"24" травня 2017 р. м. Київ К/800/60942/13
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:
Бившевої Л.І. (головуючого), Олендера І.Я., Шипуліної Т.М.,
за участю секретаря судового засідання Шевчук П.О.,
представників відповідача Штендера М.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні
касаційну скаргу ОСОБА_5
на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 23 грудня 2011 року
та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 23 жовтня 2013 року
у справі № 2а-10336/11/1370
за позовом Державної податкової інспекції у Мостиському районі Львівської області
до ОСОБА_5
третя особа Львівська митниця (правонаступник - Львівська митниця Міндоходів)
про стягнення податкового боргу, -
У вересні 2011 року Державна податкова інспекція у Мостиському районі Львівської області (далі - ДПІ, позивач) звернулась до суду з позовом про стягнення з ОСОБА_5 (далі - відповідач) податкової заборгованості на загальну суму 59029,51 грн, що включає заборгованість з податку на додану вартість (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) з товарів, ввезених на територію України громадянами, у сумі 9838,26 грн та ввізне мито (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) - 49191,25 грн.
Львівський окружний адміністративний суд постановою від 23 грудня 2011 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 23 жовтня 2013 року, позов ДПІ задовольнив: стягнуто з ОСОБА_5 до Державного бюджету України податковий борг в сумі 59029,51 грн.
У касаційній скарзі ОСОБА_5, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить ухвалені у справі судові рішення скасувати та позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
Заперечуючи проти касаційної скарги, позивач просить залишити її без задоволення як безпідставну.
Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення присутнього у судовому засіданні представника відповідача, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів, враховуючи межі перегляду справи судом касаційної інстанції, визначені у ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що податковим органом була дотримана процедура, яка передує зверненню до суду з позовом про стягнення суми податкового боргу: на підставі подання Львівської митниці ДПІ з метою погашення податкового боргу було вжито відповідні заходи - сформовано першу та другу податкові вимоги від 11 серпня 2010 року № 1/141 та від 20 вересня 2010 року № 2/28 на суму податкового боргу 59029,51 грн., які були направлені боржнику з повідомленням про вручення, проте зазначені заходи не призвели до позитивного результату - ОСОБА_5, повідомлений належним чином, податковий борг не сплатив; на момент розгляду справи про стягнення податкового боргу податкові вимоги у встановленому законом порядку відповідачем не оскаржені. При цьому суди встановили, що передумовою виникнення податкового боргу, з приводу правомірності стягнення якого виник спір, стали висновки камеральної перевірки щодо правильності класифікації товарів та сплати належних сум митних платежів ОСОБА_5 під час імпорту сільськогосподарської техніки та шин пневматичних гумових, викладені у акті від 09 червня 2010 року № к/028/10/209000000/НОМЕР_1, про порушення відповідачем Основних правил інтерпретації товарів, наслідком чого є обов'язок останнього сплатити кошти у сумі 56218,58 грн. (ввізне мито - 46848,81 грн, ПДВ - 9369,77 грн) та штрафні (фінансові) санкції, встановлені пп. 17.1.4 п. 17.1 ст. 17 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" від 21 грудня 2000 року № 2181-ІІІ.
Такі висновки судів першої та апеляційної інстанцій колегія суддів вважає передчасними з огляду на наступне.
Згідно з підпунктами 1.2 та 1.3 ст. 1 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" від 21 грудня 2000 року № 2181-ІІІ (втратив чинність з 01 січня 2011 року у зв'язку з набранням чинності Податковим кодексом України; далі - Закон № 2181-ІІІ) податкове зобов'язання - це зобов'язання платника податків сплатити до бюджетів або державних цільових фондів відповідну суму коштів у порядку та у строки, визначені цим Законом або іншими законами України, а податковий борг (недоїмка) - податкове зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), самостійно узгоджене платником податків або узгоджене в адміністративному чи судовому порядку, але не сплачене у встановлений строк, а також пеня, нарахована на суму такого податкового зобов'язання.
Узгоджена сума податкового зобов'язання, не сплачена платником податків у строки, визначені цією статтею, визнається сумою податкового боргу платника податків (пп. 5.4.1 п. 5.4 ст. 5 Закону № 2181-III).
Аналогічні положення закріплені пп. 14.1.175 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, згідно з яким податковий борг - це сума узгодженого грошового зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), але не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов'язання.
Таким чином, податковий борг виникає, зокрема, у разі несплати у встановлений строк податкового зобов'язання, узгодженого в адміністративному порядку.
Відповідно до п. 95.1 ст. 95 Податкового кодексу України контролюючий орган здійснює за платника податків і на користь держави заходи щодо погашення податкового боргу такого платника податків шляхом стягнення коштів, які перебувають у його власності, а в разі їх недостатності - шляхом продажу майна такого платника податків, яке перебуває у податковій заставі.
Стягнення коштів та продаж майна платника податків провадяться не раніше ніж через 60 календарних днів з дня надіслання такому платнику податкової вимоги (пп. 95.2 ст. 95 Податкового кодексу України).
Отже, право на стягнення коштів у рахунок погашення податкового боргу виникає у контролюючого органу на наступний день після закінчення 60 днів з дня надіслання платникові податків податкової вимоги.
Стягнення коштів з рахунків платника податків у банках, обслуговуючих такого платника податків, здійснюється за рішенням суду, яке направляється до виконання контролюючим органам, у розмірі суми податкового боргу або його частини (абзац 1 п. 95.3 цієї статті).
Розв'язуючи спір суди попередніх інстанцій дослідили питання щодо вжиття податковим органом заходів з метою погашення цього боргу, однак обставини щодо його виникнення, як-то прийняття на підставі акту перевірки відповідних рішень про визначення платнику податкових зобов'язань та/чи застосування штрафних (фінансових) санкцій як акту індивідуальної дії у розумінні ст. 17 Кодексу адміністративного судочинства України, яке містить конкретні приписи для платника податків, їх узгодженість в адміністративному порядку, так і законність таких рішень, як такі, що відповідно до ст. 138 Кодексу адміністративного судочинства України входять до предмету доказування при розгляді судом адміністративного позову про стягнення сум податкового боргу, судами не встановлені.
Згідно зі ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Частиною 1 ст. 69 цього Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів (ч. 2 цієї статті).
Невстановлення та ненадання правової оцінки обставинам, які мають суттєве значення у справі, судами попередніх інстанцій виключає можливість для висновку суду касаційної інстанції щодо правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права при вирішенні даного спору.
Згідно з ч. 1 ст. 70 цього Кодексу належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування.
Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору (ч. 4 цієї статті).
Частиною 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.
Якщо особа, яка бере участь у справі, не може самостійно надати докази, то вона повинна зазначити причини, через які ці докази не можуть бути надані, та повідомити, де вони знаходяться чи можуть знаходитися. Суд сприяє в реалізації цього обов'язку і витребовує необхідні докази. Про витребування доказів або про відмову у витребуванні доказів суд постановляє ухвалу. Ухвала суду про відмову у витребуванні доказів окремо не оскаржується. Заперечення проти неї може бути включене до апеляційної чи касаційної скарги на рішення суду, прийняте за наслідками розгляду справи.
Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі. У разі невиконання цього обов'язку суд витребовує названі документи та матеріали.
Суд може збирати докази з власної ініціативи (частини 3 - 5 цієї статті).
Обов'язок суду встановити дійсні обставини справи при розгляді адміністративного позову безвідносно до позиції сторін випливає з офіційного з'ясування обставин справи як принципу адміністративного судочинства, закріпленого нормами ст. 7, частин 4, 5 ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України.
Таким чином, висновки судів попередніх інстанцій щодо вирішення спору по суті зроблені без встановлення у судовому процесі обставин щодо виникнення сум податкового боргу, про стягнення якого заявлені вимоги.
Вищенаведені порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, а отже відповідно до ч. 2 ст. 227 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для скасування ухвалених у справі судових рішень та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Керуючись статтями 160, 167, 210, 220, 221, 223, 227, 230, 231, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Вищого адміністративного суду України
Касаційну скаргу ОСОБА_5 задовольнити частково.
Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 23 грудня 2011 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 23 жовтня 2013 року у справі № 2а-10336/11/1370 скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.
Головуючий суддя Л.І. Бившева
Судді І.Я. Олендер
Т.М. Шипуліна