20 червня 2017 р.м.ОдесаСправа № 815/1184/17
Категорія: 3.4 Головуючий в 1 інстанції: Бжассо Н. В.
Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді - Коваля М.П.,
суддів - Домусчі С.Д.,
- Кравець О.О.,
за участю: секретар судового засідання - Курманова І.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 01 березня 2017 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України про визнання неправомірним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державної міграційної служби України, в якому позивач просив: визнати неправомірним та скасувати рішення Державної міграційної служби України від 23.04.2015 року № 318-15 про скасування рішення про визнання біженцем громадянина Афганістану ОСОБА_1; зобов'язати Державну міграційну службу України прийняти рішення відносно громадянина Афганістану ОСОБА_1 про визнання біженцем.
Також, до заявленого позову позивачем була подана заява про поновлення строку на звернення з даним позовом, в якій позивач просив визнати поважними причини пропуску строку звернення із заявленим позовом.
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 01 березня 2017 року відмовлено в задоволенні клопотання позивача про поновлення строку звернення до суду з адміністративним позовом та залишено без розгляду адміністративний позов ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України про визнання неправомірним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить скасувати ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 01 березня 2017 року, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Згідно вимог ч. 1 ст. 99 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
При цьому, за правилами ч. 1 ст. 100 КАС України адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд на підставі позовної заяви та доданих до неї матеріалів не знайде підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, про що постановляється ухвала.
Аналіз зазначених норм показав, що пропущення строків звернення до адміністративного суду не може бути безумовною підставою для застосування наслідків пропущення цих строків, оскільки суд може визнати причину пропуску таких строків поважними і в такому випадку справа розглядається і вирішується в порядку, встановленому КАС України.
Колегія суддів наголошує, що залишення позову без розгляду у зв'язку з пропуском строку звернення до суду може мати місце тільки при встановленні обставин щодо встановленого строку звернення до суду з відповідним позов, початку перебігу строку звернення до суду, зокрема, обставин, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів, з'ясування причин пропуску цього строку та підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними.
В свою чергу, обставини, з якими сторона пов'язує поважність причин пропуску строків звернення до суду, доводяться стороною та встановлюються судом на підставі позовної заяви та доданих до неї документів.
Як вбачається зі змісту оскаржуваного рішення суду першої інстанції, залишаючи дану позовну заяву без розгляду, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем пропущено строк звернення до суду без поважних причин.
Такий висновок суд першої інстанції обґрунтовує обізнаністю позивача із оскаржуваним рішенням з 12.08.2015 року.
При цьому, визначаючись щодо встановленого строку звернення із заявленим позовом суд першої інстанції послався на положення ч. 1 ст. 12 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» від 08.07.2011 року № 3671-VI.
В свою чергу, визначаючись щодо початку перебігу строку звернення до суду з даним позовом, суд першої інстанції послався на наявну відмітку у повідомлені про скасування рішення про визнання позивача біженцем, а саме: «отримав 12.08.2015 року, роз'яснено».
Також, вирішуючи питання щодо наявності підстав для залишення заявленого адміністративного позову без розгляду, у зв'язку з пропуском строку звернення до суду, судом першої інстанції не прийнято до уваги твердження позивача про поважність причин пропуску строку звернення до суду, пославшись на те, що зазначені позивачем обставини на підтвердження поважності причин пропуску строку звернення до суду з адміністративним позовом є необґрунтованими та не підтверджені належними і допустимими доказами.
Колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції, з яких виходив останній вирішуючи спірне питання, з огляду на викладене.
Так, колегія суддів наголошує, що вирішуючи спірне питання та визначаючись щодо встановленого строку звернення із заявленим позовом суд першої інстанції послався на положення ч. 1 ст. 12 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» від 08.07.2011 року № 3671-VI.
Проте, за правилами наведених судом першої інстанції положень ч. 1 ст. 12 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» від 08.07.2011 року № 3671-VI рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, протягом п'яти робочих днів з дня отримання повідомлення про відмову можуть бути оскаржені в установленому законом порядку до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, а також до суду у строки, встановлені цим Законом.
Тобто, вказані положення Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» встановлюють строки оскарження рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Водночас, в даному випадку позивач звернувся до суду із позовом про визнання неправомірним та скасування рішення Державної міграційної служби України про скасування рішення про визнання позивача біженцем.
При цьому, будь-яких висновків суду першої інстанції про встановлений строк звернення до суду із вказаними вимогами ухвала суду першої інстанції не містить.
Тобто, вирішуючи спірне питання, судом першої інстанції взагалі не було встановлено обставин щодо визначеного чинним законодавством України строку звернення до суду із заявленим позовом.
Також, вирішуючи спірне питання та посилаючись, як на початок перебігу строку звернення до суду з даним позовом, на наявну відмітку у повідомлені про скасування рішення про визнання позивача біженцем, а саме: «отримав 12.08.2015 року, роз'яснено», судом першої інстанції не враховано, що за правилами п. 7.10 Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджених наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.09.2011 року № 649, територіальний орган ДМС на обліку якого перебуває особова справа, стосовно якої прийнято рішення про втрату чи позбавлення статусу біженця або додаткового захисту чи скасовано рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту протягом семи робочих днів з дня його отримання надсилає або видає особі письмове повідомлення про втрату, позбавлення статусу біженця або додаткового захисту чи скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (додаток 33), з викладенням причин такого рішення і роз'ясненням порядку його оскарження, про що робиться відповідний запис у журналі реєстрації видачі повідомлень.
Водночас, повідомлення, на яке посилається суд першої інстанції, складене українською мовою та усі відмітки наявні на цьому повідомленні також здійснені українською мовою.
Разом з цим, з дослідженої судом апеляційної інстанції особової справи позивача колегією суддів встановлено, що позивач є громадянином Афганістану та не володіє українською мовою.
Будь-яких доказів, що при врученні позивачу повідомлення про скасування рішення про визнання його біженцем був присутній перекладач та йому було роз'яснено, що стосовно нього прийнято рішення про скасування рішення про визнання його біженцем та відповідно роз'яснено порядок оскарження такого рішення матеріали справи не містять.
Навпаки, під час апеляційного розгляду справи представником відповідача було підтверджено, що перекладач при вручені позивачу повідомлення про скасування рішення про визнання його біженцем був відсутній.
В свою чергу, будь-яких пояснень, яким чином позивачу було роз'яснено оскарження прийнятого відносно нього рішення про скасування рішення про визнання його біженцем та відповідно роз'яснено порядок оскарження такого рішення представником відповідача не наведено.
Водночас, системний аналіз положень Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» від 08.07.2011 року № 3671-VI дає підстави для висновку, що вказаним Законом покладається обов'язок на відповідні органи щодо надання перекладача особі, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, прибула до України.
Зрештою, слід взяти до уваги, що право на судовий захист, якого просить позивач, є важливішим, ніж встановлені державою процесуальні особливості реалізації ним цього права. Європейський суд з прав людини в рішенні по справі «Іліан проти Туреччини» наголошував, що правило встановлення обмежень доступу до суду у зв'язку з пропуском строку звернення повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання слід звертати увагу на обставини справи.
Також, інша практика Європейського суду з прав людини, яка відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є джерелом права, в тому числі, свідчить про те, що регулювання строків для подання скарги, безумовно, має на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані. У той же час такі правила в цілому або їх застосування не повинні перешкоджати сторонам використовувати доступні засоби захисту. Європейський суд підкреслює, що оскільки питання стосується принципу юридичної визначеності, це піднімає не лише проблему трактування правових норм у звичайному сенсі, а також і проблему недоцільного формулювання процесуальних вимог, яке може перешкоджати розгляду позову щодо суті, тим самим спричиняючи порушення права на ефективний судовий захист (справа «Мельник проти України» рішення від 28.03.2006 року).
Окрім цього, у рішеннях по справі «Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії» від 13.01.2000 року та по справі «Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії» від 28.10.1998 року, Європейський суд з прав людини зазначив, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права доступу до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог. Це визнане порушенням пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Проте, наведеним обставинам судом першої інстанції взагалі не надано будь-якої оцінки.
Крім того, вирішуючи спірне питання, судом першої інстанції не надано оцінки тим обставинам, що позивач вже звертався за захистом порушених прав до суду, що було встановлено судом апеляційної інстанції із досліджених матеріалів особової справи позивача, а також не надано оцінки цим обставинам для вирішення питання про поважність причин пропуску позивачем строку звернення до суду та наявність підстав для відкриття провадження у даній справі.
Згідно вимог п. 3 ч. 1 ст. 199 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на ухвалу суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати ухвалу суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду.
Відповідно до вимог ст. 204 КАС України підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення норм матеріального чи процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів прийшла до висновку, що оскаржувана ухвала постановлена з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, з невідповідністю висновків судді обставинам справи та з порушенням норм процесуального права, а тому суд апеляційної інстанції, враховуючи межі розгляду судом апеляційної інстанції та його повноваження щодо перегляду ухвал суду першої інстанції, які перешкоджають подальшому провадженню у справі, прийшов до висновку, що подана апеляційна скарга підлягає задоволенню шляхом скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції з направленням справи на продовження розгляду до суду першої інстанції.
На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 195, 196, 199, 204, 205, 206, 254 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 01 березня 2017 року - задовольнити.
Ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 01 березня 2017 року - скасувати.
Справу за позовом ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України про визнання неправомірним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії - направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя: М.П. Коваль
Суддя: С.Д. Домусчі
Суддя: О.О. Кравець