ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА
справа № 753/6787/17
провадження № 1-кп/753/728/17
підготовчого судового засідання
"09" червня 2017 р. Дарницький районний суд м. Києва в складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
при секретарі ОСОБА_4 ,
за участю прокурора ОСОБА_5 ,
потерпілого ОСОБА_6 ,
представника потерпілого ОСОБА_7 ,
захисників ОСОБА_8 , ОСОБА_9 ,
обвинувачених ОСОБА_10 , ОСОБА_11 ,
провівши в залі суду в м. Києві підготовче судове засідання кримінального провадження №12016100020004955 від 06.05.2016 року з обвинувальним актом відносно
ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Прилуки Чернігівської області, українця, громадянина України, з середньою освітою, працюючого на посаді менеджера з продажу ТОВ «Украгротехпром», неодруженого, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 та проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , в силу ст. 89 КК України раніше не судимого,
та
ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженця с. Білогорілка Лохвицького району Полтавської області, українця, громадянина України, з середньою освітою, неодруженого, непрацюючого, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_3 , в силу ст. 89 КК України раніше не судимого,
обвинувачених у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 146, ч. 4 ст. 187 КК України,
До Дарницького районного суду м. Києва надійшло кримінальне провадження з обвинувальним актом та додатками відносно ОСОБА_10 та ОСОБА_11 , обвинувачених у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 146, ч. 4 ст. 187 КК України.
Прокурор вважав за необхідне призначити судовий розгляд на підставі обвинувального акта. Також, посилаючись на наявність ризиків, передбачених ст. 177 КПК України - можливість переховування від суду, незаконного впливу на потерпілого та свідків, які ще не допитані у вказаному провадженні, у сукупності з даними про особи обвинувачених, просив продовжити дію запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно останніх.
Потерпілий та представник потерпілого підтримали думку прокурора.
Захисник ОСОБА_8 , думку якого підтримали захисник ОСОБА_9 та обвинувачені ОСОБА_10 і ОСОБА_11 , вважав за необхідне обвинувальний акт повернути прокурору. Підставами для прийняття вказаного рішення зазначено те, що в обвинувальному акті не встановлені фактичні обставини справи, а саме час, місце, всі особи, причетні до вчинення інкримінованих злочинів, пред'явлене обвинувачення є неконкретним, що порушує право на зихист.
Також вказав, що не зазначення місця вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 187 КК України свідчить про те, що територіальна підсудність даного провадження має визначатись з урахуванням правил, передбачених положеннями ст. 32 КПК України, встановлених для випадку неможливості встановлення місця вчинення більш тяжкого злочину.
Також, захисниками заявлені клопотання про зміну запобіжного заходу на заставу, з покладенням на обвинувачених відповідних обов'язків. Зокрема захисник ОСОБА_8 , просив врахувати тривалий час перебування свого підзахисного ОСОБА_10 під вартою, а також вважав недоведеними існування будь-яких ризиків, передбачених ст. 177 КПК України. Крім того зазначив про те, що сама по собі підозра не є підставою для продовження строку тримання під вартою. Посилався на те що дані, які характеризують особу обвинуваченого, свідчить про наявність міцних соціальних зв'язків. Захисник ОСОБА_9 вказувала на порушення принципу поваги до особистої гідності її підзахисного ОСОБА_11 у зв'язку з тривалим позбавленням його свободи, відсутність будь-яких ризиків, передбачених ст. 177 КПК України та просила врахувати дані про особу останнього, що в сукупності, на думку захисту, свідчить про відсутність підстав для продовження строку тримання під вартою.
Вислухавши думку учасників кримінального провадження, вивчивши матеріали обвинувального акту з додатками, суд приходить до наступного висновку.
Так, відповідно до ч. 4 ст. 110 КПК України обвинувальний акт є процесуальним документом, яким прокурор висуває обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення і яким завершується досудове розслідування. Обвинувальний акт повинен відповідати вимогам, передбаченим ст. 291 КПК України, які є обов'язковими для їх виконання слідчим і прокурором.
Згідно положень ч. 1 ст. 377 КПК України судовий розгляд проводиться в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта, за результатами якого, у разі визнання особи винуватою, мотивувальна частина вироку має містити відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 374 КПК України, зокрема, формулювання обвинувачення, визнане судом доведеним, із зазначенням способу вчинення кримінального правопорушення.
Проте обвинувальний акт не відповідає вказаним вимогам кримінально-процесуального закону.
1. Як вбачається зі змісту обвинувального акту як при викладенні фактичних обставин справи, так і при викладенні обвинувачення ОСОБА_10 та ОСОБА_11 за ч. 2 ст. 146 КК України вказано, що останні разом з двома невстановленими досудовим слідством особами здійснили напад на потерпілого ОСОБА_6 біля будинку № 1/2 по вул. Б. Гмирі в м. Києві з метою його викрадення та незаконного позбавлення волі. Такі ж обставини вказані і при формулюванні обвинувачення ОСОБА_10 та ОСОБА_11 за ч. 4 ст. 187 КК України. При цьому в обвинувальному акті вказано про те, що під час руху автомобіля «Фольцваген Транспортер» у невстановленому напрямку ОСОБА_10 та ОСОБА_11 разом з невстановленими досудовим слідством особами, реалізуючи свій злочинний умисел направлений на напад з метою заволодіння чужим майном, поєднаний з насильством небезпечним для життя та здоров'я потерпілого та з погрозою застосування такого насильства заволоділи майном потерпілого.
Таким чином суд приходить до висновку, що в обвинувальному акті відсутня інформація щодо точної адреси місця вчинення злочину, передбаченого ч. 4 ст. 187 КК України (моменту нападу), або посилання на те, що встановити таку адресу за наслідками проведення досудового розслідування не виявилось за можливе. У зв'язку з вказаним порушенням суд позбавлений можливості зробити висновок про підсудність цього кримінального провадження саме Дарницькому районному суду м. Києва, на що обґрунтовано звернуто увагу стороною захисту, враховуючи те, що порушення правил підсудності відповідно до п. 6 ч. 2 ст. 412 КПК України є безумовною підставою для скасування вироку.
2. Крім того, вказуючи на застосування насильства небезпечного для життя та здоров'я потерпілого та погрози застосування такого насильства при вчиненні розбійного нападу в салоні автомобіля, в обвинувальному акті взагалі не зазначено в яких конкретно та чиїх саме діях виявилось застосування насильства та його погроза та в чому воно полягало. Крім того, в обвинувальному акті не зазначено коли, де і у кого виник умисел на вчинення вказаного злочину та хто саме заволодів майном потерпілого, як не вказано і про те, що встановити такі обставини не виявилось можливим (а.с. 13, 17, 19).
Крім того, в обвинувальному акті не відображено в чому саме виявилось застосування насильства, небезпечного для життя та здоров'я потерпілого та хто саме його застосовував при зазначенні обставин поміщення потерпілого в салон автомобіля «Фольцваген Транспортер» (а.с. 12, 16, 19, 21, 24 ).
Також, в обвинувальному акті вказано, зокерма, що невстановлена досудовим слідством особа, діючи згідно раніше досягнутої домовленості, обхопила шию потерпілого ОСОБА_6 мотузкою, яку стала стискати. При цьому не конкретизовано застосувала вказана особа насильство, що є небезпечним для життя та здоров'я чи погрожувала застосувати таке насильство, оскільки в обвинувальному акті по вказаному епізоду вказані ці дві кваліфікуючи ознаки (а.с. 14, 18, 22-23).
З огляду на викладене суд вважає, що наведений у обвинувальному акті виклад фактичних обставин вчинення ОСОБА_10 та ОСОБА_11 інкримінованих їм правопорушень та формулювання обвинувачення як за ч. 2 ст. 146 КК України, так і за ч. 4 ст. 187 КК України в частині застосування насильства, небезпечного для життя та здоров'я особи, а також погрози застосування такого насильства, фактично унеможливлює сприйняття стороною захисту обсягу та змісту висунутого обвинувачення та позбавляє обвинувачених можливості ефективно здійснювати свій захист.
При цьому суд враховує те, що однією із гарантій права на справедливий суд, відповідно до п. «а» ч. 3 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, є негайна і детальна проінформованість обвинуваченого про характер і причини обвинувачення, висунутого проти нього. Суд має схилятись до вибору на користь «змістовного», а не «формального» поняття звинувачення в тексті ст. 6 п. 1 Конвенції. Суд покликаний бачити, що приховано за зовнішньою стороною справи і досліджувати реалії процедури, що розглядається (справа «Девеер проти Бельгії»).
Хоча ступінь «детальності» інформування обвинуваченого залежить від обставин конкретної справи, однак у будь-якому випадку відомості, надані обвинуваченому, повинні бути достатніми для повного розуміння останнім суті висунутого проти нього обвинувачення, що є необхідним для підготовки адекватного захисту (справа «Маттоціа проти Італії»).
Надання повної та детальної інформації щодо пред'явленого особі обвинувачення є важливою передумовою забезпечення справедливого судового розгляду та має розглядатись у світлі права обвинуваченого мати можливість підготуватися до захисту, гарантованого п. «b» ч. 3 ст. 6 Конвенції ( рішення у справі «Пелісьє та Сассі проти Франції», а також «Даллас проти Угорщини»)
Також, Європейський суд з прав людини у справі «Абрамян проти Росії» від 09 жовтня 2008 року зазначив, що у тексті п. «а» ч. 3 ст. 6 Конвенції вказано на необхідність приділяти особливу увагу роз'ясненню «обвинувачення» особі,стосовно якої порушено кримінальну справу. Деталі вчинення злочину можуть відігравати вирішальну роль під час розгляду кримінальної справи, оскільки саме з моменту доведення їх до відома підозрюваного він вважається офіційно письмово повідомленим про фактичні та юридичні підстави пред'явленого йому обвинувачення (рішення від 19.12.1989 р. у справі «Камасінскі проти Австрії»).
Також суд вважає за необхідне зазначити, що згідно ст. 22 КПК України на суд покладається функція розгляду справи, недопустимим є покладення на нього функцій, які властиві органам досудового розслідування та державного обвинувачення.
Недотримання вказаних вимог закону при складанні обвинувального акту порушує засади кримінального провадження, зокрема принципу верховенства права та законності, які застосовуються з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.
Крім того, наведені суперечності виключають можливість визначення судом меж пред'явленого обвинувачення та позбавляють суд можливості роз'яснити обвинуваченому суть обвинувачення на підставі ч. 1 ст. 348 КПК України.
Також суд вважає за необхідне зазначити, що відповідно до ст. 338 КПК України прокурор з метою зміни правової кваліфікації та / або обсягу обвинувачення має право змінити обвинувачення, якщо під час судового розгляду встановлені нові фактичні обставини кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа, проте вказана зміна обвинувачення не допустима в разі допущення неточностей та описок.
Згідно з положеннями ст. 337 КПК України, суд не вправі за результатами судового розгляду змінити обвинувачення на таке, що істотно відрізняється від пред'явленого, а також, не вправі за власною ініціативою в будь-якій спосіб поставити питання про таку зміну обвинувачення. Недодержання судом зазначених вимог кримінально-процесуального закону, є порушенням права на захист, оскільки функцією суду є лише розгляд справи, під час чого він лише створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання обов'язків.
При цьому відповідно до положень ст. 314 КПК України питання дотримання слідчим та прокурором вимог ст. 291 КПК України щодо форми та змісту обвинувального акта досліджується судом саме у підготовчому судовому засіданні, при цьому суд, не вдаючись до оцінки доказів, наділений повноваженнями перевірити повноту і правильність викладених в обвинувальному акті відомостей.
З огляду на викладене суд вважає, що допущені порушення вимог КПК України при складанні обвинувального акту унеможливлюють призначення судового розгляду на підставі вказаного обвинувального акту.
Разом з тим посилання захисників, на те, що органом досудового розслідування не встановлене місце, час та всіх осіб, що вступили в злочинну змову, направлену на викрадення та незаконне позбавлення волі потерпілого та подальших дій ОСОБА_10 щодо передачі невстановленій досудовим слідством особі певної інформації, отриманої від ОСОБА_6 , як на підставу повернення обвинувального акту прокурору, суд вважає неспроможними, оскільки в обвинувальному акті вказані фактичні обставини кримінального правопорушення викладаються так, як їх було встановлено під час досудового розслідування, при цьому суд позбавлений процесуальної можливості вимагати від сторони обвинувачення вказувати ті обставини, які не були нею встановлені.
Вирішуючи питання про продовження обвинуваченому строку тримання під вартою суд приходить до наступного висновку.
Розглядаючи тривалість періоду затримання не абстрактно, а оцінюючи в даному конкретному випадку відповідно до особливостей такого затримання (справи «W проти Швейцарії», «Штегмюллер проти Австрії», «Вемгофф проти Німеччини», «Панченко проти Росії», «Бекчиєв проти Молдови»), суд вважає, що в даному випадку є обов'язкова умова - condition sine qua non правомірності затримання, а саме обґрунтована підозра, що обвинувачені вчинили злочини. При цьому суд враховує вказану практику Європейського суду з захисту прав людини, а саме те, що ризик втечі обвинуваченого не може бути встановлений лише на основі суворості можливого вироку і тому оцінка такого ризику проводиться з посиланням на ряд інших факторів.
Разом з тим, враховуючи те що сплинув значний проміжок часу, суд, проявляючи особливу ретельність у ході судової процедури, встановив наявність інших підстав для позбавлення волі, вважаючи їх релевантними (відповідними) та достатніми.
Відповідно до ухвали слідчого судді від 20.01.2017 року відносно ОСОБА_10 застосовано запобіжний захід - тримання під вартою, який продовжувався, зокрема останній раз відповідно до ухвали Дарницького районного суду м. Києва до 13.06.2017 року.
Відповідно до ухвали слідчого судді від 18.01.2017 року відносно ОСОБА_11 застосовано запобіжний захід - тримання під вартою, який продовжувався зокрема останній раз відповідно до ухвали Голосіївського районного суду м. Києва до 13.06.2017 року.
ОСОБА_10 та ОСОБА_11 обвинувачуються у вчиненні умисних тяжкого та особливо тяжкого злочинів, при цьому покарання за останній передбачено у виді позбавлення волі до 15 років.
Приймаючи до уваги наявність підстав для розумної підозри щодо причетності обвинувачених у вчиненні інкримінованих їм кримінальних правопорушень в сукупності з даними, що характеризують особу останніх, а саме вік та стан здоров'я, з огляду на ступінь тяжкості правопорушень та вид і розмір покарання, яке може загрожувати в разі визнання їх винуватими, суд приходить до висновку про те, що наведені обставини збільшують ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не продовживши тримання обвинувачених під вартою, оскільки достатні стримуючи фактори, які б свідчили про протилежне, в матеріалах провадження відсутні.
Так, на даний час судове провадження триває, потерпілий та свідки не допитані, і суд вважає, що можливість незаконного впливу з боку обвинуваченого як на потерпілого так і на свідка продовжує існувати, що свідчить про можливість перешкодити виконанню завдань кримінального провадження.
Також, враховуючи те, що згідно положень ст. 72 КК України існує зарахування у співвідношенні одного дня позбавлення волі попереднього ув'язнення до двох днів позбавлення волі суд вважає, що продовження запобіжного ув'язнення не виконує фактично завчасного виконання вироку (справа «Томазі проти Франції»).
Дані про те, що обвинувачені непогашених судимостей не мають, одружені, працевлаштовані, мають постійне місце проживання, не можуть бути безумовними підставами для зміни обраного запобіжного заходу, оскільки самі по собі не свідчать про відсутність наведених ризиків.
При цьому відомості, які б свідчили про неможливість тримання обвинувачених під вартою, зокрема за станом здоров'я, в матеріалах провадження відсутні.
З урахуванням викладеного суд вважає, що тримання під вартою в даному випадку не перевищує розумного строку та не суперечить вимогам ст. 5 Конвенції про захист прав та основоположних свобод, оскільки по справі існують реальні ризики справжнього суспільного інтересу, який, не зважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи.
З огляду на викладене, а також враховуючи те, що два кримінальних правопорушення, інкриміновані ОСОБА_10 та ОСОБА_11 , вчинені із застосуванням насильства та погрозою його застосування, суд вважає неможливим застосувати інші, більш м'які, запобіжні заходи, як такі, що не зможуть забезпечити належну процесуальну поведінку обвинувачених та виконання ними процесуальних обов'язків і з наведених підстав не визначає розмір застави.
Керуючись ст. 314, ч. 3 ст. 315 КПК України, суд
Обвинувальний акт у кримінальному провадженні №12016100020004955 від 06.05.2016 року за обвинуваченням ОСОБА_10 та ОСОБА_11 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 146, ч. 4 ст. 187 КК України повернути прокурору.
У задоволенні клопотання захисників ОСОБА_8 та ОСОБА_9 про зміну запобіжного заходу обвинуваченим ОСОБА_10 та ОСОБА_11 - відмовити.
Продовжити строк тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до 28 липня 2017 року включно.
Продовжити строк тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , до 28 липня 2017 року включно.
Копію ухвали вручити обвинуваченим, прокурору та направити до Державної установи «Київський слідчий ізолятор».
Ухвала може бути оскаржена до Апеляційного суду м. Києва протягом семи днів з дня її оголошення.
Головуючий
Судді