Справа № 755/4433/17
"23" червня 2017 р. Дніпровський районний суд м. Києва в складі:
головуючої судді Яровенко Н. О.
при секретарі Сиченко К. О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про дозвіл на тимчасовий виїзд за кордон неповнолітньої дитини без згоди батька,
Позивач звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про дозвіл на тимчасовий виїзд за кордон неповнолітньої дитини без згоди батька посилаючись на те, що вони з відповідачем мають двох спільних дітей: ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2. Шлюб між сторонами було розірвано рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 15 липня 2016 року. Позивач є переселенкою з окупованої території АР Крим та наразі проживає у м. Запоріжжя. Відповідач проживає в АР Крим. Виїхати з АР Крим та надати дозвіл для виїзду дітей за кордон не бажає. Позивач зазначила, що дітям необхідно бачитись з родичами, зокрема в АР Крим можна відпочити, тому просить суд надати дозвіл на тимчасовий виїзд дітей на тимчасово окуповану територію АР Крим та в'їзд з тимчасово окуповану територію АР Крим на материкову Україну до досягнення дітьми повноліття у супроводі матері або інших осіб, уповноважених нею за нотаріально посвідченою згодою, без нотаріально посвідченої згоди та супроводу батька. Також позивач просить надати їй дозвіл, без згоди батька, оформити проїзні документи/паспорти дітей для виїзду за кордон.
Позивач, представник позивача в судове засідання не з'явились, надійшла заява про розгляд справи у їх відсутність, позов підтримують та просять його задовольнити.
Відповідач в судове засідання не з'явився, причини неявки суду не повідомив, хоча про день, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, а тому по справі необхідно постановити заочне рішення, відповідно до ст. 224 ЦПК України через неявку відповідача в судове засідання.
Суд, дослідивши матеріали справи, приходить до висновку, що даний позов підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є батьками малолітніх: ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, що підтверджується копіями свідоцтв про народження. (а.с.10,11)
Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 15 липня 2016 року шлюб між сторонами було розірвано. (а.с.8-9)
Згідно ч. 8 ст. 7 Сімейного Кодексу України регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім'ї.
Згідно ч. 2 ст. 141 Сімейного Кодексу України розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
Відповідно до положення ч. 1 ч. 2 ст. 155 Сімейного кодексу України здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.
Позивач у заяві зазначила, що вона є переселенкою з тимчасово окупованої території АР Крим та наразі проживає у АДРЕСА_1 що підтверджується відповідними довідками. (а.с.12,13,14) Відповідач же залишився проживати в АР Крим та не бажає звідти виїжджати, навіть для того, щоб надати дозвіл на виїзд його дітям до АР Крим.
Необхідність виїзду дітей зумовлює тим, що дітям необхідно спілкуватися з родичами та буде корисним відпочинок.
Статтею 33 Конституції України закріплено право кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України.
У відповідності до ст. 9 Конвенції про права дитини, прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН 20.11.1989 року, держави - учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.
Крім цього, ст. 3 Конвенції про права дитини передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється як найкращому забезпеченню інтересів дитини.
З точки зору ст. 1 СК України, одним із завдань Сімейного кодексу України є забезпечення кожної дитини сімейним вихованням, можливістю духовного та фізичного розвитку.
Так, статтею 313 ЦК України визначено, що фізична особа, яка не досягла шістнадцяти років, має право на виїзд за межі України лише за згодою батьків (усиновлювачів), піклувальників та в їхньому супроводі або в супроводі осіб, які уповноважені ними. Водночас фізична особа, яка досягла шістнадцяти років, має право на вільний самостійний виїзд за межі України.
Відповідно до ч. 3 ст. 11 Закону України «Про охорону дитинства», батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.
Відповідно до ст. 4 Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України», за відсутності згоди одного з батьків виїзд неповнолітнього громадянина України за кордон може бути дозволено на підставі рішення суду.
Порядок виїзду за кордон дітей громадян України визначено Законом України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадяни України» від 21 січня 1994 року № 3857-ХІІ, постановою КМУ від 27 січня 1995 р. № 57 «Про затвердження Правил перетинання державного кордону громадянами України», Правилами оформлення і видачі паспорта громадянина України для виїзду за кордон і проїзного документа дитини, їх тимчасового затримання та вилучення, затверджених постановою КМУ від 31 березня 1995 р. № 231 (із змінами).
Так, згідно зі ст.2 Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» документами, що дають право на виїзд з України та посвідчують особу громадянина України під час перебування за її межами, є паспорт громадянина України для виїзду за кордон, проїзний документ дитини.
Відповідно до вимог ч.2 cт.4 цього Закону оформлення проїзного документа дитини провадиться на підставі нотаріально засвідченого клопотання батьків або законних представників батьків чи дітей у разі потреби самостійного виїзду неповнолітнього за кордон. За відсутності згоди одного з батьків виїзд неповнолітнього громадянина України за кордон може бути дозволено на підставі рішення суду.
Правилами оформлення і видачі паспорта громадянина України для виїзду за кордон і проїзного документа дитини, їх тимчасового затримання та вилучення, затверджених постановою КМУ від 31.03.1995 року № 231 (із змінами) визначено, зокрема, що виїзд неповнолітніх громадян України за межі території України здійснюється за одним із таких документів: паспорт громадянина України для виїзду за кордон, виданий дітям громадянам України згідно з цими правилами; проїзний документ дитини, виданий відповідно до Правил; паспорт громадянина України для виїзду за кордон одного з батьків, у який, відповідно до Правил, записано дитину, яка прямує у його супроводі через державний кордон.
Статтею 18 Правил передбачено, що оформлення паспорта/проїзного документа здійснюється на підставі заяви батьків (законних представників батьків чи дітей), а у разі, коли батьки не перебувають у шлюбі між собою, - того з них, з ким проживає дитина, справжність підпису яких засвідчено нотаріально. За наявності заперечень одного з батьків документ може бути оформлено на підставі рішення суду.
Також, Правила перетинання державного кордону громадянами України, затверджені Постановою Кабінету Міністрів України від 27.01.1995 р. № 57 із змінами і доповненнями, передбачають, що перетинання державного кордону для виїзду за межі України громадянами, які не досягли 16-річного віку, здійснюються лише за згодою обох батьків (усиновлювачів) та в їх супроводі або в супроводі осіб, уповноважених ними, які на момент виїзду з України досягли 18-річного віку. Виїзд за межі України громадян, які не досягли 16-річного віку, в супроводі одного з батьків або інших осіб, уповноважених одним з батьків за нотаріально посвідченою згодою, згода другого з батьків не вимагається у разі пред'явлення рішення суду про надання дозволу на виїзд з України громадянину, який не досяг 16-річного віку, без згоди та супроводу другого з батьків.
Крім того за змістом ст. 4-2 Правил перетинання державного кордону, виїзд дитини за кордон здійснюється на підставі документів, в яких зазначено державу прямування (місце виїзду).
Стаття 11 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року покладає на держави зобов'язання вживати заходів для боротьби з незаконним переміщенням і поверненням дітей із за кордону.
Відповідно до цілей Гаазької конвенції її суть полягає в тому, що один із батьків (або будь-яка інша особа, якій належать права піклування про дитину) не має права одноосібно приймати рішення про зміну місця проживання дитини або переміщення дитини на необмежений час у інше місце, зокрема вивозити її в іншу державу або не повертати дитину до держави її постійного проживання. Тимчасовий чи постійний виїзд дитини за кордон має відбуватись лише за погодженням з іншим із батьків, якщо він не позбавлений батьківських прав. Тобто зміна країни проживання дитини вимагає узгодження із іншим із батьків, адже такий переїзд , як правило спричиняє зміну режиму спілкування дитини з другим з батьків, порядку участі у вихованні дитини, а також зміну звичайного соціального, культурного, мовного середовища дитини, що впливає на її подальше життя, розвиток і виховання.
Таким чином, діючим законодавством не встановлено обмеження щодо виїзду неповнолітньої дитини за кордон, а лише встановлено певний порядок її виїзду за кордон за згодою батьків або дозволу суду при відсутності згоди одного з батьків.
Проте, діючим законодавством передбачено можливість ухвалення судом рішення на виїзд, а не постійні виїзди без згоди батька, не позбавленого батьківських прав, такі поїздки можуть мати разовий характер з певним часовим проміжком перебування у відповідній державі.
Так, позивачем не наведено правових підстав надання дозволу на виїзд дитини за кордон без згоди батька не позбавленого батьківських прав, аж до досягнення дітьми повноліття.
Чинним законодавством передбачено можливість вирішувати питання про надання дозволу саме на конкретний виїзд дитини за кордон без згоди батька (одноразовий), з визначенням його початку і закінчення.
Інше розуміння змісту нормативних актів та допустимість неодноразових виїздів дитини за кордон без згоди батька на підставі одного рішення суду є грубим порушенням права одного з батьків на спілкування з дитиною та на участь у її вихованні.
Надання за рішенням суду дозволу на майбутнє на постійні виїзди дитини за кордон до досягнення нею повноліття та без згоди одного із батьків, суперечить вищевказаним нормам матеріального права, змісту положень ст.ст. 141, 157 СК України, які визначають рівність прав і обов'язків батьків відносно виховання дитини.
Сімейне законодавство виходить із принципу повної рівноправності обох батьків батька і матері у всіх правах і обов'язках відносно своїх дітей.
Крім того, позивачем не визначено, на підставі чого та на який термін або протягом якого проміжку часу передбачається виїзд дітей, тобто саме на конкретний виїзд дітей за кордон без згоди батька з вказівкою періоду, на який необхідно надати дозвіл на виїзд дітей за кордон, з визначенням при цьому конкретного часу та місця перебування.
Виходячи з того, що під час розгляду спору між батьками дитини щодо її виїзду за кордон підлягають дослідженню вимоги позивача щодо надання дозволу з врахуванням місця виїзду, мети виїзду, часу виїзду, то з цією метою суд повинен вимагати надання відповідних документів, а при задоволенні позову - зазначати ці обставини виїзду в резолютивній частині рішення
Відповідно до частини першої ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Як визначено в ст.ст. 57 - 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень доказами, якими є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
За таких обставин, посилання позивача в обґрунтування задоволення поданого позову на те, що відповідач відмовляється надати дозвіл на виїзд дитини, суд вважає безпідставним та недоведеним.
Виходячи з вищевикладеного, беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.
Таким чином, позовна заява задоволенню не підлягає.
Керуючись Законом України «Про порядок виїзду з України та в'їзду в Україну громадян України», п.п. 16, 23 Правил оформлення і видачі паспорта громадянина України для виїзду за кордон і проїзного документа дитини, їх тимчасового затримання та вилучення, п.п. 2, 4-2 Правил перетинання державного кордону громадянами України, ст.ст. 141, 155, 157 СК України, ст. 313 ЦК України, ст.ст. 10, 11, 60, 88, 208, 209, 212-215, 223, 294 ЦПК України, суд
В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про дозвіл на тимчасовий виїзд за кордон неповнолітньої дитини без згоди батька відмовити.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, яку може бути подано протягом 10 днів з дня отримання його копії.
До суду може бути подана апеляційна скарга на рішення суду протягом десяти днів з дня його проголошення, а особами, які не були присутні при його проголошенні протягом десяти днів з дня отримання копії рішення.
Суддя Н.О.Яровенко