засіданні заперечив проти доводів апеляційної скарги відповідача, у зв'язку з чим просив залишити її без задоволення, та підтримав вимоги апеляційної скарги позивача і просив постанову суду першої скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог.
Представник відповідача в судовому засіданні заперечив проти доводів апеляційної скарги позивача, у зв'язку з чим просив залишити її без задоволення, та підтримав вимоги апеляційної скарги відповідача і просив постанову суду першої скасувати в частині задоволених позовних вимог.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги необхідно залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін, виходячи з наступного.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_5 на праві приватної власності належить 43/50 (сорок три п'ятдесятих) часток комплексу, будівель та споруд, які розташовані за адресою вул. К Маркса, 15, м. Вінниця, набутих згідно з договором купівлі-продажу від 12.03.2012, укладеного з КП «Управління механізації будівництва», що підтверджується витягом з Державного реєстру прав.
22.06.2016 Вінницькою ОДПІ прийнято податкове повідомлення-рішення № 132819-13, яким ОСОБА_5 визначено податкове зобов'язання по податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2015 рік в сумі 12599,35 грн.
Не погодившись з прийнятим податковим повідомленням-рішенням від 22.06.2016 № 132819-13, позивач звернулася з адміністративним позовом до суду.
Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що хоча відповідач правильно встановив, що майновий комплекс, який належить ОСОБА_5, підлягає оподаткуванню податком на нерухоме майно, відмінного від земельної ділянки, однак неправильно, без належної перевірки всіх обставин, визначив суму такого податку.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції по суті спору, виходячи з наступного.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначення вичерпного переліку податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства, регулюються Податковим кодексом України.
Законом України № 71-VIII від 28.12.2014 «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи», який набрав чинності з 01.01.2015, статті 265, 266 ПК України викладено в нових редакціях.
Відповідно до п. п. 265.1.1 п. 265.1 ст.265 Податкового кодексу України податок на майно складається в тому числі із податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
Згідно з п. п. 266.1.1 п. 266.1 ст. 266 Податкового кодексу України платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.
Відповідно до положень п. п. 266.2.1. п. 266.2. ст. 266 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є об'єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.
Підпунктами 266.3.1, 266.3.2 пункту 266.3 статті 266 Податкового кодексу України встановлено, що базою оподаткування є загальна площа об'єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток.
База оподаткування об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.
Згідно з п. п. 266.5.1 п. 266.1 ст. 266 Податкового кодексу України (в ред., чинній у 2015 році) ставки податку для об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної або міської ради в залежності від місця розташування (зональності) та типів таких об'єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 2 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 кв. метр бази оподаткування.
Підпунктом 266.6.1 пункту 266.6 статті 266 Податкового кодексу України встановлено, що базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року.
Відповідно до п. п. 266.7.1 п. 266.7 ст. 266 Податкового кодексу України обчислення суми податку з об'єкта/об'єктів житлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних осіб, здійснюється контролюючим органом за місцем податкової адреси (місцем реєстрації) власника такої нерухомості.
Податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку, обчисленого згідно з підпунктом 266.7.1 пункту 266.7 цієї статті, та відповідні платіжні реквізити, зокрема, органів місцевого самоврядування за місцезнаходженням кожного з об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, надсилаються (вручаються) платнику податку контролюючим органом за місцем його податкової адреси (місцем реєстрації) до 1 липня року, що настає за базовим податковим (звітним) періодом (роком).
Пунктом 33 підрозділу 10 розділу ХХ Перехідних положень Податкового кодексу України встановлено, що на 2015 рік ставки податку для об'єктів нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, визначені пунктом 266.5.1. пункту 265.5 статті 265 цього Кодексу, не можуть перевищувати 1 відсоток мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року за 1 кв. метр для об'єктів нежитлової нерухомості.
Відповідно до пункту 10.3 статті 10 Податкового кодексу України місцеві ради в межах повноважень, визначених цим Кодексом, вирішують питання відповідно до вимог цього Кодексу щодо встановлення податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки).
Підпунктами 12.3.1-12.3.5 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України встановлено, що сільські, селищні, міські ради та ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.
Встановлення місцевих податків та зборів здійснюється у порядку, визначеному цим Кодексом.
При прийнятті рішення про встановлення місцевих податків та зборів обов'язково визначаються об'єкт оподаткування, платник податків і зборів, розмір ставки, податковий період та інші обов'язкові елементи, визначенні статтею 7 цього Кодексу з дотриманням критеріїв, встановлених розділом XII цього Кодексу для відповідного місцевого податку чи збору.
Копія прийнятого рішення про встановлення місцевих податків чи зборів надсилається у десятиденний строк з дня оприлюднення до контролюючого органу, в якому перебувають на обліку платники відповідних місцевих податків та зборів.
Рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.
У разі якщо сільська, селищна, міська рада або рада об'єднаних територіальних громад, що створена згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, не прийняла рішення про встановлення відповідних місцевих податків і зборів, що є обов'язковими згідно з нормами цього Кодексу, такі податки до прийняття рішення справляються виходячи з норм цього Кодексу із застосуванням їх мінімальних ставок, а плата за землю справляється із застосуванням ставок, які діяли до 31 грудня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування плати за землю.
З матеріалів справи встановлено, що 23.01.2015 Вінницькою міською радою прийнято рішення "Про встановлення місцевих податків і зборів та затвердження порядків їх справляння" № 1984.
Рішенням Вінницької міської ради № 2016 від 10.02.2015 у Рішення № 1984 від 23.01.2015 внесено зміни в часині встановлення ставок податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки на 2016 та 2015 роки.
Так, колегія суддів зазначає, що рішенням Вінницької міської ради № 1984 від 23 січня 2015 року затверджені база оподаткування об'єктів нерухомості та ставки податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, який сплачується у 2016 році.
З урахуванням наведеного, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо наявності у відповідача підстав для прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення від 22.06.2016 про сплату податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
Крім того, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що посилання позивача на рішення Вінницької міської ради № 1984 від 23 січня 2015 року, як підставу того, що відповідний податок повинен нараховуватись з 2016 року, не ґрунтується на нормах чинного законодавства, оскільки рішення органу місцевого самоврядування не може вплинути на підстави нарахування та обов'язок платниками сплачувати податки та збори, які передбачені положеннями Податкового Кодексу України.
Водночас, колегія суддів вважає необгрунтованим доводи апеляційної скарги позивача про порушення положення пункту 12.3.4 ст. 12 ПК України, яким передбачено, що рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.
Відповідно до п. 5.1 ст. 5 Податкового кодексу України поняття, правила та положення, установлені цим Кодексом та законами з питань митної справи, застосовуються виключно для регулювання відносин, передбачених статтею 1 цього Кодексу.
Згідно з п. 1.1 ст. 1 Податкового кодексу України податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
Частиною третьою статті 27 Бюджетного кодексу України встановлено, що Закони України або їх окремі положення, які впливають на показники бюджету (зменшують надходження бюджету та/або збільшують витрати бюджету) і приймаються: не пізніше 15 липня року, що передує плановому, вводяться в дію не раніше початку планового бюджетного періоду; після 15 липня року, що передує плановому, вводяться в дію не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим.
Так, колегія суддів зазначає, що статтею 27 Бюджетного кодексу України встановлено застереження щодо введення в дію Законів України, які впливають на показники бюджету, а саме: зменшують надходження бюджету та/або збільшують витрати бюджету, проте Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" № 71-VIII від 28.12.2014 запроваджено зміни, які впливають на збільшення бюджетних надходжень.
З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає необґрунтованими доводи апеляційної скарги позивача про те, що зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року, оскільки Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" № 71-VIII від 28.12.2014 запроваджено зміни, які не впливають на показники бюджету, а саме: не зменшують надходження бюджету та/або не збільшують витрати бюджету.
Оцінивши доводи апеляційної скарги позивача щодо неправомірності віднесення об'єкту оподаткування до "торгівельних або офісних приміщень", та, як наслідок, застосування ставки податку в розмірі 0,25% мінімальної заробітної плати на 01.01.2015, колегія суддів зазначає таке.
Частиною “є” п.п. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 Податкового кодексу України визначено, що не є об'єктом оподаткування будівлі промисловості, зокрема виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств.
Так, звільненню від оподаткування податком на нерухоме майно, відмінного від земельної ділянки, відповідно до ч. “є” п.п. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 Податкового кодексу України, підлягають приміщення лише промислових підприємств.
Водночас, оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням визначено суму податку на нерухоме майно, відмінного від земельної ділянки позивачу, як фізичній особі - власнику такого нерухомого майна, отже положення ч. “є” п.п. 266.2.2 п.266.2 ст. 266 Податкового кодексу України не застовуються до вказаних правовідносин.
Оцінивши доводи апеляційної скарги відповідача щодо розрахунку податкового зобов'язання, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з договором купівлі-продажу від 12.03.2012, укладеного між КП «Управління механізації будівництва» (Продавець) та ОСОБА_5 (Покупець), останній відчужено: будівлю контори загальною площею 373,9 кв.м., прохідну загальною площею 13,9 кв.м., котельню загальною площею 140,1 кв.м., майстерню великої техніки з компресорною, акумуляторною загальною площею 2132,8 кв.м., складу загальною площею 303,0 кв.м., майстерню з навісом загальною площею 233,7 кв.м., огорожу з воротами, мостіння, трансформаторну з компресорною, туалет, комору, навісу, насосну станцію, каналізацію, які становлять 43/50 (сорок три п'ятдесятих) частки комплексу будівель та споруд, по вул. К. Маркса, 15, м. Вінниця, загальна площа якого становить 4811,3 кв.м.
Так, загальна площа придбаних позивачем об'єктів становить 3197.4 кв. м.
Водночас, з матеріалів справи встановлено, що при визначенні суми податку на нерухоме майно позивачу, відповідач визначив площу об'єкта оподаткування 4137,72 кв.м., тобто 43/50 від загальної площі майнового комплексу 4811,3 кв.м., на підставі інформації, яка міститься у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
Крім того, судом встановлено, що частка 43/50 відповідачем визначалась від оціночної вартості майнового комплексу, а не від його загальної площі (Витяг з реєстру прав власності на нерухоме майно (а. с. 25-27)).
Колегія суддів зазначає, що відповідно до положень Податкового кодексу України та з урахуванням встановлених обставин справи, розмір податку необхідно визначатись виходячи із загальної площі частки майнового комплексу належного позивачу, а саме, від 3197.4 кв. м.
З урахуванням наведеного, оцінивши доводи апеляційної скарги та дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про те, що відповідач правильно встановив, що майновий комплекс, який належить ОСОБА_5, підлягає оподаткуванню податком на нерухоме майно, відмінного від земельної ділянки, однак без належної перевірки всіх обставин, визначив суму такого податку, а саме: податкове зобов'язання позивача становить 9736,08 грн.
На підставі вищевикладеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про скасування податкового повідомлення-рішення № 132819-13 від 22.06.2016 про сплату податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки в частині визначення суми грошового зобов'язання на суму 2863,27 грн.
На підставі викладених обставин та норм чинного законодавства, що регулюють спірні правовідносини, колегія суддів вважає доводи апеляційних скарг необґрунтованими, а висновки суду першої інстанції щодо часткового задоволення позовних вимог такими, що ґрунтуються на вимогах чинного законодавства, яке регулює спірні правовідносини.
Відповідно до статті 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З урахуванням викладеного вище колегія суддів дійшла висновку про те, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а відтак постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 04 травня 2017 року слід залишити без змін.
Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд
апеляційні скарги ОСОБА_5 та Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Вінницькій області залишити без задоволення, а постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 04 травня 2017 року - без змін.
Постанова або ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення, а якщо її було прийнято за наслідками розгляду у письмовому провадженні, - через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі.
Касаційна скарга на судові рішення подається протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, крім випадків, передбаченим цим Кодексом, а в разі складення постанови в повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення постанови в повному обсязі.
Ухвала суду складена в повному обсязі 27 червня 2017 року.
Головуючий ОСОБА_1
Судді ОСОБА_6 ОСОБА_7