20 червня 2017 р. Справа № 876/6006/17
Колегія суддів Львівського апеляційного адміністративного суду в складі:
головуючого судді: Улицького В.З.
суддів: Гулида Р.М., Кузьмича С.М.
при секретарі судового засідання Чигер І.І.
за участі прокурора: Цинайко Н.І.
позивача: ОСОБА_1
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 03.04.2017 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Прокуратури Закарпатської області про визнання протиправним та скасування наказу та поновлення на роботі,-
У вересні 2015 року позивач звернувся до суду з адміністративним позовом до Прокуратури Закарпатської області про визнання протиправним та скасування наказу Прокуратури Закарпатської області №756к від 17.08.2015 «Про звільнення з органів прокуратури Закарпатської області у зв'язку із закінченням строку трудового договору» та поновлення ОСОБА_1 на посаді прокурора відділу приймання, опрацювання та аналізу оперативної інформації прокуратури області, або на іншу вакантну посаду прокуратури Закарпатської області.
Позивач позовні вимоги мотивував тим, що наказом № 756к прокуратури Закарпатської області від 17.08.2015 р. позивач був звільнений з посади прокурора відділу приймання, опрацювання та аналізу оперативної інформації управління нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні прокуратури області з підстав неможливості подальшого перебування на вказаній посаді у зв'язку з фактичним виходом на роботу основного працівника. Звільнення з органів прокуратури Закарпатської області вважає протиправним, оскільки згідно наказу Генерального прокурора України № 43-III від 15.07.2015р., було змінено структуру та штатний розпис прокуратури області, ліквідовано та утворено у структурі прокуратури Закарпатської області нові відділи в тому числі і відділ приймання опрацювання та аналізу оперативної інформації зі штатним розписом чотири чоловіка, тобто кількість працівників у зазначеному відділі прокуратури області не змінено. Станом на 17.08.2015р.,(день звільнення) позивач вже був виведений поза штат - адміністрацією прокуратури Закарпатської області 17.07.2015р., проводився по новому прийом на роботу, таким чином на позивача поширювалися передбачені вимоги ст.42 КЗпП України. Відповідно до наявних обставин адміністрація прокуратури області на думку позивача зобов'язана була при новому прийомі на роботу, керуватися матеріальною нормою ч.1,2 ст 42 КЗпП України. Вказує, що відповідач в порушення матеріального права ст..42 КЗпП України, незаконно з підстав закінчення строку трудового договору на підставі п.2 ст.36 КЗпП України звільнив позивача з роботи 17.07.2015р. При звільненні позивача, на його думку прокуратурою Закарпатської області не було виконано свого обов'язку та не враховано право позивача на переважне залишення на роботі та не запропоновано іншу вакантну посаду. Просив позов задоволити.
Постановою Закарпатського окружного адміністративного суду від 03.04.2017 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Постанову суду першої інстанції оскаржив ОСОБА_1. Вважає, що оскаржувана постанова прийнята з помилковим застосуванням норм матеріального та процесуального права та підлягає скасуванню з підстав викладених у апеляційній скарзі. Просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову, якою задоволити позовні вимоги у повному обсязі.
Заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу апелянта слід залишити без задоволення з наступних підстав.
Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
Відповідно до ч.2 ст.2 КАС України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім, випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
Відповідно до ст.159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухваленим відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до ст.200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасовано правильне по суті рішення суду з одних лише формальних міркувань.
Судом першої інстанції встановлено, що наказом прокурора області від 17 серпня 2015 року № 756 к звільнено радника юстиції ОСОБА_1 з посади прокурора відділу приймання, опрацювання та аналізу оперативної інформації управління нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні прокуратури області, на яку він був призначений на умовах строкового трудового договору на час відпустки для догляду за дитиною основного працівника - ОСОБА_2, та з органів прокуратури Закарпатської області у зв'язку із закінченням строку трудового договору (п.2 ч.1 ст.36 КЗпП України) з 17 серпня 2015 року.
Згідно ч. 1 ст. 21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Згідно п.2 ч.1 ст.23 КЗпП України трудовий договір може бути укладено на визначений строк, встановлений за погодженням сторін.
Особливістю строкового трудового договору є визначення сторонами моменту його припинення ще під час прийняття особи на роботу (посаду), коли у відповідному наказі зазначається, на який строк укладається договір.
За погодженням сторін - працівника та керівника органу прокуратури, наказом за №232к від 13.03.2015 року був укладений по своїй суті та змісту строковий трудовий договір. Вказаний трудовий договір з позивачем укладався на час відпустки для огляду за дитиною ОСОБА_2. до дня фактичного виходу на роботу основного працівника, про що прямо зазначено в наказі №232к від 13.03.2015 року.
Пунктом 2 ч.1 ст.36 КЗпП України передбачено, що підставами припинення трудового договору є закінчення строку (пункти 2 і 3 статті 23), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна з сторін не поставила вимогу про їх припинення.
Для оформлення звільнення законодавство не вимагає від працівника подання заяви, оскільки про строковий характер трудових відносин та момент припинення він знав ще під час прийняття на роботу. Роботодавець, у свою чергу, не зобов'язаний попереджати або в інший спосіб інформувати працівника про звільнення. Закінчення строку є юридичним фактом, із настанням якого сторони трудових відносин мають право припинити їх.
Умови строкового договору, припинення якого пов'язувалось із днем фактичного виходу на роботу основного працівника позивачеві були відомі, оскільки з наказом про призначення на посаду позивач ознайомився 16.03.2015 року.
Судовою колегією апеляційного суду встановлено, що позивача звільнено з роботи у зв'язку із виходом з відпустки по догляду за дитиною основного працівника, тобто у зв'язку із закінченням строку трудового договору. Звільнення із зазначених підстав жодним чином не пов'язане зі змінами в організації виробництва і праці та за процедурою є відмінним від звільненням з підстав змін в організації виробництва і праці.
Вирішення питань про переважне право залишення на роботі та вимоги щодо пропозиції іншої роботи є обов'язковими у разі вивільнення працівників у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці, що прямо передбачено ст. 42 КЗпП України.
Звільнення ж позивача здійснено з підстав неможливості подальшого перебування на тимчасово вакантній посаді у зв'язку з фактичним виходом на роботу основного працівника, тобто підстав, визначених п. 8 ч. 1 ст. 51 Закону України "Про прокуратуру" та п. 2 ч. 1 ст. 36 КЗпП України.
Відтак, власник або уповноважений ним орган не зобов'язаний попереджати або в інший спосіб інформувати працівника про майбутнє звільнення та не зобов'язаний пропонувати при звільненні йому інші посади.
Підстави звільнення прокурора з посади визначені пунктами 1-9 частини 1 ст. 51 Закону України "Про прокуратуру". Однією з таких підстав є звільнення у зв'язку неможливістю подальшого перебування на тимчасово вакантній посаді (п. 8 ч. 1 ст. 51 Закону України "Про прокуратуру").
Статтею 59 Закону України "Про прокуратуру" встановлено, що прокурор, який обіймає тимчасово вакантну посаду, у разі повернення на роботу прокурора, який обіймає відповідну посаду на постійній основі, звільняється з посади особою, уповноваженою цим Законом приймати рішення про звільнення прокурора, за поданням Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів, якщо:1) прокурор не подав заяву про переведення до іншого органу прокуратури протягом п'ятнадцяти днів; 2) в органах прокуратури відсутні вакантні посади, на які може бути здійснено переведення; 3) прокурор не успішно пройшов конкурс на переведення до органу прокуратури вищого рівня.
Відповідно до пп. 4 пункту 5 1 розділу XIII "Перехідні положення" Закону України "Про прокуратуру" передбачено, що до набрання чинності положеннями, передбаченими абзацом 3 пункту 1 розділу ХІІ "Прикінцеві положення", а саме: статей 21, 28-38, 42, 44-50, 62-63, 65-79 цього Закону (регулюють порядок призначення на посаду прокурора та звільнення з посади, здійснення дисциплінарного провадження щодо прокурора за умови функціонування Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів, діяльність органів прокурорського самоврядування та набирають чинності з 15 квітня 2017 року), прокурори призначаються на посади і звільняються на посади і звільняються з посад, у тому числі адміністративних, без рекомендації Ради прокурорів України чи подання Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів уповноваженими приймати такі рішення особами.
Відтак, ст. 59 Закону України "Про прокуратуру", передбачає порядок, а не підставу звільнення прокурора у зв'язку з неможливістю подальшого перебування на тимчасово вакантній посаді за поданням Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів, яка на даний час ще не утворена, відповідно, норми щодо статусу якої не набрали чинності, а порядок діяльності не врегульовано.
За таких обставин, судова колегія апеляційного суду вважає, що відповідач при винесенні оскаржуваного наказу № 756к від 17.08.2015 року діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Узагальнюючи наведене, суд апеляційної інстанції переконаний, що судом першої інстанції надано належну оцінку наявним у справі доказам, а їх достатня кількість та взаємний зв'язок у сукупності дали змогу суду першої інстанції зробити вірний висновок про наявність підстав для відмови у задоволенні позову.
Враховуючи викладене, колегія суддів не вбачає підстав для скасування постанови суду першої інстанції.
З наведеного вбачається, що доводи апеляційних скарг являються безпідставними та необґрунтованими та не спростовують висновків суду першої інстанції, правова оцінка доказів дана вірно, а відтак у задоволенні апеляційної скарги слід відмовити.
Керуючись ст. ст. 160 ч. 3, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 03.04.2017 року у справі №807/2186/15 - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.
На ухвалу протягом двадцяти днів з моменту набрання нею законної сили може бути подана касаційна скарга безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий: В. Улицький
Судді: Р. Гулид
ОСОБА_3
Повний текст ухвали виготовлено та підписано 21.06.2017 року.