номер провадження справи 12/71/17
19.06.2017 Справа № 908/1135/17
Господарський суд Запорізької області у складі судді Смірнова О.Г.,
За участю секретаря судового засідання Бамбизова М.Л.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні господарського суду справу № 908/1135/17
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю “РИМ2000”
до відповідача: Запорізького державного медичного університету
про стягнення 25534,95 грн.
за участю представників:
від позивача - ОСОБА_1, довіреність від 05.01.2014 року, договір № 2/17 від 17.03.2017 року
від відповідача - ОСОБА_2, довіреність № 05/4348 від 04.11.2016 року, ОСОБА_3, довіреність № 05/4347 від 04.11.2016 року
З метою усунення суперечностей у доводах та доказах сторін, у судовому засіданні 15.06.2017 року згідно вимог ст. 77 ГПК України була оголошена перерва до 19.06.2017 року, без винесення процесуального документу суду, за наслідком якого був складений протокол відповідно до вимог ст. 811 ГПК України.
СУТЬ СПОРУ: Товариство з обмеженою “РИМ2000” звернулося до Господарського суду Запорізької області з позовною заявою до Запорізького державного медичного університету про стягнення трьох процентів річних в сумі 5534,95 грн. та інфляційних витрат в сумі 20000,00 грн. Разом з тим позивач просить стягнути з відповідача суму витрат, пов'язаних з наданням правової допомоги адвоката в сумі 8140,48 грн.
15.06.2017 року на адресу суду від позивача надійшов лист № 887 від 14.06.2017 року, згідно з яким останній надає до матеріалів справи на виконання ухвали від 01.06.2017 року докази виконання відповідачем наказу Господарського суду Запорізької області від 31.05.2016 року у справі № 908/265/16.
Відповідач у справі - Запорізький державний медичний університет, 15.06.2017 року надав суду в порядку ст. 59 ГПК України, відзив на позовну заяву, в якому проти позовних вимог заперечує, мотивуючи свою позицію наступним:
- в позовній заяві зазначено, що на виконання постанови Донецького апеляційного господарського суду від 31.05.2016 року та постанови Вищого господарського суду України від 03.08.2016 року у справі № 908/265/16 Господарський суд Запорізької області 31.05.2016 року та 16.08.2016 року видав чотири накази про примусове стягнення грошових коштів з Запорізького державного медичного університету, при цьому вказані накази було передано для виконання до Головного управління Державної казначейської служби в Запорізькій області;
- саме позивач ТОВ «РИМ2000» звернувся лише 10.11.2016 року до Головного управління Державної казначейської служби в Запорізькій області з заявою та надав накази Господарського суду Запорізької області про примусове стягнення грошових сум від 31.05.2016 року та 16.08.2016 року;
- Головне управління Державної казначейської служби в Запорізькій області здійснило безспірне списання сум, визначених судовими наказами, 11 листопада 2016 року, дії УДКСУ в м. Запоріжжя Запорізької області повністю відповідали ст. 26, 28, 29 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою КМУ від 03.08.2011 року № 845 - протягом трьох днів з дня надходження наказу було здійснено безспірне списання;
- вказує, що відповідач є державною установою та фінансується за рахунок державного бюджету в порядку, визначеному бюджетним законодавством України, розрахункове-касове обслуговування відповідача здійснюється Управлінням державної казначейської служби України в м. Запоріжжі (надалі «Казначейство») відповідно до ч. 1 ст. 43 Бюджетного кодексу України;
- відповідач, як розпорядник бюджетних коштів, забезпечує здійснення платежів відповідно до взятих бюджетних зобов'язань у порядку, визначеному Бюджетним кодексом України, а безспірне списання здійснюється відповідно до Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою КМУ від 03.08.2011 року № 845;
- відповідачем була вчасно надана відповідь вих. №09/4413 від 10.11.2016 року щодо надання реквізитів для здійснення безспірного списання коштів, УДКСУ в м. Запоріжжя Запорізької області здійснило безспірне списання відповідно вимог Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, тому підстави для задоволення позову відсутні;
- зазначає, що не отримував від позивача претензії щодо несвоєчасного виконання рішення суду та перерахування визначених у наказах грошових сум;
- відповідач зробив все можливе для належного та своєчасного виконання постанови Донецького апеляційного господарського суду від 31.05.2016 року та постанови Вищого господарського суду України від 03.08.2016 року. Просить позовну заяву позивача залишити без задоволення.
19.06.2017 року на адресу суду від позивача надійшли пояснення на відзив відповідача згідно ст. 22 ГПК України, в яких останній зазначає наступне:
- відповідач у своєму відзиві на позовну заяву навіть не згадав про постанову Донецького апеляційного господарського суду від 31.05.2016 року, якою позовні вимоги позивача було задоволено в частині стягнення з відповідача на користь позивача: основного боргу в розмірі 194629,92 грн., трьох відсотків річних в розмірі 11053,91 грн., інфляційних втрат в розмірі 150557,21 грн. та стягнення судових витрат з яких - 5343,67 грн. сума судового збору за суд першої інстанції, 5878,04 грн. сума судового збору за суд апеляційної інстанції і 5434,28 грн. сума витрат, пов'язаних з наданням правової допомоги адвоката;
- відповідач, не погодившись з судовим рішенням апеляційної інстанції, оскаржив його до Вищого господарського суду, а отримавши негативне для себе судове рішення, звернувся з заявою про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 03.08.2016 року, але знову отримав відмову у допуску справи № 908/265/16 до провадження Верховного суду України;
- ухвалою Господарського суду Запорізької області від 29.08.2016 року заяву Запорізького державного медичного університету від 15.08.2016 року за №05/2934 про відстрочку виконання постанови Донецького апеляційного господарського суду від 31.05.2016 року у справі № 908/265/16 задоволено частково, а саме виконання постанови Донецького апеляційного господарського суду від 31.05.2016 року у справі № 908/265/16 було відстрочено до 01.11.2016 року;
- зі спливом строку відстрочки виконання вищеназваного судового рішення, позивач - за підписом директора ТОВ «РИМ2000» ОСОБА_4, 07.11.2016 року за вих. №207 на ім'я начальника Головного управління Державної казначейської служби України в Запорізькій області ОСОБА_5 звернувся з заявою, в якій просив вжити заходів до виконання наказу Господарського суду Запорізької області про примусове стягнення від 31.05.2016 року у справі № 908/265/16 та стягнути з Запорізького державного медичного університету грошові кошти в загальній сумі 367018,99 грн.;
- в відзиві на позовну заяву по справі № 908/1135/17 відповідачем свідомо та недобросовісно, з метою ввести суд в оману, наведені недостовірні відомості про те, що позивач - ТОВ «РИМ2000», нібито, сам винен в тім, що подав наказ Господарського суду Запорізької області про примусове стягнення від 31.05.2016 року лише 10.11.2016 року;
- насправді, відразу ж після спливу строку відстрочки виконання судового рішення 01.11.2016 року, позивач - ТОВ «РИМ2000» уже 07.11.2016 року подав до ГУ ДКСУ в Запорізькій області наказ Господарського суду Запорізької області про примусове стягнення від 31.05.2016 року до виконання в примусовому порядку. Просить відмовити в повному обсязі відповідачу в задоволенні прохання, викладеного у відзиві на позовну заяву від 15.06.2017 року № 05/2578.
Безпосередньо в судовому засіданні 19.06.2017 року представник відповідача надав суду доповнення до відзиву на позовну заяву, в якому зазначає наступне:
- відповідно до ст. 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення;
- частиною 5 ст. 232 ГК України встановлено, що за грошовим зобов'язанням боржник не повинен платити відсотки за час прострочення кредитора;
- позивач, отримавши наказ господарського суду пред'явив його до неналежного виконавця судового наказу, вказане видно з листа Вознесенівського відділу державної виконавчої служби м. Запоріжжя Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області;
- Вознесенівським відділом державної виконавчої служби м. Запоріжжя Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області спочатку було відкрито виконавче провадження щодо виконання наказів № 908/265/16 від 31.05.2016 року та після звернення університету листом № 05/3003 від 25.08.2016 року вказаним відділом було направлено на адресу університету постанову про відмову у відкритті виконавчого провадження;
- вказує, що сам позивач своїми діями затягував час зі зверненням судового наказу до виконання, а на теперішній час намагається додатково стягнути з відповідача кошти за вже виконане судове рішення.
Представник позивача в судовому засіданні 19.06.2017 року підтримав позовні вимоги та наполягав на їх задоволенні.
Представники відповідача в судовому засіданні 19.06.2017 року проти позову заперечили.
З'ясувавши фактичні обставини справи, докази на їх підтвердження, виходячи з фактів, встановлених у процесі розгляду справи та правову норму, яка підлягає застосуванню, приймаючи до уваги доводи позивача, заперечення відповідача, суд встановив:
Позов мотивовано тим, що 18.11.2013 року між Запорізьким державним медичним університетом, далі Покупець, та Товариством з обмеженою “РИМ2000”, далі Продавець, був укладений договір про закупівлю товару за державні кошти № 283т-13, за умовами якого (п. 1.1.) Продавець зобов'язується протягом дії даного договору передати у власність Покупця товар для навчального-наукового процесу, в асортименті та кількості, які узгоджуються сторонами в рахунках-фактурах та специфікаціях, а Покупець зобов'язується прийняти товар та сплатити його на умовах, установлених даним договором:
- найменування: згідно специфікації;
- категорія (відповідно до ДК 016:2010) : згідно специфікації;
- загальна ціна 194629,92 грн. з ПДВ (сто дев'яносто чотири тисячі шістсот двадцять дев'ять грн. 92 коп.).
30.03.2016 року Господарським судом Запорізької області було прийняте рішення у справі № 908/265/16, згідно з яким у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю “РИМ 2000” до Запорізького державного медичного університету про стягнення заборгованості в розмірі 356931,42 грн. за договором про закупівлю товару за державні кошти № 283 т-13 від 18.11.2013 року було відмовлено у повному обсязі.
Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 31.05.2016 року апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Рим 2000” на рішення Господарського суду Запорізької області від 30.03.2016 року у справі № 908/265/16 задоволено частково, рішення Господарського суду Запорізької області від 30.03.2016 у справі № 908/265/16 скасовано, прийнято нове рішення, яким вирішено позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю “Рим 2000” до Запорізького державного медичного університету задовольнити частково, а саме: стягнути з Запорізького державного медичного університету на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Рим 2000” основного боргу в розмірі 194629,92 грн., трьох відсотків річних в розмірі 11053,91 грн., інфляційних втрат в розмірі 150557,21 грн. та суму витрат, пов'язану з наданням правової допомоги адвоката в розмірі 5434,28 грн., судовий збір в розмірі 5343,67 грн. В задоволенні іншої частині позовних вимог відмовлено. Разом з тим стягнуто з Запорізького державного медичного університету на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Рим 2000” витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги в розмірі 5878,04 грн.
В подальшому на виконання вищезазначеної постанови у справі № 908/265/16 господарським судом були видані відповідні накази від 31.05.2016 року.
Постановою Вищого господарського суду України від 03.08.2016 року у справі № 908/265/16 касаційну скаргу Запорізького державного медичного університету залишено без задоволення, касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "РИМ 2000" задоволено частково. Зокрема вирішено змінити постанову Донецького апеляційного господарського суду від 31.05.2016 року у справі за № 908/265/16, а саме стягнути з Запорізького державного медичного університету на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "РИМ 2000" 3000 грн. судових витрат, пов'язаних з наданням правової допомоги адвоката у суді апеляційної інстанції. В решті постанову Донецького апеляційного господарського суду від 31.05.2016 року у справі за № 908/265/16 залишено без змін. Разом з тим вирішено стягнути з Запорізького державного медичного університету на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "РИМ 2000" 3000,00 грн. витрат, пов'язаних з наданням правової допомоги адвоката у суді касаційної інстанції.
На виконання постанови Вищого господарського суду України від 03.08.2016 року у справі № 908/265/16 господарським судом був виданий відповідний наказ від 16.08.2016 року.
Ухвалою Верховного суду України від 09.12.2016 року було відмовлено у допуску справи № 908/265/16 до провадження Верховного суду України.
В подальшому ухвалою Господарського суду Запорізької області від 29.08.2016 року суд заяву Запорізького державного медичного університету від 15.08.2016 року № 05/2934 про відстрочку виконання постанови Донецького апеляційного господарського суду від 31.05.16 у справі № 908/265/16 задовольнив частково та відстрочив виконання постанови Донецького апеляційного господарського суду від 31.05.2016 року у справі № 908/265/16 до 01.11.2016 року.
Позивач в позові вказує, що видані господарським судом на виконання постанови Донецького апеляційного господарського суду та постанови Вищого господарського суду України накази від 31.05.2016 року та від 16.08.2016 року були передані для виконання до Головного управління Державної казначейської служби в Запорізькій області. Втім згідно банківської виписки ПАТ «КБ «Приватбанк» відповідач борг оплатив лише 11.11.2016 року, тобто з простроченням у 346 діб.
Оскільки зобов'язання не припинилося виконанням проведеним належним чином з боку відповідача, і з його боку мало місце несвоєчасне виконання грошових зобов'язань, а саме постанова Донецького апеляційного господарського суду та постанова Вищого господарського суду України у справі № 908/265/16 в частині сплати стягнутих грошових коштів були виконані відповідачем повністю лише 11.11.2016 року, тому позивач, з посиланням на приписи статті 625 ЦК України, звернувся з позовом до суду про стягнення з останнього трьох процентів річних за період з 01.12.2015 року по 10.11.2016 року в сумі 5534,95 грн. та інфляційних витрат за період з грудня 2015 року по жовтень 2016 року в сумі 20000,00 грн. При цьому позивач вказує в позові, що відповідно до постанови Донецького апеляційного господарського суду від 31.05.2016 року у справі № 908/265/16 з відповідача - Запорізького державного медичного університету на користь ТОВ “РИМ2000” було стягнуто три відсотка річних та інфляційні витрати лише за період часу прострочення з 09.01.2014 року по 30.11.2015 року.
Матеріали справи свідчать, що позивач направив на адресу відповідача вимогу № 777 від 26.04.2017 року з проханням сплатити інфляційні витрати та три відсотка річних за прострочення оплати суми основного боргу за період з 01.12.2015 року по 10.11.2016 року в загальному розмірі 25534,95 грн. Факт направлення вказаної вимоги підтверджується засвідченою копією опису вкладення від 26.04.2017 року та фіскального чеку від 26.04.2017 року (а.с. 30). Втім позивач зазначає, що на теперішній час відповідач зазначену суму коштів не сплатив.
Стаття 526 ЦК України та 193 ГК України, визначають, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору та припинятися виконанням проведеним належним чином згідно ст. 599 ЦК України та ст. 202 ГК України.
Частина друга статті 625 ЦК України передбачає, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми. Судом прийнято до уваги, що інфляційні та три процента річних за прострочення грошового зобов'язання є іншими засобами захисту порушеного права, які не можливо ототожнювати з неустойкою.
Факти, встановлені постановою Донецького апеляційного господарського суду у справі № 908/265/16 від 31.05.2016 року, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони, як визначено у ч. 3 ст. 35 ГПК України.
За загальним правилом, кожна особа, що бере участь у справі, повинна довести обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог чи заперечень (стаття 33 ГПК України). Водночас коментована стаття визначає підстави, з яких ці особи звільняються від обов'язку доказування. Підстави звільнення від доказування можна поділити на три групи:
а) обставини, які визнаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, можуть не доказуватися перед судом, якщо в суду не виникає сумніву щодо достовірності цих обставин та добровільності їх визнання;
б) обставини, визнані господарським судом загальновідомими (частина друга статті 35 ГПК України);
в) преюдиціальні факти (частини 3-4 статті 35 ГПК України).
Відповідно до частини 3 статті 43 ГПК України визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковими. Отже, таке визнання не є підставою звільнення від доказування, тобто незалежно від того, що одна сторона визнає певні обставини, які наводяться іншою стороною, остання повинна надати відповідні доказування.
Частиною 1 ст. 509 ЦК України визначено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу (ч. 2 ст. 509 ЦК України). Однією із підстав виникнення цивільних прав та обов'язків згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України є договори та інші правочини.
Так вищезазначеною постановою суду апеляційної інстанції підтверджено факт порушення Запорізьким державним медичним університетом грошового зобов'язання щодо здійснення оплати отриманого товару за договором про закупівлю товару за державні кошти № 283т-13 від 18.11.2013 року. Разом з тим, станом на день розгляду справи в матеріалах справи мітяться докази погашення відповідачем встановленої заборгованості, з яких вбачається зокрема, що стягнуті за постановою Донецького апеляційного господарського суду від 31.05.2016 року та постановою Вищого господарського суду України від 03.08.2016 року у справі № 908/265/16 грошові кошти, в т.ч. сума основного боргу в розмірі 194629,92 грн., були повністю погашені відповідачем лише 11.11.2016 року, тобто грошові зобов'язання з боку відповідача були виконані, але з порушенням строку їх виконання.
Пунктом 1.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України “Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань” № 14 від 17.12.2013 року визначено, що грошовим, за змістом статей 524, 533-535, 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), є виражене в грошових одиницях (національній валюті України чи в грошовому еквіваленті в іноземній валюті) зобов'язання сплатити гроші на користь іншої сторони, яка, відповідно, має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Грошовим слід вважати будь-яке зобов'язання, що складається в тому числі з правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора. Зокрема, грошовим зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона зобов'язана оплатити поставлену продукцію, виконану роботу чи надану послугу в грошах, а друга сторона вправі вимагати від першої відповідної оплати, тобто в якому передбачено передачу грошей як предмета договору або сплату їх як ціни договору.
Відповідно до загальної норми, передбаченої у статті 526 ЦК України, та спеціальної норми, визначеної у частині першій ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 Цивільного кодексу України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Відповідної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України у постанові від 18.10.2011 р. у справі № 48/23 та Верховний Суд України у постанові від 08.11.2010 р. № 3-12г10.
Матеріали справи свідчать, що погашення стягнутих за постановою Донецького апеляційного господарського суду від 31.05.2016 року у справі № 908/265/16 грошових коштів, в тому числі і основного боргу в сумі 194629,92 грн. було здійснено відповідачем в повному обсязі 11.11.2016 року, що підтверджується наявними в матеріалах справи завіреними копіями меморіальних ордерів від 11.11.2016 року № 67940408, № 67943014, № 67941237, № 67941042, банківською випискою по рахунку відповідача з відміткою Управління державної казначейської служби України у м. Запоріжжі Запорізької області про здійснення оплати.
Тобто, відповідачем було прострочено виконання грошового зобов'язання за постановою Донецького апеляційного господарського суду від 31.05.2016 року в частині сплати основного боргу.
Стаття 610 ЦК України визначає, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно з п. 1.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України “Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань” № 14 від 17.12.2013 року, далі постанова Пленуму Вищого господарського суду України, правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статей 549-552, 611, 625 ЦК України. Згідно з частиною другою статті 9 названого Кодексу законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання. Відповідні особливості щодо наслідків порушення грошових зобов'язань у зазначеній сфері визначено статтями 229-232, 234, 343 Господарського кодексу України (далі - ГК України) та нормами Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань".
В пункті 1.3. Постанови пленуму Вищого господарського суду України зазначено, що з урахуванням приписів статті 549, частини другої статті 625 ЦК України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу. З огляду на те, що згадану статтю 625 ЦК України вміщено в розділі 1 книги 5 цього Кодексу - "Загальні положення про зобов'язання", ця стаття застосовується до всіх грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, які регулюють відносини, пов'язані з виникненням, зміною чи припиненням окремих видів зобов'язань.
Відповідно до п. 7.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України за відсутності інших підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, зобов'язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).
Саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум.
Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання.
Однак, водночас, слід мати на увазі, що у разі коли судовим рішенням з боржника стягнуто суму неустойки (штрафу, пені), то правова природа відповідної заборгованості саме як неустойки у зв'язку з прийняттям такого рішення залишається незмінною, і тому на неї в силу припису частини другої статті 550 ЦК України проценти не нараховуються. При цьому обов'язок сплатити суму неустойки (штрафу, пені) за невиконання зобов'язання не є зобов'язанням в розумінні положень частини першої статті 509 ЦК, а отже відсутні підстави і для застосування до цих правовідносин статті 625 ЦК України.
Враховуючи вищевикладене, та те, що прийнята Донецьким апеляційним господарським суду судом постанова від 31.05.2016 року у справі № 908/265/16 про стягнення заборгованості з відповідача виконана останнім з порушенням строку її виконання, що є порушенням грошового зобов'язання останнього перед позивачем, три проценти річних та інфляційні витрати можуть нараховуватися позивачем по день фактичного виконання відповідачем як боржником грошового зобов'язання зі сплати заборгованості, оскільки до цього дня існує матеріальне правовідношення (зобов'язання), на яке поширюється вимога статті 625 ЦК України.
Стаття 33 ГПК України зобов'язує сторін довести ті обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень. Відповідно до вимог статті 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Втім, ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили і оцінюються судом в розумінні вимог статті 43 ГПК України за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Позивачем доведено суду наявність боргу з боку відповідача в сумі 194629,92 грн., який існував з 09.01.2014 року по 10.11.2016 року (до моменту його погашення у повному обсязі відповідачем), а відтак і підстави для нарахування трьох процентів річних та інфляційних витрат. Разом з тим, доведено також несвоєчасне виконання постанови Донецького апеляційного господарського суду від 31.05.2016 року у справі № 908/265/16 з боку відповідача. Винесення судом рішення про стягнення заборгованості не припиняє грошове зобов'язання, а тому посилання позивача на приписи ст. 625 ЦК України ґрунтуються на законі.
З приводу заперечень відповідача, викладених у відзиві та поясненнях, слід зазначити наступне.
Стосовно посилання відповідача на ухвалу Господарського суду Запорізької області від 29.08.2016 року, якою виконання постанови Донецького апеляційного господарського суду від 31.05.2016 року у справі № 908/265/16 було відстрочено до 01.11.2016 року, то згідно з п. 7.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 року “Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань” інфляційні нарахування та нарахування трьох процентів річних на заборгованість, стягнуту за рішенням суду, можуть здійснюватися і у випадку здійснених господарським судом відстрочки і розстрочки виконання рішення, зміни способу та порядку виконання судового рішення шляхом звернення стягнення на кошти боржника (стаття 121 ГПК), оскільки під час таких відстрочки чи розстрочки або зміни інфляційні процеси тривають, грошове зобов'язання залишається повністю або частково невиконаним і негативний вплив такої ситуації на позивача потребує відповідної компенсації згідно з вимогами частини другої статті 625 ЦК України. Тому надання Господарським судом Запорізької області відстрочки виконання постанови Донецького апеляційного господарського суду від 31.05.2016 року у справі № 908/265/16 ніяким чином не впливає на право позивача нарахувати три проценти річних та інфляційні витрати за несвоєчасне виконання вказаної постанови суду відповідачем.
Посилання відповідача на відсутність його вини у неналежному виконанні зобов'язань за договором перед позивачем судом не приймаються, оскільки відповідно до ч. 1 ст. 96, ч. 1 ст. 625 ЦК України, юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями та боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання з огляду на відсутність необхідних коштів (стаття 607 ЦК України) або на відсутність вини (статті 614, 617 ЦК України чи стаття 218 ГК України). Вказана правова позиція викладена у п. 1.10 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 року “Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань”.
Зазначення відповідачем про застосування позивачем до нього подвійної цивільно-правової відповідальності за прострочення зобов'язання є хибними, оскільки період нарахування трьох відсотків річних та інфляційних витрат, зазначений в позові, не охоплений постановою Донецького апеляційного господарського суду від 31.05.2016 року у справі № 908/265/16.
Твердження відповідача про те, що позивач - ТОВ «РИМ2000» звернувся лише 10.11.2016 року до Головного управління Державної казначейської служби в Запорізькій області із заявою та надав накази Господарського суду Запорізької області про примусове стягнення грошових сум у справі № 908/265/16 є безпідставними, оскільки як свідчать матеріали справи позивач надав до Головного управління Державної казначейської служби в Запорізькій області разом із заявою наказ від 31.05.2016 року у справі № 908/265/16 для примусового виконання 07.11.2016 року, що підтверджується підписом представника управління про отримання вказаної заяви з наказом. Разом з тим, обов'язок виконати рішення суду, яке набрало законної сили, у відповідача (боржника) виникає саме з моменту набрання рішенням законної сили, а не з моменту пред'явлення позивачем відповідного наказу до примусового виконання.
Стосовно посилання відповідача на не отримання від позивача претензії щодо несвоєчасного виконання рішення суду та перерахування визначених у наказах грошових сум слід зазначити, що позивач направив на адресу відповідача вимогу № 777 від 26.04.2017 року про сплату трьох процентів річних та інфляційних витрат за несвоєчасне виконання постанови Донецького апеляційного господарського суду від 31.05.2016 року у справі № 908/265/16, що підтверджується засвідченою копією опису вкладення від 26.04.2017 року та фіскального чеку від 26.04.2017 року (а.с. 30). Згідно даних, отриманих з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку «Укрпошта» services.ukrposhta.ua/bardcodesingle відстеження пересилання поштових відправлень за штрихкодовим ідентифікатором вказана вимога 29.05.2017 року була повернута за зворотною адресою з позначкою «за закінченням терміну зберігання». Разом з тим позивач не зобов'язаний надсилати відповідачу претензію щодо несвоєчасного виконання рішення суду, оскільки в силу приписів ст. 115 ГПК України рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України і виконуються у порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження".
Твердження відповідача про те, що він зробив все можливе для належного та своєчасного виконання постанови Донецького апеляційного господарського суду від 31.05.2016 року та постанови Вищого господарського суду України від 03.08.2016 року є хибними, оскільки сплата стягнутих з останнього вказаними судовими рішеннями грошових коштів була здійснена із значним простроченням, що свідчить про неналежне виконання грошового зобов'язання.
При цьому, судом враховано, що до матеріалів справи не надано доказів звернення з боку відповідача до казначейської служби щодо реєстрації зобов'язань за рішенням суду по справі № 908/265/16 для його самостійного виконання.
Дослідивши наданий позивачем розрахунок трьох відсотків річних суд дійшов висновку, що в ньому допущена помилка, а саме сума трьох відсотків річних нарахована в більшому розмірі у зв'язку з тим, що позивачем не врахована кількість днів у 2016 році, яка складає 366 днів, тому судом з власної ініціативи здійснено перерахунок трьох процентів річних за допомогою програми “Законодавство”.
Три відсотки річних розраховані судом наступним чином:
1) три проценти річних на стягнуту суму основного боргу за постановою Донецького апеляційного господарського суду від 31.05.2016 року у справі № 908/265/16, яка набрала законної сили згідно приписів ч. 3 ст. 105 ГПК України 31.05.2016 року, враховуючи період стягнення трьох процентів річних за вказаною постановою за період з 09.01.2014 року по 30.11.2015 року,
- за період з 01.12.2015 року по 10.11.2016 року (346 днів прострочення) від суми боргу 194629,92 грн. три відсотки річних складають 5521,19 грн.
Так, з врахуванням викладеного, за розрахунком суду, загальна сума трьох процентів річних за прострочення виконання судового рішення становить 5521,19 грн.
За таких обставин, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю “РИМ2000” про стягнення з Запорізького державного медичного університету трьох процентів річних підлягають задоволенню частково в сумі 5521,19 грн.
Щодо вимог про стягнення з відповідача суми інфляційних витрат суд зазначає наступне.
Інфляційні втрати за своєю правовою природою є збільшенням суми основного боргу в період прострочки виконання відповідачем його грошового зобов'язання з причини девальвації грошової одиниці України, яка визначається офіційними державними органами за результатами економічних процесів в конкретний місяць, тобто є помісячним індексом. При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць, і коли строк виконання зобов'язання настає до 15 числа місяця, то застосовується індекс інфляції за поточний місяць, а коли строк виконання зобов'язання - після 15 числа місяця, то застосовується індекс інфляції за наступний місяць.
Згідно з п. 3.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 року “Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань” розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
Дослідивши наданий позивачем розрахунок інфляційних витрат у зв'язку з допущеними в ньому помилками судом з власної ініціативи здійснено перерахунок суми інфляційних витрат за допомогою програми “Законодавство”, зокрема:
1) інфляційні витрати на стягнуту суму основного боргу за постановою Донецького апеляційного господарського суду від 31.05.2016 року у справі № 908/265/16, яка набрала законної сили згідно приписів ч. 3 ст. 105 ГПК України 31.05.2016 року, враховуючи період стягнення інфляційних витрат за вказаною постановою - з лютого 2014 року по листопад 2015 року,
- за період з грудня 2015 року по жовтень 2016 року від суми боргу 194629,92 грн. інфляційні витрати складають 19766,47 грн.
Так, з врахуванням викладеного, за розрахунком суду, загальна сума інфляційних витрат за прострочення виконання судового рішення становить 19766,47 грн.
За таких обставин, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю “РИМ2000” про стягнення з Запорізького державного медичного університету інфляційних витрат підлягають задоволенню частково в сумі 19766,47 грн.
З урахуванням викладеного, витрати по сплаті судового збору покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог відповідно до ч. 6 ст. 49 ГПК України.
Щодо стягнення з відповідача витрат на правову допомогу адвоката в сумі 8140,48 грн. суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Статтею 44 ГПК України передбачено, що до складу судових витрат входить оплата послуг адвоката. В контексті цієї норми судові витрати за участь адвоката при розгляді справи підлягають сплаті лише в тому випадку, якщо вони сплачені адвокату стороною, котрій такі послуги надавалися, а їх сплату підтверджено відповідними фінансовими документами. Стягнення зазначених витрат в рахунок майбутньої їх оплати у вигляді судових витрат чинним законодавством не передбачено.
Відповідно до частини третьої статті 48 ГПК України витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України "Про адвокатуру”.
При цьому судом враховано, що поняття особи, яка є адвокатом, наводиться в статті 6 Закону України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність” № 5076-VI від 05.07.2012 року, де зазначено, що адвокатом може бути фізична особа, яка має повну вищу юридичну освіту, володіє державною мовою, має стаж роботи в галузі права не менше двох років, склала кваліфікаційний іспит, пройшла стажування (крім випадків, встановлених цим Законом), склала присягу адвоката України та отримала свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю.
В якості підтвердження витрат на послуги адвоката позивач надав договір про надання правової допомоги в господарському процесі № 2/17 від 17.03.2017 року, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю № 0610 від 16.10.1995 року, ордер про надання правової допомоги серії ДП № 51/000014 від 07.03.2017 року. Факт оплати наданих адвокатом послуг підтверджується засвідченою копією платіжного доручення № 1184 від 21.04.2017 року.
Зі змісту укладеного між позивачем (Замовником) та адвокатом ОСОБА_1 (Виконавцем) договору про надання правової допомоги в господарському процесі № 2/17 від 17.03.2017 року вбачається, що його предметом є надання правової допомоги в господарському процесі з питання стягнення 3% річних та інфляційних витрат на користь Замовника у відповідності договору про закупівлю товару за державні кошти № 283т-13 від 18.11.2013 року, укладеного між Запорізьким державним медичним університетом (далі по тексту - ЗДМУ) та Товариством з обмеженою відповідальністю “РИМ2000” (далі по тексту - ТОВ “РИМ2000”) за період часу з 01.12.2015 року по 10.11.2016 року.
При цьому за умовами п. 4.2.1. вказаного договору передбачено, що на стадії досудового врегулювання господарського спору (при умові, якщо Договором передбачений такий захід врегулювання господарського спору) та господарського процесу, пов'язаного з судом першої інстанції надаються наступні види правової допомоги:
а) правовий аналіз визначення судової перспективи предмету цього «Договору в господарському процесі;
б) правовий аналіз джерел доказової бази, наявної у Замовника (договорів, первинних документів бухгалтерського обліку господарських операцій, судових рішень, наказів, інших необхідних документів і т.п.) стосовно предмету даного «Договору»;
в) правовий аналіз чинної законодавчо-правової бази та судової практики стосовно предмету даного «Договору»;
г) правовий аналітично-порівняльний аналіз джерел доказової бази, наявної у Замовника (договорів, первинних документів бухгалтерського обліку господарських операцій, судових рішень, наказів, інших необхідних документів і т.п.) з чинною законодавчо-правовою базою і практикою стосовно предмету цього «Договору» з метою визначення відповідності доказової бази, наявної у Замовника, чинній законодавчо-правовій базі та судовій практиці стосовно предмету цього «Договору» та можливості їх використання і застосування на стадії суду першої інстанції;
д) надання з правових питань: усної і/або письмової правової інформації, роз'яснень, консультацій, що відносяться до предмету цього Договору;
е) правовий супровід даного предмету цього Договору;
є) збір необхідних процесуальних доказів та документів, які відносяться до предмету цього Договору;
ж) складання і виготовлення необхідних процесуальних документів: претензій (при умові, якщо сторонами передбачене досудове врегулювання господарських спорів), позовної заяви з додатками та розрахунками до неї, різного роду актів, листів, заяв, скарг, запитів, клопотань і інших документів правового змісту в міру виникнення необхідності стосовно предмету цього Договору;
з) надання консультацій з процесуальних особливостей захисту і представництва інтересів Замовника, в міру виникнення такої необхідності, на стадії досудового врегулювання господарського спору (при умові, якщо сторонами передбачений такий захід врегулювання господарського спору) та господарського суду першої інстанції;
і) представництво інтересів: здійснення правового супроводу та участь в міру виникнення необхідності в судових засіданнях суду першої інстанції - в Господарському суді Запорізької області; в об'ємі повноважень, зазначених в змісті довіреності, наданої Замовником.
Умовами п. 4.2.2. договору передбачено, що за надання правової допомоги на стадії досудового врегулювання господарської спору (при умові, якщо Договором передбачений такий захід врегулювання господарського спору) та господарського процесу, пов'язаного з судом першої інстанції, Замовник оплачує Виконавцю прогресивну процентну ставку в розмірі 30,0% від суми складових для обчислення рику розміру вартості правової допомоги в господарському процесі позивача ТОВ «РИМ2000» до відповідача ЗДМУ, що на момент укладання цього Договору становить 8140,48 грн. Зазначену суму Замовник зобов'язаний перерахувати на розрахунковий або картковий рахунок Виконавця, або видати готівкою протягом трьох банківських днів з моменту підписання Договору або письмової вимоги останнього.
Так, умовами п. 6.5. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 року № 7 «Про деякі питання практики застосування розділу VІ Господарського процесуального кодексу України» передбачено, що вирішуючи питання про розподіл судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним. У зв'язку з цим суд з урахуванням обставин конкретної справи, зокрема, ціни позову може обмежити цей розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи. Так, у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо. Докази, які підтверджують розумність витрат на оплату послуг адвоката, повинна подавати сторона, що вимагає відшкодування таких витрат.
В даному випадку позивачем не було доведено доцільність стягнення з відповідача суми витрат в розмірі 8140,48 грн., пов'язаних з наданням правової допомоги адвоката, оскільки:
- з матеріалів справи не вбачається співрозмірний об'єм виконаної останнім роботи і понесення через це адвокатом відповідних витрат;
- предметом позову є вимоги про стягнення з відповідача трьох відсотків річних та інфляційних витрат, нарахованих на суму основного боргу, стягнуту постановою Донецького апеляційного господарського суду від 31.05.2016 року у справі № 908/265/16, справа є не складною і підготовка до її розгляду не потребує аналізу великої кількості доказів, законодавства, значних затрат часу та зусиль;
- до того ж, розгляд справи не був тривалим, справу було розглянуто у другому судовому засіданні, в якому і було прийнято рішення у цій справі.
Враховуючи вищевикладене, суд вважає за необхідне обмежити розмір сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, та стягнути з відповідача на користь позивача розумний розмір витрат на послуги адвоката для даної справи в сумі 1000,00 грн.
У судовому засіданні, яке відбулося 19.06.2017 року, згідно частини 2 статті 85 ГПК України було проголошено скорочений текст рішення, а саме його вступну та резолютивну частини.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 11, 96, 509, 599, 610, 625 ЦК України, ст. 193 ГК України, ст. ст. 4-2, 4-3, 33, 34, 35, ч. 3 ст. 43, 44, 48, 49, 82, 82-1, 84, ч. 2 ст. 85 ГПК України, суд
1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю “РИМ2000” до Запорізького державного медичного університету задовольнити частково.
2. Стягнути з Запорізького державного медичного університету, 69035, м. Запоріжжя, пр. Маяковського, буд. 26, код ЄДРПОУ 02010741, на користь:
- Товариства з обмеженою відповідальністю “РИМ2000”, 49600, м. Дніпро, вул. Панікахи, буд. 2, корпус 12, код ЄДРПОУ 23646710, три процента річних в сумі 5521 (п'ять тисяч п'ятсот двадцять одна) грн. 19 коп., інфляційні витрати в сумі 19766 (дев'ятнадцять тисяч сімсот шістдесят шість) грн. 47 коп., витрати, пов'язані з наданням правової допомоги адвоката в сумі 1000 (одна тисяча) грн. 00 коп., витрати по сплаті судового збору в сумі 1584 (одна тисяча п'ятсот вісімдесят чотири) грн. 51 коп., видавши наказ.
3. У задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю “РИМ2000” до Запорізького державного медичного університету щодо стягнення трьох відсотків річних в сумі 13,76 грн. відмовити.
4. У задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю “РИМ2000” до Запорізького державного медичного університету щодо стягнення інфляційних витрат в сумі 233,53 грн. відмовити.
Повне рішення складено - 26.06.2017 року
Суддя О.Г.Смірнов
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.