22 червня 2017 р.м.ОдесаСправа № 815/1431/17
Категорія: 12.3 Головуючий в 1 інстанції: Марин П. П.
Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
доповідача - судді Стас Л.В.
суддів - Турецької І.О., Косцової І.П.
за участю секретаря - Худика С.А.
за участю апелянта - ОСОБА_1
за участю представника відповідача - ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Головного управління МВС України в Одеській області, ОСОБА_1 на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 26 квітня 2017 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Ліквідаційної комісії Головного управління МВС України в Одеській області, Головного управління Національної поліції в Одеській області про визнання протиправним та скасування наказу №6 о/с від 27.01.2017 року, поновлення на посаді, зобов'язання вчинити певні дії та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,-
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою до Ліквідаційної комісії ГУ МВС України в Одеській області, Головного управління Національної поліції в Одеській області, в якому просив визнати протиправним та скасувати наказ ГУ МВС України в Одеській області №6 о/с від 27.01.2017 року про звільнення підполковника ОСОБА_1, слідчого відділу розслідування дорожньо-транспортних пригод слідчого управління ГУМВС України в Одеській області з 06.11.2015 року у запас ЗСУ за пунктом 64 “г” (через скорочення штатів), згідно з пунктами 10 та 11 розділу ХІ ЗУ “Про Національну поліцію” та відповідно до Положення “Про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ”, поновити позивача на посаді слідчого відділу розслідування дорожньо-транспортних пригод слідчого управління ГУМВС України в Одеській області з 06.11.2015 року, зобов'язати начальника ГУМВС України в Одеській області перерахувати загальний робочий стаж роботи в системі МВС (вислугу років) ОСОБА_1, додавши до нього строк вимушеного прогулу, вважати вимушеним прогул у зв'язку з виданням наказу №6 від 27.01.2017 року та стягнути з ГУМВС України в Одеській області на користь ОСОБА_1 грошове утримання за час вимушеного прогулу з 29.08.2016 року до моменту винесення відповідного рішення.
В обґрунтування позову зазначив, що він має достатній рівень освіти, значний досвід роботи в правоохоронній сфері, має необхідні для виконання службових завдань теоретичні знання та професійні якості, бажання працювати в поліції та відповідає вимогам поліцейського, а тому відповідач зобов'язаний був запропоновувати позивачу посаду у новому відомстві.
Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 26 квітня 2017 року - позов задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано Наказ голови Ліквідаційної комісії Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області №6о/с від 27.01.2017 року про звільнення підполковника міліції ОСОБА_1, слідчого відділу розслідування дорожньо-транспортних пригод слідчого управління ГУМВС України в Одеській області з 06.11.2015 року у запас ЗСУ за пунктом 64 “г” (через скорочення штатів), згідно з пунктами 10 та 11 розділу ХІ ЗУ “Про Національну поліцію” та відповідно до Положення “Про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ”.
Поновлено ОСОБА_1 на посаді слідчого відділу розслідування дорожньо-транспортних пригод слідчого управління ГУМВС України в Одеській області з 27.01.2017 року.
Стягнуто з Ліквідаційної комісії Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 27.01.2017 року по 26.04.2017 року у розмірі 2597 /дві тисячі п'ятсот дев'яносто сім/ грн. 80 коп. з урахуванням відрахувань (податків) по податку на доходи фізичних осіб у розмірі 18 % та воєнного збору у розмірі 1,5 %.
В частині поновлення на службі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за 1 (один) місць у розмірі посадового окладу в сумі 900 /дев'ятсот/ грн. 00 коп. допущено негайне виконання судового рішення.
В іншій частині у задоволенні позовних вимог - відмовлено.
В апеляційній скарзі, Головне управління МВС України в Одеській області, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить постанову суду від 26 квітня 2017 року - скасувати, прийняти нову постанову про відмову в задоволенні позову в повному обсязі.
В апеляційній скарзі, ОСОБА_1, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить постанову суду від 26 квітня 2017 року - скасувати, прийняти нову постанову про задоволення позову в повному обсязі.
Колегія суддів, заслухавши доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість постанови суду в межах доводів апеляційних скарг, вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 з 1997 року проходив службу в органах внутрішніх справ.
Згідно наказу Головного управління МВС України в Одеській області №1265о/с від 04 листопада 2015 року позивача звільнено з посади слідчого відділу розслідування дорожньо-транспортних пригод слідчого управління ГУМВС України в Одеській області в запас Збройних сил через скорочення штатів, відповідно до пункту 64 “г” Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ.
Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 29 серпня 2016 року по справі № 815/6782/15, яка набула чинності 14.11.2016 року, позов ОСОБА_1 задоволено частково, скасовано наказ №1265о/с в частині звільнення підполковника міліції ОСОБА_1 з посади слідчого відділу розслідування дружньо-транспортних пригод слідчого управління ГУМВС України в Одеській області з 06.11.2015 року, поновлено ОСОБА_1 на посаді слідчого відділу розслідування дорожньо-транспортних пригод слідчого управління ГУМВС України в Одеській області з 06.11.2015 року, та визначено виплатити середньомісячне грошове забезпечення за час вимушеного прогулу у розмірі 54 416,24 грн., зобов'язано ГУ МВС України в Одеській області розглянути рапорт ОСОБА_1 для зайняття посади у відповідності до пункту 9 Розділу XI Прикінцеві та перехідні положення Закону України “Про національну поліцію”, у Головному управлінні Національної поліції в Одеській області (а.с.26-36).
Крім того, при розгляді справи, судом встановлено наявність двох різних наказів про звільнення позивача через скорочення штатів, за п.64 “г” від однієї дати - 04.11.2015 року, а саме: позивачем суду наданий витяг з Наказу начальника ГУМВС України в Одеській області №1265 о/с від 04.11.2015 року, яким підполковника міліції ОСОБА_1 слідчого відділу розслідування дорожньо-транспортних пригод слідчого управління ГУМВС України в Одеській області звільнено з 06.11.2015 року в запас Збройних Сил: - за п.64 “г” (через скорочення штатів), виданий т.в.о. начальника Головного управління генерал поліції 3 рангу ОСОБА_3 та відповідачем, ГУ МВС України в Одеській області в особі Ліквідаційної комісії суду наданий витяг з Наказу №1271 о/с від 04.11.2015 року, яким підполковника міліції ОСОБА_1 слідчого відділу розслідування дорожньо-транспортних пригод слідчого управління ГУ МВС України в Одеській області звільнено з 06.11.2015 року в запас Збройних Сил: - за п.64 “г” (через скорочення штатів), виданий т.в.о. начальника ГУ МВС України в Одеській області генерал-майором міліції ОСОБА_4 (а.с.28).
В подальшому, додатковою постановою по справі №815/6782/15 від 10.10.2016 року, яка набрала чинності 24.11.2016 року, скасовано наказ №1271о/с від 04.11.2015 року (а.с.37-39) та 06.09.2016 року і 01.12.2016 року Одеським окружним адміністративним судом по справі № 815/6782/15 видано виконавчі листи (а.с.7,8).
На виконання рішення суду, 29.12.2016 року позивачем надіслано відповідний пакет документів до Управління ДВС ГУЮ в Одеській області (а.с.9) та направлено постанову від 29.08.2016 року до Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області (а.с.10).
13.01.2017 року позивачем подано відповідні документи до ГУНП в Одеській області та до ЛК ГУМВС України в Одеській області (а.с.11, 13). Листом ГУНП в Одеській області позивача повідомлено про необхідність звернутись з вказаною заявою до ЛК ГУМВС України в Одеській області (а.с.12).
В подальшому, у зв'язку з відсутністю інформації про розгляд заяв, 06.02.2017 року позивачем направлено запит до відповідача щодо виконання вказаних рішень суду (а.с.14).
13.02.2017 року у відповідь на запит позивачу надіслано лист голови Ліквідаційної комісії ГУМВС України в Одеській області ОСОБА_5, яким повідомлено про поновлення останнього на посаді відповідно до наказу №5о/с від 27.01.2017 року та про розгляд питання щодо звільнення ОСОБА_1 за п. 64 “з”, за результатом якого вирішено відмовити позивачу у зв'язку з відсутністю інформації щодо прийняття позивача до будь-якого органу поліції, не надходженням такої інформації до відповідача та спливу тримісячного строку з моменту попередження про наступне вивільнення згідно абз.1 п.10 розділу ХІ ЗУ “Про Національну поліцію” (а.с.15з/б).
Позивачем 27.02.2017 року отримано витяги з наказу №5о/с від 27.01.2017 року про скасування пункту наказу ГУМВС України в Одеській області від 04.11.2015 року №1271о/с в частині звільнення позивача та про поновлення позивача на службі з 06.11.2015 року та отримано витяг з наказу №6о/с від 27.01.2017 року про звільнення з 06.11.2015 року згідно п.9 розділу ХІ ЗУ “Про Національну поліцію” та відповідно до Положення “Про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ” у запас Збройних Сил України за п.64 “г” (через скорочення штатів) (а.с.21-22).
Як зазначив позивач, Головним управлінням Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області на користь ОСОБА_1 за час вимушеного прогулу за період з 06.11.2015р. по 29.08.2016 р., кошти виплачені у повному обсязі.
Відповідно до ч.1 ст.72 КАС України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Так, постановою Одеського окружного адміністративного суду 29 серпня 2016 року по справі № 815/6782/15, встановлено, що позивач у строк відведений законом, виказав намір про проходження служби в органах Національної поліції шляхом написання відповідного рапорту на ім'я начальника ГУ МВС України в Одеській області та заяви на ім'я т.в.о. начальника ГУ Національної поліції в Одеській області, та фактично продовжив службу в новоствореному органі.
Проте, рапорт та заява з незалежних від позивача причин не були розглянуті у встановленому законом порядку, рішення по ним не приймалися.
Також колегія суддів дійшла висновку, що відповідачі, у відповідності до приспів ст.71 КАС України, не надали суду доказів, які б безумовно свідчили про відмову позивача та відсутність волевиявлення позивача щодо продовження публічної служби у Національній поліції.
Таким чином, позивача наказом від 27.01.2016 року № 5 о/с поновлено на посаді, та того ж дня наказом № 6 о/с звільнено з органів внутрішніх справ з тих самих підстав, що й наказами №1265о/с та № 1271 о/с від 04.11.2015 року, які скасовані постановою Одеського окружного адміністративного суду 29 серпня 2016 року та додатковою постановою від 10 жовтня 2016 року по справі № 815/6782/15, як протиправні.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема, з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із ст. 1 Закону України «Про міліцію» (чинний на час прийняття оскаржуваного наказу) від 20.12.1990 № 565-XII (далі - Закон № 565) міліція в Україні - державний озброєний орган виконавчої влади, який захищає життя, здоров'я, права і свободи громадян, власність, природне середовище, інтереси суспільства і держави від протиправних посягань.
Відповідно до ст. 18 Закону № 565 порядок та умови проходження служби в міліції регламентуються Положенням про проходження служби особовим складом органів внутрішніх справ, затверджуваним Кабінетом ОСОБА_6 України. Порядок проходження служби особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, їх права і обов'язки визначено Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету ОСОБА_6 УРСР від 29.07.1991 № 114 (далі - Положення № 114).
Верховною ОСОБА_6 України прийнятий Закон України № 580-VIІI від 02.07.2015 «Про Національну поліцію». Набрання чинності вищевказаного закону відтерміновано до 07.11.2015, що визначено розділом ХІ Прикінцевих та перехідних положень цього Закону.
Таким чином, спірні відносини регулюються Законом України від 02.07.2015 № 580-VIІI «Про Національну поліцію» (далі - Закон № 580-VІІІ) та Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженим постановою Кабінету ОСОБА_6 УРСР від 29.07.1991 № 114.
Так, у відповідності до статті 1 Закону № 580-VІІІ Національна поліція України - це центральний орган виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку. Діяльність поліції спрямовується та координується Кабінетом ОСОБА_6 України через ОСОБА_6 внутрішніх справ України згідно із законом.
Згідно з п. 8 Положення № 114 дострокове звільнення зі служби осіб середнього, старшого і вищого начальницького складу, які не досягли граничного віку перебування на службі в органах внутрішніх справ, провадиться, зокрема: у зв'язку із скороченням штатів - у разі відсутності можливості використання на службі.
Згідно пп. «г» п. 64 Положення № 114 особи середнього, старшого і вищого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік): через скорочення штатів - при відсутності можливості подальшого використання на службі.
Згідно пп. «г» п. 64 Положення № 114 особи середнього, старшого і вищого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік): через скорочення штатів - при відсутності можливості подальшого використання на службі.
Відповідно до ч. 1 ст. 104 Цивільного кодексу України юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. Згідно із ч. 2 ст. 104 Цивільного кодексу України передбачено, що юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.
Згідно положень ст. 104 Цивільного кодексу України ліквідація - це така форма припинення діяльності юридичної особи, за якої перестають існувати всі її права та обов'язки без переходу прав та обов'язків у порядку правонаступництва до інших юридичних осіб, тобто є припиненням всіх прав і обов'язків юридичної особи без визначення правонаступника.
Відповідно до п. 8 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про Національну поліцію» від 02.07.2015 № 580 - VIII (далі - Закон № 580) визначено, що з дня опублікування цього Закону всі працівники міліції (особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ), а також інші працівники Міністерства внутрішніх справ України, його територіальних органів, закладів та установ вважаються такими, що попереджені у визначеному порядку про можливе майбутнє звільнення через скорочення штатів.
Таким чином, позивача було попереджено про наступне вивільнення з дня опублікування Закону № 580. Ураховуючи, що Закон № 580-VIІI опубліковано у газеті «Голос України» від 06.08.2015 № 141-142, то тримісячний термін з дня опублікування закінчився 06.11.2015.
Відповідно до п.п. 9-10 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 580 працівники міліції, які виявили бажання проходити службу в поліції, за умови відповідності вимогам до поліцейських, визначеним цим Законом, упродовж трьох місяців з дня опублікування цього Закону можуть бути прийняті на службу до поліції шляхом видання наказів про призначення за їх згодою чи проходження конкурсу на посади, що заміщуються поліцейськими, у будь-якому органі (закладі, установі) поліції. Посади, що пропонуються особам, зазначеним у цьому пункті, можуть бути рівнозначними, вищими або нижчими щодо посад, які ці особи обіймали під час проходження служби в міліції.
Працівники міліції, які відмовилися від проходження служби в поліції та/або не прийняті на службу до поліції в тримісячний термін з моменту попередження про наступне вивільнення, звільняються зі служби в органах внутрішніх справ через скорочення штатів. Указані в цьому пункті особи можуть бути звільнені зі служби в органах внутрішніх справ до настання зазначеного в цьому пункті терміну на підставах, визначених Положенням про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ.
Отже, Законом України «Про Національну поліцію» передбачено право осіб, які проходили службу в органах внутрішніх справ (міліції) і відповідають вимогам до поліцейських, визначеним цим Законом, за їх бажанням (згодою) бути прийнятими на службу до поліції.
Тобто, Законом № 580-VІІІ передбачена альтернатива вибору працівниками міліції, які виявили бажання проходити службу в поліції, а саме прийняття на службу за їх згодою або проходження конкурсу на посади, що заміщуються поліцейськими, у будь-якому органі (закладі, установі) поліції.
З аналізу вказаних норм вбачається, що працівники міліції можуть бути прийняті на службу до поліції за власним бажанням та у спосіб, визначений пунктом 9 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 580-VIІI.
Наведеним підтверджується, що позивач вчасно скористався наданим йому Законом № 580-VІІІ правом на подачу заяви про прийняття на службу до поліції, що в силу даного Закону вважається наявністю його згоди на проходження служби в поліції.
Однак, як зазначалося вище, із незалежних від позивача причин, його рапорт щодо проходження служби в поліції не надійшов до органу внутрішніх справ, у якому працював позивач, та не був розглянутий у встановленому порядку.
Постановою Кабінету ОСОБА_6 України від 16.09.2015 N 730 "Про утворення територіальних органів Національної поліції та ліквідацію територіальних органів Міністерства внутрішніх справ" ліквідовані територіальні органи Міністерства внутрішніх справ України серед яких Головне управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області. Станом на момент розгляду справи судом вони перебувають в стадії припинення.
Наказом МВС України від 06.11.2015 N 1388 "Про організаційно-штатні питання" скасовано всі штати та скорочено усі посади в органах МВС України в Одеській області.
Діяльність поліції спрямовується та координується Кабінетом ОСОБА_6 України через ОСОБА_6 внутрішніх справ України згідно із законом.
Відповідно до ст.15 Закону України №580 територіальні органи поліції утворюються в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, районах, містах, районах у містах як юридичні особи публічного права в межах граничної чисельності поліції і коштів, визначених на її утримання. Територіальні органи поліції утворює, ліквідовує та реорганізовує Кабінет ОСОБА_6 України за поданням ОСОБА_6 внутрішніх справ України на підставі пропозицій керівника поліції. Структуру територіальних органів поліції затверджує керівник поліції за погодженням з ОСОБА_6 внутрішніх справ України.
Як вбачається з витягу Єдиного державного реєстру, Головне управління Міністерства внутрішніх справ в Одеській області наразі перебуває в стані припинення, а державна реєстрація Головного управління Національної поліції в Одеській області ( код ЄДРПОУ 40108740) проведена тільки 07.11.2015р., тобто на наступний день після звільнення позивача.
Вимоги до кандидатів на службу в поліції, передбачені ст.49 Закону України "Про національну поліцію", згідно якої, на службу в поліції можуть бути прийняті громадяни України віком від 18 років, які мають повну загальну середню освіту, незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, які володіють українською мовою.
Незалежно від професійних та особистих якостей, рівня фізичної підготовки та стану здоров'я на службу в поліції не можуть бути прийняті особи у випадках, визначених ч.2 ст. 61 цього Закону, а також особи які: 1) відмовляються від взяття на себе зобов'язань дотримуватися обмежень та/або від складання Присяги поліцейського, визначених законом; 2) особи, які звільнені або мали бути звільнені з посад на підставі Закону України "Про очищення влади".
В силу ст.50 зазначеного Закону громадяни України, які виявили бажання вступити на службу в поліції, з метою визначення стану їхнього здоров'я зобов'язані пройти медичні обстеження, а також перевірку рівня фізичної підготовки, психофізіологічне обстеження, обстеження на предмет виявлення алкогольної, наркотичної та токсичної залежності в порядку, визначеному Міністерством внутрішніх справ України. Громадяни України, які виявили бажання вступити на службу в поліції, за їхньою згодою проходять тестування на поліграфі. Відповідно до порядку, встановленого законом, щодо осіб, які претендують на службу в поліції, проводиться спеціальна перевірка, порядок проведення якої визначається законом та іншими нормативно-правовими актами.
Обмеження, пов'язані зі службою в поліції визначені ст.61 Закону України "Про національну поліцію".
Позивач до звільнення проходив службу на посаді слідчого відділу розслідування дорожньо - транспортних пригод слідчого управління ГУ МВС України в Одеській області, має звання підполковника міліції. В органах МВС працював більше 18 років, має вислугу років на день звільнення у календарному обчисленні 18 років 02 місяці 21 день. Доказів наявності обмежень, пов'язаних зі службою у поліції згідно до ст. 61 Закону України "Про національну поліцію", відповідачами не надано.
Суд вірно зазначив, що у порушення вимог п. 9 Розділу ХІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про Національну поліцію» №580-VIII від 02.07.2015 р., з моменту опублікування Закону України "Про національну поліцію" (з 06.08.2015 р.) та до прийняття спірного наказу (27.01.2017 р.) про звільнення позивача за п.64 "г" (через скорочення штатів) йому не було запропоновано жодної посади (рівнозначної, вищої чи нижчої) в органах поліції, взагалі не було перевірено можливості його подальшого використання на службі та відповідності вимогам поліцейського у порушення п. 9 Розділу ХІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про Національну поліцію» № 580-VIII від 02.07.2015 р.
Крім того, колегія суддів звертає увагу, що встановлена законодавством можливість ліквідації державної установи (організації) з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати повноваження (завдання) установи, що ліквідується, не виключає, а передбачає зобов'язання роботодавця (держави) по працевлаштуванню працівників ліквідованої установи. При цьому, у випадку незаконного звільнення працівника з роботи, його порушене право повинно бути відновлене шляхом поновлення його на посаді, з якої його було незаконно звільнено.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 28.10.2014 у справі № 21-484а14.
Отже, оскільки відповідачами не виконано зобов'язання по працевлаштуванню позивача, як працівника ліквідованої установи, то трудові гарантії позивача були порушені.
За таких обставин, колегія суддів вважає правильним висновок суду, що оскаржений позивачем наказ про його звільнення прийнятий передчасно, за відсутності всіх необхідних наведених вище правових підстав, що згідно положень ч.3 ст.2 КАС України надає суду змоги прийти до висновку про його протиправність. Відтак, позовна вимога щодо визнання наказу №6 о/с від 27 січня 2017 р. протиправним та скасування, підлягає задоволенню.
Відповідно до ст.235 КЗпП, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік.
Постановою Кабінету ОСОБА_6 України від 08.02.1995 року № 100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (далі - Порядок), який застосовується у випадку виплати середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу.
Відповідно до абз.3 п.2 Порядку у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
Відповідно до абз.4 п.2 Порядку визначено, що у разі, якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Якщо і протягом цих місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня, середня заробітна плата обчислюється відповідно до останнього абзацу пункту 4 цього Порядку.
Абзацом 3 пункту 3 Порядку визначено, що усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі. Згідно з п.5 Порядку, нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
Відповідно до абзацу 3 п.4 Порядку, в інших випадках, коли нарахування проводяться виходячи із середньої заробітної плати, працівник не мав заробітку не з вини працівника, розрахунки проводяться виходячи з установлених йому в трудовому договорі тарифної ставки, посадового (місячного) окладу.
Із п.5 Порядку вбачається, що основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є розрахована згідно з абз.1 п.8 цього Порядку середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника.
Відповідно до абз.1 п.8 Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Після визначення середньоденної заробітної плати, як розрахункової величини для нарахування виплат, працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абз.2 п.8 порядку).
Так, оскільки позивач не працював на посаді з 06.11.2015 року, розрахунки проводяться виходячи з установлених йому в трудовому договорі тарифної ставки, посадового (місячного) окладу.
Суд встановив, що згідно з довідкою ГУМВС України в Одеській області від 18.04.2017 року № 14/1-693, посадовий оклад позивача становив 900,00 грн.(а.с.92).
Відповідно до листа Міністерства соціальної політики України від 09.09.2014 р. № 10196/0/14-14/13 “Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2015 рік” кількість робочих днів у вересні 2015 року становила 22 дні, а у жовтні 2015 року становила 21 день.
Таким чином, згідно з Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету ОСОБА_6 України від 08.02.1995 року № 100, середньоденна заробітна плата позивача складає 41,90 грн.((900,00+900,00)/43)
Згідно з листами Міністерства соціальної політики України “Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2017 рік” від 05.08.2016 р. № 11535/0/14-16/13, кількість робочих днів з моменту звільнення позивача у січні 2017 року (з 27.01.2017 року по 31.01.2017 року) становила 3 дні, у лютому 2017 року становила 20 днів, у березні 2017 року становила 22 дні та у квітні 2017 року з 01.04.2017 року по 26.04.2017 року становить робочих 17 днів.
Тобто, у період з 27.01.2017 року по 26.04.2017 року загальна кількість робочих днів складає - 62 дні.
Таким чином, суд дійшов обґрунтованого висновку про необхідність стягнення з Ліквідаційної комісії Головного управління МВС України в Одеській області на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 27.01.2017 року по 26.04.2017 року у розмірі 2 597,80 грн. (62х41,90грн.).
Статтею 236 Кодексу законів про працю України визначено оплату вимушеного прогулу при затримці виконання рішення про поновлення на роботі працівника.
Так, даною нормою встановлено, що у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.
Щодо вимоги позивача про стягнення грошового утримання з 29.08.2016 року по 26.01.2017 року, колегія суддів погоджується з думкою суду, що вона задоволенню не підлягає, оскільки діючим законодавством передбачено відповідний порядок вирішення процесуальних питань, пов'язаних з виконанням судових рішень в адміністративних справах ( ст. 267 КАС України). Протиправність дій відповідача у зазначений період не була предметом розгляду у даній справі, тому колегія суддів не входить в його обговорення та оцінку.
Щодо вимоги позивача про зобов'язання начальника ГУМВС в Одеській області перерахувати загальний робочий стаж позивача, додавши до нього строк вимушеного прогулу та з визнанням періоду по день фактичного його поновлення на посаді вимушеним прогулом і зарахування цього часу до стажу служби в органах внутрішніх справ, суд вірно зазначив, що, питання обрахунку трудового стажу має здійснити відповідач на стадії виконання судового рішення, в частині поновлення ОСОБА_1 на службі, при цьому позивачем не надано доказів звернення до відповідача з відповідною вимогою та отримання відмови у задоволенні такої, а тому вимога про зобов'язання відповідача зарахувати вимушений прогул до стажу служби в органах внутрішніх справ є передчасною.
Як вбачається з матеріалів справи, Ухвалою суду від 19.04.2017 року адміністративний позов ОСОБА_1 до Ліквідаційної комісії ГУ МВС України в Одеській області, Головного управління Національної поліції в Одеській області в частині позовних вимог про зобов'язання начальника ГУ МВС України в Одеській області задовольнити рапорт, позивачем згідно п.9 розділу ХІ ЗУ Про національну поліцію та відповідно до Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ звільнити за п.64 з (у зв'язку з переходом на роботу до іншого відомства) та зобов'язання начальника ГУНП в Одеській області розглянути заяву від 07.11.2015 року, подану підполковником міліції ОСОБА_1 про прийом його на службу у поліції та призначення на посаду слідчого слідчого управління ГУ НП в Одеській області - залишено без розгляду у зв'язку з пропуском позивачем строку звернення до адміністративного суду.
Згідно ч. 2 ст. 155 КАС України, про залишення позовної заяви без розгляду суд постановляє ухвалу. Ухвала суду про залишення позовної вимоги без розгляду може бути оскаржена.
Відповідно до ч. 2 ст. 185 КАС України, ухвали суду першої інстанції можуть бути оскаржені в апеляційному порядку повністю або у випадках, встановлених цим Кодексом. Заперечення на інші ухвали можуть бути викладені в апеляційній скарзі на постанову суду першої інстанції.
З системного аналізу наведених норм слідує, що позивач зобов'язаний був оскаржити ухвалу суду від 19.04.2017 року, у разі незгоди з нею, безпосередньо після її винесення, оскільки вона перешкоджає подальшому розгляду справи в частині вказаних позовних вимог. Однак позивач не скористався своїм правом на оскарження зазначеної ухвали суду від 19 квітня 2017 року.
Апеляційне провадження у даній справі відкрито тільки в частині оскарження постанови суду. Прохальна частина апеляційної скарги також не містить вимог стосовно ухвали суду про залишення частини позовних вимог без розгляду. Але в той же час, позивач просить суд апеляційної інстанції вирішити частину позовних вимог, залишених судом першої інстанції без розгляду, по суті.
У зв'язку з наведеним, колегія суддів не вважає за можливе розглядати позовні вимоги ОСОБА_1, які не були предметом розгляду у суді першої інстанції та відносно яких відсутнє рішення по суті позову в цій частині.
Суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету ОСОБА_6 Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Таким чином, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Відповідно до ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
У відповідності до ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Колегія суддів із наведеними висновками суду першої інстанції погодилась, оскільки вони знайшли своє підтвердження в ході апеляційного розгляду справи. Судом було вірно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, прийнято законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права. У зв'язку з цим колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу - залишити без задоволення, а постанову суду - без змін.
Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд -
Апеляційні скарги Головного управління МВС України в Одеській області, ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 26 квітня 2017 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Ліквідаційної комісії Головного управління МВС України в Одеській області, Головного управління Національної поліції в Одеській області про визнання протиправним та скасування наказу №6 о/с від 27.01.2017 року, поновлення на посаді, зобов'язання вчинити певні дії та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,- залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає чинності негайно, однак може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом 20 днів з моменту виготовлення її в повному обсязі.
Головуючий :
Судді :