04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58
"20" червня 2017 р. Справа№ 910/24046/16
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Дикунської С.Я.
суддів: Чорногуза М.Г.
Мальченко А.О.
секретар Драчук Р.А.
за участю представників:
від позивача не з'явились
від відповідача Біла Р.В. - дов. б/н від 01.03.2017
розглядаючи у відкритому судовому засіданні
апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства
«Страхова компанія «Талісман Страхування»
на рішення Господарського суду міста Києва
від 06.02.2017 (суддя Босий В.П.)
у справі № 910/24046/16
за позовом Приватного акціонерного товариства
«Страхова компанія «АХА Страхування»
до Приватного акціонерного товариства
«Страхова компанія «Талісман Страхування»
про стягнення 12 075, 64 грн.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 06.02.2017 у справі № 910/24046/16 позовні вимоги Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «АХА Страхування» задоволено повністю. Стягнуто з Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Талісман Страхування» на користь Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «АХА Страхування» суму страхового відшкодування у розмірі 12 075, 64 грн. та судовий збір у розмірі 1 378, 00 грн.
Не погоджуючись із згаданим рішенням, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку, просив скасувати та прийняти нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю. В обґрунтування своїх вимог зазначив, що оскаржуване рішення прийнято за неповного дослідження обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального права при недотримання вимог процесуального права. За твердженнями апелянта, його відповідальність, як страховика, відповідно до приписів чинного законодавства встановлюється на підставі оціненої вартості ремонтних робіт з урахуванням фізичного зносу транспортного засобу. Враховуючи те, що Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Талісман Страхування» виплатило позивачу відповідно до проведеної оцінки вартості ремонтних робіт страхове відшкодування з урахуванням фізичного зносу, як того вимагають приписи Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності наземних транспортних засобів», відповідач стверджує про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, оскільки стягувана сума є сумою фізичного зносу пошкодженого транспортного засобу.
Відповідно до автоматизованого розподілу справ між суддями, справу № 910/24046/16 передано на розгляд колегії суддів у складі головуючого судді Дикунської С.Я., суддів: Жук Г.А., Мальченко А.О.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 10.04.2017 апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Талісман Страхування» прийнято до провадження та розгляд справи призначено на 23.05.2017.
23.05.2016 позивачем подано клопотання про розгляд справи за відсутності його представника, до якого долучено відзив на апеляційну скаргу із запереченнями доводів апеляційної скарги, які просив не брати до уваги, відтак оскаржуване рішення як законне та обґрунтоване залишити без змін.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 23.05.2017 продовжено строк розгляду апеляційної скарги Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Талісман Страхування» у справі № 910/24046/16 на п'ятнадцять днів, розгляд справи відкладено на 20.06.2017.
В зв'язку з перебуванням судді Жук Г.А. у відпустці, 19.06.2017 системою автоматичного розподілу проведено заміну згаданого судді й згідно протоколу автоматичної зміни складу суду визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя Дикунська С.Я., судді: Мальченко А.О., Чорногуз М.Г.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 20.06.2017 згадану апеляційну скаргу прийнято до провадження у визначеному складі суду.
В судове засідання апеляційної інстанції 20.06.2017 з'явився представник відповідача, представник позивача не з'явився, хоча про час і місце розгляду справи повідомлявся належним чином. Присутній в судовому засіданні представник відповідача не заперечував проти розгляду справи за відсутності представника позивача.
Відповідно до ст. 99 ГПК України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі ХІІ ГПК України. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.
Згідно абзацу 3 п. 3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 року «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.
У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору (п. 3.9.2 цієї ж постанови пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011).
Оскільки позивач належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, зважаючи на клопотання позивача про розгляд справи за відсутності його представника, той факт, що неявка його представника не перешкоджає вирішенню апеляційної скарги по суті, апеляційний суд вважав за необхідне справу розглянути за відсутності цього представника за наявними у справі матеріалами.
Представник відповідача в судовому засіданні підтримав свою апеляційну скаргу, просив її задовольнити за наведених в ній підстав, оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове про відмову в позові повністю.
Заслухавши пояснення представника відповідача, розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши долучені до матеріалів справи письмові докази, виходячи з вимог чинного законодавства, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що скарга підлягає задоволенню.
Так, Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «АХА Страхування» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Талісман Страхування» про стягнення 12 075,64 грн. В обґрунтування своїх вимог зазначило, що виплативши своєму страхувальнику згідно договору добровільного страхування наземного транспорту №10980Га/14к-03 від 16.01.2014 страхове відшкодування в розмірі 37 000,64 грн., позивач набув права зворотної вимоги до особи, відповідальної за заподіяний збиток, якою є відповідач, згідно договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (Полісу) № АІ/4019813.
Як встановлено матеріалами справи, 16.01.2014 між Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «АХА Страхування» (позивачем, страховиком за договором) та ОСОБА_3 (страхувальником за договором) було укладено договір добровільного страхування наземного транспорту №10980Га/14к-03, об'єктом страхування за яким є майнові інтереси страхувальника, що не суперечать законодавству України, пов'язані з володінням, користуванням та розпорядженням майном, а саме: автомобілем марки Suzuki Grand Vitara, реєстраційний номер НОМЕР_1, зокрема, на випадок настання страхових випадків, пошкодження чи знищення транспортного засобу або його частин внаслідок ДТП.
25.12.2015 о 09:00 год. в м. Києві по бул. Перова сталася ДТП за участю застрахованого автомобіля Suzuki Grand Vitara, реєстраційний номер НОМЕР_1, та автомобіля Ford Fiesta, реєстраційний номер НОМЕР_2, під керуванням ОСОБА_4, що спричинило пошкодження обох транспортних засобів, наведене підтверджується довідкою про дорожньо-транспортну пригоду №83900088 (належним чином завірена копія наявна в матеріалах справи).
Згідно постанови Дніпровського районного суду м. Києва від 08.02.2016 у справі №755/1564/16-п ДТП сталася в результаті порушення водієм ОСОБА_4 вимог п. 13.1 Правил дорожнього руху України, тому останнього визнано винним у скоєнні адміністративного правопорушення та притягнуто до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу.
Відповідно до рахунку-фактури №АМ-0003207 від 26.12.2015, складеного ТОВ «Авто Метрополіс», вартість відновлювального ремонту, завданого власникові автомобіля Suzuki Grand Vitara, реєстраційний номер НОМЕР_1, в результаті його пошкодження при ДТП складає 37 000,64 грн.
26.12.2015 власник застрахованого транспортного засобу - автомобіля Suzuki Grand Vitara, реєстраційний номер НОМЕР_1, звернувся до позивача із заявою про виплату страхового відшкодування.
Страховим актом №АХА2001000 від 26.01.2016 зазначену подію позивачем визнано страховим випадком та призначено до виплати страхове відшкодування у розмірі 37 000,64 грн.
Позивач, виконуючи свої зобов'язання за договором добровільного страхування наземного транспорту №10980Га/14к-03 від 16.01.2014, на підставі страхового акту, заяви страхувальника про виплату страхового відшкодування перерахував на рахунок СТО суму страхового відшкодування в розмірі 37 000,64 грн., що підтверджується платіжним дорученням №219 360 від 27.01.2016 (належним чином завірена копія наявна в матеріалах справи).
Як встановлено матеріалами справи, цивільно-правова відповідальність власника автомобіля Ford Fiesta, реєстраційний номер НОМЕР_2, за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю, майну третіх осіб внаслідок експлуатації транспортного засобу на момент ДТП була застрахована ПрАТ «СК «Талісман Страхування» на підставі договору (полісу) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №АІ/4019813.
Згідно згаданого полісу встановлено ліміт відповідальності за шкоду, заподіяну майну третіх осіб, в сумі 50 000, 00 грн. та франшизу в розмірі 0, 00 (нуль) грн.
Вина особи, яка керувала автомобілем Ford Fiesta, реєстраційний номер НОМЕР_2, встановлена у судовому порядку.
За матеріалами справи, 26.04.2016 позивач звернувся до відповідача з заявою про регресні вимоги на суму 37 003, 64 грн., до заяви додав копію висновку експертного автотоварознавчого дослідження, рахунок-фактури, ремонтну калькуляцію, платіжне доручення про виплату страхового відшкодування та інші документи.
З урахуванням наданих позивачем документів, зокрема, висновку експертного автотоварознавчого дослідження, відповідно до якого коефіцієнт фізичного зносу складає 0,45, відповідачем було перераховано страховане відшкодування та призначено до виплати 24 928, 08 грн., які й було фактично перераховано на користь позивача.
Предметом спору у даній справі є вимоги ПрАТ «СК «АХА Страхування» про виплату решти суми страхового відшкодування в розмірі 12 075, 64 грн., оскільки, на думку позивача, виплачені на користь потерпілого грошові кошти є прямими витратами, які були сплачені на відновлення пошкодженого транспортного засобу та які підлягають відшкодуванню винною особою, зокрема відповідачем у справі.
Заперечуючи проти позову, відповідач (апелянт) стверджував, що розрахунок виплаченої ним суми страхового відшкодування здійснено на підставі висновку автотоварознавчого дослідження з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу автомобіля (0,45), відтак за приписами чинного законодавства є вірним розміром страхового відшкодування, яке підлягало сплаті відповідачем., які й були сплачені на користь позивача в сумі 24 928, 08 грн.
Задовольняючи позов, місцевий суд виходив з того, що звіт про оцінку транспортного засобу є лише попереднім оціночним документом, в якому зазначається про можливу, але не кінцеву суму, яка витрачена на відновлення транспортного засобу, реальним же підтвердженням виплати суми страхового відшкодування страхувальнику, є саме платіжне доручення, а тому дійшов висновку про правомірність позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача решти страхового відшкодування в розмірі 12 075, 64 грн. (37 003, 64 грн. - 24 928, 08 грн.).
Апеляційний господарський суд не погоджується з такими висновками місцевого суду.
Так, майнова шкода на підставі ч. 1 ст. 1166 ЦК України, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Джерелом підвищеної небезпеки згідно ч.ч. 1, 2 ст. 1187 ЦК України є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.Шкода,завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.
Положеннями ст.ст. 993 ЦК України та ст.27 Закону України «Про страхування» визначено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
За приписами п. 22.1. ст. 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності наземних транспортних засобів», при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Виплата страхового відшкодування (регламентна виплата) відповідно до п. 36.4. ст. 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності наземних транспортних засобів» здійснюється безпосередньо потерпілому (іншій особі, яка має право на отримання відшкодування) або погодженим з ним особам, які надають послуги з ремонту пошкодженого майна, сплатили страхове відшкодування за договором майнового страхування (крім регламентної виплати, передбаченої пунктом «а» пункту 41.1. статті 41 цього Закону), лікування потерпілих та інші послуги, пов'язані з відшкодуванням збитків.
З огляду на наведене, апеляційний суд погоджується із висновками місцевого суду про те, що до позивача, як страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором добровільного страхування наземного транспорту №10980Га/14к-03 від 16.01.2014, перейшло право вимоги до відповідача як до особи, відповідальної за заподіяну винуватцем ДТП шкоду.
Проте апеляційний суд вважає, що спеціальним законом, який застосовується до спірних правовідносин, є Закон України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», ст..ст. 22, 29 якого встановлено, що при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи, та відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством.
Таким чином, з врахуванням наведених приписів Закону страховик (відповідач) за договором страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів є відповідальною особою за завдані збитки. Водночас, на відміну від особи, яка завдала шкоду, обсяг відповідальності страховика за договором страхування відповідальності обмежений вимогами Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».
У відповідності до ст.29, п.32.7 ст.32 цього Закону в зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством. Шкоду, пов'язану із втратою товарної вартості транспортного засобу, страховик не відшкодовує.
Відновлювальний ремонт (або ремонт) - комплекс операцій щодо відновлення справності або роботоздатності КТЗ чи його складника(ів) та відновлення їхніх ресурсів. Ремонт здійснюється методами відновлення чи заміни складових частин (п. 1.6 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України від 24 листопада 2003 року N 142/5/2092).
Отже, якщо для відновлення пошкодженого у ДТП транспортного засобу ремонт здійснюється методом заміни складових частин, що були пошкоджені, на нові, страховик за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності (відповідач у справі) відшкодовує не повну вартість цих складових частин, а з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу складників аварійно пошкодженого транспортного засобу.
З огляду на наведене, пред'явлення позивачем (особою, яка має право на отримання відшкодування замість потерпілого) до відповідача (страховика за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності) вимоги про виплату страхового відшкодування в розмірі повної вартості відновлювального ремонту без урахування коефіцієнта фізичного зносу є неправомірним.
Висновки суду першої інстанції про те, що у відповідача, як страховика цивільної відповідальності, виник обов'язок здійснити відшкодування в розмірі вартості відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля без урахування коефіцієнта фізичного зносу, є помилковими, оскільки суперечать приписам ст. 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», яка прямо визначає, що шкода, яка пов'язана з пошкодженням транспортного засобу і відшкодовується страховиком за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, становить вартість витрат, пов'язаних з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством.
Крім цього, Верховним Судом України у листі від 19.07.2011 «Судова практика розгляду цивільних справ, що виникають з договорів страхування» роз'яснено, що, визначаючи розмір заподіяної шкоди при страхуванні наземного транспорту, суди, у разі виникнення спору щодо визначення розміру шкоди, повинні виходити з фактичної (реальної) суми, встановленої висновком автотоварознавчої експертизи, або відповідними документами станції технічного обслуговування, на якій проводився ремонт автомобіля.
Як встановлено матеріалами справи, позивачем не додано до матеріалів справи звіту або висновку експерта (експертного дослідження, яке було направлено відповідачу разом з заявою про регресні вимоги), який би підтверджував розмір матеріального збитку, завданого власнику пошкодженого автомобіля внаслідок ДТП згідно чинного законодавства України, та який може бути оцінений судом як належний доказ з визначення вартості відновлювального ремонту транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у встановленому законом порядку (тобто матеріальний збиток), який на підставі ст. 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» підлягає відшкодуванню особою, відповідальною за шкоду, заподіяну винуватцем ДТП.
Враховуючи те, що Звіт про оцінку транспортного засобу є лише попереднім оціночним документом, який визначає можливу, але не остаточну суму, необхідну для відновлення транспортного засобу, то колегія суддів зазначає, що визначаючи розмір страхового відшкодування, яке відповідач, як страховик цивільно-правової відповідальності винної у ДТП особи, зобов'язаний виплатити потерпілому, слід враховувати фактичні витрати, розмір яких підтверджується не Звітом про оцінку, як попереднього оціночного документу, а відповідними документами станції технічного обслуговування, на якій проводився ремонт автомобіля, та які підтверджують фактичний розмір понесених збитків. (Зазначений правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 15.04.2015 у справі №3-50-15гс).
Разом з цим, при визначенні розміру страхового відшкодування, який підлягає сплаті на підставі Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», обсяг відповідальності страховика обмежується вартістю відновлювального ремонту з урахуванням фізичного зносу автомобіля.
Як встановлено матеріалами справи, розрахунок страхового відшкодування було здійснено позивачем на підставі виставленого Товариством з обмеженою відповідальністю «Авто Метрополіс» рахунку-фактури № АМ-0003207 від 26.12.2015 за ремонт автомобіля Suzuki Grand Vitara, реєстраційний номер НОМЕР_1.
Таким чином, положеннями ст.29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено відшкодування особою, відповідальною за шкоду, заподіяну винуватцем ДТП, зокрема, вартості відновлювального ремонту транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у встановленому законом порядку (матеріальний збиток), тобто оціненої шкоди, яка визначається згідно Звіту суб'єкта оціночної діяльності, а не рахунку СТО.
Оскільки позивачем не доведено розміру шкоди, яка на підставі ст.29 вищезазначеного Закону підлягає відшкодуванню в порядку регресу відповідачем, враховуючи виплачену відповідачем позивачу суму страхового відшкодування в розмірі 24 928, 08 грн., розраховану на підставі висновку автотоварознавчого дослідження з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу автомобіля (0,45), апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача в порядку регресу решти страхового відшкодування в розмірі 12 075, 64 грн.
Місцевий господарський суд не звернув уваги на вищезгадані обставини справи та вимоги чинного законодавства, а тому дійшов помилкового висновку про задоволення позову.
За таких обставин, апеляційний господарський суд не погоджується із висновками місцевого суду про задоволення позову, оскаржене рішення вважає незаконним й таким, що підлягає скасуванню з прийняттям нового - про відмову в задоволенні позову в повному обсязі. Тому доводи апелянта по суті апеляційної скарги заслуговують на увагу, а його скарга підлягає задоволенню.
В зв'язку з задоволенням апеляційної скарги відповідача з позивача на його користь підлягає стягненню судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 1 515, 80 грн. на підставі ст. 49 ГПК України.
Керуючись ст. ст. 49, 99, 101-103, 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд
Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Талісман Страхування» задовольнити, рішення Господарського суду міста Києва від 06.02.2017 у справі № 910/24046/16 скасувати та прийняти нове:
В задоволення позову Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «АХА Страхування» до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Талісман Страхування» про стягнення 12 075, 64 грн. відмовити в повному обсязі.
Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «АХА Страхування» (04070, м. Київ, вул. Іллінська, 8; ідентифікаційний код 20474912) на користь Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Талісман Страхування» (04080, м. київ, вул. Кирилівська, 39; ідентифікаційний код 30930046) 1 515, 80 грн. судового збору за подання апеляційної скарги.
Видачу наказу доручити Господарському суду міста Києва.
Матеріали справи № 910/24046/16 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанову може бути оскаржено в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.
Головуючий суддя С.Я. Дикунська
Судді М.Г. Чорногуз
А.О. Мальченко